Справа № 761/29609/21
Провадження № 3/761/7990/2021
27 серпня 2021 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва Чайка О.С. розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, що надійшли з Управління стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Києва, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , працюючого на посаді головного спеціаліста сектору організації роботи з видачі довідок в сервісних центрах МВС управління довідкового забезпечення, за ч.1 ст.172-6 КУпАП, -
16.08.2021 (вх. №77098) до Шевченківського районного суду міста Києва з Управління стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України надійшли матеріал справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.1 ст.172-6 КУпАП.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення від 06 серпня 2021 року №402, ОСОБА_1 , обіймаючи посаду головного спеціаліста сектору організації роботи з видачі довідок в сервісних центрах МВС управління довідкового забезпечення, будучи посадовою особою юридичної особи публічного права, відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», примітки до статті 172-6 КУпАП, являючись суб'єктом відповідальності, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», в порушення вимог частини 1 статті 45 даного Закону, 05.04.2021 о 12:54 несвоєчасно, без поважних причин, подав щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самовряядування за 2020 рік, шляхом заповнення електронної форми на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції через власний персональний електронний кабінет суб'єкта декларування у системі Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 172-6 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що дійсно ним декларація подана не своєчасно, просив врахувати, що він вважав її поданою 29.03.2021, але з технічних причин декларація чомусь не була подана, відразу як ним були виявлено факт неподання декларацій, він її подав.
Прокурор у судовому засіданні просив визнати ОСОБА_1 винним та накласти на нього штаф в межах санції ч.1 ст.172-6 КУпАП.
Вислухавши думки учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_1 , відповідно до наказу Головногосервісного центру МВС від 07 жовтня 2020 року №273-кп з 08 жовтня 2020 року призначений на посаду головного спеціаліста сектору організації роботи з видачі довідок в сервісних центрах МВС управління довідкового забезпечення Головного сервісного центру МВС управління довідкового забезпечення Головного сервісного центру МВС.
Таким чином, ОСОБА_1 , обіймаючи посаду головного спеціаліста сектору організації роботи з видачі довідок в сервісних центрах МВС управління довідкового забезпечення Головного сервісного центру МВС управління довідкового забезпечення Головного сервісного центру МВС, є посадовою особою та відповідно суб'єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та суб'єктом відповідальності за вчинення правопорушень, пов'язаних з корупцією.
Частиною 1 статті 45 даного Закону визначено, що особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
Рішенням Національного агентства від 10.06.2016 №3 «Про функціонування Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», яке затверджено форму декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Частиною першою форми визначено, що декларація заповнюється та подається особисто суб'єктом декларування на вебсайті Національного агентства через власний персональний електронний кабінет суб'єкта декларування у системі Реєстру, шляхом заповнення електронної форми.
Частиною 1 статті 45 Закону визначено, що особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
Згідно п. 2-1 Прикінцевих положень Закону, декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які відповідно до статті 45 цього Закону подаються за минулий рік до 1 квітня.
Таким чином, ОСОБА_1 , обіймаючи посаду головного спеціаліста сектору організації роботи з видачі довідок в сервісних центрах МВС управління довідкового забезпечення Головного сервісного центру МВС управління довідкового забезпечення Головного сервісного центру МВС, зобов'язаний був подати декларацію не пізніше 23:59:59 годин 31.03.2021.
Відповідно до публічної частини Реєстру ОСОБА_1 подав декларацію, шляхом заповнення на офіційному вебсайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий 2020 рік, лише 05.04.2021 о 12:54, а отже не своєчасно.
У судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечував факт несвоєчасного подання декларації, при цьому просив врахувати, що жодного умислу на приховування своїх статків або вчинення інших корупційних (чи пов'язаних з корупцією) дій в нього не було.
Статтею 62 Конституції України встановлено презумпцію невинуватості. Обов'язок встановлення всіх обставин умовного правопорушення та доведення вини особи покладається на сторону обвинувачення. Всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до вимог ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала або свідомо припускала настання цих наслідків.
Згідно з п. 2 роз'яснень ВССУ «Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов'язані з корупцією» вих. № 223-943/0/4-17 від 22.05.2017 року, суб'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 172-6 КУпАП, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу; вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Вирішуючи питання про наявність в діях конкретної особи складу адміністративного корупційного правопорушення, крім іншого, необхідно враховувати наявність суб'єктивної сторони даного правопорушення, яка, виходячи із визначення поняття корупційного правопорушення, викладеного в ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», завжди характеризується умисною формою вини, тобто, з врахуванням положень ст. 1 цього Закону, сутність порушення фінансового контролю полягає в тому, що особа, яка за законом зобов'язана подати декларацію, прагне уникнути цього і таким чином досягти певної мети.
На умисну форму вини, а також наявність відповідного корисливого або іншого особистого інтересу особи, чи інтересу третіх осіб, як на обов'язкові ознаки корупційного правопорушення також звертає увагу Конституційний Суд України в рішенні від 06.10.2010 (справа №1-27/2010).
Аналіз вказаних норм приводить до висновку, що склад правопорушення за ч. 1 ст.172-6 КУпАП є формальним, обов'язковим елементом його об'єктивної сторони є умисна дія, тобто умисне несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а тому, орган, уповноважений на складання протоколу про адміністративне правопорушення та прокурор, що приймає участь в розгляді таких протоколів судом, зобов'язані довести суду наявність в діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності за вчинення цього адміністративного правопорушення, умислу на несвоєчасне подання декларації.
Як убачається з матеріалів справи, у них відсутні докази, які б підтверджували наявність у діянні ОСОБА_1 будь-якого умислу на вчинення правопорушення.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950 року, кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
При розгляді справ про адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, суди зобов'язані забезпечувати своєчасний та якісний їх розгляд, точне й неухильне застосування чинного законодавства. Вирішуючи справи цієї категорії, суди повинні керуватися Конституцією України, Конвенцією ООН проти корупції (Нью-Йорк, 31 жовтня 2003 року), Кримінальною конвенцією Ради Європи про боротьбу з корупцією (Страсбург, 27 січня 1999 року), додатковим протоколом до Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією (Страсбург, 15 травня 2003 року), Законом України від 14 жовтня 2014 року N 1700-УІІ "Про запобігання корупції", Кодексом України про адміністративні правопорушення, іншими нормативно-правовими актами України, а також практикою Європейського суду з прав людини.
У цьому аспекті слід зауважити, що рішенням ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
У відповідності до положень ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно положень ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
За положеннями ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Відповідно до положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.
Згідно положень ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, при розгляді даної категорії справ обов'язково має встановлюватись умисний характер вчиненого діяння, а також наявність відповідного корисливого або іншого особистого інтересу особи чи інтересу третіх осіб, яким суб'єкт правопорушення мав керуватись при вчиненні відповідного проступку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання корупції", корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій ст. 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність;
корупція - використання особою, зазначеною у ч. 1 ст. 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у ч. 1 ст. 3 цього Закону, або її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей;
Зазначене визначення корупції узгоджується із ратифікованими Україною Цивільною Конвенцією про боротьбу з корупцією 1989 року, Кримінальною конвенцією про боротьбу з корупцією 1993 року, Конвенцією ООН 2003 року та п. 3.22. Рішення Конституційного суду України N 21-рп/2010 від 6 жовтня 2010 року, в яких зазначено, що термін "корупція" означає "використання особою наданих їй службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб", а корупційна діяльність безпосередньо пов'язується з корисливими діями (бездіяльністю) посадової особи при виконанні покладених на неї службових обов'язків. Зазначене може прирівнюватись до давання чи отримання хабара, зловживання службовим становищем чи впливом, сприяння відмиванню отриманих від корупційних злочинів доходів, їх приховування, розкрадання чи нецільового використання майна, перешкоджання здійсненню правосуддя, а також незаконного збагачення як значного збільшення доходів, яке перевищує законні доходи особи яке вона не може раціонально обґрунтувати, тощо.
Таким чином, за змістом міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України, обов'язковими ознаками, за якими будь-яка неправомірна чи неетична поведінка осіб, уповноважених на виконання функцій держави може визнаватись корупційною, а так само й процедура віднесення тих чи інших діянь названих суб'єктів до категорії корупційних та їх кваліфікації за відповідними нормами глави 13-А КУпАП, в тому числі і за ст. 172-6 ч. 2 КУпАП, є умисна форма вини, використання свого службового становища та мета - одержання неправомірної вигоди.
Щоб вважати, що відповідні дії мали ознаки відповідного адміністративного правопорушення, необхідно виходити, крім того, із вимог ст. 9 КУпАП.
Згідно з вказаною нормою, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Суб'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, визначається лише умисною формою вини, тобто коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Таким чином, при розгляді даної категорії справ обов'язково має встановлюватись умисний характер вчиненого діяння, а також наявністю відповідного корисливого або іншого особистого інтересу особи чи інтересу третіх осіб, яким суб'єкт правопорушення мав керуватись при вчиненні відповідного проступку.
Із врахуванням положень ст. 1 Закону "Про запобігання корупції", сутність порушення фінансового контролю полягає в тому, що особа, яка за законом зобов'язана задекларувати свої доходи, своєчасно подати декларацію та повідомлення про суттєві зміни у майновому стані, прагне уникнути цього і таким чином досягти певної мети. А тому орган, уповноважений на складання протоколу про адміністративне правопорушення, повинен довести наявність в діях особи умислу на несвоєчасне подання такого повідомлення.
У зв'язку з викладеним, суддя вважає можливим взяти до уваги позицію ОСОБА_1 про відсутність в нього умислу на вчинення правопорушення, яке полягало у несвоєчасному поданні декларації та фактичне подання такої з порушенням строку лише на 5 днів.
Інші докази у справі не доводять вини ОСОБА_1 у формі умислу на вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-6 КУпАП.
Таким чином, зваживши у сукупності наведені вище докази, суддя вважає, що дії ОСОБА_1 не містять ознак дій, пов'язаних з корупцією, умисел, мета і мотив на приховування стану майна та доходів за 2020 рік не доведені, а тому, відповідно, відсутня суб'єктивна сторона складу корупційного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, отже відсутній склад адміністративного правопорушення, тому провадження щодо останнього підлягає закриттю.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 247, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя
постановив:
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва.
Суддя О.С. Чайка