Справа №615/1207/20 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/2946/21
Категорія: ч.3 ст.307, ч.4 ст.321 КК України
06 вересня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м.Харкова судове провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_6 на ухвалу Фрунзенського районного суду м.Харкова від 17 серпня 2021 року, -
Цією ухвалою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_6 , 1976 року народження, ОСОБА_7 , 1978 року народження, на 60 діб, до 12 жовтня 2021 року.
В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_6 посилається на неповноту судового розгляду. Зазначила, що у даному кримінальному провадженні вона є обвинуваченою разом із своєю сестрою - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Відзначила, що ОСОБА_8 , яка є організатором ікримінованих їм правопорушень та є абсолютно здоровою людиною, перебуває більше року під домашнім арештом. Наголосила, що вони із сестрою мають дітей та проблеми зі здоров'ям, а саме:
- ОСОБА_6 має двох малолітніх та одну неповнолітню дитину, а також має ряд захворювань, які потребують профілактичного лікування;
- ОСОБА_7 має малолітню дитину, а також є невиліковно хворою.
Просить змінити ОСОБА_6 та ОСОБА_7 запобіжний захід на такий, що не пов'язаний із триманням під вартою, а у разі відмови, змінити обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжний захід з домашнього арешту на тримання під вартою.
Обвинувачена ОСОБА_6 , прокурор, будучи повідомленими належним чином про дату, час та місце судового засідання, заяв чи клопотань про особисту участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не надали, захисник подав заяву про проведення судового розгляду за його відсутності, у зв'язку з чим апеляційний розгляд проводився за відсутності останніх.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинувачених переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останні з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів можуть вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні декількох епізодів тяжкого злочину, передбаченого ч.4 ст.321 КК України та особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, за яке може бути призначено покарання до 12 років позбавлення волі, на що обґрунтовано послався суд в своєму рішенні.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні злочинів, пов'язаних з незаконним оборотом наркотичних засобів, а також в незаконному придбанні, перевезенні, зберіганні з метою збуту та збут сильнодіючого лікарського засобу, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема життя та здоров'я населення.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачені можуть переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Крім того, відповідно до матеріалів провадження обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 офіційно не працюють, тобто не мають постійного джерела доходу, а тому існує певна ймовірність того, що обвинувачені можуть вчинити інше кримінальне правопорушення та з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів можуть вдатися до відповідних дій щодо переховування від органів досудового розслідування чи суду.
Посилання ОСОБА_6 на наявність у них із сестрою малолітніх дітей, в даному конкретному випадку недостатньо свідчить про належне виконання обвинуваченими своїх процесуальних прав та обов'язків, в разі обрання щодо них більш м'якого запобіжного заходу.
Щодо посилань обвинуваченої ОСОБА_6 на наявність у неї ряду захворювань, які потребують профілактичного лікування та наявності невиліковного захворювання у її сестри - ОСОБА_7 , колегія суддів сприймає критично, оскільки стороною захисту не надано доказів на підтвердження неможливості обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у зв'язку із захворюванням знаходитися під вартою.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченими ОСОБА_6 та ОСОБА_7 їх процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Слід відзначити, що судом апеляційної інстанції переглядається ухвала Фрунзенського районного суду м.Харкова від 17 серпня 2021 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою саме щодо обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а тому колегія суддів позбавлена можливості вирішити питання щодо зміни запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_8 .
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Фрунзенського районного суду м.Харкова від 17 серпня 2021 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: