Справа № 953/6835/20 Головуючий суддя І інстанції Єфіменко Н.В.
Провадження № 33/818/315/21 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
07 вересня 2021 року суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., при секретарі Вакула Н.С., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Мельниченка Є.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 18 травня 2020 року стосовно ОСОБА_1 , -
Цією постановою
ОСОБА_1 , 1987 року народження, громадянин України, мешканець м. Харкова, -
- визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10200 грн. із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір у розмірі 420,40 грн.
Постановою встановлено, що 21.04.2020 року о 23.24 за адресою: м. Харків, Ак. Вольтера, 8 ОСОБА_1 керував автомобілем «Субару Форестер» р.н. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння, нестійка хода, запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу у встановленому законом порядку відмовився у присутності двох свідків.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив постанову судді скасувати, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, посилаючись на те, що протокол про адміністративне правопорушення був складений працівниками поліції незаконно, а відомості зафіксовані у ньому не відповідають дійсності. Вказує, що свідки події судом не допитувались, а пояснення свідка ОСОБА_2 суд першої інстанції не прийняв до уваги. Вказує, що не керував транспортним засобом, а ому і відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. Вказує, що письмові пояснення свідки не надавали, а лише поставили свої підписи у надрукованих бланках. Посилається на безпідставну зупинку працівників поліції автомобіля, в якому він знаходився. Вважає, що працівники поліції порушили порядок проведення огляду, який передбачений ст. 266 КУпАП. В судове засідання він не викликався, про час та місце розгляду справи не повідомлявся, а розгляд справи проведений без його участі.
В судове засідання в суд апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції захисник Мельниченко Є.О. повідомив, що ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи повідомлений та узгодив свою позицію із захисником та просив розглядати справу без його участі, але за участю його захисника.
Враховуючи вищенаведене, а також вимоги ст.ст. 268 та 294 КУпАП, апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_1 без його участі, однак за участю захисника Мельниченка Є.О. який узгодив позицію захисту з ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи захисника Мельниченка Є.О., який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.
Як вбачається з відомостей цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винуватості ОСОБА_1 у порушенні правил дорожнього руху України, передбачених п. 2.5.
Переглядаючи оскаржувану судову постанову за доводами поданої апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для її задоволення.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апелянтом в його апеляційній скарзі не наведено об'єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Встановивши винуватість ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП суд першої інстанції послався на докази, а саме: на відомості протоколу про адміністративне правопорушення, на письмові пояснення свідків, на відомості відеозапису бодікамери працівників поліції.
Зокрема, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення (арк. 2), ОСОБА_1 керував автомобілем з ознаками алкогольного сп'яніння: нестійка хода, запах алкоголю з порожнини рота, поведінка що не відповідає обстановці.
Ці обставини вочевидь обумовлювали вимогу працівників поліції, які їх виявили, запропонувати водію пройти огляд на стан сп'яніння.
Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився.
Поряд з цим, належить взяти до уваги й те, що цей протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою і дії службової особи що його складала, в порядку передбаченому чинним законодавством, ОСОБА_1 не оскаржувалися, тобто останній не звертався до суду із скаргою в порядку, визначеному КАС України, а також не звертався із скаргою на дії працівників поліції для проведення службової перевірки до їх керівництва або в порядку КПК України до правоохоронних органів.
Отже, відсутність скарг на дії працівників поліції об'єктивно свідчить про безпідставність апеляційних доводів ОСОБА_1 щодо незаконності дій працівників поліції під час складання протоколу стосовно нього та розцінюються судом як обраний апелянтом спосіб захисту для уникнення відповідальності.
Крім того, в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить під сумнів той факт, що саме він керував транспортним засобом та був зупинений працівниками поліції.
Проте, в матеріалах справи міститься відеозапис (арк. 5), який долучений працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення, відповідно до відомостей якого об'єктивно вбачається, що працівники поліції повідомили ОСОБА_1 про те, що він був зупинений за те, що не увімкнув покажчик повороту, на що останній відповів, що він увімкну цей покажчик. Також працівник поліції запитав у ОСОБА_1 навіщо він пересів на пасажирське сидіння, а відповідно пасажир сіла за кермо. На це питання ОСОБА_1 відповів, що «..а что нельзя так делать?»
Отже такий зміст відповідей ОСОБА_1 на запитання працівника поліції об'єктивно свідчить про те, що саме він керував транспортним засобом та був зупинений працівниками поліції, а невизнання ним факту керування автомобілем та переміщення на пасажирське сидіння цього автомобілю обумовлено лише обраним ним способом захисту для уникнення відповідальності.
Також з відеозапису вбачається, що під час спілкування з ОСОБА_1 працівники поліції встановили у останнього ознаки алкогольного сп'яніння, внаслідок чого запропонували йому пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння. ОСОБА_1 ігнорував питання працівника поліції щодо проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, що об'єктивно було розцінено працівником поліції як відмова та цей факт був зафіксований у протоколі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до вимог ст. 266 КУпАП, особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного сп'яніння, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та оглядові на стан алкогольного сп'яніння. Огляд водія на стан алкогольного сп'яніння проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Аналізуючи вимоги цієї статті, вбачається, що під час проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, якщо працівником поліції здійснюється відеофіксація цього огляду, наявність свідків не є обов'язковою.
Під час проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння ОСОБА_1 , працівники поліції залучили сторонніх осіб у якості свідків, що підтверджується відеозаписом, а також наявністю письмових пояснень свідків, однак враховуючи вимоги ст. 266 КУпАП, при наявності відеозапису події, суд першої інстанції не порушив вимог закону не допитавши свідків, яких залучили працівники поліції, що спростовує такі твердження апелянта.
Однак, слід зазначити, що пояснення свідків зафіксовані поліцейським ОСОБА_3 з їх слів, про що містяться власноручні підписи свідків, що спростовує доводи апелянта про те, що ці пояснення взагалі не надавались.
Крім того, з відеозапису вбачається, що працівники поліції роз'яснювали ОСОБА_1 його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, а також не обмежували ОСОБА_1 у його правах, оскільки під час спілкування з працівниками поліції останній спілкувався по телефону зі своїм адвокатом, що свідчить про те, що він скористався своїм правом на захист та не був обмежений у цьому.
Крім того, відповідно до інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений вичерпний перелік ознак алкогольного сп'яніння, що узгоджується із тими ознаками, що були виявлені працівниками поліції під час зупинки ОСОБА_1 , а тому апеляційний суд дійшов висновку, що дії працівників поліції під час складання протоколу відповідали вимогам цієї інструкції.
Аналізуючи ці відомості, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що працівник поліції правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 як відмову від проходження огляду на стан сп'яніння, оскільки останній на пропозицію пройти огляд на місці та на пропозицію пройти огляд у медичному закладі проігнорував це, однак його свідомі дії свідчили про небажання проходити відповідний огляд.
Крім того, відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід врахувати, що стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого законом порядку, якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Отже, аналізуючи послідовність дій працівників поліції, вбачається, що ними був зупинений автомобіль під керуванням саме ОСОБА_1 , у якого було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння та в присутності двох свідків останній відмовилася від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки, та у медичному закладі, що повністю відповідає вимогам вищенаведеної Постанови Пленуму Верховного Суду України.
Законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров'я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов'язки, зокрема - пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обовязки у правовому полі держави.
Європейського суду з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху України та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання ОСОБА_1 та його захисника на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
Клопотання ОСОБА_1 задовольнити, поновивши йому процесуальний строк на апеляційне оскарження постанови судді Київського районного суду м. Харкова від 18 травня 2020 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 18 травня 2020 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП - залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков