Справа № 420/10893/21
09 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.08.2019 року по 15.06.2021 року та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.08.2019 року по 15.06.2021 року.
Позивач зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 15.08.2019 року №170 позивача з 15.08.2019 року було звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 .
Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу, відповідачем не проведено розрахунків щодо виплати належних сум при звільненні з військової служби.
Позивач вказує, що 28.11.2019 року звернувся до військової частини НОМЕР_1 з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустку як учаснику бойових дій, на що відповідачем надано відповідь та зазначено, що позивачу дані виплати не належні.
Таким чином позивач звернувся для вирішення спору до суду.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 року у справі №420/1484/20 відповідачем 18.12.2020 року виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 15451,49 грн. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.04.2020 року у справі №420/1485/20 відповідачем 16.06.2021 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 139077,46 грн.
Позивач вважає, що у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, що розраховується за період з 16.08.2019 року по 15.06.2021 року.
Оскільки спеціальним законодавством не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку, необхідно керуватися порядком, встановленим Кодексом законів про працю України. Позивач з посиланням на ст.ст.116,117 КЗпПУ, Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р №100 (далі - Порядок №100) просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 30.06.2021 року позов залишений без руху та позивачу наданий строк на усунення недоліків позову.
Ухвалою суду від 13.07.2021 року позовна заява прийнята до розгляду та провадження по справі відкрите, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що з боку в/ч НОМЕР_1 перед позивачем заборгованості немає. Відповідач зазначає, що індексація не є складовою грошового забезпечення, більше того, не має постійного характеру, виникає лише при перевищенні відповідних показників, та є окремою гарантією яка встановлюється з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Відповідно, невчасна виплата індексації не може вважатися неостаточним розрахунком, оскільки індексація не є частиною грошового забезпечення військовослужбовця.
Також представник відповідача стверджує, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу, таким чином на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.
Представник відповідача звертає увагу на постанову Верховного Суду України від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, якою вказано, що у разі невиплати компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини застосовується передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Представник відповідача стверджує, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, який повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум (з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків), стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
До суду від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач вказує, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, є необхідність застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Справа розглянута в порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом, на посаді начальника складу радіоелектронної боротьби матеріально-технічного забезпечення в званні молодшого сержанта та звільнений з військової служби в запас наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2019 №23-РС (по особовому складу) за п.п. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону «Про військовий обов'язок та військову службу» (припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби під час дії особливого періоду у зв'язку із закінченням строку контракту) і виключений зі списку особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.27).
28.11.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату належних йому сум при звільненні з військової служби (а.с.23).
09.01.2020 року в/ч НОМЕР_1 сформовано відповідь за №430/28 якою відмовлено у виплаті та зазначено, що виплата середнього заробітку до дати повного розрахунку чинним законодавством не передбачена (а.с.24-25).
Згідно з автоматизованою системою діловодства суду судом розглянута справа №420/1484/20 за позовом ОСОБА_1 , який надійшов до суду 21.02.2020 року. Рішенням суду від 10.08.2020 року позов ОСОБА_1 задоволений. Визнана протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період 2016-2019 роки, як учаснику бойових дій, з розрахунку грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Рішення від 10.08.2020 по справі №420/1484/20 набрало законної сили 10.09.2020 року.
18.12.2020 року відповідач виплатив ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період 2016-2019 роки у сумі 15451,49 грн (а.с.26).
Також судом розглянута справа №420/1485/20, який надійшов до ООАС також 21.02.2020. Рішенням від 08.04.2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20.07.2016р. по 15.08.2019р. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 20.07.2016р. по 15.08.2019р. в сумі 141904,91 грн.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2020 залишено без змін рішення ООАС від 08.04.2020 по справі №420/1485/20.
16.06.2021 позивачу сплачено індексацію грошового забезпечення за період з 20.07.2016р. по 15.08.2019р. в сумі 139 077,46 грн (а.с.26).
Враховуючи, що після звільнення відповідач з ним розраховувався 16.06.2021 року, позивач вважаючи порушеними його права звернувся до суду з даним позовом про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.08.2019 по 15.06.2021 року.
Дослідивши заяви по суті та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до абзацу 1 пункту 234 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Відповідно до абз. 3 п. 242 Положення №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В наказі командира в/ч НОМЕР_1 від 15.08.2019 року №170 про виключення зі списку особового складу та всіх видів забезпечення позивача не зазначено про виплату позивачу індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій при звільненні.
Проте судом достовірно встановлено, що не оспорюється представником відповідача у відзиві, що після звільнення позивача зі служби йому нараховувались та виплачувались належні йому виплати при звільненні. Позивач буд виключений зі списку особового складу та всіх видів забезпечення 15.08.2019 року, проте останні виплати йому здійснені 16.06.2021 року (індексація у сумі 139 077,46 грн).
Спеціальне законодавство щодо проходження служби військовослужбовцями не регулює правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим застосуванню підлягають норми КЗпПУ.
За приписами ст.116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 ст.117 КЗпПУ визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпПУ, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим ст.116 КЗпПУ на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбаченіст.117 КЗпПУ, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпПУ, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17 аналізуючи застосування ст.ст.116,117 КЗпПУ дійшла до висновку, що цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст.117 КЗпПУ відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно дост.117 КЗпПУ, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом ч.1 ст.117 КЗпПУ обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1ст.117 КЗпПУ переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст.117 КЗпПУ стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпПУ). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦКУ, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпПУ, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ, враховуючи:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, тобто застосувавши принцип співмірності.
У даній справі судом встановлено, що відповідач не здійснив нарахування та виплату всіх належних позивачу коштів при його звільненні 15.08.2019 року.
Нарахування та виплати почались здійснюватися з 18.12.2020 року - компенсація за невикористані дні додаткової відпустки у сумі 15 451,49 грн, а індексація виплачена лише 16.06.2021. Вказані обставини не заперечуються відповідачем.
У позові позивач визначає, що його середньоденний заробіток складає 357,50 грн, при цьому ОСОБА_1 вважає, що у період з 16.08.2019 р. по 15.06.2021 р. відповідачем затримано розрахунок на 670 днів.
Суд бере до уваги та враховує тривалість часу нездійснення повного розрахунку з позивачем, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду, звернення позивача до суду з вимогою про стягнення відповідних сум 28.11.2019 при звільненні 15.08.2019; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат ОСОБА_1 .
Також суд бере до уваги доводи відповідача щодо правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у справі 480/3105/19 від 30.11.2020 року, що полягає в наступному.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ.
Застосовуючи до даних правовідносин принцип співмірності суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 15 451,49 грн.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши надані докази суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12,139,241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку з ним при звільненні у розмірі 15 451,49 грн.
У задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва