Справа№465/371/19
09 вересня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про скасування розпорядження, -
у січні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Франківського районного суду м.Львова із позовом, в якому просила скасувати розпорядження Франківської районної адміністрації від 22.07.2018 року за №420 «Про знесення самочинно збудованої споруди на прибудинковій території по АДРЕСА_1 ».
Позов обґрунтовано тим, що розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 03.08.1998 року №848 «Про самовільно встановлений металевий гараж на АДРЕСА_1 » позивачу було дозволено тимчасово експлуатувати самовільно встановлений металевий збірно-розбірний гараж в подвір'ї будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 зазначила, що оскільки згаданий гараж перебував у аварійному стані та існувала реальна небезпека його завалу, враховуючи відсутність у неї коштів, її сином було прийнято рішення про усилення стін гаражу гіпсовими блоками, внаслідок чого підрядною організацією були виконані відповідні роботи щодо усилення металевих стін гаража. 22.08.2018 року Франківська районна адміністрація Львівської міської ради прийняла розпорядження №420 «Про знесення самочинно збудованої споруди на прибудинковій території на АДРЕСА_1 », на підставі якого ОСОБА_2 за власні кошти було змушено знести самовільно встановлену споруду та сплатити штраф. Враховуючи також той факт, що ОСОБА_2 не була присутньою на засіданні міжвідомчої комісії та не могла надати пояснень, вона вважає розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22.08.2018 року №420 «Про знесення самочинно збудованої споруди на прибудинковій території на АДРЕСА_1 » протиправним та таким, що підлягає скасування, а тому звернулась до суду з метою захисту своїх прав.
Ухвалою судді Франківського районного суду м.Львова від 28.01.2019 року позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення її недоліків.
На виконання вимог ухвали судді Франківського районного суду м.Львова від 28.01.2019 року позивач подала клопотання про усунення недоліків позовної заяви, внаслідок чого ухвалою судді Франківського районного суду м.Львова від 01.08.2019 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
Враховуючи смерть позивача у справі, ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 01.04.2020 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про заміну сторони у справі та здійснено заміну позивача в особі ОСОБА_2 її правонаступником - ОСОБА_1 .
Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 01.04.2020 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 01.04.2020 року було виправлено описку в ухвалі судді Франківського районного суду м.Львова від 01.08.2019 року про відкриття провадження.
Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 25.05.2020 року було виправлено описки в ухвалах Франківського районного суду м.Львова від 01.04.2020 року про заміну сторони у справі та від 01.04.2020 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 05.02.2021 року адміністративну справу №465/371/19 було передано за підсудністю до Львівського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 01.03.2021 року було виправлено описку в ухвалі Франківського районного суду м.Львова від 05.02.2021 року про передачу справи за підсудністю.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 року адміністративну справу №465/371/19 було прийнято до провадження та призначено судове засідання.
06.05.2021 року від представника відповідача на адресу суду засобами електронного зв'язку надійшов відзив на позовну заяву, в якому він щодо задоволення позову заперечив. Вказав, що з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 є правонаступником ОСОБА_2 , як і не вбачається факт, що самовільно збудована споруда на прибудинковій території буд. АДРЕСА_1 входить до спадкової маси померлої. Представник відповідача зазначає, що ОСОБА_2 було без дозвільних документів самостійно встановлено споруду з гіпсоблоків на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1 , а тому Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради було прийнято розпорядження №420 «Про знесення самочинно збудованої із гіпсоблоків споруди на прибудинковій території на АДРЕСА_1 ».
12.05.2021 року від представника відповідача на адресу суду надійшов аналогічний за змістом відзив на позовну заяву.
10.06.2021 року від представника позивача на адресу суду надійшла заява про уточнення позовних вимог.
В судовому засіданні, що відбулось 06.09.2021 року з'явилась представник позивача, яка позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила такі задовольнити. Судом було допущено заміну сторони позивача в особі Мисак К.В. на її правонаступника - ОСОБА_1 . Представник відповідача в судове засідання не з'явилась, подала до суду клопотання про здійснення розгляду справи без її участі. Представник позивача не заперечила щодо переходу до письмового провадження, внаслідок чого, суд, ухвалою без виходу до нарадчої кімнати вирішив перейти до письмового провадження з метою подальшого розгляду справи та ухвалення рішення.
Розглянувши позов, відзив на позовну заяву, подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради №848 від 03.08.1998 року «Про самовільно встановлений металевий гараж на АДРЕСА_1 » було затверджено висновок міжвідомчої комісії про технічну можливість тимчасової експлуатації самовільно встановленого ОСОБА_3 збірно-розбірного металевого гаража в подвір'ї будинку АДРЕСА_1 .
Пунктом 2 зазначеного розпорядження, ОСОБА_4 було дозволено тимчасово експлуатувати самовільно встановлений металевий збірно-розбірний гараж в подвір'ї будинку АДРЕСА_1 без права приватизації земельної ділянки під гаражем та передачі гаража іншим особам, права отримання іншої земельної ділянки та компенсації при зносі.
01.08.2018 року житлово-експлуатаційною конторою відділу житлового господарства Львівського міськвиконкому ЛКП «Вулецьке» було складено акт попередження №4, виданий ОСОБА_2 про те, що нею було побудовано споруду з шлакоблоків на місці демонтованого металевого гаража (стіни 1 поверх) розміром 3,6 х 6,0 м. на АДРЕСА_1 . Запропоновано з'явитись в ІДАБК. Згідно пояснень особи правопорушника, металевий гараж, який використовується згідно розпорядження №848 від 03.08.1998 року, прийшов у аварійний стан і становить загрозу перехожим, у зв'язку з чим розпочато зовнішнє укріплення гаража.
01.08.2018 року майстром ОСОБА_5 було складено протокол №51 про те, що ОСОБА_2 демонтувала металевий гараж і на місці гаражу розпочала будівництво споруди з гіпсоблоків, чим порушила «Правила благоустрою в м. Львові». Вказане діяння кваліфіковано за статтею 152 КУпАП - порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів.
22.08.2018 року було прийнято розпорядженням голови Франківської районної адміністрації Львівської міської ради №420 «Про знесення самочинно збудованої із гіпсоблоків споруди на прибудинковій території на АДРЕСА_1 », яким ОСОБА_2 рекомендовано у місячний термін за власні кошти знести самочинно збудовану із гіпсоблоків споруду розміром 3,6 м. х 6,0 м. на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1 , без погодженої проектної документації на будівництво.
Вважаючи розпорядження голови Франківської районної адміністрації Львівської міської ради №420 протиправним, позивач звернулась до суду щодо його скасування.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Предметом доказування відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. ч. 2, 6 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 21.05.1997 року (далі - Закон №280/97-ВР у редакції, чинній на момент спірних правовідносин).
Згідно положень статті 30 Закону №280/97-ВР до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Згідно з п.п. 3 п. «б» ч. 1 ст. 31 Закону №280/97-ВР, до повноважень виконавчих органів належить здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.
Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямовання на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначає Закону України «Про благоустрій населених пунктів» №2807-IV від 06.09.2005 року (далі - Закон №2807-IV у редакції, чинній на момент спірних правовідносин).
Згідно зі ст. 10 Закону №2807-IV до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об'єктів тощо.
Відповідно до ст. 12 Закону №2807-IV суб'єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.
У відповідності до ст. 34 Закону №2807-IV правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.
Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.
Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об'єктів благоустрою; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.
Статтею 40 Закону №2807-IV визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами. Самоврядний контроль за станом благоустрою населених пунктів здійснюється шляхом: 1) проведення перевірок території; 2) розгляду звернень підприємств, установ, організацій та громадян; 3) участі в обговоренні проектів благоустрою територій населених пунктів, іншої технічної документації з питань благоустрою і внесення відповідних пропозицій на розгляд органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій; 4) подання позовів до суду про відшкодування шкоди, завданої об'єктам благоустрою внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, Правил благоустрою території населеного пункту.
Правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні і спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини визначає Закон України «Про основи містобудування» №2780-XII від 16.11.1992 року (далі Закон №2780-XII у редакції, чинній на момент спірних правовідносин).
Згідно із статтею 7 №2780-XII державне регулювання у сфері містобудування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами в порядку, встановленому законодавством.
Статтею 14 Закону №2780-XII до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать повноваження, зокрема, щодо забезпечення в установленому законом порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації під час планування та забудови відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації та проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоду навколишньому природному середовищу.
Рішенням Львівської міської ради №331 від 25.05.2007р. затверджено Положення про міжвідомчу комісію при виконкомі Львівської міської ради (далі - Положення №331), пункт 3.11 якого передбачає, що міжвідомча комісія при районній адміністрації Львівської міської ради розглядає питання і дає технічні висновки про, зокрема, здійснене (здійснюване) юридичними, фізичними особами, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності самочинне будівництво, самочинну реконструкцію, переобладнання та капітальний ремонт існуючих об'єктів відповідно вимог Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м.Львові, затвердженого відповідним рішенням виконавчого комітету. Відповідно до п.4.4 Положення на засідання міжвідомчої комісії запрошуються заявник або уповноважена ним особа у разі, якщо вони звернулися з відповідною заявою про особисту присутність на засіданні комісії.
Висновки міжвідомчої комісії затверджуються розпорядженням голови районної адміністрації.
Рішенням Львівської міської ради № 835 від 09.09.2011 року затверджено Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові (далі Положення), яке регулює процедуру вирішення питань, повязаних з самочинним будівництвом на території м. Львова, з метою визначення можливості збереження самочинно збудованих (реконструйованих) об'єктів містобудування та архітектури.
Відповідно до п. 2.6 Положення на особу, яка скоїла порушення, уповноважена посадова особа складає акт-попередження (додається), протокол про адміністративне правопорушення та скеровує його адміністративній комісії при районній адміністрації. Адміністративна комісія, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, виносить постанову по справі.
Фізична або юридична особа, яка здійснює (здійснила) самочинне будівництво, зобовязана протягом 30 днів з дня складення акта-попередження подати заяву на імя директора департаменту містобудування про отримання висновку про можливість експлуатації проведеного або про можливість закінчення здійсненого (здійснюваного) самочинного будівництва (п. 4.1 Положення).
Згідно п.п. 4.5., 4.6 Положення висновок департаменту містобудування скеровується на розгляд міжвідомчої комісії при районній адміністрації відповідного району, у якому здійснено (здійснюється) самочинне будівництво.
Фізична або юридична особа, яка здійснює (здійснила) самочинне будівництво, отримавши висновок департаменту містобудування, зобовязана подати заяву на імя голови районної адміністрації відповідного району, у якому здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, з клопотанням про надання дозволу на закінчення самочинно розпочатого будівництва (реконструкції), погодження самочинно здійсненого будівництва.
Згідно з положеннями п.п. 5.1.3, 5.3 Положення міжвідомчі комісії при районних адміністраціях можуть приймати у кожному конкретному випадку самочинного будівництва одне з таких рішень:
- про передачу матеріалів до суду у разі істотного відхилення будівництва від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, або істотного порушення будівельних норм і правил з відповідним позовом про зобовязання проведення особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відповідної перебудови. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за кошти особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.
- про передачу матеріалів до суду щодо визнання за територіальною громадою міста права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на земельній ділянці, що знаходиться у комунальній власності, якщо це не порушує права інших осіб. У разі визнання права власності за територіальною громадою міста особа, яка вчинила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, визначених організаціями, які відповідно до законодавства мають право здійснювати оцінку майна, нерухомості, складати кошториси. Після визнання за територіальною громадою міста права власності на нерухоме майно районна адміністрація подає на розгляд виконавчого комітету проект рішення про передачу такого майна на баланс та обслуговування відповідного львівського комунального підприємства, що обслуговує житловий фонд, зі зміною договору найму з наймачем (наймачами) майна.
- про знесення у терміни, визначені розпорядчими документами, самочинного будівництва особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її кошти:
у разі неможливості виділення земельної ділянки для цього будівництва;
у разі заперечення виконавчим органом міської ради визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на земельній ділянці, що знаходиться у комунальній власності і не підлягає передачі у власність;
у разі порушення прав інших осіб;
- про погодження самочинного будівництва за наявності позитивних висновків, документів і матеріалів, обумовлених у пунктах 4.3, 4.6, 4.8 цього Положення, та договору про погодження самочинного будівництва, укладеного особою-порушником з районною адміністрацією. до підготовки проекту розпорядження голови районної адміністрації, внесення коштів до цільового фонду розвитку соціальної інфраструктури м. Львова згідно з цим договором, розмір яких визначається у відсотках до оціночної вартості споруди у діючих цінах, з врахуванням її фізичного зносу.
Рішенням Львівської міської ради № 977 від 01.11.2016 року затверджено Положення про районні адміністрації Львівської міської ради та їх структур.
Згідно вказаного Положення, Франківська районна адміністрація Львівської міської ради є виконавчим органом Львівської міської ради відповідно до ухвали міської ради від 26.05.2016 № 505 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів», утвореним відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
У вказаному Положенні передбачені повноваження Галицької районної адміністрації, до яких, зокрема, належать:
-здійснення контролю за утриманням будинків (квартир), які належать громадянам;
-звернення до судових органів з позовними заявами, скаргами щодо справ про виселення громадян з жилих приміщень, у яких вони незаконно проживають; визнання осіб такими, які втратили право на користування жилими приміщеннями; щодо фактів самочинного будівництва; з інших справ, які виникають у процесі здійснення наданих районній адміністрації повноважень.
Отже, системний аналіз перелічених нормативних актів дає підстави стверджувати, що самостійне винесення рішення про здійснення демонтажу будівництва лежить поза межами повноважень виконавчих органів місцевої ради.
Судом встановлено, що Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради було прийнято розпорядження №420 від 22.08.2018 року «Про знесення самочинно збудованої із гіпсоблоків споруди на прибудинковій території на АДРЕСА_1 », яким ОСОБА_2 рекомендовано знести у місячний термін за власні кошти самочинно збудовану із гіпсоблоків споруду розміром 3,6 м. х 6,0 м. на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1 .
Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування визначені положеннями Закону №280/97-ВР, статтею 31 якого їм надається, зокрема, право на здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій, вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування, тощо.
Питання знесення об'єктів самовільного будівництва внормовано ч. 7 ст. 376 ЦК України та статтею 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», якими обумовлено, що такий демонтаж відбувається виключно на підставі рішення суду за наслідками відповідних позовів органів місцевого самоврядування та державного архітектурно-будівельного контролю.
За змістом ст. 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи можуть вимагати від особи, яка здійснила самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об'єкта або проведення його перебудови власними силами або за її рахунок, приведення земельної ділянки у попередній стан або відшкодування витрат.
Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» роз'яснено, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Відтак, суд наголошує, що знесення самочинного будівництва можливе добровільно особою, яка його здійснила (здійснює), а також, за наявності для цього підстав, примусово, однак лише за рішенням суду, зокрема, ухваленим за позовом відповідного органу місцевого самоврядування.
А тому, оцінивши подані матеріали, суд приходить до висновку, що Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, при прийнятті відповідного розпорядження №420 від 22.08.2018 року вийшла за межі своїх повноважень.
Окрім цього, статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) передбачена адміністративна відповідальність за порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів.
Відповідно до частини першої статті 218 КУпАП адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, статтею 152 КУпАП.
Судом з'ясовано, що протоколом №51 від 01.08.2018 року, складеним майстром ЛКП «Вулецьке», встановлено порушення ОСОБА_2 ст.152 КУпАП.
Вказаний протокол №51 від 01.08.2018 року було передано для розгляду до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради з метою притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності.
Однак, як встановлено з листа Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №32-вих-87792 від 05.11.2020 року щодо результату розгляду протоколу №51 від 01.08.2018 року, у зв'язку із неправильною кваліфікацією посадовими особами ЛКП «Вулецьке» дій правопорушника, вказаний протокол адміністративною комісією при районній адміністрації не розглядався, та листом від 19.09.2018 за №32-4302 був повернутий у ЛКП «Вулецьке».
Листом Франківської районної адміністрації Львівської міської ради за №35-вих-91571 від 18.11.2020 року повідомлено ОСОБА_1 про те, що на розгляд адміністративної комісії при Франківській районній адміністрації Львівської міської ради не надходили матеріали відносно гр. ОСОБА_2 , а відтак рішення щодо притягнення її до відповідальності не приймалось.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що уповноваженими органами не було притягнуто ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, як і не було встановлено того, що саме нею було здійснено будівництво чи реконструкція гаража у дворі будинку АДРЕСА_1 .
Відтак, наведене свідчить про недоведеність причетності ОСОБА_2 до вчинення даного адміністративного правопорушення, що, відповідно, свідчить про відсутність її вини.
Суд зауважує, що кожна особа має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Як розтлумачено Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) від 25 листопада 1997 року N 6-зп, «Частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді».
При цьому, як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 55 Конституції України, ч. 2 ст. 2, п. 2 ч. 3 ст. 17 КАС України, ч. 3 ст. 110, ч. 2 ст. 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень ст. ст. 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, ст. ст. 3, 4, 17 КАС України в аспекті ст. 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини), права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, встановлюючи істину в справі суд повинен ґрунтуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби в суду не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву, що випливає з позиції Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення у справі «Кобець проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Зібрані і досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач. При цьому, відповідачами не доведено правомірність своїх дій і рішень у відповідності до вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Основного Закону та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради було протиправно прийнято розпорядження №420 «Про знесення самочинно збудованої із гіпсоблоків споруди на прибудинковій території на АДРЕСА_1 », а тому позов підлягає повному задоволенню шляхом його скасування.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з нормами ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких від носяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
У зв'язку з чим, суд розподіляє обґрунтовані та підтверджені судові витрати на сторони шляхом віднесення їх на відповідача.
Враховуючи те, що у зв'язку із смертю ОСОБА_2 її правонаступником визнано ОСОБА_1 , судовий збір підлягає стягненню на її користь за рахунок фінансувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради №420 «Про знесення самочинно збудованої із гіпсоблоків споруди на прибудинковій території на АДРЕСА_1 ».
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суддя Сасевич О.М.