Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" вересня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2767/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант", м.Київ
до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант", м.Харків
про стягнення 5393,61 грн.
без виклику учасників справи
Позивач - ТОВ СК "Альфа-Гарант" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до АТ СК "Мега-Гарант" про стягнення 5393,61 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.07.2021 року відкрито провадження у справі №922/2767/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Сторонами надано до суду наступні документи:
- відзив відповідача (вх.№17807 від 30.07.21), в якому зазначено, що такі пошкодження як кріплення заднього бамперу, датчик паркування, емблема Тойота та фарбування кришки багажника не відносяться до ДТП, оскільки таких пошкоджень не зазначено в протоколі огляду;
- відповідь позивача на відзив (вх.№18900 від 12.08.21).
Надані документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
03.04.2020 року трапилась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля “Сузукі” д.н.з. НОМЕР_1 . під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля “Тойота” д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , що підтверджується європротоколом (а.с.18).
Транспортний засіб “Тойота”, д.н.з. НОМЕР_2 був застрахований по договору добровільного страхування транспортних засобів №06-СЯ09-118-002077 від 11.11.2019 року в ТДВ СК “Альфа-Гарант”.
Згідно зі складеним водіями на місці ДТП повідомлення про ДТП (Європротокол) ДТП сталася у зв'язку з порушенням ОСОБА_1 , водієм автомобіля “Сузукі” д.н.з. НОМЕР_1 , Правил дорожнього руху.
Вартість матеріального збитку згідно з висновком автотоварознавчої експертизи №СТ/20/0101 від 20.08.2020 року становить 10140,89 грн.
Оскільки, транспортний засіб “Тойота”, д.н.з. НОМЕР_2 був застрахований по договору добровільного страхування транспортних засобів № 06-ОЯ09-118-002077 від 11.11.2019 року в ТДВ СК “Альфа-Гарант”, останнім було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 8970,00 грн.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , водія автомобіля “Сузукі” д.н.з. НОМЕР_1 застрахована відповідно до Полісу №АМ/6609895 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в АТ “СК “МЕГА-ГАРАНТ” (франшиза за полісом становить 2000,00 грн.), що підтверджується відповідачем.
Отже, АТ “СК “МЕГА-ГАРАНТ” зобов'язане сплатити за полісом АМ/6609895 6970,00 грн.
ТДВ СК “Альфа-Гарант” звернулося з відповідною вимогою № 03/5727 від 07.12.2020 року до АТ “СК “МЕГА-ГАРАНТ”, яке за результатом розгляду вищевказаного звернення сплатило 07.05.2021 року на рахунок Позивача 2150,00грн.
Відповідна вимога була отримана представником Відповідача 07.12.2020 року, відповідно 90-й день сплати був 07.03.2020 року, проте страхове відшкодування було частково сплачено лише 07.05.2021 року в розмірі 2150,00 грн.
Зазначене стало підставою для звернення до суду.
Відповідач не визнає такі пошкодження як кріплення заднього бамперу, датчик паркування, емблема Тойота та фарбування кришки багажника, оскільки на його думку вони не відносяться до ДТП, бо їх не зазначено в протоколі огляду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Законом України “Про страхування”, Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
За загальним правилом, згідно з положеннями ст.1192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, то підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (п.22.1 ст.22): вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст.29); відповідно до п.32.4, 32.7 ст.32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарною вигляду транспортного засобу: згідно з п. 12.1 ст. 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункт)'.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується па запільних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
За правилом п.1 ч.2 ст.22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
За змістом ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Судом встановлено, що позивач є страховиком постраждалого у ДТП (добровільне страхування), а відповідач - винного у ДТП (поліс).
Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування Цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди па суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс 18).
Позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов'язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.
У зв'язку з виплатою позивачем страхового відшкодування, до цієї особи (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до заподіювана шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв'язку із завдання шкоди відповідачем, в порядку суброгації.
Норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (п. 22.1 ст. 22): вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст. 29); відповідно до п. 32.4, 32.7 ст. 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарною вигляду транспортного засобу: згідно з п. 12.1 ст. 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункт).
Таким чином, у страховика у зв'язку з настанням страхового випадку виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми фактичних затрат, право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з понесенням витрат на оплату ремонту автомобіля, але виходячи з вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнта зносу деталей, ПДВ та з вирахуванням франшизи відповідача.
Відповідач сплатив позивачу 2150,00 грн. за частину пошкоджень.
Щодо незгоди відповідача з частиною робіт, що були виконані транспортному засобу потерпілого у ДТП, а саме: кріплення заднього бамперу, датчик паркування, емблема, покраска кришки багажника, суд зазначає наступне.
Відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження своїх висновків того, що не всі пошкодження, зазначені в рахунку СТО та акті виконаних робіт, є наслідком ДТП від 03.04.2020 року.
Відповідно до протоколу огляду пошкоджено (а.с.19):
- бампер задній деформовано з пошкодж. ЛКМ;
- кришка багажного відсіку з пошкодж. ЛКМ в нижн.част.;
- датчик паркування;
- кріплення заднього бамперу.
До позову надано висновок автотоварознавчого дослідження від 20.08.20 №СТ/20/0101 (а.с.20-23), відповідно до якого вартість матеріального збитку тз “Тойота”, д.н.з. НОМЕР_2 внаслідок ДТП складає 10140,89 грн.
Отже, всі пошкодження, зазначені в рахунку СТО та акті виконаних робіт, були отримані в ДТП від 03.04.2020 року, що підтверджено актом огляду ТЗ від 08.04.2020 року, а тому заперечення та доводи Відповідача щодо виключення пунктів з рахунку СТО є безпідставними.
Крім того, суд звертає увагу, що не всі пошкодження є видимими під час зовнішнього огляду транспортного засобу (так звані "скриті пошкодження"), то вони не були зафіксовані під час первинного зовнішнього огляду транспортного засобу. Вказані пошкодження було виявлено під час проведення ремонтних робіт, в зв'язку з чим їх було відображено в рахунку-фактурі, який оплачено, про що свідчить відповідне платіжне доручення. Також суд зауважує, що у випадку пошкодження бамперу (удару в місце знаходження датчика паркування), вказані деталі також пошкоджуються і потребують ремонту згідно з технологією ремонту бампера.
Відповідно до ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 06.07.2018 у справі №924/675/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17).
Тому вказані твердження відповідача суд вважає необґрунтованими.
Переписка відповідача з Моторно (транспортним) страховим бюро України не є для суду підставою вважати оплату відповідача у сумі 2150,00 грн. правомірною.
Отже, заявлена сума страхового відшкодування в розмірі 4820,00 грн. (8970,00грн. - 2000 грн. франшизи - 2150 грн. часткової оплати) є обґрунтованою та підтверджується матеріалами справи, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.
Щодо стягнення пені, інфляційних витрат та 3% річних суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Положеннями п.2 ч.1 ст.20 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
З положень п.36.2 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Пунктом 36.5 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, з урахуванням вищевикладених обставин і положень законодавства, позивач просить стягнути з відповідача не лише суму страхового відшкодування, а й пеню, інфляційні втрати та 3% річних від суми боргу.
Вимога була отримана представником Відповідача 07.12.2020 року, відповідно 90-й день у позові визначено - 07.03.2021 року, страхове відшкодування було частково сплачено 07.05.2021 року в розмірі 2150,00 грн.
Позивачем нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, інфляційні та 3% річні за період з 07.03.2021 року по 07.05.2021 року на суму 6970,00грн., та з 08.05.2021 року по 07.07.2021 року на суму 4820,00 грн.
Відповідно до ч.5 ст.254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Перебіг періоду часу, за який нараховується пеня, річні, інфляційні починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено, що позивачем при визначені періоду прострочення не враховано вихідні дні: 07.08.21 та 08.03.21 року є вихідним та святковим днями, першим робочим днем є 09.03.2020, отже, останнім днем оплати є 09.03.21, відтак прострочення розпочалось з 10.03.2020 року.
Також судом встановлено, що позивачем кінцевим періодом прострочення зазначено 07.05.2021 року, в який була часткова оплата в розмірі 2150,00 грн., проте, день оплати не враховується при розрахунку штрафних санкцій.
Отже, вірним періодом нарахування є період з 10.03.2021 року по 06.05.2021 року на суму 6970,00 грн.
Крім того, позивачем нараховано пеню, інфляційні, річні з 08.05.21 по 07.07.21 на суму 4820,00 грн. Цей період визначено вірно.
Отже, перевіривши відповідні розрахунки позивача (а.с.10-11,12), за допомогою програми "Законодавство", з урахуванням визначених судом періодів нарахування, суд дійшов висновку про правомірність нарахування за прострочення страхового відшкодування:
1) на суму боргу 6970,00 грн. за період з 10.03.21 по 06.05.21 року - 143,98 грн. пені, 33,23 грн. 3% річних, 168,11 грн. інфляційних,
2) на суму боргу 4820,00 грн. за період з 08.05.21 по 07.07.21 року - 120,83 грн. пені, 62,66 грн. інфляційних, 24,17 грн. 3% річних.
В частині стягнення 18,34 грн. пені та 2,29 грн. 3% річних суд відмовляє через невірний період нарахування.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, але, у зв'язку з невірним розрахунком штрафних санкцій, підлягають задоволенню частково в розмірі 5372,98 грн., з яких 4820,00 грн. боргу, 264,81 грн. пені, 230,77 грн. інфляційних, 57,40грн. 3% річних.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується положеннями ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Отже, 2261,32 грн. судового збору покладаються на відповідача, решта - на позивача.
Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1)розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На виконання вказаних норм чинного законодавства позивач надав суду наступні докази понесених витрат: договір про надання правничої допомоги та Додаток №4 до нього, акт виконаних робіт та платіжне доручення про їх оплату. Відповідно до наданих документів вартість понесених витрат складає 4000,00 грн.
Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати (в т.ч. пов'язані з наданням професійної правничої допомоги) покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 5 цієї ж статті встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес,
3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо,
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Позивач просить стягнути з відповідача 4000,00 грн. витрат на правничу допомогу, на підставі акту приймання-передачі наданої правової допомоги.
Обсяг наданих адвокатом послуг підтверджується наявними в матеріалах справи договором про надання правової допомоги з додатковими угодами, актом приймання-передачі наданих послуг, платіжним дорученням.
Отже, позивачем надані до суду належні докази на підтвердження виконання наданих послуг з правничої допомоги в розмірі 4000,00 грн.
Відповідачем до суду клопотання про зменшення даних витрат не подано.
З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3984,70 грн. покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 76-80, 86, 123, 126, 129, 236, 238, 247, 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" (адреса: 61057, м.Харків, вул.Донця-Захаржевського, буд.6/8; код ЄДРПОУ 30035289) на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (адреса: 01133, м.Київ, б-р Лесі Українки, 26; код ЄДРПОУ 32382598) 5372,98грн., 2261,32 грн. судового збору, 3984,70 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "10" вересня 2021 р.
Суддя К.В. Аріт