10 вересня 2021 р. № 400/2809/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001,
третя особа:Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), вул. Океанівська, 1-а,Миколаїв,54052,
про:визнання протиправною та скасування вимоги від 19.02.2020 № Ф-74616-17-У; стягнення коштів в розмірі 32 422,78 грн.,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач), в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2020 № Ф-74616-17-У; стягнути з відповідача на користь позивача сплачені за вимогою від 19.02.2020 № Ф-74616-17-У кошти в розмірі 32 422,78 грн.
Як третю особу позивач зазначив Корабельний відділ ДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 16.03.2016 його призвано на військову службу, тому на весь строк проходження ним військової служби позивач звільнений від обов'язку із сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ). Позивач вважає, що відповідач не мав законних підстав для формування та направлення йому спірної вимоги про сплату недоїмки.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, посилаючись на те, що позивач проходить військову службу за контрактом, а Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) не містить норми щодо звільнення від сплати ЄСВ фізичної особи - підприємця, прийнятої на військову службу за контрактом.
Позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначає, що хоча і не був призваний на військову службу під час мобілізації, однак залучався до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Третя особа пояснень до позову не подавала.
У зв'язку з відсутністю заяв учасників справи про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін, суд, відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Безпосередньо, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
З 21.04.2011 по 25.09.2020 позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та перебував на податковому обліку у відповідача.
Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 17.03.2021 № 740/925 підтверджується, що позивач з 16.03.2016 призваний на військову службу за контрактом у Збройні Сили України.
У довідках військової частини НОМЕР_1 , виданих 17.03.2021 за № 740/926 та № 740/927, зазначено, що з 05.12.2017 по 30.04.2018 позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції, а з 30.04.2018 по 24.09.2018, з 10.10.2018 по 22.102018, з 17.11.2018 по 02.01.2019, з 15.01.2019 по 28.02.2019, з 19.07.2019по 06.09.2019, з 15.10.2019 по 05.06.2020, з 06.06.2020 по 07.09.2020, з 02.10.2020 по 02.03.2021 позивач безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення таких заходів.
На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI відповідач сформував вимогу про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 19.02.2020 № Ф-74616-17-У на суму 29 293,44 грн.
Заборгованість, що увійшла до вимоги, нарахована відповідачем за період з 2017 року по 2019 рік, що підтверджується змістом відзиву на позовну заяву та наданим відповідачем розрахунком заборгованості, включеної до оскаржуваної позивачем вимоги.
23.09.2020 Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрив виконавче провадження № 63106471 з примусового виконання вимоги від 19.02.2020 № Ф-74616-17-У, що підтверджується копією постанови про відкриття виконавчого провадження від 23.09.2020.
Одночасно (23.09.2020) державний виконавець виніс постанову про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 2 929,34 грн та визначив розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у 200 грн.
Стягнення за вимогою від 19.02.2020 № Ф-74616-17-У (29 293,44 грн), виконавчий збір (2 929,34 грн) та витрати виконавчого провадження (200 грн) сумарно становлять 32 422,78 грн.
Квитанцією від 25.09.2020 № 00.1849578973.1 позивач сплатив на рахунок Корабельного ВДВС у м. Миколаєві 32 422,78 грн. Як пояснює позивач, така оплата здійснена ним не у зв'язку з визнанням боргу з ЄСВ, а з метою зняття арешту з його рахунків, накладеного у виконавчому провадженні.
Постановою державного виконавця від 02.10.2020 виконавче провадження № 63106471 закінчене на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).
Отже, спір між сторонами виник у зв'язку із формуванням відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ від 19.02.2020 № Ф-74616-17-У.
Спірним є питання щодо поширення на фізичних осіб-підприємців, прийнятих на військову службу за контрактом, пільги щодо звільнення від сплати єдиного внеску, передбаченої пунктом 92 частини другої розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI.
Наведеною нормою передбачено, що під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якщо вони не є роботодавцями.
Частина друга статті 6 Закону № 2464-VI передбачає, серед іншого, такі обов'язки платника ЄСВ, як своєчасне та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплата єдиного внеску; ведення обліку виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску, зберігання таких відомостей; подання звітності тощо.
Відповідно до частини третьої статті 39 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців. У разі непровадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам - підприємцям не здійснюється.
Аналіз наведених норм дає підстави суду для висновку про поширення на фізичну особу-підприємця, прийняту на військову службу за контрактом під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду, пільги щодо звільнення від сплати єдиного внеску, передбаченої пунктом 92 частини другої розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
За змістом Пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» метою його прийняття є, зокрема запровадження норм щодо поширення соціального захисту на військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом, передбачений законодавством для військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації.
Крім того, в силу вимог пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов'язок і військову службу».
Ураховуючи наведене, сплата єдиного внеску роботодавцем позивача за контрактом (Міністерство оброни України в особі командира Військової частини) виключає стягнення цього внеску за цей період з позивача як підприємця.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 260/117/19.
За приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 32 422,78 грн суд зазначає таке.
Як установив суд, 32 422,78 грн становить сума боргу з ЄСВ (29 293,44 грн), виконавчий збір (2 929,34 грн) та витрати виконавчого провадження (200 грн).
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про виконавче провадженя», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження», стягнуті з боржника виконавчий збір та кошти на витрати виконавчого провадження належать до коштів виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 2 Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 р. № 554, кошти виконавчого провадження використовуються органами державної виконавчої служби для організації та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).
Отже, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження не перераховуються стягувачу.
У зв'язку з цим безпідставними є позовні вимоги в частині повернення позивачу 3 129,34 грн (2 929,34 + 200).
Стягнута з позивача грошова сума в розмірі 29 293,44 грн підлягала до перерахування органом Державної виконавчої служби відповідачу за повідомленими ним платіжними реквізитами (стаття 47 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідач не заперечує обставину надходження йому стягнутих з позивача коштів у сумі 29 293,44 грн, тому суд вважає обставину такого надходження встановленою.
За змістом частини третьої статті 26 Закону № 2464-VI, суми коштів, безпідставно стягнені податковими органами з юридичних і фізичних осіб, підлягають поверненню з рахунків податкового органу в триденний строк з дня прийняття рішення податковими органами або судом про безпідставність їх стягнення.
Надміру сплачені суми ЄСВ повертаються його платникам (пункт 2 Порядку зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 № 6), а не стягуються.
Зазначене свідчить про неналежність обраного позивачем способу захисту порушеного права.
У цьому випадку належним способом є зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме: зобов'язати повернути позивачу надміру сплачені грошові кошти.
Отже, в цій частині позовні вимоги належить задовольнити частково, шляхом зобов'язання відповідача повернути позивачу грошові кошти в сумі 29 293,44 грн.
На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись статтями 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна,6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 43144729) задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області від 19.02.2020 № Ф-74616-17-У про сплату боргу (недоїмки).
3. Зобов'язати Головне управління ДПС у Миколаївській області (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 6, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 43144729) повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) 29 293,44 грн, сплачені ОСОБА_1 за вимогою від 19.02.2020 № Ф-74616-17-У.
4. У задоволенні позовних вимог про стягнення з Головного управління ДПС у Миколаївській області 3 129,34 грн відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Птичкіна