Справа № 186/715/21
Провадження номер № 2/0186/312/21
09 вересня 2021 року Першотравенський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Демиденко С.М.
секретар - Фадєєва Т.Б.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенську цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», звернулося до Першотравенського міського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 22 квітня 2011 року.
Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку, у подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 6000 грн.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості у зв'язку з чим за кредитним договором станом на 29 квітня 2021 року має заборгованість - 17 440,02 гривень, яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 5 715,60 гривень та заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 11 724,42 гривні.
На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ "ПриватБанк".
Позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 22 квітня 2011 року, яка станом на 29 квітня 2021 року становить 17 440,02 гривень, яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 5 715,60 гривень та заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 11 724,42 гривні.
У судове засідання представник позивача не з'явився, надав суду заяву, в якій просить суд розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 , надав суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що позовні вимог він не визнає в повному обсязі, оскільки 22 квітня 2011 року між ним та позивачем було укладено кредитний договір на суму 1000,00 грн у вигляді поновлювальної кредитної лінії. Через деякий час АТ КБ «ПриватБанк» без попередньої згоди збільшив кредитний ліміт до 6000 грн. Тривалий час він користувався карткою та вчасно сплачував кошти, потім вирішив погасити заборгованість звернувшись до відділення банку де йому розрахували суму погашення, яку він сплатив в той же день. Відповідачу не зрозуміло звідки взялась заборгованість за тілом кредиту і відсотками. Протягом багатьох років жодного разу АТ КБ «ПриватБанк» не повідомляв про заборгованість. Також зазначає, що в тексті зави відсутні (суттєві) обов'язкові умови, передбачені Законом для договору про надання кредиту тому вважає, що кредитний договір між сторонами укладено не було. Крім того, про зміну відсоткової ставки за кредитом споживач повідомляється письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення зміна процентної ставки є недійсною.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив, заяву про розгляд справи без його участі не надав.
Позивач надав суду відповідь на відзив в якій зазначив, що зі сторони АТ КБ «ПриватБанк» порушень умов кредитного договору не вбачається, форма та зміст кредитного договору відповідає вимогам законодавства, при укладені договору були обговорені всі істотні умови, з наданої банком виписки чітко вбачається, що відповідач користувався встановленим йому кредитним лімітом за допомогою отриманою кредитної картки «Універсальна», при укладенні договору відповідач погодився про прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку, також відповідачем не надано належність доказів погашення заборгованості, а тому просять задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
22 квітня 2011 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір з ОСОБА_1 ,. згідно з умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картку, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.
У цій заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку/а.с.12/.
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ /а.с.13-37/.
З розрахунку заборгованості за договором №б/н від 22 квітня 2011 року вбачається, що позивач стверджує, що станом на 29 квітня 2021 року відповідач має заборгованість - 17 440,02 гривень, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 5 715,60 гривень; заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 11 724,42 гривні /а.с.5-9/.
Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України /далі ЦК України/ правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 22 квітня 2011 року /а.с.12/ підписаній сторонами, відсутні умови договору про розмір процентів за користування кредитом, про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, згідно позовних вимог, заборгованість за процентами нарахованими за користування кредитом.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 22 квітня 2011 року, посилався на Витяг з «Тарифів банку…» та Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку» ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як на невід'ємні частини спірного договору /а.с.13-37/.
Витягом з «Тарифів банку»» та Витягом з «Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку» ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, розмір процентів - 30% та 43,20% від поточної та простроченої суми кредиту, та інші умови /а.с.13-37/.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (22 квітня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (18 травня 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про строк кредитування, сплату процентів та розмір процентної ставки, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Суд зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Суд вважає, що Витяг з «Тарифів банку» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22 квітня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати 30% та 43,20% від поточної та простроченої суми кредиту, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII) в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 , щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII /в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин/ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Зазначеного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 342/180/17, постанова від 03 липня 2019 року.
Суд вирішує позивні вимоги виключно в межах позовних вимог.
Вирішуючи позивні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами нарахованими за користування кредитом розмірі 11 724,42 гривень, виходячи зі ставки 30% та 43,20% від поточної та простроченої суми кредиту, яка передбачена Витягом з «Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку», /а.с. 13-37/, суд зауважує, що згадані Умови, не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору.
В той же час засновування судом 3% річних від простроченої суми, в розмірі передбаченим законом /ст. 625 ЦК України/ є неможливим в межах позивних вимог, оскільки:
1) Позивач не заявляв такі позивні вимоги.
2) Будь якого розрахунку з приводу заборгованості за процентами за порушення грошового зобов'язання /ст. 625 ЦК України/ в розмірі передбаченим законом /3%/ суду не надав.
3) укладений між сторонами кредитний договір від 22 квітня 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту, отже відповідно до ч. 2 статті 530 ЦК України строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги. Позивач звернувся до суду 18 травня 2021 року. Жодних доказів про дату пред'явлення вимоги до боржника суду не надав.
Враховуючи вище викладене в задоволені позовних вимог в цій частині слід відмовити, у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 22 квітня 2011 року, вказавши, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та з «Тарифів банку»» ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Вирішуючи позивні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, суд виходить з наступного.
Суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 22 квітня 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд приходить до висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
У відповідність ст.509 ЦК України - в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як - то: передати майно, сплатити гроші, виконати роботу, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідність ст.525 ЦК України - одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
На підставі п. 3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У відповідність ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Враховуючи зазначене з відповідача слід стягнути на користь позивача заборгованість за договором №б/н від 22 квітня 2011 року, що станом на 29 квітня 2021 року становить - 5 715,60 гривень та складається з заборгованості по тілу кредиту.
Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, - суд
Позов Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків № НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» вул. Набережна Перемоги, буд.50 м. Дніпро, на р/р № НОМЕР_2 , МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570 заборгованість за договором № б/н від 22 квітня 2011 року, яка станом на 29 квітня 2021 року становить 5 715 (п'ять тисяч сімсот п'ятнадцять) гривень 60 копійок, яка складається з заборгованості по тілу кредиту.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків № НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» вул. Набережна Перемоги, буд.50 м. Дніпро, на р/р № НОМЕР_2 , МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570, судовий збір в розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок.
В іншій частині заявлених вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Першотравенський міський суд Дніпропетровської області.
Суддя С.М. Демиденко