справа № 380/12410/21
10 вересня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною дій та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати їй підвищення пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком та у проведенні перерахунку стажу роботи у відповідності до ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та перерахунок стажу роботи згідно ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій, починаючи з 05.05.2018 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію по віку. Позивачу 30.09.2009 року видано посвідчення серії НОМЕР_1 , відповідно до якого вона має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Позивачу, як реабілітованій, виплачується підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн. згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654, що відповідає вимогам чинного законодавства. Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії, на думку позивача, відповідач повинен керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654, зважаючи на те, що останній зменшує розмір суми, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону. Наведене вище і зумовило звернення до суду позивача з даним позовом.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2021 року визнано поважними причини пропуску та поновлено строк звернення до адміністративного суду з даним позовом, продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою про відкриття провадження запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Представник відповідача через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, де просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне. В матеріалах пенсійної справи містяться дані про те, що позивач зазнав політичних репресій, як член сім'ї, яку було примусово переселено. Постановою Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 року, установлено, що з 01.09.2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Розмір пенсійної виплати позивача становить 36254,47 грн., що включає 43,52 грн. підвищення членам сімей репресованих. Вказує, що відповідно до ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50 %, а членам їхніх пенсій, яких було примусово переселено, - на 25 % мінімальної пенсії за віком. Розмір підвищення визначено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654. Бюджетні призначення на виплату підвищень у інших розмірах, ніж у вказаній постанові непередбачені.
Частиною 1 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Позивачу, ОСОБА_1 , з 06.12.1990 року призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивачу 30.09.2009 року видано посвідчення серії НОМЕР_1 , відповідно до якого у неї є право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (а.с.5).
10 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління ПФУ у Львівській області із заявою щодо правильності пенсійного забезпечення.
За результатами розгляду звернення листом від 30.06.2021 №8063-7432/К-52/8-1300/21, повідомлено про виплату підвищення позивачу, як члену сім'ї, котру було примусово переселено, в сумі 43,52 грн. у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 та неможливість зарахувати до страхового стажу період перебування на спец поселенні в Кемеровській області як члена сім'ї репресованого, а згодом реабілітованого (а.с. 7).
Не погоджуючись з такою бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Згідно із ст.46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України від 17 квітня 1991 року №962-XII «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (далі - Закон №962-XII). Його дія поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Згідно зі ст.1 Закону №962-XII метою цього Закону є відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів.
У ст.11 Закону №962-ХІІ наведено значення термінів, які вживаються в цьому Законі.
Так, заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Позасудові органи - особливі наради при Міністерстві державної безпеки, а також будь-які інші позасудові органи, що діяли у 1917-1991 роках та призначали санкції за кримінальним законодавством або аналогічні їм.
Репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
Соціальний мотив - застосування репресій на підставі належності особи або членів її сім'ї до дворянства, офіцерства, купецтва, торгівців, підприємців, духовенства, чиновництва, заможного селянства, іншої соціальної групи або на підставі визнання особи чи членів її сім'ї соціально небезпечними чи соціально шкідливими з політичних чи ідеологічних мотивів.
Територія України - територія України станом на 24 серпня 1991 року, а також території, які у період 1917-1951 років входили до складу УРСР (УСРР), на момент перебування цих територій у складі УРСР (УСРР).
Члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно з п.2 ст.12 Закону №962-XII реабілітованими визнаються, в тому числі, особи, стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.
Статтею 13 Закону №962-XII визначено, що потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов'язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.
Відповідно до п.1 ст.14 Закону №962-XII цей Закон у частині визнання реабілітованими, потерпілими від репресій поширюється на осіб, зазначених у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, якщо репресії стосовно таких осіб були здійснені на території України.
При цьому, наведена стаття передбачає, що норми статей 5 і 6 цього Закону поширюються на громадян України, крім випадків, передбачених частиною дев'ятою статті 6 цього Закону.
За змістом ст. 2 Закону №962-XII заслання є однією із форм репресій.
Також Закон вирізняє декілька мотивів репресій, серед яких - політичний мотив. Політичним мотивом є застосування репресій проти особи, яка сповідувала певну ідеологію, дотримувалася чи здійснювала вираження поглядів, цінностей, позицій, вчиняла дії, що суперечили ідеології комуністичного тоталітарного режиму, на підставі того, що така особа становила реальну або потенційну небезпеку для радянської влади, радянської держави чи радянського ладу (ст.1-1 Закону №962).
До позасудових органів, відповідно приписів ст.1-1 Закону №962 належала, зокрема, Особлива Нарада при Народному Комісарі Внутрішніх Справ.
Законом України від 13 березня 2018 року №2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (далі - ЗУ №2325-VIII) внесено зміни, зокрема у Закон України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Змінено його назву, преамбулу і статтю 1.
Відповідно до ст.1-2 ЗУ №2325-VIII реабілітованими визнаються особи:
1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;
2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;
3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;
4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;
5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Згідно з ст.1-3 ЗУ №2325-VIII потерпілими від репресій визнаються:
1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою;
2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена;
3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов'язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.
Стаття 1-4 ЗУ №2325-VIII визначає, що Закон у частині визнання реабілітованими, потерпілими від репресій поширюється на осіб, які належать до однієї з таких категорій осіб:
1) особи, зазначені у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, якщо репресії стосовно таких осіб були здійснені на території України;
2) особи, зазначені у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, які проживали на території України, незалежно від тривалості проживання, і виїхали або з незалежних від їхньої волі обставин були переміщені за межі території України, де стосовно них були здійснені репресії;
3) особи, зазначені у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, інформація щодо здійснення репресій стосовно яких міститься в архівних кримінальних справах, інших носіях архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, архівних документах, що зберігаються в архівних установах України;
4) особи, зазначені у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, які є громадянами України.
Норми статей 5 і 6 цього Закону поширюються на громадян України, крім випадків, передбачених частиною дев'ятою статті 6 цього Закону";
Законом України від 15 травня 1992 року №2353-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" з метою вдосконалення дії Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" Верховна Рада України постановила внести доповнення до Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", зокрема доповнити статтю 1 новою частиною третьою такого змісту: "Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами."
Довідкою №4/5-10420-Т від 06.01.1992 року підтверджується, що позивач виселена на спецпоселення разом зі своєю сім'єю. Від спецпоселення звільнена з родичами 30.06.1958 року. Отже, позивач особисто була піддана такій формі репресій, як заслання.
Органом, що застосував до неї відповідний захід, згідно вказаної вище довідки, було Особлива Нарада МДБ СРСР, тобто орган, що згідно з Законом №962 належить до списку позасудових репресивних органів комуністичного режиму.
Довідкою №4/5-10420-Т від 06.01.1992 року підтверджується, що позивача разом з іншими членами сім'ї реабілітовано на підставі ст.3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".
Після змін, внесених до Закону №962 Законом №2325 особи, реабілітовані на підставі ст.3 Закону №962, зокрема, набули права на пільги передбачені ст. 6 зазначеного закону.
Відповідно до ст. 6 Закону №962-XII реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Аналогічна за змістом пільга для реабілітованих осіб, передбачена ст.58 Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - ЗУ №1788-XII), за приписами якої громадянам, необгрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Відповідно до ст.77 ЗУ №1788-XII призначені пенсії підвищуються:
а) пенсії за віком інвалідам війни - на суму мінімального розміру пенсії по інвалідності, встановленого Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" для інвалідів війни з числа солдатів і матросів строкової служби по відповідній групі інвалідності;
б) іншим учасникам війни з числа військовослужбовців, які проходили службу в складі діючої армії, партизанських загонах і з'єднаннях, військовослужбовцям, які брали участь у бойових діях при виконанні інтернаціонального обов'язку та особам вільнонайманого складу діючої армії, батькам та дружині, якщо вона не взяла повторний шлюб, військовослужбовців, які загинули на фронті, при виконанні інтернаціонального обов'язку або інших обов'язків військової служби, - на 50 процентів мінімальної пенсії за віком;
в) пенсії по інвалідності з дитинства внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, пов'язаних з бойовими діями в період Великої Вітчизняної війни чи пов'язаних з їх наслідками, а також пенсії в разі втрати годувальника інвалідам з дитинства внаслідок зазначених причин - на 15 процентів мінімальної пенсії за віком;
г) репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Аналіз наведених вище положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що особи, які були примусово виселені з місця їх постійного проживання в Україні до спецпоселення у іншу місцевість (заслання), внаслідок визнання їх позасудовим органом соціально небезпечними чи соціально шкідливими з політичних чи ідеологічних мотивів (соціальний мотив), які в подальшому були реабілітовані, мають право на зарахування до їх трудового стажу періоду перебування у засланні у потрійному розмірі.
При цьому наведені вище положення законодавства не ставлять у залежність набуття особою вказаного права від її віку або статусу (репресована особа або потерпіла від репресій), оскільки у даному випадку мова йде про права реабілітованих осіб.
Отже, позивач має право на зарахування у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій час його перебування в засланні у період з 05.08.1948 до 30.06.1958, а також право на підвищення його пенсії, як члена сім'ї репресованої, а згодом реабілітованої особи на 25% мінімальної пенсії за віком.
Суд дійшов висновку, що відмовляючи у зарахуванні часу перебування на засланні у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудової пенсії та нарахуванні підвищення до розміру пенсії 25% від мінімальної пенсії за віком з 10.06.2021 року (з дати звернення до відповідача із заявою), відповідач порушив вказані вище норми законодавства.
Згідно з абз. 2 ч.4 ст.245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З метою ефективного судового захисту та повного відновлення порушеного права позивача наявні підстави зобов'язати відповідача у встановлено законом порядку зарахувати час перебування позивача на засланні (спецпоселенні) у потрійному розмірі в загальний стаж для призначення пенсії за віком відповідно до ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та здійснити йому перерахунок підвищення пенсії відповідно до п. «г» ст.77 вказаного Закону.
Таке зобов'язання не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки у заявлених спірних правовідносинах відповідач не наділений правом обрати будь-який вид правомірного рішення. Натомість зобов'язаний прийняти рішення - акт владно-розпорядчого характеру про зарахування такого часу до стажу для призначення пенсії позивача та здійснити її перерахунок.
Тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору за звернення до адміністративного суду з позовною заявою, підтвердженого квитанцією від 17.07.2021 №25 в сумі 908,00 грн., підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною дій та зобов'язання вчинити дії - задоволити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні часу перебування на засланні у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудової пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, вул. Митрополита Андрея,10, м. Львів; код ЄДРПОУ 13814885) у встановленому законом порядку зарахувати час перебування ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на засланні (спецпоселенні) в період з 05.08.1948 до 30.06.1958 у потрійному розмірі в загальний стаж для призначення пенсії за віком відповідно до ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати їй підвищення пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій у розмірі передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України Про пенсійне забезпечення із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, вул. Митрополита Андрея,10, м. Львів; код ЄДРПОУ 13814885) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) розрахунок підвищення пенсії та провести виплату підвищення пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій у розмірі передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком з 10.06.2021 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, вул. Митрополита Андрея,10, м. Львів; код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кухар Н.А.