ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.09.2021Справа № 910/5770/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "САНТРАНС ЛОГІСТИК"
до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СУЧАСНА АРХІТЕКТУРА МІСТ"
про стягнення 32 924,07 грн.
без виклику учасників справи.
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "САНТРАНС ЛОГІСТИК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СУЧАСНА АРХІТЕКТУРА МІСТ" про стягнення заборгованості у розмірі 32 924,07 грн. за невиконання відповідачем зобов'язань з оплати за надані послуги відповідно до договору №387 від 10.09.2019.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови договору в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 залишено без руху позовну заяву, надано позивачу строк для усунення недоліків, який становить десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, встановлено позивачу спосіб усунення недоліків у позовній заяві.
Станом на 30.04.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2021 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 30.04.2021 була надіслана рекомендованим листом з повідомленнями про вручення поштового відправлення №0105480156974 на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: Україна, 04053, місто Київ, ПРОВУЛОК БЕХТЕРЕВСЬКИЙ, будинок 4.
Повідомленням про вручення поштового відправлення №0105480156974 повернулося на адресу суду 12.05.2021 з відміткою: «Відправлення вручено 06.05.2021».
Разом з цим, відзиву або будь-яких інших заяв станом на момент ухвалення даного рішення відповідач до суду не надав.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд зазначає, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Частиною 1 статті 248 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи факт того, що строк, передбачений для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, закінчився, тоді як відповідачем не подано жодної заяви по суті спору, а також не надано клопотання про поновлення процесуальних строків для вчинення відповідних процесуальних дій, справа підлягає розгляду за наявними у справі матеріалами.
Приймаючи до уваги, що відповідач у визначений судом строк не подав відзив на позов, не заявив жодних заяв, клопотань та заперечень по суті спору, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Беручи до уваги запровадження карантину та особливого режиму роботи суду, зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. у відпустці та на лікарняному, завершальний розгляд справи здійснювався 10.09.2021.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
10 вересня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «САНТРАНС ЛОГІСТИК» (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СУЧАСНА АРХІТЕКТУРА МІСТ» (Замовник) було укладено Договір про надання послуг з експлуатації машин та механізмів №387 (надалі - Договір), за умовами якого Виконавець зобов'язується надавати Замовнику послуги автотранспортом, будівельною технікою, вантажопідйомними машинами та іншими механізмами (далі - Техніка), з особами, які мають право на керування такою Технікою, для використання її у виробничій чи побутовій діяльності Замовника, а Замовник приймає виконані послуги та оплачує їх вартість на умовах Договору.
Також, між Сторонами була підписана Додаткова угода №1 від 01.12.2020 щодо електронного документообігу.
Так, як зазначено позивачем, на підставі погоджених сторонами усних заявок, ТОВ «САНТРАНС ЛОГІСТИК» 18.12.2020, 05.01.2021, 11.01.2021, 12.01.2021, 19.01.2021 та 22.01.2021 року надало Відповідачу послуги з експлуатації машин та механізмів, що підтверджується підписаними сторонами Актами наданих послуг №6597, №19, №47, №63, №151, №152 та №200 на загальну вартість 34 420,00 грн.
Згідно п. 4.2. Договору оплата послуг здійснюється на підставі виставлених рахунків на оплату на умовах 100% передоплати на підставі отриманого по електронній пошті рахунку на оплату. За попередньою домовленістю Сторін, щодо часткової передоплати послуг, остаточний розрахунок здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту отримання Замовником рахунку на оплату та/або Акту надання послуг (п. 4.2.2. Договору).
Як заявляє позивач, згідно з попередньої домовленості, ТОВ «САНТРАНС ЛОГІСТИК» пішло Відповідачу на зустріч та надало послуги без попередньо оплати, передбаченої Розділом 4 Договору, що підтверджується направленими на його електронну адресу: o.chubay@amtt.ua (яка зазначена в Договорі), рахунків: №4862 від 18.12.2020 (направлено 21.12.2020), №8 від 04.01.2021 (направлено 05.01.2021), №30 від 11.01.2021 (направлено 11.01.2021), № 38 від 12.01.2021 (направлено 12.01.2021), №111 від 19.01.2021 (направлено 19.01.2021), №110 від 19.01.2021 ( направлено 19.01.2021), №115 від 22.01.2021 (направлено 22.01.2021).
Відповідно до п. 10.1. Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 01.12.2020 Сторони визнають будь-які документи, складені та надані будь-якою Стороною іншій в електронному вигляді із застосуванням ЕЦП засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригінали, що мають юридичну силу. Сторони визнають, що ЕЦП за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) Сторони.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що з урахуванням здійсненої оплати 14.01.2021 в розмірі 2680,00 грн. (докази часткової оплати наявні у матеріалах справи), станом на день подання позовної заяви, сума заборгованості ТОВ «СУЧАСНА АРХІТЕКТУРА МІСТ» перед ТОВ «САНТРАНС ЛОГІСТИК» склала 31 740,00 грн.
За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, оскільки останній остаточних розрахунок за отримані послуги в розмірі 31 740,00 грн. не здійснив, ТОВ «САНТРАНС ЛОГІСТИК» 09.03.2021 направило на адресу ТОВ «СУЧАСНА АРХІТЕКТУРА МІСТ» претензію, якою просило закрити наявну заборгованість впродовж семи банківських днів з дня отримання останньої.
Відповідна вимога була відправлена Відповідачу рекомендованим листом з повідомленнями про вручення поштового відправлення №0314212302850 на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: Україна, 04053, місто Київ, ПРОВУЛОК БЕХТЕРЕВСЬКИЙ, будинок 4.
Разом з цим, згідно відомостей з офіційного веб-сайту «Укрпошта», поштове відправлення за №0314212302850 було вручено від 10.03.2021, про що здійснено відмітку від 10.03.2021: "Відправлення вручено".
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає про порушення відповідачем умов укладеного договору в частині оплати отриманих послуг у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що у період з 18.12.2020 по 22.01.2021 на виконання вимог договору №387 від 10.09.2019 позивачем було надано відповідачу послуги на загальну вартість 34 420,00 грн. (докази часткової оплати послуг здійсненої від 14.01.2021 в розмірі 2680,00 грн. наявні у матеріалах справи).
Судом встановлено, що Акти здачі-приймання робіт (наданих послуг): №6597 від 18.12.2020 на суму 4840,00 грн., №19 від 05.01.2021 на суму 5 280,00 грн., №47 від 11.01.2021 на 6 800,00 грн., №63 від 12.01.2021 на суму 4000,00 грн., №151 від 19.01.2021 на суму 4000,00 грн., №152 від 19.01.2021 на суму 4000,00 грн. та №200 від 22.01.2021 на суму 5 500,00 грн. підписані обома сторонами без жодних зауважень та заперечень щодо кількості та якості наданих робіт. Належним чином засвідчені копії вищевказаних актів надання послуг містяться в матеріалах справи.
За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, відповідачем, надані послуги оплачено не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 31 740,00 грн.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
На позивача покладається обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а саме, надання послуг з оренди підйомного обладнання відповідачу на виконання умов договору, укладеного сторонами у спрощений спосіб.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Отже, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з надання відповідачу послуг, так і факт виникнення у відповідача зобов'язання з їх оплати, є Акти надання послуг, які є первинними бухгалтерськими документами та засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію, зокрема, про розмір плати.
Як зазначає позивач у позовній заяві, ним було належним чином надано, а відповідачем без зауважень та застережень прийнято послуги з експлуатації машин та механізмів на загальну вартість 34 420,00 грн. (докази часткової оплати послуг наявні у матеріалах справи).
Отже, суд встановив, що позивач надав послуги, а відповідач прийняв в період з 18.12.2020 по 22.01.2021, про що свідчать підписані обома сторонами Акти надання послуг, в яких також сторони погодили розміри плати.
Також суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні будь-які заперечення щодо якості та вартості наданих послуг зі сторони Відповідача.
Відповідач належними засобами доказування доказів протилежного не довів.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Враховуючи викладене та зважаючи на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження повного або часткового погашення спірної заборгованості відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність факту наявності боргу у сумі 31 740,00 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.4. Договору сторони погодили, що за порушення строків оплати, позивач нараховує відповідачу пеню від суми несплачених послуг в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Зважаючи на даний пункт Договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 953,49 грн. пені.
Здійснивши перерахунок суми пені в розмірі 953,49 грн., суд визнав його обґрунтованим, арифметично вірним, здійсненим у відповідності до вимог законодавства та умов Договору, у зв'язку із чим вимога про стягнення вказаної суми пені є такою, що підлягає задоволенню.
Стосовно позовних вимог щодо стягнення 3% річних, суд враховує наступне.
Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов'язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних в межах заявленого періоду, суд приходить до висновку про задоволення вимог та стягнення з відповідача 230,58 грн. - 3% річних, оскільки такий розрахунок є обґрунтованим та арифметично вірним.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не подав відзив на позовну заяву, не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Судовий збір покладається на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СУЧАСНА АРХІТЕКТУРА МІСТ" (Україна, 04053, місто Київ, ПРОВУЛОК БЕХТЕРЕВСЬКИЙ, будинок 4, ідентифікаційний код 42654390) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "САНТРАНС ЛОГІСТИК" (Україна, 02094, місто Київ, вул.Червоноткацька, будинок 87, офіс 21, ідентифікаційний код 40942718) суму основного боргу у розмірі 31 740,00 грн., пеню у розмірі 953,49 грн., 3% річних у розмірі 230,58 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270,00 грн.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 10.09.2021.
Суддя І.В. Приходько