06.09.2021 Єдиний унікальний номер 205/2585/21
Провадження № 2/205/2003/21
06 вересня 2021 року м. Дніпро
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді - Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання - Артьомова К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександра Михайлівна, про визначення частки у спільній сумісній власності,
Позивач 30.03.2021 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, в якому просив визначити, що частка ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 становить Ѕ частину.
Позов мотивовано тим, що кватира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 08.10.2014 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . За життя ОСОБА_3 склала заповіт від 18.05.2018 року, у якому належну їй Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 заповіла позивачу. Після смерті ОСОБА_3 позивач у встановлений строк звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. із заявою про прийняття спадщини, однак листом від 25.02.2021 року нотаріус повідомила, що не може видати свідоцтво, оскільки неможливо визначити частку померлої у спільній сумісній власності.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.04.2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.09.2021 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, натомість його представник - адвокат Буденко Ю.Ю. у своїй заяві від 06.09.2021 року просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання позивач не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Про причини своєї неявки суд не повідомив. Письмових заяв та/або відзиву не надходило.
Третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. письмово просила розглядати справу без її участі.
На підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим провести заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 08.10.2014 року, виданого Комісією по проведенню приватизації житла 19 окремого мостового загону, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 10, 15).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а.с. 9).
За життя ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений 18.05.2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. за реєстровим № 504, у якому належну їй Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 заповіла позивачу (а.с. 14).
Після смерті ОСОБА_3 позивач у встановлений строк звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. із заявою про прийняття спадщини (а.с. 43), однак листом від 25.02.2021 року нотаріус повідомила, що про неможливість видати свідоцтво, оскільки неможливо визначити частку у спільній сумісній власності на нерухоме майно, що належить ОСОБА_3 (а.с. 17).
Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України, майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Зі змісту ч. 2 ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Відповідно ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.
Згідно положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі смерті співвласника частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду.
При цьому, суд враховує роз'яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в п. 3.4. Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, де зазначено, що у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності.
Зі змісту ст. 357 ЦК вбачається, що під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.
Відповідно до ч. 1 ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Враховуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 є належним позивачем, який не може юридично закріпити своє право на спадщину без попереднього визначення розміру частки спадкодавця в спадковому майні.
Згідно ст. 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, а тому у даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом визначення часток співвласників у праві спільної сумісної власності на спадкове майно з метою можливості надалі реалізувати позивачем права на спадкування.
Позивач не може реалізувати своє право на прийняття спадщини за заповітом через те, що нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , через неможливість визначення частки померлої у спільному майні.
Таким чином, при визначенні частки померлої ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , суд враховує, що співвласниками вказаної квартири є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тобто кожному з них належала Ѕ частка вказаної квартири. Оскільки без визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності на квартиру, позивач не може реалізувати своє право на спадкування, то суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України суд не вирішує, оскільки позивач просив віднести судові витрати за його рахунок.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15-16, 355, 357, 368, 370, 372, 1216 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 76-77, 81, 141, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-266, 280, 282-284, 289, 354 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександра Михайлівна (місцезнаходження: АДРЕСА_4), про визначення частки у спільній сумісній власності - задовольнити.
Визначити, що частка ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 , становить Ѕ частку.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст судового рішення виготовлений 10 вересня 2021 року.
Суддя Н.В. Басова