«09» вересня 2021 року
м. Харків
справа № 638/15823/20
провадження № 22ц/818/4178/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Котелевець А. В., Хорошевського О.М.,
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство «Жилкомсервіс»,
відповідач - ОСОБА_1
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2021 року в складі судді Латки І.П.
У листопаді 2020 року Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території.
Позовна заява мотивована тим, що він є виконавцем житлово-комунальних послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Харкова з управління будинком, спорудою та групою будинків, забезпечує надання населенню житлово-комунальних послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Вказав, що між Комунальним підприємством «Жилкомсервіс» як управителем житлових будинків комунальної власності територіальної громади міста Харкова та відповідачем як власником квартири АДРЕСА_1 та споживачем послуг з утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території укладений публічний договір про надання житлово-комунальних послуг шляхом його опублікування в офіційному виданні Харківської міської ради - спецвипуску газети «Слобода» від 28 листопада 2006 року №95/1 зі змінами, внесеними в 2007 та 2009 роках.
Зазначив, що він належним чином виконує свої зобов'язання щодо надання послуг з утримання багатоквартирних будинків і споруд та прибудинкових територій.
Однак, ОСОБА_1 свого обов'язку щодо проведення оплати за житлово-комунальні послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території належним чином не виконує, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за період з 01 березня 2015 року до 01 листопада 2020 року у розмірі 12 132,74 грн.
Просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 01 березня 2015 року по 01 листопада 2020 року у розмірі 12 132,74 грн та судовий збір у розмірі 2102,00 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2021 року позовні вимоги Комунального підприємства «Жилкомсервіс» - задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Жилкомсервіс» заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території у сумі 8039,95 грн та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1392,92 грн; у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Жилкомсервіс» заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території за період з березня 2015 року по листопад 2017 року у сумі 4092,79 грн відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - скасувати повністю та закрити провадження у справі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, неповно з'ясував обставини у справі, не врахував, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він надає комунальні послуги щодо змін до договору про надання житлово-комунальних послуг у 2007 та 2009 роках, фактичного користування ним наданими послугами, які суд зобов'язував його надати. Договір, на який посилався позивач, опублікований 14 років тому та протягом цього часу відбувались зміни. Директор підприємства також змінився, однак змін до договору не внесено. Надані позивачем копії документів не засвідчені належним чином, а саме немає дати засвідчення. Договір з позивачем не є публічним. Оприлюднення договору у газеті «Слобода» є неналежним. Він не приймав пропозицію щодо укладення договору, не сплатив жодного платежу протягом строку дії договору. Він зареєстрований та проживає за іншою адресою, де сплачує за комунальні послуги. Доказів фактичного споживання ним послуг немає, тому посилання суду першої інстанції на практику Верховного Суду у аналогічних справах є помилковим.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 05 липня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засіданні за участі сторін - залишено без задоволення.
Відзивів на аиеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у відповідача утворилась заборгованість з оплати послуг з утримання житлових приміщень будинку і прибудинкової території, яка підлягає стягненню з нього на користь позивача у межах позовної давності.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності б/н від 22 березня 2011 року, що підтверджується відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03 листопада 2020 року (а. с. 17). У квартирі за вказаною адресою будь-які особи не зареєстровані (а. с. 18).
ОСОБА_1 з 11 лютого 2004 року зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , сплачує за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території за цією адресою (а. с. 22, 84).
28 листопада 2006 року у спецвипуску газети «Слобода» № 95 опубліковано договір про надання житлово-комунальних послуг, предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. При цьому споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати вказані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених договором (а. с. 9).
Умовами договору передбачено, що його сторонами є Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» (виконавець) та власник (наймач, орендар) квартири, інших житлових та/або нежитлових приміщень (споживач). Предметом договору є забезпечення виконавцем надання послуг, зокрема, з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій. Розрахунковим періодом є календарний місяць; оплата послуг здійснюється не пізніше 15 числа місяця, що настає за розрахунковим; визначено права та обов'язки, відповідальність сторін договору. Зазначено, що договір набуває чинності з 01 січня 2007 року строком на 3 роки, якщо інше не буде заявлено споживачем в письмовій формі.
У спецвипусках газети «Харьковские известия» № 8 від 13 лютого 2007 року та № 13 від 29 грудня 2009 року опубліковано зміни до вказаного вище договору (а. с. 10, 11).
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради №1186 від 20 грудня 2006 року «Про визначення виконавців послуг в житловому фонді м. Харкова» Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» визначено виконавцем послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (а. с. 12).
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради №188 від 22 лютого 2007 року «Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20 грудня 2006 року №1186 «Про визначення виконавців послуг в житловому фонді м. Харкова» житловий фонд м. Харкова передано від житлово-експлуатаційних підприємств комунальної власності територіальної громади м. Харкова до Комунального підприємства «Жилкомсервіс».
Додатковою угодою від 06 серпня 2014 року до договору про передачу майна в господарське відання № 1288 від 28 лютого 2007 року на виконання рішення 34 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 06 серпня 2014 року №1617/14 «Про комунальну власність м. Харкова» у зв'язку з затвердженням переліку майна, яке прийнято до комунальної власності міста станом на 06 серпня 2014 року, внесено зміни до договору про передачу майна в господарське відання № 1288 від 28 лютого 2007 року, а саме зараховано до складу основних фондів житлові будинки, частини домоволодіння та гуртожиток загальною кількістю 18 одиниць, згідно переліку. До вказаного переліку увійшов, зокрема, і будинок АДРЕСА_3 , який передано на баланс Комунального підприємства «Жилкомсервіс» (а. с. 61-69).
Надання послуг здійснюється Комунальним підприємством «Жилкомсервіс» згідно з переліком, затвердженим рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради №893 від 20 грудня 2011 року з наступними змінами, зокрема, внесеними рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 11 травня 2018 року № 318 «Про коригування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що знаходяться у комунальній власності територіальної громади м. Харкова» (а. с. 13-16).
Зокрема, до переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій входить: прибирання прибудинкової території, технічне обслуговування ліфтів, обслуговування систем диспетчеризації, технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання, технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем холодного водопостачання, технічне обслуговування внутрішньобудинкових водовідведення, технічне обслуговування внутрішньобудинкових централізованого опалення, технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем зливної каналізації, обслуговування димових та вентиляційних каналів, технічне обслуговування та поточний ремонт мереж електропостачання та електрообладнання, освітлення місць загального користування, енергопостачання ліфтів (а. с. 16).
З довідки про нарахування та оплату житлово-комунальних послуг вбачається, що у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території за період з 01 березня 2015 року по 01 листопада 2020 року у розмірі 12 132,74 грн (а. с. 7-8).
З аналогічної довідки за період з 01 листопада 2017 року по 01 листопада 2020 року вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 склала 8039,95 грн (а. с. 53).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог статей 150, 151, 156 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей. Громадяни, які мають у приватній власності квартиру, зобов'язані забезпечувати її схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку прибудинкову територію. Члени сім'ї власника квартири (дружина, їх діти, батьки), які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири. Члени сім'ї власника квартири зобов'язані до неї дбайливо ставитися. Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню квартири і прибудинкової території та проведенню ремонту.
Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV (далі - Закон № 1875-IV), чинним на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1875-ІV, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону № 1875-IV).
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону №1875-IV передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому, такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частиною третьою статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до пункту 3-1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, який введено в дію з 01 травня 2019 року, договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуг з управління багатоквартирним будинком, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі, вивезення побутових відходів за наявності), до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладені за правилами, визначеними цим Законом. У разі якщо згідно з такими договорами передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 Житлового кодексу Української РСР.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу, відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги згідно з чинними тарифами.
Матеріали справи свідчать про те, що Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» обслуговує житловий будинок АДРЕСА_3 .
ОСОБА_1 є власником квартири у вказаному будинку. У встановленому законом порядку він не відмовлявся від надання послуг Комунального підприємства «Жилкомсервіс». Доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, ним не надано. Доказів того, що вартість послуг, нарахована позивачем, не відповідає тарифам, встановленим відповідними рішеннями виконавчого комітету Харківської міської ради, матеріали справи також не містять. Розмір заборгованості в межах строку позовної давності відповідачем не спростовано.
Отже, ОСОБА_1 має обов'язок оплатити Комунальному підприємству «Жилкомсервіс» вартість отриманих послуг.
Встановивши, що ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх обов'язків щодо оплати наданих Комунальним підприємством «Жилкомсервіс» послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, враховуючи заявлене відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності.
Посилання апеляційної скарги ОСОБА_1 на те, що позивачем не надано доказів того, що він надає комунальні послуги, щодо змін до договору про надання житлово-комунальних послуг у 2007 та 2009 роках, є безпідставними, оскільки Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» засновано відповідно до Господарського кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших нормативно-правових актів України згідно з рішенням 4 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 26 липня 2006 року № 69/06 «Про створення комунального підприємства «Жилкомсервіс». Предметом діяльності підприємства є виконання функцій Управителя та Виконавця житлово-комунальних послуг. Зазначена інформація є загальновідомою та загальнодоступною, міститься у статуті підприємства, що перебуває у відкритому доступі. Перебування на балансі підприємства саме будинку, у якому розташована квартира відповідача, підтверджується матеріалами справи (а. с. 61-69). На підтвердження внесення змін до договору про надання житлово-комунальних послуг у 2007 та 2009 роках у матеріалах справи містяться копії витягів з випусків газет «Харьковские известия» № 8 від 13 лютого 2007 року та № 13 від 29 грудня 2009 року (а. с. 10, 11).
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що договір з позивачем не є публічним, його оприлюднення у газеті «Слобода» є неналежним, він не приймав пропозицію щодо укладення цього договору, не сплатив жодного платежу протягом строку дії договору, судова колегія відхиляє.
З пункту 22 договору про надання житлово-комунальних послуг вбачається, що цей договір укладений згідно з пунктом 3 статті 205, статей 642, 643 ЦК України та набирає чинності з 01 січня 2007 року строком на 3 роки, якщо про інше не буде заявлено споживачем в письмовій формі, та вважається продовженим на той же самий термін, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання договору або необхідність його перегляду.
Вказаний договір відповідав формі і змісту (умовам) типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 560.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 642/1575/19, провадження № 61-16364св19.
Укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частині третій статті 6, статей 627, 630 ЦК України та статей 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Тобто, законодавством передбачений двосторонній обов'язок щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, а споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
ОСОБА_1 як власник квартири у будинку, який обслуговує позивач, не звертався до Комунального підприємства «Жилкомсервіс» з відмовою укласти вказаний договір та не довів, що його волевиявлення на укладення публічного договору не було вільним.
За таких умов, його доводи щодо відсутності договірних відносин між ним та позивачем є безпідставними.
Таким чином, з урахуванням публічного договору про надання житлово-комунальних послуг м. Харкова, який опублікований 28 листопада 2006 року в офіційному друкованому засобі масової інформації Харківської міської ради газеті «Слобода», наявністю пропозиції підприємства укласти такий договір та відсутністю з боку ОСОБА_1 відповідних заперечень, між підприємством та відповідачем склались фактичні договірні відносини з приводу надання житлово-комунальних послуг, про що свідчить відкритий особовий рахунок на ім'я останнього. ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів того, що він відмовився від укладення договору з позивачем. Вказане свідчить про прийняття пропозиції з його боку на укладення договору згідно з частиною третьою статті 205 ЦК України. Сама по собі несплата послуг ОСОБА_1 не свідчить про не укладення договору.
Твердження ОСОБА_1 щодо того, що договір, на який посилався позивач, опублікований 14 років тому та протягом цього часу відбувались зміни, зокрема, змінився директор підприємства, чинності укладеного договору жодним чином не спростовують.
Посилання ОСОБА_1 на те, що він зареєстрований та проживає за іншою адресою, де сплачує за комунальні послуги, та фактично не споживав послуг з утримання будинку за адресою: АДРЕСА_4 , судова колегія відхиляє, оскільки відповідач як власник нерухомого майна несе витрати, пов'язані з його утриманням та обслуговуванням.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції на час виникнення спірних правовідносин споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналогічним чином врегульовано це питання у пункті 6 частини 1 статті 7 чинного на час розгляду справи Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яким передбачено, що споживач має право на несплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Однак, ОСОБА_1 від надання послуг позивача не відмовлявся та не звертався до нього з відповідними заявами щодо не нарахування йому оплати за комунальні послуги, таких доказів матеріали справи не містять.
Сам по собі факт сплати за комунальні послуги за іншою адресою не звільняє ОСОБА_1 від обов'язку оплачувати надані послуги за адресою належної йому на праві власності квартири.
Посилання ОСОБА_1 на те, що надані позивачем копії документів не засвідчені належним чином, а саме немає дати засвідчення, висновків суду не спростовують та не є підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат не вбачається.
Керуючись ст. ст.367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді А. В. Котелевець
О.М. Хорошевський
Повний текст постанови складено 09 вересня 2021 року.