Справа № 420/11659/21
10 вересня 2021 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_2 (відповідач-2) про:
- визнання протиправною бездіяльність відповідача-2, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року та грошову компенсацію за 42 невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.08.2018 року;
- визнання протиправною бездіяльність відповідача-1, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті позивачу за його заявою від 03.08.2020 року, індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року та грошову компенсацію за 42 невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.08.2018 року;
- зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року;
- зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 42 невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.08.2017 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем у період проходження ним військової служби за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексація його грошового забезпечення не проводилася.
Водночас, на думку позивача, проведення індексації грошового забезпечення у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та є обов'язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
13.08.2021 року відповідачем-1 надано відзив, згідно якого останнім вимоги позивача не визнаються та в обґрунтування вказаного зазначено, що виплата індексації грошового забезпечення в січні 2016 - лютому 2018 року не здійснювалась у зв'язку з відсутністю фінансового ресурсу у Міністерстві оборони України.
Представником відповідача-2 також надано відзив, який фактично по своїй суті збігається з відзивом відповідача-1, та також зазнає про обмежене фінансування.
Ухвалою суду від 12.07.2021 року прийнято до провадження справу та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Також ухвалою суду від 12.07.2021 року роз'єднано позовні вимоги у справі №420/11659/21 виділивши у самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 в частині щодо:
- визнання протиправною бездіяльність відповідача-2, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті позивачу грошової компенсації за 42 невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.08.2018 року;
- визнання протиправною бездіяльність відповідача-1, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті позивачу грошової компенсації за 42 невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.08.2018 року;
- зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 42 невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.08.2017 року.
В своєму провадженні в межах адміністративної справи №420/11659/21 залишити позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 в частині щодо:
- визнання протиправною бездіяльність відповідача-2, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року;
- визнання протиправною бездіяльність відповідача-1, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті позивачу, за заявою від 03.08.2020 року, індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року;
- зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши адміністративний позов, відзиви відповідача та інші документи по справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді начальника групи оперативного обладнання території управління територіальної оборони.
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 23.08.2018 року №174 Підполковника ОСОБА_1 , начальника групи оперативного обладнання території управління територіальної оборони, звільненого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 28.07.2018 року №326 у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я), відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військових обов'язок і військову службу», з 23.08.2018 року (а.с.6).
Водночас, як зазначає позивач, при звільненні йому не здійснено нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Також, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, Військова частина НОМЕР_2 перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .
З підстав вищенаведеного, позивач 03.08.2021 року звернувся до військової частини НОМЕР_1 з заявою щодо здійснення нарахування та виплати індексації за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року (а.с.8-10).
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Згідно статей 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями них прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон або ЗУ №1282-ХІІ).
Відповідно до ст.1 цього Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно ст. 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно ч. 2 ст. 6 Закону №1282-ХІІ порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078).
Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Аналіз наведених правових норм показав, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін і в обов'язковому порядку нараховується роботодавцями незалежно від форми власності та виду.
Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і нараховується у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади. Будь-яких застережень чи виключних випадків, за яких індексація доходу не проводиться, законодавство, що регулює спірні правовідносини, не містить.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
Як вбачається з довідки про виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня 2016 по 28 лютого 2018 року індексація за вказаний період позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
Слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Суд не приймає до уваги посилання відповідачів у відзивах, як на підставу ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, на відсутність фінансового ресурсу Міністерства оборони України, оскільки такі посилання є необґрунтованими.
Так положеннями Закону №1282-ХІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Військовою частиною НОМЕР_2 не було надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина, відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
Стосовно посилань у відзиві Військової частини НОМЕР_1 на роз'яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2, суд зазначає наступне.
Водночас відповідно до пункту 14 Порядку №1078 встановлено, що роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
За таких умов суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на вищезазначений документ в якості належного обґрунтування вчинення військовою частиною бездіяльності щодо виплати індексації позивачу, оскільки він не є нормативно-правовим актом та не може застосовуватися Військовою частиною НОМЕР_1 як роз'яснення, з огляду на те, що він виданий не уповноваженим на те органом, зокрема не Міністерством соціальної політики України.
При цьому суд зазначає, що проведення індексації, в тому числі, грошового забезпечення військовослужбовців, а також обмеження реалізації цих норм не може відбуватися за телеграмами, роз'ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України, вказівками командирів військових частин, закладів та установ Міністерства оборони України, роз'яснень міністерств тощо.
Зважаючи на вищевикладені обставини, а також враховуючи те, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у відповідача обов'язку щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частині щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті, за заявою від 03.08.2020 року позивача індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року.
Водночас суд враховує, що п. 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України №280 від 22.05.2017 року, в редакції наказу Міністерства оборони України №44 від 14 лютого 2020 року, військова частина, яка не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень). Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
Також суд зазначає, що з 01.01.2020 року згідно з розпорядженням тимчасово виконуючого обов'язки начальника фінансово-економічного управління Командування Сухопутних військ Збройних Сил України від 20.12.2019 року №116/14/1/1515 та розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 24.12.2019 року №1/7493, військову частину НОМЕР_2 зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 .
На підставі вищезазначеного, враховуючи, що Військовою частиною НОМЕР_1 було протиправно допущено бездіяльність щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по 28.02.2018 року, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Водночас, з урахуванням висновків суду щодо задоволення в частині позовних вимог, суд вважає, що це є достатнім для повного та належного захисту прав та інтересів позивача, з підстав чого суд не вбачає підстав для задоволення вимог в частині щодо протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті позивачу, індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року.
Разом з тим, позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача при нарахуванні та виплаті йому індексації враховувати базовий період - січень 2008 року, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу суми індексації грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів, суд виходив з декількох ознак, зокрема, щодо наявності дискреції. Суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Оскільки як встановлено судом, у спірний період відповідачем індексацію доходу позивача не проводилась, це позбавляє суд можливості надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при виконанні свого обов'язку, у тому числі - щодо обрахунку належних сум та застосування показників базового періоду під час індексування доходу.
Питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у суду відсутні відомості, що станом на час розгляду справи №420/11659/21 права позивача в цій частині порушені.
Зазначений правовий висновок суду ґрунтується на правової позиції Верховного Суду у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.
Аналогічна правова позиція щодо спірних правовідносин була неодноразова викладена і П'ятим апеляційним судом у постановах від 09.12.2020 року по справі №420/2567/20, від 01.12.2020 року по справі №420/7364/20, від 16.12.2020 року по справі №420/5279/20, від 14.12.2020 року №420/6763/20, від 28.05.2020 року у справі №400/3750/19, від 28.02.2020 року у справі №815/3058/18, від 03.12.2019 року по справі №420/4859/19, від 06.11.2019 року по справі №420/1786/19.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі №420/11659/21 не проводити.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 205, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 за заявою від 03.08.2020 року індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_3 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ).
Суддя Іванов Е.А.