31 серпня 2021 року Справа № 915/775/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Степановій І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк”, вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 14360570)
адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, буд. 50, м. Дніпро, 49094
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Мар-Та”, пр-т. Жовтневий, 45, кв. 32, м. Миколаїв, 54018 (код ЄДРПОУ 36201374)
до відповідача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (ІПН НОМЕР_1 )
про стягнення грошових коштів в розмірі 21 739, 07 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Литвин С.В., адвокат;
від відповідачів: представники не з'явилися.
До господарського суду Миколаївської області звернулось Акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” з позовною заявою, в якій просить суд стягнути солідарно з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Мар-Та” та відповідача ОСОБА_1 інфляційні втрати та 3 % річних від суми простроченої заборгованості за кредитом за період з 11.05.2018 року по 28.08.2020 року, що разом складає 21 739, 07 грн.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 22.06.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні. Розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 22.07.2021 року.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 22.07.2021 року відкладено розгляд справи в судовому засіданні на 31.08.2021 року.
Відповідачі явку повноважних представників в судові засідання 22.07.2021 року та 31.08.2021 не забезпечили.
Ухвали суду від 22.06.2021 та від 22.07.2021, надіслані на адресу відповідача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю “Мар-Та”, пр-т. Жовтневий, 45, кв. 32, м. Миколаїв, 54018, зазначену в позовній заяві, повернуті до суду поштовою установою із зазначенням причини повернення “адресат відсутній за вказаною адресою” (арк. 43-46, 47-50, 59-61, 62-64).
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону)
Ухвали направлялись на адресу відповідача ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю “Мар-Та”, вказану в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідачів.
В судовому засіданні 31.08.2021 року судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
1. Правова позиція позивача.
Підставою позову позивачем зазначено, що 19.06.2015 року ТзОВ “Мар-Та” підписано заяву про відкриття поточного рахунку, згідно якої відповідач приєднався до “Умов та правил надання банківських послуг”, Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті, які разом із заявою складають кредитний договір банківського обслуговування № Б/Н від 19.06.2015.
Позивач зазначає, що 23.06.2015 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір поруки в забезпечення виконання позичальником ТзОВ “Мар-Та” зобов'язань за кредитним договором.
Позивач вказує, що у зв'язку з порушенням відповідачем ТзОВ “Мар-Та” зобов'язань за кредитним договором, позивач звертався до Корабельного районного суду м. Миколаєва з позовом про стягнення заборгованості до ТзОВ “Мар-Та” та ОСОБА_1 .
Позивач зазначає, що рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.06.2016 року стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитом.
Позивач зазначає, що рішення суду не виконано, внаслідок чого наявна заборгованість в розмірі 123 072, 51 грн.
Позивачем на суму заборгованості в розмірі 123 072, 51 грн. нараховано інфляційні втрати та 3 % річних, які заявлено до стягнення у даній справі.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 173, 174 ГК України, ст. 19, 526, 611, 625 ЦК України та судовою практикою ВС.
2. Правова позиція (заперечення) відповідачів.
Відповідачі не скористались наданим їм ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзивів на позовну заяву.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
Відповідно до п. 2 Статуту Акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” (нова редакція), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 року № 594 та погодженого Національним банком України 06.09.2019 року банк є правонаступником всіх прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК", яке було правонаступником всіх прав та обов'язків закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК", яке було правонаступником всіх прав та обов'язків товариства з обмеженою відповідальністю комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (арк. 31-32).
19.06.2015 року ТзОВ «Мар-Та» в особі керівника Білас Тетяни Борисівни було підписано Заяву на відкриття рахунку (поточний рахунок НОМЕР_2 , депозитний рахунок НОМЕР_3 , картковий рахунок НОМЕР_4 ) та Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, згідно з якою позичальник приєднався до Умов та правил надання банківських послуг", Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (арк. 9).
Підписавши дану заяву, клієнт висловив свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які разом з даною заявою складають Договір банківського обслуговування.
З урахуванням положень ст. 11, 627, 634, 639 ЦК України, ст. 174 ГК України, ТзОВ «Мар-Та», підписавши 19.06.2015 заяву про приєднання до Умов та правил надання послуг, по суті уклало з банком договір банківського рахунка № б/н від 19.06.2015 року.
Відповідно до 3.18.1.16. Умов при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт- банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно - цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.
У відповідності з ч. 2. ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до п. 3.18.1.1. Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів та здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Техніко-економічне обґрунтування кредиту - фінансування поточної діяльності. Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банка та Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms- повідомлення або інших).
Згідно із п. 3.18.1.3 Умов кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта щодо його повернення, сплаті відсотків та винагороди.
Договір поруки.
З метою належного виконання зобов'язань клієнтом ТзОВ «Мар-Та» 23.06.2015 року між ОСОБА_1 (поручитель) та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір поруки № POR1435051427952 (арк. 10-11).
Відповідно до п. 1.1 договору поруки предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТзОВ «Мар-Та» (далі - боржник) зобов'язань за угодами-приєднання до:
п. 1.1.1 розділу 3.2.1 “Кредитний ліміт” Умов та правил надання банківських послуг, далі Угода 1, по сплаті:
а) процентної ставки за користування кредитом:
- за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.2 “Угоди 1” - 33 % річних;
- за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.3 “Угоди 1” - 66 % річних.
б) комісійної винагороди згідно п. 3.2.1.1.17 “Угоди 1” в розмірі 3 % від суми перерахувань;
в) винагороди за використання ліміту відповідно до 3.2.1.4.4 “Угоди 1” 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць”;
г) кредиту в розмірі 130 000, 00 грн.
Якщо під час виконання “Угоди 1” зобов'язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за “Угодою 1” в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителя не потрібні.
п. 1.1.2 до розділу 3.2.2 “Кредит за послугою “Гарантовані платежі” Умов та правил надання банківських послуг “Угода 2”, по сплаті:
а) процентної ставки за користування кредитом:
- за період користування кредитом згідно п. 3.2.2.2 “Угода 2” - 36 % річних;
- за період користування кредитом у разі прострочки згідно п. 3.2.2.2 “Угода 2” - 56 % річних.
б) винагород, штрафів, пені та інші платежі, відшкодувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у “Угоді 2”.
в) кредиту в розмірі 130 000, 00 грн.
Якщо під час виконання “Угоди 2” зобов'язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за “Угодою 2” в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителя не потрібні.
Відповідно до п. 1.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за Угодою 1 та Угодою 2 в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.
Відповідно до п. 1.3 договору поруки поручитель з умовами "Угоди 1" та "Угоди 2" ознайомлений.
Відповідно до п. 1.5 Договору у випадку невиконання боржником зобов'язань за угодою 1 і/або угодою 2, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Відповідно до п. 2.1.2 договору поруки у випадку невиконання боржником якого-небудь зобов'язання, передбаченого п. 1.1 цього договору, кредитор має право направити поручителю вимогу із зазначенням невиконаного (их) зобов'язання (нь). Ненаправлення кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права кредитора звертатися до суду з вимогою виконати взяті на себе поручителем зобов'язання або вимагати від поручителя виконання взятих на себе зобов'язань іншими способами. Поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник у випадку невиконання боржником зобов'язань за “Угодою 1 і/або Угодою 2” незалежно від факту направлення чи ненаправлення кредитором поручителю передбаченої даним пунктом вимоги.
Відповідно до п. 2.4.1 Договору поручитель зобов'язаний виконати зобов'язання боржника, зазначені в направленій кредитором вимозі згідно п.п. 2.1.2 п. 2.1 цього договору.
Відповідно до п. 4.1 Договору сторони взаємно домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 (п'ятнадцять) років після укладення цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов'язань за угодою 1 і/або угодою 2 цей договір припиняє свою дію.
В матеріалах даної господарської справи міститься заочне рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.10.2016 року по справі № 488/3082/16-ц за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 за участю третьої особи ТОВ "Траст-Юг" про стягнення заборгованості за кредитним договором (арк. 12), яким вирішено:
1. Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № бн від 19.06.2015 в сумі 123 072, 51 грн. та судовий збір в розмірі 1846, 09 грн.
В описовій частині судового рішення зазначено:
«Свої зобов'язання ТОВ «ТРАСТ-ЮГ» за вказаним договором належним чином не виконувало, у зв'язку з чим станом на 21.07.2016 року утворилась заборгованість на загальну суму 223 129, 19 грн. Позивач просить стягнути з відповідача частину боргу у розмірі 123 072, 51 грн. та судовий збір"
"Як вбачається з кредитного договору № б/н від 19.06.2015 року ТОВ «ТРАСТ-ЮГ» отримало кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок НОМЕР_2 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта, що визначено і врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг. Відповідно до умов укладеного договору, Договір складається з Заяви позичальника, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою.
23.06.2015 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № POR1435051427952, згідно якого ОСОБА_1 виступив поручителем за виконання ТОВ «ТРАСТ-ЮГ» своїх зобов'язань за кредитним договором.
У порушення зазначених норм закону та умов договору ТОВ «ТРАСТ-ЮГ» зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконало, і станом на 21.07.2016 р. має заборгованість в сумі 223129,19 грн., яка складається з наступного: 123 072, 51 грн. - заборгованість за кредитом; 52 459, 66 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 39 843, 47 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 7 753, 55 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом.»
На виконання вищевказаного судового рішення 13.05.2017 року Корабельним районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист від 13.05.2017 року про стягнення заборгованості за кредитним договором (арк. 14).
Відповідно до виконавчого листа рішення набрало законної сили 29.10.2016 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Водночас в матеріалах даної господарської справи міститься дві банківські виписки за період з 23.06.2015 по 23.04.2021 по рахунку НОМЕР_5 та по рахунку НОМЕР_6 , відповідно до яких 02.12.2015 проведено операцію "вихід кредиту на прострочку згідно договору банківського обслуговування" (ТОВ МАР-ТА, 123 072, 51 грн.), а 10.12.2017 - "перенесення сальдо в зв'язку зі зміною Плану рахунків" (арк. 15-16).
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачі не виконали рішення суду та не погасили заборгованість за кредитним договором, у тому числі заборгованість за тілом кредиту у розмірі 123 072, 51 грн., у зв'язку з чим позивачем нараховано 3 % річних в сумі 8 500, 52 грн. за період з 11.05.2018 по 28.08.2021, а також інфляційні втрати в сумі 13 238, 55 грн. за період з травня 2018 по серпень 2021, виходячи з суми 123 072, 51 грн. Детальний розрахунок, виконаний позивачем, наявний в матеріалах справи (арк. 17).
Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
ІV. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
В силу приписів ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до ч. 1, 2 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Положеннями ст. 599-609 ЦК України передбачено такі підстави припинення зобов'язання: припинення зобов'язання виконанням (ст. 599 ЦК України); припинення зобов'язання переданням відступного (ст. 600 ЦК України); припинення зобов'язання зарахуванням (ст. 601-603 ЦК України); припинення зобов'язання за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК України); припинення зобов'язання прощенням боргу (ст. 605 ЦК України); припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України); припинення зобов'язання неможливістю його виконання (ст. 607 ЦК України); припинення зобов'язання смертю фізичної особи (ст. 608 ЦК України); припинення зобов'язання ліквідацією юридичної особи (ст. 609 ЦК України).
Відповідно до 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1069 ЦК України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.
Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Закон не пов'язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов'язанням, забезпеченим порукою.
Тому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов'язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов'язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.
Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення (п. 49-52 (постанови Великої Палати ВС від 26.01.2021 по справі № 522/1528/15-ц).
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу (п. 64 постанови Великої Палати ВС від 04.06.2019 у справі № 916/190/18).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням (постанова Великої Палати ВС від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення суду за своєю правовою природою є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
Як встановлено судом вище, до матеріалів даної справи позивачем додано рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.10.2016 року по справі № 488/3082/16-ц, яким встановлено: обставини щодо отримання кредиту згідно договору № б/н від 19.06.2015 року ТОВ «ТРАСТ-ЮГ»; обставини щодо невиконання зобов'язань згідно договору б/н від 19.06.2015 року ТОВ «ТРАСТ-ЮГ»; обставини щодо укладення договору поруки № POR1435051427952, згідно якого ОСОБА_1 виступив поручителем за виконання ТОВ «ТРАСТ-ЮГ» своїх зобов'язань за кредитним договором; наявність у ТОВ «ТРАСТ-ЮГ» станом на 21.07.2016 заборгованості за кредитом в сумі 123 072, 51 грн.
При цьому, позивач у даній справі № 915/775/21 просить стягнути солідарно з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Мар-Та” та відповідача ОСОБА_1 інфляційні втрати та 3 % річних та посилається на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.10.2016 року по справі № 488/3082/16-ц.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
В судовому засіданні 31.08.2021 року представник позивача усно зазначив, що АТ КБ «Приватбанк» до Корабельного районного суду м. Миколаєва із заявою про виправлення описки не звертався, оскільки не вважав за потрібне.
Станом на день розгляду справи суду не подано доказів виправлення описки в рішенні Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.10.2016 року по справі № 488/3082/16-ц.
Отже, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.10.2016 року по справі № 488/3082/16-ц стосується іншої юридичної особи.
Крім того, суд зазначає, що як вбачається з наявних матеріалів даної справи, у заяві ТзОВ «Мар-Та» на відкриття рахунку та заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг від 19.06.2015 не визначено ані розміру кредитного ліміту, ані граничного строку повернення кредиту.
Враховуючи вищевикладене, додані до матеріалів даної справи докази не підтверджують ані видачі ТзОВ «Мар-Та» кредиту у вигляді встановленого ліміту на поточний рахунок згідно договору від 19.06.2015, ані строків виконання ТзОВ «Мар-Та» зобов'язання щодо повернення кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Дослідивши умови договору поруки № POR1435051427952 від 23.06.2015, судом встановлено, що його предмет визначено, як надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТзОВ «Мар-Та» зобов'язань за угодами приєднання до розділу 3.2.1 “Кредитний ліміт” Умов та правил надання банківських послуг, далі “Угода 1” та до розділу 3.2.2 “Кредит за послугою “Гарантовані платежі” Умов та правил надання банківських послуг “Угода 2”.
З системного аналізу всіх умов вказаного договору поруки неможливо встановити яке саме основне зобов'язання забезпечене порукою, оскільки з наданого договору неможливо встановити ані правочин який, як основне зобов'язання, забезпечений порукою, ані поточний рахунок, на який надається послуга кредитний ліміт.
Відповідно до умов п. 1.1.1, п. 1.1.2 договору поруки від 23.06.2015 кредит в розмірі 130 000 грн. встановлено як за Угодою № 1, так і за Угодою № 2. Натомість, до матеріалів справи позивачем не подано доказів встановлення розмірів кредитних лімітів на дату укладення договору поруки, що унеможливлює перевірку судом суми забезпечення зобов'язання, яке існувало на відповідну дату.
З системного аналізу всіх умов вказаного договору поруки неможливо встановити яке ж саме основне зобов'язання забезпечене порукою, оскільки з наданого договору неможливо встановити ані правочин який як основне зобов'язання забезпечене порукою, ані поточний рахунок на який надається послуга кредитний ліміт. Лише визначено особу, первинні зобов'язання якої забезпечені порукою.
Встановивши, що позивачем не доведено факту забезпечення на підставі договору поруки №POR1456126088990 від 22.02.2016 зобов'язань відповідача-1 саме за договором банківського обслуговування б/н від 18.02.2016, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо відсутності у позивача підстав вимагати стягнення з відповідача-2 заборгованості відповідача-1 за вказаним договором банківського обслуговування як з солідарного боржника (п. 31, 33 постанови Верховного суду від 31.07.2019 у справі № 922/2913/18).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідачів нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат в солідарному порядку. В позові судом відмовлено.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір в розмірі 2 270, 00 грн. покласти на позивача.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено 08.09.2021 року.
Суддя Е.М. Олейняш