09 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 280/4269/20
адміністративне провадження № К/9901/31890/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у справі №280/4269/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Запорізької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Запорізької області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення створеної Генеральним прокурором кадрової комісії №1 від 10 квітня 2020 року №193 Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використання комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знать та умінь у застосуванні закону відповідності здійснювати повноваження прокурора;
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Запорізької області №724к від 29 квітня 2020 року із змінами відповідно до наказу прокурора Запорізької області від 1 червня 2020 року №959к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Запорізьку область, прокуратури Запорізької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 1 червня 2020 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Запорізьку область, прокуратури Запорізької області або на рівнозначній посаді з 1 червня 2020 року;
- стягнути з прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 1 червня 2020 року і до моменту фактичного поновлення на роботі.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнив частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ прокуратури Запорізької області №724к від 29 квітня 2020 року із змінами відповідно до наказу прокуратури Запорізької області від 1 червня 2020 року №959к про звільнення ОСОБА_1 ;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Запорізьку область, прокуратури Запорізької області з 2 червня 2020 року;
- стягнуто із Запорізької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909973) на користь ОСОБА_1 413134,80 грн (чотириста тринадцять тисяч сто тридцять чотири гривні) 80 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У задоволенні решти позову в цій частині відмовлено.
Не погоджуючись частково із таким судовим рішенням суду апеляційної інстанції, Офіс Генерального прокурора звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 25 серпня 2021 року засобами поштового зв'язку.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року в частині задоволення позовних вимог скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Предметом спору у цій справі є правомірність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурора та наказу про звільнення прокурора з цих підстав з органів прокуратури.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про застосування судом апеляційної інстанції пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення" Закону від 19 вересня 2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - «Закон №113-ІХ») без урахування висновку Верховного Суду щодо його застосування, викладеного у постанові від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а. Однак, правовідносини, які склались у цій справі не є подібними до правовідносин, які виникли у справі №280/4269/20, що в свою чергу, є неналежним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, у справі №120/3458/20-а позивач успішно пройшов перших два етапи атестації та був допущений до співбесіди, натомість у справі №280/4269/20 позивач не пройшов першого етапу, оскільки не набрав необхідну кількість балів.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Одночасно, Верховний Суд звертає увагу, що лише загальні посилання на неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах за відсутності посилання на відповідні постанови Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що касаційна скарга подана також на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, тобто з підстав відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону від 19 вересня 2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - "Закон №113-ІХ"), а саме щодо визначеного цим законом імперативу про звільнення прокурора з посади у разі неуспішного проходження атестації, а також щодо застосування підпункту 2 пункту 19 розділу II Закону №113-ІХ, як визначеної цим Законом підстави для звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Однак, таке обґрунтування не є належним у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Проте, в порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не обґрунтовано в чому полягало неправильне застосування цих норм судом апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі заявник лише цитує окремі положення Закону №113-ІХ та Порядку №221, без конкретизації норм з посиланням на обставини справи, вказує на запровадження реформування системи органів прокуратури, цитує статті Закону України "Про прокуратуру" та описує процедуру проходження прокурорами атестації, проте не зазначає у чому саме полягає неправильність їхнього застосування судами, обмежившись лише доводами про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики та винятковості справи. Такі доводи є формальними, оскільки оцінка законності будь-яких рішень, у першу чергу, залежить від дотримання суб'єктом владних повноважень усіх критеріїв, визначених статтею 2 КАС України, що є гарантією правомірності цього рішення.
Зазначені скаржником норми права, щодо правильного застосування яких відсутній висновок Верховного Суду, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставитись перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову.
Разом з тим, зміст оскаржуваного судового рішення свідчить про те, що вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент звільнення позивача з посади, обставини, які свідчили б про скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, ліквідацію або реорганізацію прокуратури в якому позивач обіймав посаду, судом не здійснювалось, а відтак підстави для звільнення його за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697 були відсутні.
Верховний Суд зазначає, що саме конкретні обставини, що вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб.
Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України. Однак, у касаційній скарзі не наведено жодного аргументу на спростування мотивів, з яких виходив суд попередньої інстанції вирішуючи цей спір.
Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а відповідач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, Офіс Генерального прокурора не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Проста констатація самого факту наявності або відсутності постанови Верховного Суду у справі з подібними правовідносинами не є достатньою підставою для обґрунтування касаційної скарги, оскільки вимагає визначення норми права, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та викладення обґрунтувань неправильного застосування/ не застосування цієї норми права.
Лише загальні посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, або незастосування такого висновку, за відсутності вмотивованих аргументів, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у справі №280/4269/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Запорізької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду