Справа № 761/15807/21
Провадження № 2/761/8372/2021
(заочне)
10 серпня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Саадулаєва А.І.,
при секретарі Корнійчук Є.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом:
позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (код ЄДРПОУ: 36799749, місцезнаходження: м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, буд. 5-Б),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович (місцезнаходження: 10008, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, буд. 35),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Мельник Юрій Анатолійович (місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Поправки Юрія, буд. 6, оф. 16),
предмет позову: визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
встановив:
Позивач звернувся із вказаною позовною заявою до Шевченківського районного суду м. Києва.
Предметом позову є визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай Олега Станіславовича, вчиненого 27.01.2021 року, зареєстрованого в реєстрі за номером 15527, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» 32305,38 грн. заборгованості.
Вказана позовна заява надійшла до Шевченківського районного суду м. Києва 29.04.2021 року та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2021 року передана до провадження судді Саадулаєва А.І.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05.05.2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
Правова позиція позивача мотивована тим, що в березні 2021 року ОСОБА_1 стало відомо, що постановою приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Мельника Ю.А. від 15.02.2021 року, на виконання виданого 27.01.2021 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем виконавчого напису №15527 на стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №500907850 від 16.05.2013 року, що був укладений між позивачем та АТ «Альфа-Банк» правонаступником прав по якому є відповідач. Позивач вважає, що виконавчий напис вчинено з порушенням норм чинного законодавства, а саме: напис вчинено на підставі скасованої норми права, нотаріус не врахував пропуск відповідачем строку позовної давності, а також, що під час вчинення напису була відсутня безспірність заборгованості.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Треті особи пояснень суду не надали.
В судове засідання, яке відбулось 10.08.2021 року, учасники справи не з'явились, про причини неявки не повідомили. Проте, в матеріалах справи є заява позивача про розгляд справи без його участі, в якій також зазначено про те, що він не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів для розгляду справи по суті, а також те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
16.05.2013 року між позивачем та АТ «Альфа Банк» було укладено кредитний договір № 500907850 про надання кредиту.
27.01.2021 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем на підставі статей 87-91 Закону України «Про нотаріат» та п. 2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, було вчинено виконавчий напис №15527, відповідно до якого запропоновано стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором № 500907850.
Відповідно до вказаного виконавчого напису, строк платежу за кредитним договором настав. Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 16.01.2019 року по 15.01.2021 року. Згідно виконавчого напису, сума заборгованості складає 31655,38 грн., в тому числі:
прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 275,29 грн.
прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 1171,76 грн.
строкова заборгованість за комісією становить 1205,85 грн.
строкова заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 11029,14 грн.
строкова заборгованість за штрафами і пенями становить 17973,34 грн.
Оцінка суду.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Однак відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухваленій нею постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Зазначене вище узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року, справа № 6-887цс 17 та у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018, справа № 61-154св18, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17.
Верховним Судом у постанові від 29 січня 2019 року, у справі № 910/13233/17 зазначено, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.
Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», при вирішення справ пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, відповідно до Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.
Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.
В інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні», прийнятого на підставі Постанови ВССУ № 2 від 07 лютого 2014 року, вказано, що вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не розглядає спір про право. Виконавчий напис вчиняється виключно за документально оформленими вимогами, які викладені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів тільки за наявності всіх умов, передбачених Законом №3424-ХІІ. Безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 26.11.2014 року.
Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 644/6221/16-ц (провадження № 61-24496св18) зазначено, що з огляду на те що адміністративними судами було скасовано постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року, відповідні положення Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не підлягають застосуванню. Тобто перелік діє у попередній редакції, за якого виконавчий напис має вчинятися на оригіналах нотаріально посвідчених угод.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що виконавчий напис № 15527 від 27.01.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем на підставі п. 2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, тобто на підставі недійсної правової норми.
Суд зауважує, що оскільки виконавчий напис може бути вчинено лише за наявності безспірності заборгованості, то на підтвердження такої безспірності нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред'явлених до нього вимог і визнанні їх.
Зокрема, документом, що може (з врахуванням заяв чи листів боржника) підтверджувати такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання.
Відповідачем не було надано суду належних доказів щодо отримання боржником вимоги стягувача.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що у розпорядженні нотаріуса були відсутні документи, необхідні для стягнення заборгованості у безспірному порядку: вимога про усунення порушення зобов'язання, опис вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, документи, розрахунок суми заборгованості.
Отже, у разі вчинення виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню.
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачем було пропущено строки позовної давності для вчинення виконавчого напису.
Відповідно до п. 2.3 кредитного договору № 500907850 від 16.05.2013 року датою остаточного повернення кредиту є датою припинення нарахування відсотків та комісій 17.05.2016 року, тобто саме з цього часу починається перебіг позовної давності.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Вчинення ж нотаріусом виконавчого напису є одним із позасудових способів захисту цивільних прав, у зв'язку із чим до нього неможливо застосувати строк позовної давності.
Проте, відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Днем виникнення такої вимоги є 17.05.2016 року, відповідно до умов договору. Отже, трирічний термін для вчинення виконавчого напису сплив 18.05.2019 року, тому нотаріусом не було дотримано строків вчинення виконавчого напису.
Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З врахуванням наведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні підтвердилась та обставина, що оскаржуваний виконавчий напис не відповідає вимогам законодавства, зокрема ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та Постанови Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 р., оскільки на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису вимоги відповідача до позивача не були безспірними, напис вчинено на підставі недійсної правової норми, пропущено строки вчинення виконавчого напису.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні із вказаним позовом було сплачено 908 грн. судового збору, відповідно до ПН 215600426655 від 27.04.2021 року.
Позовні вимоги задоволені повністю, а тому судовий збір потрібно покласти на відповідача.
Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 280, 282, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.1, 4, 15, 16 ЦК України; ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат»; Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5; Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 №1172, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем від 27.01.2021 року, зареєстрованого в реєстрі за №15527, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» суми боргу у розмірі 31655 (тридцять одна тисяча шістсот п'ятдесят п'ять) грн. 38 коп. за кредитним договором № 500907850 від 16.01.2013 року - таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок витрат по сплаті судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: