Справа № 420/10783/21
10 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ в Одеській області), Пенсійного фонду України (далі - відповідач-2, ПФУ) про:
- визнання протиправними дії відповідача-2, що не відповідають вимогам ст.ст. 43,63 Закону України від 09.04.1992 року №2262-XII, щодо фінансування з 01.04.2019 року позивачу пенсії по інвалідності із обмеженням її максимальним розміром (10) десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб які втратили працездатність та відмови сплачувати позивачу пенсію по інвалідності з 01.04.2019 року в розмірі фактично нарахованої відповідачем суми: 20337,05 грн.;
- зобов'язання відповідача-2 здійснити фінансування позивачу виплати пенсії по інвалідності з 01.04.2019 року в розмірі фактично нарахованої відповідачем-1 суми: 20 337,05 грн. з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), із послідуючим її перерахунком і виплатою у відповідності до діючого законодавства без обмеження підсумка пенсії її максимальним розміром (10) десятьма прожитковими мінімумами установлених для осіб які втратили працездатність та сплатити заборгованість, що виникла у зв'язку з перерахуванням пенсії на час ухвалення рішення судом із врахуванням раніше виплачених сум без обмеження пенсії максимальним розміром;
- визнання протиправними дії відповідача-1, що не відповідають вимогам ст.ст. 43,63 Закону України від 09.04.1992 року №2262-XII, щодо сплати з 01.04.2019 року позивачу пенсії по інвалідності із обмеженням її максимального розміру (10) десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб які втратили працездатність та відмови сплачувати позивачу пенсію по інвалідності з 01.04.2019 року в розмірі фактично нарахованої відповідачем суми: 20337,05 грн.;
- зобов'язання відповідача-1 здійснити виплату позивачу пенсії по інвалідності з 01.04.2019 року в розмірі фактично нарахованої суми: 20337,05 грн. з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), із послідуючим її перерахунком і виплатою у відповідності до діючого законодавства без обмеження підсумка пенсії її максимальним розміром (10) десятьма прожитковими мінімумами установлених для осіб які втратили працездатність та сплатити заборгованість, що виникла у зв'язку з перерахуванням пенсії на час ухвалення рішення судом із врахуванням раніше виплачених сум без обмеження пенсії максимальним розміром.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є військовим пенсіонером, має статус ветерана війни - інваліда 2-ї групи, та з 01.09.2002 року отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в розмірі 80% відповідних сум грошового забезпечення, та без обмеження її максимальним розміром 10 прожитковими мінімумами 10740,00 грн., установлених для осіб які втратили працездатність. З 01.04.2019 року відповідачем здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 за пенсійною справою №1501003881 та визначено підсумок пенсії (з надбавками) в розмірі 20337,05 грн. з урахуванням максимального розміру пенсії 14970,00 грн., з 01.07.2019 року - 15640,00 грн., з 01.12.2019 року - 16380,00 грн., з 01.07.2020 року - 17120,00 грн., з 01.05.2021 року - 17690,00 грн. Фактично пенсія виплачувалася в обмеженому розмірі. 14.04.2021 року позивач звернувся до відповідача-1 з заявою про здійснення сплати пенсії в фактично нарахованій сумі без обмежень її максимальним розміром, однак відповідач листом №7355-6605/Ч-02/8-1500/21 від 06.05.2021 року відмовив в задоволенні такої заяви. Оскільки рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», позивач вважає обмеження відповідачем розміру його пенсії протиправним та просить позов задовольнити у повному обсязі.
Представник ГУ ПФУ в Одеській області надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим, що Головним управлінням на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2021 року по справі №420/14752/20, яке набрало законної сили 30.03.2021 року, позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.04.2019 року на підставі нової довідки Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки № ЮО101589 від 30.11.2020 року та розмір пенсії з 01.05.2021 року становить 17690,00 грн. Починаючи з 01.01.2018 року, згідно із ст.2 Закону України від 08.07.2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсій (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Зазначений Закон є чинним з 1 жовтня 2011 року та неконституційним не визнавався. Також відповідач зазначив, що посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 є безпідставними, оскільки ним визнано такими, що не відповідають ст.17 Конституції України положення першого речення ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ саме в редакції Закону України від 24.12.2015 року №911-VІІ, однак редакція Закону України від 08.07.2011 року №3668-VI залишилась діючою. За таких обставин, передбачені ст.2 Закону №3668-VI обмеження застосовані до позивача правомірно.
Представник ПФУ відзив на позов не надав.
Ухвалою суду від 29.06.2021 року позов залишено без руху.
Ухвалою суду від 12.07.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також вказаною ухвалою зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області в строк для надання відзиву надати до суду належним чином засвідчену копію особової справи ОСОБА_1 .
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні доказів, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позову та наявності підстав для часткового задоволення позову.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнений з військової служби та з 01.09.2002 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області, та отримує пенсію по інвалідності, призначену у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в розмірі 80% грошового забезпечення.
ГУ ПФУ в Одеській області на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2021 року по справі №420/14752/20, яке набрало законної сили 30.03.2021 року, позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.04.2019 року на підставі нової довідки Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки № ЮО101589 від 30.11.2020 року. Як вбачається з відповідного перерахунку пенсії від 02.04.2021 року, пенсія ОСОБА_1 перерахована з 01.04.2019 року на підставі рішення суду та підсумок пенсії (з надбавками) становить 20337,05 грн., з урахуванням максимального розміру пенсії - 14970,00 грн. (а.с.11).
Крім того, з перерахунків пенсії від 02.04.2021 року, наявних в матеріалах справи, вбачається, що з 01.07.2019 року підсумок пенсії (з надбавками) становить 20380,60 грн., з урахуванням максимального розміру пенсії - 15640,00 грн.; з 01.12.2019 року підсумок пенсії (з надбавками) становить 20428,70 грн., з урахуванням максимального розміру пенсії - 16380,00 грн.; з 01.07.2020 року підсумок пенсії (з надбавками) становить 20476,80 грн., з урахуванням максимального розміру пенсії -17120,00 грн.; з 01.05.2021 року підсумок пенсії (з надбавками) становить 20513,85 грн., з урахуванням максимального розміру пенсії - 17690,00 грн. (а.с.12-13).
Таким чином, суд доходить висновку, що пенсія позивачу виплачувалася з обмеженням її максимального розміру (десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність).
14.04.2021 року представник позивач звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області через веб-портал Пенсійного фонду України з заявою про перерахунок з 01.04.2021 року пенсії ОСОБА_1 без обмеження підсумка пенсії (з надбавками) її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність та виплату пенсії в подальшому без обмеження максимальним розміром (а.с.16).
ГУ ПФУ в Одеській області листом №7355-6605/Ч-02/8-1500/21 від 06.05.2021 року повідомив позивача, з посиланням на ст.2 Закону України від 08.07.2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що пенсія обчислена, перерахована та виплачується відповідно до норм чинного пенсійного законодавства (а.с.17-18).
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII від 09.04.1992 року (далі - Закон №2262-XII).
Частинами 1, 2 ст.1 Закону №2262-XII визначено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.
Військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби (ч.1 ст.2 Закону №2262-XII).
Статтею 18 Закону №2262-XII передбачено, що пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.
Відповідно до ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
У зазначеній редакції вказану частину ст.43 Закону №2262-XII було викладено відповідно до Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI від 08.07.2011 із змінами, внесеними згідно із Законами №911-VIII від 24.12.2015 року, №1774-VIII від 06.12.2016 року.
Так, відповідно до ст.2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності 01.10.2011 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих), зокрема, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих), зокрема, відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», не може перевищувати 10740 гривень.
На підставі вказаного Закону були внесені зміни до ст.43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Водночас, рішенням Конституційного Суду України у справі №1-38/2016 від 20.12.2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-XII зі змінами, а саме: ч.7 ст.43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
У рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що особи, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, створених відповідно до законів України, а також члени їхніх сімей мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту. Також Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення, встановлене Законом №2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Відповідно до п.2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, положення ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнано неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року норма ч.7 ст.43 в Законі №2262-XII відсутня.
Водночас відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 01.01.2017 року, у ч.7 ст.43 Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Буквальне розуміння змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутня ч.7 ст.43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Отже, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року до ч.7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють додаткові обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16 жовтня 2018 року по справі №522/16882/17, від 31 січня 2019 року по справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року по справі №522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі №591/2109/17, та від 12 березня 2019 року по справі №522/3049/17, від 16.04.2020 року по справі №620/1285/19, від 09.11.2020 року по справі №813/678/18.
При цьому суд не приймає до уваги посилання представника відповідача в обґрунтування правомірності обмеження максимальним розміром пенсії позивача на той факт, що норми Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року №3668-VI є чинними та скасовані не були, оскільки саме на підставі вказаного Закону були внесені зміни до ст.43 Закону №2262-XII та фактично є ідентичними останньому.
При цьому, сам факт визнання Конституційним Судом України обмеження розміру пенсії максимальним розміром таким, що не відповідає ст.17 Конституції України, свідчить про протиправність застосування аналогічних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» при призначенні та перерахунку пенсії позивача.
Суд не бере до уваги посилання представника відповідача у відзиві на позовну заяву на постанови Верховного Суду по справі №580/234/19 від 24.06.2021 року (так як у вказаній справі позивач отримує пенсію за вислугу років як працівник льотного складу відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення»), по справам №607/7115/17 від 08.07.2021 року та №361/4922/17 від 03.04.2018 року (так як у вказаних справах позивачі отримують пенсію у зв'язку з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи як інваліду ІІ-групи відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»), тоді як у справі №420/10783/21 позивач є військовим пенсіонером та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
При цьому суд зазначає, що норми-принципи ч.5 ст.17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто, заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Отже, оскільки зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства чи шляхом ігнорування рішень Конституційного Суду України та конституційних прав, та враховуючи, що ГУ ПФУ в Одеській області протягом часу розгляду адміністративної справи №420/10783/21 не доведено обґрунтованості та, відповідно, правомірності власних дій щодо обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 року, суд доходить висновку позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дії відповідача-1 щодо сплати з 01.04.2019 року позивачу пенсії по інвалідності з обмеженням її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб які втратили працездатність та відмови сплачувати позивачу пенсію по інвалідності з 01.04.2019 року в розмірі фактично нарахованої відповідачем суми: 20337,05 грн. підлягають задоволенню. Відтак наявні підстави для зобов'язання відповідача-1 з 01.04.2019 року здійснити перерахунок позивачу пенсії з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії) без обмеження її максимальним розміром, та сплатити заборгованість, що виникла у зв'язку з перерахуванням пенсії на час ухвалення рішення судом із врахуванням раніше виплачених сум без обмеження пенсії максимальним розміром.
Разом з цим, згідно з п.1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2, Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі Фонд).
Відповідно до підпункту 7, 8 пункту 4 Положення №28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань здійснює призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.
16 грудня 2020 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №1279 Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги (далі - Постанова №1279).
Зазначеною постановою було затверджено Порядок виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку. Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що він визначає механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам у готівковій формі за зазначеним у заяві місцем їх фактичного проживання в межах України організаціями, що згідно із законодавством мають право здійснювати виплату і доставку пенсій та грошової допомоги.
Як було зазначено П'ятим апеляційним адміністративним судом у постанові від 06.09.2021 року по справі №420/5214/21 Постанова №1279 не змінила повноваження Пенсійного Фонду України та її територіальних органів щодо призначення, нарахування та виплати пенсій. При цьому обов'язок щодо виплати пенсії покладається на пенсійний орган, в якому пенсіонер перебуває на обліку, яким в даному випадку є ГУ ПФУ в Одеській області до якого позивач звертав свої позовні вимоги.
Таким чином, суд вважає, що для належного захисту прав та інтересів позивача необхідно зобов'язати відповідача-1 здійснити виплату перерахованої пенсії позивача з 01.04.2019 року з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії) без обмеження її максимальним розміром та сплатити заборгованість, що виникла у зв'язку з перерахуванням пенсії на час ухвалення рішення судом із врахуванням раніше виплачених сум без обмеження пенсії максимальним розміром.
Суд вважає, що саме такий судовий захист є ефективним, достатнім та повним для відновлення порушених прав позивача на перерахунок пенсії.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до п.4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 р. №280 (в редакції Постанови №1279) Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань… забезпечує своєчасне та у повному обсязі фінансування виплати пенсій…
Відповідно до п.12 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою КМУ від 30.08.1999 року №1596 (далі - Порядок №1596, в редакції Постанови №1279), органи Пенсійного фонду (головні управління Пенсійного фонду України в областях, м. Києві) на підставі заяв, передбачених п. 10 цього Порядку, складають: списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки згідно з додатком 2 у двох примірниках; опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки згідно з додатком 3 у трьох примірниках.
Перший примірник списків формується за датою виплати в порядку зростання номерів поточних рахунків, другий - за датою виплати в порядку зростання номерів пенсійних (особових) справ. Дати і виплатний період визначаються органами Пенсійного фонду.
Відповідно до п.13 Порядку №1596 під час централізованого перерахування коштів списки подаються уповноваженим банкам виключно в електронній формі через Пенсійний фонд України.
Згідно із п.14 Порядку №1596 на підставі складених документів Пенсійний фонд України проводить протягом місяця за датами у межах виплатного періоду перерахування уповноваженим банкам кошти, необхідні для виплати пенсій та грошової допомоги, через поточні рахунки одержувачів.
Викладене свідчить про покладення на Пенсійний фонд України завдання щодо забезпечення своєчасного та у повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що відсутні підстави для визнання протиправними дії відповідача-2 щодо фінансування з 01.04.2019 року позивачу пенсії по інвалідності із обмеженням її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб які втратили працездатність та відмови сплачувати позивачу пенсію по інвалідності з 01.04.2019 року в розмірі фактично нарахованої відповідачем суми: 20337,05 грн., так як ПФУ відмови щодо сплати позивачу пенсії без обмеження її максимальним розміром не приймалося, та ПФУ лише забезпечувало фінансування виплати пенсії за виплатними документами, сформованими саме ГУ ПФУ в Одеській області.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії”, “Онер'їлдіз проти Туреччини” “Megadat.com S.r.l. проти Молдови”, “Москаль проти Польщі”. Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах “Лелас проти Хорватії”, “Тошкуце та інші проти Румунії”) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що “принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії”. З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст.5 Закону України "Про судовий збір", у зв'язку з чим питання щодо розподілу судових витрат в цій частині судом не вирішується.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо сплати з 01.04.2019 року ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з обмеженням її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб які втратили працездатність та відмови сплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 01.04.2019 року в розмірі фактично нарахованої суми: 20337,05 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 01.04.2019 року перерахунок та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії) без обмеження її максимальним розміром, та сплатити заборгованість, що виникла у зв'язку з перерахуванням пенсії на час ухвалення рішення судом із врахуванням раніше виплачених сум без обмеження пенсії максимальним розміром.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення в порядку та строки, встановлені ст.ст.295, 297 та з урахуванням п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).
Відповідач - Пенсійний фонд України (01601, м. Київ-14, вул. Бастіонна, 9, код ЄДРПОУ 00035323).
Суддя Іванов Е.А.