Справа № 420/11397/21
10 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 року №Ф-6280-54 у сумі 35588,74 грн.
Позовні вимоги позивач мотивує тим, що 18.11.2003 року був взятий на облік як платник єдиного внеску, при цьому з моменту реєстрації підприємницької діяльності такої не здійснював та жодного разу не здавав звітність. З 18.11.2003 року по 01.06.2021 року (дата закриття підприємницької діяльності) податкова інспекція ні разу не здійснила перевірки ФОП ОСОБА_1 , не надсилала повідомлень про сплату ЄСВ, щодо здачі звітності, не надавала пропозиції припинення підприємницької діяльності. Позивач вказує, що ним при перереєстрації у 2013 році не надавалися державному реєстратору відповідні картки про включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У червні 2021 року позивач випадково дізнався, що 08.02.2021 року Головним державним виконавцем Роздільнянського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, стягувач: Головне управління ДПС в Одеській області, документ про сплату боргу №Ф -6280-54-У виданий 09.11.2020 року про стягнення боргу у сумі 35588,74 грн. Позивач вважає вказану вимогу протиправною, так як у вказані періоди він працював та за нього сплачувалися соціальні внески за місцем основної роботи. Крім того починаючи з 13.08.2007 року по теперішній час позивач є моряком та здійснює довгострокові рейси.
Представник ГУ ДПС в Одеській області надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим, що згідно даних інформаційної системи ДПС ФОП ОСОБА_1 здійснював підприємницьку діяльність та перебував на загальній системі оподаткування, та відповідно до інтегрованої картки платника податків станом на 31.10.2020 року існувала заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 35588,74 грн. На підставі виникнення зазначеного боргу відповідачем прийнято та надіслано на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 року №Ф-6280-54. Також представником відповідача зазначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до Інструкції (для платника - фізичної особи). Фізичні особи-підприємці зареєстровані до 01.07.2004 р., стосовно яких не проводилась державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи- підприємця (в тому числі до створення Єдиного державного реєстру), не втратили статусу фізичної особи-підприємця. Інформація про юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстрованих до 01.07.2004 р. та не включених до Єдиного державного реєстру, отримується в органі виконавчої влади, в якому проводилась державна реєстрація. Крім того представник відповідача вказує, що у разі відсутності у ФОП доходу у звітному році або окремому місяці звітного року, з 01.01.2017 року платники ЄСВ зобов'язані самостійно визначити базу для нарахування ЄСВ. Також представник звертає увагу, що звернення до суду щодо припинення підприємницької діяльності ФОП є правом, а не обов'язком контролюючого органу.
Ухвалою суду від 12.07.2021 року у справі відкрито позовне провадження та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Вказаною ухвалою суду поновлено позивачу строк звернення до суду. А також вказаною ухвалою зобов'язано Головне управління ДПС в Одеській області надати до суду в строк для надання відзиву детальний розрахунок недоїмки з зазначенням за який період та на яку суму нараховано із заборгованості ЄСВ 35588,74 грн. ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 10.09.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності та був взятий на облік як платник єдиного внеску з 18.11.2003 року в Роздільнянській ДПІ ГУ ДФС в Одеській області (правонаступником якої є ГУ ДПС в Одеській області), з 26.12.2013 року взятий на облік як платник податків в Роздільнянській ДПІ ГУ ДФС в Одеській області (а.с.12, 19).
01.06.2021 року діяльність позивача як фізичної особи-підприємця припинена за власним рішенням, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №2005440060001004341.
Як вбачається з відомостей внесених до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , виданої 25.09.2017 року, з 25.09.2017 року по 30.09.2020 року ОСОБА_1 працював в Будинкоуправління №2 Одеської КЕЧ району на посаді оператора котельні.
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 та форми ОК-7, встановлено, що з вересня 2017 року по вересень 2020 року роботодавець позивача Будинкоуправління №2 Одеської квартирно-експлуатаційної частини району сплачувало за нього, як найманого працівника, ЄСВ у розмірі не менше мінімального від суми нарахованої йому заробітної плати за місяць.
Відповідно до посвідчення особи моряка серії НОМЕР_2 , зокрема, в періоди з 09.06.2020 року по 20.06.2020 року та з 20.10.2020 року по 27.05.2021 року позивач був найнятий на судно та перебував у плаванні (а.с.16).
09.11.2020 року ГУ ДПС в Одеській області видано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6280-54, відповідно до якої станом на 31.10.2020 року за останнім рахується податковий борг по сплаті єдиного соціального внеску на суму 35588,74 грн. (а.с.18).
Як вбачається з інтегрованої картки платника податків вказана заборгованість виникла за 2017 рік в розмірі 8448,00 грн., за 2018 рік в розмірі 9828,72 грн., за 2019 рік в розмірі 11016,72 грн., за 1-3 квартали 2020 року в розмірі 6295,30 грн.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України (далі - ПК України), платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно з п.16.1.4 ст.16 ПК України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з п.63.1 ст.63 ПК України облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
У відповідності до п.63.2 ст.63 ПК України взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків. Взяття на облік у контролюючих органах, зокрема, самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.
За визначенням підпункту 14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Підпунктом 14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України дано дефініцію поняття «працівник». Згідно з цією нормою працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно з п.65.1, 65.2 ст.65 ПК України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, що передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
Крім того, відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 року (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
За змістом ст.2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом 2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4 ч.1 ст.4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а саме «Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 року №1162.
Частиною 3 ст.5 Закону №2464-VI передбачено, що платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 1, 4 ч.1 ст.4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік.
Відповідно до абзацу 1 п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у п.1 (крім абзацу 7) ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених, зокрема у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону (крім ФОП, які обрали спрощену систему оподаткування), - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений ст.9 Закону №2464-VI.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 року №449 (у редакції Наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 року №469) (далі - Інструкція №449).
Згідно п.1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Абзацом 2 п.2 розділу VI Інструкції №449 встановлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Відповідно абз.3 п.3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІТС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (п.4 розділу VI Інструкції №449).
З урахуванням викладеного, наявність недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску є самостійною підставою для направлення платнику вимоги про сплату недоїмки, без проведення додаткових перевірок. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464.
Водночас ст.4 Закону №2464-VI доповнено ч.6 згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» №592-IX від 13.05.2020 року, якою передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 і 5 ч.1 цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» №592-IX від 13.05.2020 року набрав чинності з 1 січня 2021 року.
В той же час до 01.01.2021 року відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї стутусу ФОП і права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не були врегульовані.
Враховуючи вищевикладені норми, суд доходить до висновку, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством з 01.01.2017 року встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності чи зареєстрована як ФОП, проте не веде господарську діяльність та не отримує доходи, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку, якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які провадять підприємницьку діяльність та є самозайнятими особами, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 року по справі №440/2149/19, від 27.03.2020 року у справі №140/2214/19.
Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Водночас, як встановлено судом, ОСОБА_1 був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності та був взятий на облік як платник єдиного внеску з 18.11.2003 року в Роздільнянській ДПІ ГУ ДФС в Одеській області, тобто до набрання чинності Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» №755-IV від 15.05.2003 року (далі - Закон №755-IV), та як вказує позивач при перереєстрації в 2013 році ним до державного реєстратора не подавалася реєстраційна картка про включення відомостей щодо нього як ФОП до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) відповідно до вимог закону №755-IV, а відтак у справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі з 01 січня 2017 року відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.
Спір з аналогічними обставинами та правовідносинами був предметом розгляду у справі №260/81/19, яку було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. За результатами розгляду справи, Велика Палата ухвалила постанову від 01.07.2020, у якій, здійснивши системне тлумачення норм права, сформулювала такий правовий висновок.
Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Таким чином, суд вважає, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 15.09.2020 року по справі №500/1762/19.
Таким чином, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 не мав права здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки його свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про нього як фізичну особу-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не звертався, що фактично спростовує факт наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону №755-IV і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, та яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" має застосовуватись судами як джерело права, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06)).
Європейський суд з прав людини (справа “Компанія “Вестберґа таксі Актіеболаґ” та Вуліч проти Швеції”, рішення від 23 липня 2002 року, п. 110), зокрема, зазначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що рішення відповідача, як контролюючого органу, щодо нарахування позивачу єдиного внеску як ФОП прийнято всупереч вимогам чинного законодавства, є протиправним та порушує майнові права та інтереси позивача, а відтак вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6280-54 від 09.11.2020 року підлягає скасуванню.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем до позовної заяви додано квитанцію №74 від 19.04.2021 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову на суму 908,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 908,00 грн. з ГУ ДПС в Одеській області.
Керуючись ст.ст.6-11, 9, 73, 77, 90, 139, 241-246, 255 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Одеській області від 09.11.2020 року №Ф-6280-54 у сумі 35588,74 грн.
Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. сплачені по квитанції №74 від 19.04.2021 року.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання в порядку та строки, встановлені ст.ст.295, 297 та з урахуванням п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач - Головне управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ ВП 44069166).
Суддя Іванов Е.А.