Справа № 420/12061/21
10 вересня 2021 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, -
13.07.2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати п. 5 рішення Куяльнииької сільської ради Подільського району Одеської області № 2142-VIII від 24.06.2021 р. «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства», в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустроїв щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у зв'язку із неможливістю визначення місця розташування земельної ділянки наступним громадянам: 5.8. ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України (Далі - Дозвіл), за рахунок сформуваних земельних ділянок комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га., за межами с. Коси Слобідка, або земельних ділянок кадастровий номер 5122985100:01:003:0460 - 28,5436 га., за межами с. Нестоїта, або земельної ділянки кадастровий номер 5122982500:01:001:0490 - 32,3611 га за межами с. Качурівка, чи земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:002:0319 15,3873 га. за межами с. Мардарівка, Подільського району Одеської області, або за рахунок несформованих земельних ділянок, що передані у власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області: за межами населеного пункту Коси Слобідка , яка позначена на публічної кадастровій карті: КОАТУУ: 5122983400, зона: 01, квартал: 002, площею більше 29,5689 га., та має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:002:0206; за межами с. Коси, яка позначена на кадастровій карті КОАТУ: 5122983400, зона: 01, квартал: 001, площа більше 10 га, та має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:001:0315; за межами села Вишневе, яка позначена на Публічної кадастровій карті: архівний кадастровий номер: 5122987400:01:001:0474 загальна площа 391998.77 кв.м.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішення відповідача про відмову надати дозвіл, на переконання позивача, є протиправним, а викладені в ньому підстави не відповідають дійсності, оскільки відповідач зазначив, що відмовив надати дозвіл у зв'язку з неможливістю визначення місця розташування земельної ділянки На переконання позивача рішення не містить жодного законного обґрунтування (мотивації) на підтвердження того, з яких міркувань виходив відповідач при прийнятті даного рішення, не вказав посилання на відповідну норму закону, яка передбачає зазначену підставу для відмови. Фактично, вказані земельні ділянки мають відповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, тобто відповідають вимогам ч. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України. З метою захисту порушеного права та одержання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою позивач звертається до суду.
19.07.2021 року ухвалою суду відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Вказану ухвалу направлено відповідачу засобам поштової кореспонденції та 27.07.2021 року адресатом отримано поштове відправлення.
Суд зазначає, що у встановлених ухвалою суду строк відповідачем до суду не подано відзиву на адміністративний позов.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
31.05.2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом «б» частини 1 статті 121 ЗК України (Далі - Дозвіл), за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га., за межами с. Коси Слобідка, або земельних ділянок кадастровий номер 5122985100:01:003:0460 - 28,5436 га., за межами с. Нестоїта, або земельної ділянки кадастровий номер 5122982500:01:001:0490- 32,3611га за межами с. Качурівка, чи земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:002:0319 15,3873 га. за межами с. Мардарівка, Подільського району Одеської області, або дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України (Далі - Дозвіл), за рахунок несформованих земельних ділянок, що передані у власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області:
земельна ділянка за межами населеного пункту Коси Слобідка , яка позначена на публічної кадастровій карті: КОАТУУ: 5122983400, зона: 01, квартал: 002, площею більше 29,5689 га., та має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:002:0206;
земельна ділянка за межами с. Коси, яка позначена на кадастровій карті КОАТУ: 5122983400, зона: 01, квартал: 001, площа більше 10 га., та має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:001:0315;
земельна ділянка за межами села Вишневе, яка позначена на Публічної кадастровій карті: архівний кадастровий номер: 5122987400:01:001:0474 загальна площа 391998,77 кв.м. (а.с.9).
До вказаного клопотання позивачем додано: копію паспорта громадянина України; копію ідентифікаційного коду; Графічні матеріали земельних ділянок із офіційної кадастрової карти (а.с.9).
24.06.2021 року Рішенням Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №2142-VІІІ «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства», позивачу, пунктом 5.8 вказаного рішення, відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення бажаної позивачем земельної ділянки з підстав у зв'язку з неможливістю визначення місця розташування земельної ділянки (а.с.14-15).
Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
За змістом ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 ЗК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
У ч. 7 ст. 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Частинами 10 та 11 ст. 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється.
Також, суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до ч. 2 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється:
у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;
шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;
шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом;
за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч. 4 ст. 79-1 ЗК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Положеннями ч. 6 ст. 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Згідно з ст. 1 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
Відповідно до ст. 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.
Тобто, згідно з нормами ЗК України способами формування земельної ділянки, є: у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок) та шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, оскільки частина 2 статті 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.
Надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
Зі змісту наведених норм слідує, що формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих ділянок, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 04.05.2020 у справі №802/1539/17-а.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Таким чином, у залежності від того, яку земельну ділянку бажає отримати громадянин - він повинен дотриматися відповідної процедури та надати відповідні заяви та документи.
Суд звертає увагу, що позивач звернувся до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області із заявою в якій одночасно просив надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом «б» частини 1 статті 121 ЗК України (Далі - Дозвіл), за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області кадастровий номер: 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га., за межами с. Коси Слобідка, або земельної ділянки кадастровий номер 5122985100:01:003:0460 - 28,5436 га., за межами с. Нестоїта, або земельної ділянки кадастровий номер 5122982500:01:001:0490 - 32,3611га за межами с. Качурівка, чи земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:002:0319 - 15,3873 га. за межами с. Мардарівка, Подільського району Одеської області або дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України (Далі - Дозвіл), за рахунок несформованих земельних ділянок, що передані у власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області: земельна ділянка за межами населеного пункту Коси Слобідка, яка позначена на публічної кадастровій карті: КОАТУУ: 5122983400, зона: 01, квартал: 002, площею більше 29,5689 га., та має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:002:0206; земельна ділянка за межами с. Коси, яка позначена на кадастровій карті КОАТУ: 5122983400, зона: 01, квартал: 001, площа більше 10 га., та має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:001:0315; земельна ділянка за межами села Вишневе, яка позначена на Публічної кадастровій карті: архівний кадастровий номер: 5122987400:01:001:0474 загальна площа 391998,77 кв.м. (а.с.9).
При цьому, оскаржуваним наказом позивачу відмовлено саме у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області, у зв'язку з неможливістю визначення місця розташування земельної ділянки.
Заява позивача від 31.05.2021 року в частині надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом «б» частини 1 статті 121 ЗК України за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, за вказаними кадастровими номерами Куяльницькою сільською радою не розглянута та бездіяльність відповідача в даній частині не є предметом розгляду за даним позовом.
Щодо оскаржуваного наказу в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, суд зазначає наступне.
Судом, посилаючись на положення ст.118 ЗК України, вже наведено процедуру одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства.
В свою чергу, відповідно до ч.ч.1-2 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Суд зазначає, що відповідач оскаржуваним рішенням відмовив позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га з підстав неможливості визначення місця розташування земельної ділянки.
Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч.7 ст.118 ЗК України).
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена зокрема в постановах Верховного Суду від 24.04.2018 по справі №814/1961/17, від 02.02.2021 по справі №420/3294/19.
Матеріали справи підтверджено, що позивачем разом із клопотанням додані графічні матеріали (викопіювання), роздруковані із публічної кадастрової карти України.
Публічна кадастрова карта - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.
В розумінні ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 № 3613-VI, Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об'єкти Державного земельного кадастру.
Частиною 5 ст. 5 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.
У відповідності до положень ч.ч. 1, 8 ст. 9 вказаного Закону, внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).
Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
Суд зазначає, що будь-яких особливих вимог до графічних матеріалів у ст. 118 ЗК України не встановлено, крім зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки.
Колегія суддів Верховного Суду, у постанові від 09.01.2020 року, у справі №812/1264/17, зазначила, що додані до своєї заяви графічні матеріали (викопіювання), на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, роздруковані із Публічної кадастрової карти України, інформація в якій створена належним суб'єктом -а належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, та містить прив'язку земельної ділянки до відповідного населеного пункту, площу бажаної земельної ділянки.
У даному випадку, позивачем до клопотання були додані графічні матеріали, які містили дані про кадастровий номер земельних ділянок, що межують з бажаною до відведення ділянкою, точні географічні координати, за якими чітко можливо було ідентифікувати місцезнаходження земельної ділянки.
Відтак, позивачем було надано належні графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, що є підставою для вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Отже, за наведених судом вище обставин на нормативного обґрунтування, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення підлягає задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування п. 5.8 рішення Куяльнииької сільської ради Подільського району Одеської області № 2142-VIII від 24.06.2021 р. «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства», в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустроїв щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у зв'язку із неможливістю визначення місця розташування земельної ділянки наступним громадянам: 5.8. ОСОБА_1 .
Повноваження щодо перевірки вищевказаних питань, зокрема надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, належить виключно до компетенції відповідача.
Так, зі змісту Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам. Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.
Суд зауважує, що рішення суб'єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб'єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Водночас суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих вище підстав, у випадку, якщо відповідач сам цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, в даному випадку, є необґрунтованим та може призвести до видачі зазначеного дозволу з порушенням вимог закону.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на те, що відповідачем прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою без наведення вичерпних підстав для відмови, передбачених ст. 118 ЗК України, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 31.05.2021 року та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Також, позивач просить суд зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення у строк передбачений ст.382 КАС України.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду. Тобто, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Аналогічні висновки містить додаткова постанова Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі № 235/7638/16-а.
З огляду на ненаведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останньою доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі Закон № 5076-VI).
Частинами 2 та 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
При цьому покладення обов'язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано Договір про надання професійної правничої допомоги від 01.12.2020 року з додатком № 1 в якому визначено орієнтований розрахунок витрат; акт прийому виконаних робіт, квитанція б/н про сплату ОСОБА_1 , адвокату Опалько О.М. 4500 грн.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Аналізуючи документи, надані представником позивача на підтвердження витрат на правничу допомогу, враховуючи незначну складність справи (оскільки дана категорія справ дуже поширена), розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) враховуючи також інші критерії оцінки співмірності витрат на оплату послуг адвоката, встановлені ч. 5 ст. 134 КАС України, суд вважає, що витрат на правничу допомогу підлягають відшкодуванню у розмірі 1000,00 грн.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню в повній мірі на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 263, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: Одеська обл., Ааньївський район, с.Байтали, РНОКПП НОМЕР_1 ) до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (адреса: 66350, с.Куяльник, вул. Куяльницька, №26-А, код ЄДРПОУ 04379835) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати п. 5.8 рішення Куяльнииької сільської ради Подільського району Одеської області № 2142-VIII від 24.06.2021 р. «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства», в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустроїв щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у зв'язку із неможливістю визначення місця розташування земельної ділянки наступним громадянам: 5.8. ОСОБА_1 .
Зобов'язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 31.05.2021 року та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн (тисяча гривень 00 копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Головуючий суддя Токмілова Л.М.