09 вересня 2021 року справа № 580/3879/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
14.06.2021р. до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач) в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком №232650000427 від 26 березня 2021 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 березня 2021 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення про призначення пенсії за віком з урахуванням надання архівної довідки №7.1 від 11.01.2021, відомості про кількість відроблених виходів, трудову участь у виробництві, архівних довідок №7.2 від 11.01.2021, №7.3 від 11.01.2021 та довідки №7.4 від 11.01.2021, з урахуванням періоду її роботи у колгоспі «Росія» з 18.10.1978 року до 15.04.1990 року.
В обґрунтування позовних вимог, викладених у позовній заяві, зазначено, що за наслідками розгляду відповідачем заяви позивача про призначення пенсії за віком, ним протиправно не зараховано до страхового стажу, який дає право на пенсію, періоди роботи позивача у колгоспі «Росія» з 18.10.1978 року до 15.04.1990 року в зв'язку із тим, що уточнюючі довідки видані органами на тимчасово окупованій території, у зв'язку із чим їх не враховано.
Також звернуто увагу, що довідки видані архівною установою окупаційної влади, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, оскільки вказана обставина не може слугувати підставою порушення прав громадян України на пенсійне забезпечення, що відповідає правозастосовній практиці в частині застосування так званих «намібійських винятків» Міжнародного суду ООН. З урахуванням зазначеного позовні вимоги вважає обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 16.06.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи.
07.07.2021р., в межах строку встановленого судом, до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не обгрунтовані та зазначено про доцільність відмови в їх задоволенні. В обгрунтування заперечень проти задоволення позовних вимог представником відповідача зазначено, що Позивачем до заяви про призначення пенсії додано трудову книжку колгоспника НОМЕР_1 . На сторінках 18-19 даної трудової книжки містяться відомості про трудову учать в громадському господарстві. На вказаних сторінках міститься 12 записів, жоден з яких не засвідчений підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженою правлінням колгоспу особою та печаткою. На відміну від сторінок 20-21 де записи засвідчені підписом та печаткою. Крім того зазначено, що відповідно до довідки № 7.4 від 11.01.2021 адміністрація Майського сільського поселення утворена, а також архів (трудовий) Майської сільської ради передані на збереження адміністрації Майського сільського поселення відповідно до Федерального Закону 131-ФЗ "Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в РФ". Зазначену довідку не можна взяти до уваги, бо відсутня можливість перевірити їх достовірність та відповідність первинним документам. Вказано, що у зв'язку з тим, що довідки № 7.1 від 11.01.2021, № 7.2 від 11.01 № 7.3 від 11.01.2021 та № 7.4 від 11.01.2021 видані органами, посадові: службовими особами на тимчасово окупованій території, відсутні правові підстави врахування їх для призначення пенсії.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
19 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області з заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До заяви про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 до органів ПФУ були надані документи: паспорт громадянина України, довідка про присвоєння ідентифікаційного номера, атестат №1064 від 01.08.1978, довідку з ДПІ про облік як суб'єкта підприємницької діяльності, довідку із СТОВ про заробітну плату з 01.07.2000 р. по день звернення, довідки про прийняття на роботу №497, 498 від 26.03.2013, №29, 25 від 29.03.2019, свідоцтва про народження дітей: серія НОМЕР_2 , серія НОМЕР_3 , серія НОМЕР_4 , свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_5 , трудова книжка серія НОМЕР_1 від 18.02.1981, що підтверджується розпискою-повідомленням від 19.03.2021 №693 (копія розписки-повідомлення в матеріалах справи).
Позивачем також направлено засобами поштового зв'язку до органів ПФУ архівну довідку №7.1 від 11.01.2021, відомість про кількість відроблених виходів, трудову участь у виробництві, архівні довідки №7.2 від 11.01.2021, №7.3 від 11.01.2021 та довідку №7.4 від 11.01.2021.
Головним управління Пенсійного фонду України в Черкаській області за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 прийнято рішення №232650000427 від 26 березня 2021 року про відмову в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 26 років. До страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 18.10.1978 до 15.04.1990, оскільки в трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 записи про відпрацьовані вихододні та встановлений мінімум не засвідчено у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Крім того, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області листом від 30.03.2021 №1897-2006/Ч-02/8-2300/21, повідомило позивача, що: «Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207 (далі - Закон №1207) визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на тимчасово окупованій території. Відповідно до частини 2 статті 9 Закону №1207 будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою статті 9 Закону №1207, є недійсним і не створює правових наслідків. Позивачем до звернення додано довідки про періоди роботи в колгоспі «Росія» Джанкойського району Кримської області. Оскільки позивач працювала на території Автономної Республіки Крим, яка наразі є окупованою, для призначення позивачу пенсії на підставі документів, виданих органами, посадовими та службовими особами на тимчасово окупованій території, немає законних підстав.
Вважаючи спірне рішення протиправним, позивач звернулась з даним позовом до суду, за захистом порушених прав та інтересів зі сторони суб'єкта владних повноважень.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058).
Згідно ч.ч.2, 4 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно ст. 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.
Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах незалежно від використання форм власності та господарювання, незалежно від характеру й тривалості роботи і перерв. х кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок №637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку №637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
Як вбачається судом із прийнято рішення №232650000427 від 26 березня 2021 року, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 26 років. До страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 18.10.1978 до 15.04.1990, оскільки в трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 записи про відпрацьовані вихододні та встановлений мінімум не засвідчено у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Судом із аналізу Трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 , вбачається, що її прийнято в члени колгоспу «Россия» Джанкойського району Кримської області на підставі наказу №12 від 17.11.1978, що підтверджується записом №1 від 18.10.1978 в трудовій книжці та 15.04.1990 вибула із членів колгоспу «Россия», в зв'язку із зміною місця проживання, що підтверджується записом №2 від 15.04.1990 і засвідчено підписами голови колгоспу та інспектора відділу кадрів та печаткою в трудовій книжці серія НОМЕР_1 .
Період роботи позивача ОСОБА_1 в колгоспі «Россия» згідно трудової книжки: 1978 р. - 4 відроблені вихододні; 1979 р. - народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 1980 р. - народження дитини 30.10.1980 р.; 1981 р. - 62 відроблені вихододні; 1982р. - 130,5 відроблених вихододнів із 220 встановлених, по поважній причині: наказ №2 від 12.02.1983 р.; 1983 р. - 236 відроблених вихододнів із 220 встановлених; 1984 р. - 228 відроблених вихододнів із 220 запланованих; 1985 р. - 276 відроблених вихододнів із 220 запланованих; 1986 р. - 275 відроблених вихододнів із 220 запланованих; 1987 р. - 251 відроблений вихододень із 220 встановлених; 1988 р. - 234 відроблені вихододні із 220 запланованих; 1989 р. -відпустка по догляду за дитиною з 08.11.1988 по 13.09.1989 р.; 1990 р. - відпустка по догляду за дитиною до 1,5 року з 13.09.1989 по 15.04.1990 р., на підставі наказу №10 від 11.12.1989 р., підтверджено записами трудової книжки колгоспника, зокрема аркуші 18-19, 20-21, які засвідчені підписами голови колгоспу та головного бухгалтера і печаткою колгоспу «Россия».
З урахуванням зазначених обставин, суд вважає за доцільне наголосити, що Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що позивач не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення через неналежну організацію ведення обліку трудової книжки роботодавцем.
Крім того, період роботи ОСОБА_1 в колгоспі «Россия» Джанкойського району Кримської області у період 18.10.1978р. до 15.04.1990р. також підтверджується уточнюючими довідками, видані Адміністрацією Майського сільського поселення Джанкойського району Республіки Крим, зокрема: архівна довідка №7.1 від 11.01.2021р., відомість про кількість відроблених виходів, трудову участь у виробництві, архівні довідки №7.2 від 11.01.2021р., №7.3 від 11.01.2021р. та довідка №7.4 від 11.01.2021р.
Згідно архівної довідки №7.1 від 11.01.2021.р та відомості про кількість відроблених виходів, трудову участь у виробництві, періоди роботи ОСОБА_1 наступні: 1978 р. - 4 відроблені вихододні; 1979 р. - не працювала в зв'язку з народженням дитини 01.05.1979 р.; 1980 р. - 57 відроблених вихододнів із 250 запланованих, в зв'язку з народженням дитини 30.10.1980 р., з 30.12.1980 по 30.10.1981 р. відпустка по догляду до 1 року (наказ №2 від 13.02.1981 р.); 1981 р. -62 відроблені вихододні; 1982 р. - 130,5 відроблених вихододнів із 220 запланованих; 1983 р. - 236 відроблених вихододнів із 220 запланованих; 1984 р. -228 відроблених вихододнів із 220 запланованих; 1985 р. - 250 відроблених вихододнів із 220 запланованих; 1986 р. - 275 відроблених вихододнів із 220 запланованих; 1987 р. - 251 відроблений вихододень із 220 запланованих; 1988 р. -234 відроблені вихододні із 220 запланованих; надана частково оплачувана відпустка по догляду за дитиною до року з 08.11.1988 по 13.09.1989 р. наказ №1 від 06.01.1989 р.; 1989 р. - 15 відроблених вихододнів із 15 запланованих.
Архівною довідкою №7.3 від 11.01.2021р. підтверджується нарахування та виплата позивачу заробітної плати за вказаний період її роботи в колгоспі «Россия» та містить відомості про те що на всі виплати нараховано внески до Пенсійного фонду.
Таким чином, трудовою книжкою позивача та вказаними архівними довідками підтверджено період її роботи в колгоспі «Россия» Джанкойського району Кримської області у період 18.10.1978р. до 15.04.1990р.
Підставами не зарахування відповідачем зазначеного періоду до страхового стажу позивача, стало те що архівна довідка №7.1 від 11.01.2021р., відомість про кількість відроблених виходів, трудову участь у виробництві, архівні довідки №7.2 від 11.01.2021р., №7.3 від 11.01.2021р. та довідка №7.4 від 11.01.2021р. є недійсними у відповідності до Закону України №1207-VII та не створюють правових наслідків, оскільки видані органами, їх посадовими та службовими особами на тимчасово окупованій території.
Надавши оцінку зазначеним підставам відмови, суд врахувує висновки Верховного Суду у постанові від 22.10.2018 у справі №235/2357/17 щодо призначення пенсії.
Верховний Суд у вказаному рішенні підтвердив обґрунтованість врахування судами першої та апеляційної інстанцій довідок, які видані на тимчасово окупованій території, та зазначив, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані "намібійські винятки" Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
На думку Верховного Суду у вказаному рішенні, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій жодним чином не легітимізує таку владу.
Таким чином суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.
Таких висновків також дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 03.06.2021р. (справа №264/1627/17), від 17.07.2019р. (справа №654/1278/17), від 18.03.2020р. (справа №243/6299/17) і суд застосовує його у справі, що розглядається.
З урахуванням зазначеного, суд вказує, що архівна довідка №7.1 від 11.01.2021р., відомість про кількість відроблених виходів, трудову участь у виробництві, архівні довідки №7.2 від 11.01.2021р., №7.3 від 11.01.2021р. та довідка №7.4 від 11.01.2021р., видані Адміністрацією Майського сільського поселення Джанкойського району Республіки Крим є належними доказами, що підтверджують наявність трудового стажу позивача за період з 18.10.1978р. по 15.04.1990р. в колгоспі «Россия» Джанкойського району Кримської області та підлягають зарахуванню до трудового стажу позивача.
З огляду на встановлені, в ході розгляду даної справи обставини, суд доходить висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області щодо не зарахування до стажу роботи позивача спірного періоду та як наслідок про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати позивачу до страхового стажу спірний період роботи.
Згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України від 11.02.2021р. №16 про наявний страховий стаж ОСОБА_1 , судом вбачається, що відповідачем підтверджується страховий стаж позивача у обсязі 23 роки 5 місяців 15 днів.
Таким чином, беручи до уваги правові висновки суду в даному рішенні щодо необхідності зарахування до страхового стажу позивача період її роботи з 18.10.1978р. по 15.04.1990р., судом вбачається наявність у позивача необхідного страхового стажу у обсязі 26 років для призначення їй пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку про необґрунтованість прийнятого відповідачем рішення №232650000427 від 26.03.2021р. про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, у зв'язку із відсутністю 26 років страхового стажу, та як наслідок про необхідність визнання його протиправним та скасування.
З приводу позовної вимоги щодо призначення позивачу пенсії за віком, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 Положення про про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014р. № 28-2, відповідач є територіальними органами Пенсійного фонду України, а згідно із п. 4.3 цього Положення організовує роботу управлінь Фонду, зокрема щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій.
Таким чином питання призначення (перерахунку) і виплати пенсій належить до виключної компетенції відповідача.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
У випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У постанові від 05.09.2018р. у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18.
Підсумовуючи наведене та враховуючи встановлену протиправність рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, а також беручи до уваги дискреційність повноважень органів Пенсійного фонду з питань призначення громадянам пенсійних виплат, суд вважає, що для відновлення порушених прав позивача, у відповідності до приписів ст. 9 КАС України, слід вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу позивача спірний період її роботи у колгоспі «Росія» з 18.10.1978 року до 15.04.1990 року та повторно розглянути заяву позивача від 19.03.2021р. з доданими документами, з урахуванням архівної довідки №7.1 від 11.01.2021р., відомості про кількість відроблених виходів, трудову участь у виробництві, архівних довідок №7.2 від 11.01.2021р., №7.3 від 11.01.2021р. та довідки №7.4 від 11.01.2021р., та у порядку, строк і спосіб, визначені законодавством, прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Згідно частин 1,2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини суд доходить висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на що позов належить задовольнити частково.
Згідно частин 1,3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов належить задовольнити частково, а позивачем понесено судові витрати із сплати судового збору у сумі 1816,00 грн, що підтверджується оригіналом квитанції від 04.06.2021р. №6, наявної у матеріалах справи, суд дійшов висновку про стягнення частини понесених позивачем судових витрат пропорційно частині задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у сумі 908,00 грн.
Стосовно розподілу судових витрат, у зв'язку із понесенням позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 132 КАС України врегульовано, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 КАС України).
За змістом частини 3 статті 134 КАС України для цілей судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI закріплено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 3000грн. представником позивача до позову додано: договір про надання правової допомоги від 04.06.2021р. №104; Додаткову Угоду №1 до Договору про надання правової допомоги від 04.06.2021р. №104, Акт виконаний робіт від 11.06.2021р., квитанції до прибуткового касового ордера №б/н від 11.06.2021р. на суму 3000 грн.
При вирішенні питання про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн., суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року по справі №640/19275/18 та відповідно до частини 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Суд зазначає, що заявником підтверджено повноваження як представника позивача у відповідності до положень договору про надання правової допомоги від 04.06.2021р. №104, Додаткова угода №1 до Договору від 04.06.2021р. та Акт виконаних робіт від 11.06.2021р., на суму 3000 грн. обумовлюють вартість юридичних послуг, а сплата коштів за правничу допомогу адвоката підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №б/н від 11.06.2021р. на суму 3000 грн. Вказана квитанція містить необхідні реквізити, вказано призначення платежу з посиланням на відповідний договір.
Разом з тим, суд враховує, що поданий позивачем адміністративний позов належить задовольнити частково.
Згідно частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням зазначеного, беручи до уваги, що розмір документально підтверджених витрат на правову допомогу складає 3000 грн., а також те що адміністративний позов у справі №580/3879/21 задоволено частково, суд доходить висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області частини понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно частині задоволених позовних вимог, в розмірі 1500,00 грн.
Зазначений висновок суду щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у обсязі пропорційному частині задоволених позовних вимог відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 15.09.2020р. у справі №460/37/19.
Таким чином, відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу належить частина понесених позивачем витрат.
Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 241-246, 255, 263, 295, КАС України суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №232650000427 від 26 березня 2021 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ - 21366538) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), який дає право на пенсію за віком, період її роботи: з 18.10.1978 року до 15.04.1990 року в колгоспі «Россия» Джанкойського району Кримської області, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 19 березня 2021 року з доданими документами, з урахуванням архівної довідки №7.1 від 11.01.2021р., відомості про кількість відроблених виходів, трудову участь у виробництві, архівних довідок №7.2 від 11.01.2021р., №7.3 від 11.01.2021р. та довідки №7.4 від 11.01.2021р., та у порядку, строк і спосіб, визначені законодавством, прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ - 21366538) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. та частину понесених витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно частині задоволених позовних вимог у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.А. Білоноженко