просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
07 вересня 2021 року м. Харків Справа № 913/336/21
Провадження №17пд/913/336/21
За позовом Фізичної-особи підприємця Загорської Наталії Анатоліївни, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубіжанська панчішна мануфактура», м. Рубіжне Луганської області,
про визнання недійсним договору поставки.
Господарський суд Луганської області у складі судді Фонової О.С.
Секретар судового засідання Селіверстова Н.О.
У засіданні брали участь:
від позивача: представник не прибув;
від відповідача: представник не прибув.
Обставини справи: Фізична-особа підприємець Загорська Наталія Анатоліївна (позивач у справі) звернулась з позовною заявою від 01.06.2021 №б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубіжанська панчішна мануфактура» (відповідач у справі) з вимогою визнати недійсним договір поставки № 4 від 24.07.2017 укладений між Фізичною-особою підприємцем Загорською Наталією Анатоліївною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубіжанська панчішна мануфактура».
Ухвалою суду від 22.06.2021, після усунення недоліків, відкрито провадження у справі №913/336/21, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
15.07.2021 від відповідача до відділу документального забезпечення суду надійшов відзив на позов від 01.07.2021 №б/н, в якому останній просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки позивач умисно ухиляється від виконання своїх зобов'язань за договором поставки №4 від 24.07.2017 в частині оплати поставленого товару, з огляду на таке:
- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2021 у справі №904/6059/20 частково задоволено позов ТОВ «Рубіжанська панчішна мануфактура» до ФОП Загорської Н.А. про стягнення 548439,66 грн, стягнуто з ФОП Загорської Н.А. на користь ТОВ «Рубіжанська панчішна мануфактура» основна заборгованість в сумі 513889,04 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 7708,34 грн;
- товар, який був поставлений відповідачем за видатковою накладною №124 від 30.01.2019 на суму 521726,04 грн, не міг бути знищений пожежею, яка сталася 26.08.2018;
- в заяві, яка була подана позивачем до відділення поліції, зазначена сума збитків, завдана пожежею в розмірі 100000,00 грн, проте основна заборгованість позивача за спірним договором поставки складає 513889,04 грн;
- відповідач вважає недоведеним факт повного знищення товару пожежею, посилаючись на те, що підтвердженням того, що позивач реалізує на сайті Briwool товар, придбаний у відповідача, є скріншоти з сайту Briwool, на яких зображена продукція ТМ ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 - торгові марки, які належать директору ТОВ «Рубіжанська панчішна мануфактура» ОСОБА_1 . На сайті інтернет-магазину Briwool також зазначений номер мобільного телефону ФОП Загорської Н.А. НОМЕР_1 та її електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- позивач не надав жодних доказів на підтвердження факту обману, наявності у відповідача умислу та доказів істотного значення обставин щодо яких особу введено в оману;
- договір поставки №4 від 24.07.2017 складається з 5 сторінок, на кожній з яких є особистий підпис та печатка позивача, тому останній був обізнаний з умовами спірного договору, в тому числі і з п.6 договору.
Також відповідач просить суд стягнути витрати на правничу правову допомогу в сумі 20000,00 грн.
Вказана вимога обґрунтована тим, що з метою надання правової допомоги щодо ведення справи №913/366/21 між адвокатом Чернобаєм Сергієм Сергійовичем та відповідачем було укладено договір про надання правової допомоги № 0906/21 від 09.06.2021, на виконання якого були надані послуги, що були прийняті за актом №2 здачі-приймання робіт (надання послуг) та сплачені позивачем згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера № 25 від 01.07.2021 на суму 20000,00 грн.
16.08.2021 до відділу документального забезпечення суду від представника відповідача надійшло клопотання від 12.07.2021 №б/н, в якому останній просить долучити до матеріалів справи належним чином засвідчену копію договору поставки №4 від 24.07.2017 та докази направлення цього договору позивачу.
Суд, розглянувши вказане клопотання, дійшов висновку про долучення цих доказів до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою від 12.08.2021 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 07.09.2021.
В судове засідання 07.09.2021 сторони не скористались правом участі.
Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, суд встановив таке.
Між фізичною особою-підприємцем Загорською Наталією Анатоліївною, як Орендарем (далі - позивач у справі) та фізичною особою ОСОБА_3, як Орендодавцем було укладено договір оренди нежитлового приміщення від 01.09.2017, відповідно до умов якого позивач винаймала нежитлове приміщення за АДРЕСА_1 , для здійснення своєї підприємницької діяльності (а.с.16-18).
26.08.2018 за адресою: АДРЕСА_1 - виникла пожежа, що призвела до значного пошкодження орендованого позивачем приміщення та належного їй майна.
Про вказане комісією у складі старшого інспектора ДПРЧ-14 з ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області Корнет В. Б., громадянки ОСОБА_2 (жителька квартири НОМЕР_3 ), начальника корпусу ДПРЧ-14 Бутько А.Ю., громадянки ОСОБА_3 (власниця приміщення НОМЕР_4 ), громадянки Загорської Н.А. (орендар приміщення НОМЕР_4, позивач) складено акт про пожежу від 27.08.2018 (а.с.19,20).
Згідно з актом про пожежу від 27.08.2018, орієнтовних прямих збитків від пожежі завдано на суму 130000,00 грн, орієнтовних побічних збитків - на суму 234421,00 грн.
Як зазначає позивач під час пожежі було знищено у тому числі і екземпляр спірного договору поставки №4 від 24.07.2017, який належав позивачу.
Позивач у позові зазначила, що при ознайомлені з матеріалами справи №904/6059/20 за позовом ТОВ «Рубіжанська панчішна мануфактура» до ФОП Загорської Наталії Анатоліївни про стягнення заборгованості за договором поставки № 4 від 24.07.2017 в сумі 548439,66 грн, яка знаходилась в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області, вона виявила певні розбіжності між екземпляром Договору поставки від 24.07.2017 №4, що існував у неї та був знищений пожежею, та екземпляром цього ж Договору, який надало ТОВ «Рубіжанська панчішна мануфактура».
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що:
- у її екземплярі Договору були відсутні п.п. 6.3, 6.4, які передбачають стягнення з Покупця штрафних санкцій, але ці пункти наявні у доданому відповідачем екземплярі Договору, тому позивач вважає, що спірний договір є таким, що укладений під впливом обману, оскільки відповідачем при підписані спірного договору було приготовлено два екземпляри такого договору, які містили деякі відмінності між собою, чого позивач відразу не помітила, але підписала обидва;
- спірний договір не відповідає вимогам діючого законодавства України, а саме ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки сторонами узгоджено умови щодо предмету та ціни договору за неповного дотримання вимог чинного законодавства, зокрема, у спірному договорі в порушення приписів ст. 268 Господарського кодексу України не зазначено жодних номерів та індексів стандартів, технічних умов (у разі наявності) або іншої документації про якість товарів. Відповідачем як Постачальником не долучено до примірника договору позивача копії такої документації. Відповідач ніяк не засвідчив якість товарів, що ним поставлялися, не надав позивачу належних товаросупровідних документів, що є порушенням встановлених чинним законодавством вимог до договору поставки.
У зв'язку з чим, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
До матеріалів справи відповідач надав копію Договору поставки №4 від 24.07.2017 (а.с. 84-88).
Із змісту наданого договору вбачається, що між фізичною особою - підприємцем Загорською Наталією Анатоліївною, як Покупцем (далі - позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубіжанська панчішна мануфактура», як Постачальником (далі - відповідач у справі) було укладено договір поставки №4 від 24.04.2017 (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1 Договору постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність покупцеві текстильні товари (далі - Товар), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з п. 1.2. Договору найменування (асортимент, номенклатура), кількість, ціна за одиницю та загальна вартість товару вказані у Специфікації № 1, яка додана до договору і є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 1.3. договору сторони, застосовуючи частину 3 статті 670, частину 5 статті 672, частину 1 статті 691 Цивільного кодексу України, встановили, що якщо постачальник передав покупцеві, а покупець прийняв товар, найменування (асортимент, номенклатура) якого не співпадає з умовами договору, та/або більшу кількість товару, ніж це встановлено договором, та/або товар, ціна якого відрізняється від умов договору, покупець зобов'язаний оплатити цей додатково прийнятий товар за найменуванням (асортиментом, номенклатурою), кількістю та за ціною, які вказані сторонами у накладній (видатковій, товарно-транспортній тощо), та в порядку і в строк, які визначені в цьому договорі.
У п. 1.4 Договору визначено, що ціна товару включає вартість тари, упаковки, маркування, навантажувально-розвантажувальних робіт, доставку до місця поставки Товару, оформлення необхідної документації, а також інші витрати, пов'язані з Товаром, до моменту здійснення його поставки.
Відповідно до п. 2.1 Договору поставка постачальником товару покупцю здійснюється окремими партіями за замовленням покупця, яке подається уповноваженою особою покупця на підставі пропозицій постачальника.
Замовлення на постачання Товару здійснюється в усній або письмовій формі. При цьому обумовлюється найменування (асортимент, номенклатура), кількість, яка має бути кратною первинній фабричний упаковці, графік поставки Товару, прізвище, ім'я та по батькові і телефон особи, уповноваженої покупцем формувати замовлення (п.2.2 Договору).
Згідно з п. 5.2 Договору строк оплати партії Товару, протягом 21 (двадцяти одного) календарних дня з наступного дня після поставки цієї партії Товару.
Сторони у п. 6.2 Договору визначили, що постачальник відповідає за недоліки Товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання Товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.
Як визначено у п. 6.3 Договору, в разі порушення покупцем строк оплати Товару, він зобов'язаний сплатити Постачальникові пеню в розмірі 0,2 % від вартості неоплаченого в строк Товару за кожний день прострочення його оплати. При цьому постачальник має право зупинити передання покупцеві наступного Товару до повної оплати всього раніше переданого Товару, включаючи й Товар, строк оплати якого не був порушений.
Згідно з п.6.4 Договору до вимог про стягнення оплати Товару, штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) та відшкодування збитків застосовується позовна давність в 5 (п'ять) років.
У пункті 9.2. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його укладання, змінюється, розривається або припиняється з підстав та в порядку, які встановлені договором або законодавством України.
Договір поставки №4 від 24.07.2017 складений на 5 (п'яти) сторінках без зауважень, на кожній з яких проставлений підпис та печатки сторін.
Відповідач з позовними вимогами не погоджується в повному обсязі з підстав викладених вище.
Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2021 у справі №904/6059/20 задоволені частково позовні вимоги ТОВ «Рубіжанська панчішна мануфактура» до ФОП Загорської Наталії Анатоліївни про стягнення заборгованості за договором поставки № 4 від 24.07.2017 у загальному розмірі 548439,66 грн, стягнуто з ФОП Загорської Н.А. на користь ТОВ «Рубіжанська панчішна мануфактура» основний борг у сумі 513889,04 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 7708,34 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Разо з тим, вказане рішення не набрало законної сили з огляду на відкриття апеляційного провадження, яке на час розгляду справи ще не закінчене.
Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, суд дійшов висновку про таке.
Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
Загальні підстави недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України. Так, згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Позивач у позові зазначила, що Договір поставки від 24.07.2017 №4 є таким, що укладений під впливом обману, оскільки вона не помітила відмінність в екземплярах Договорів щодо відсутності п.п. 6.3, 6.4, які встановлюють для покупця штрафні санкції, а тому спірний договір має бути визнаний судом недійсним.
За змістом ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.
Як вбачається з наданого відповідачем екземпляра Договору поставки від 24.07.2017 №4, останній складений на 5 (п'яти) сторінках. На кожній сторінці, в тому числі і тій, що містить пункти 6.4, 6.5 Договору, які оспорюються позивачем, є особистий підпис ФОП Загорської Н.А. та наявна її печатка. Тобто позивач була ознайомлена зі змістом та умовами спірного договору повністю.
Доводи позивача щодо того, що існував інший екземпляр договору з іншими умовами не підтверджуються жодними доказами. Більше того, неуважність позивача під час підписання договору та проставлення на кожній сторінці свого підпису без ознайомлення з його змістом є необачністю позивача, наслідки якої вона несе самостійно.
Крім того, позивач посилається тільки на невідповідність двох пунктів договору, що навіть у разі підтвердження цього факту не спричинило б визнання Договору недійсним в цілому.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, позивачка не надала жодних доказів на підтвердження факту обману та наявності у відповідача відповідного умислу.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Посилання позивача на порушення ст. 268 ГК України та незазначення номерів та індексів стандартів, технічних умов (у разі наявності) або іншої документації про якість товарів, як на підставу недійсності правочину також є безпідставним.
Так, згідно з ч. 1-3 ст 268 ГК України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам (у разі наявності), іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.
Номери та індекси стандартів, технічних умов (у разі наявності) або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу (ч.2).
У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості (ч.3).
Тобто незазначення в договорі вимог щодо якості продукції не є порушенням чинного законодавства та не тягне за собою визнання його недійсним.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позов про визнання недійсним договору поставки від 24.07.2017 №4 є необґрунтованим, оскільки позивач не довів невідповідність спірного договору нормам законодавства та введення його в оману відповідачем при укладенні договору.
З огляду на вказане, у задоволені позовних вимог слід відмовити з віднесенням судового збору на позивача повністю, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Стосовно вимог відповідача щодо стягнення з позивачки витрат на професійну правову допомогу у розмірі 20000,00 грн, суд зазначає таке.
У п.12 ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 ГПК України).
Згідно з ч.ч.1,3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст.126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до ч.ч.5,6 ст.126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Факт надання правничої допомоги, а також факт того, що така правнича допомога має бути оплачена позивачем згідно з договором, відповідачем не оспорюється.
Згідно з ч.4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 8 ст.129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, які сплачені відповідачем адвокату, було надано відповідачем разом з відзивом на позовну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що 09.06.2021 між адвокатом Чернобаєм Сергієм Сергійовичем, як Виконавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубіжанська панчішна мануфактура», як Замовником (відповідач у справі) було укладено договір про надання правової допомоги №0906/21 (далі - Договір, а.с. 64).
Відповідно до п. 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується надавати необхідну правову допомогу замовнику, здійснювати представництво інтересів замовника в Господарському суді Луганської області у справі №913/336/21 за позовом Фізичної особи-підприємця Загорської Наталії Анатоліївни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубіжанська панчішна мануфактура» про визнання договору поставки № 4 від 24.07.2017 недійсним, в Центральному апеляційному господарському суді, Касаційному господарському суді, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, установах, організаціях, використовуючи передбачені Господарським процесуальним кодексом, та іншими законодавчими актами права (далі - послуги), а замовник зобов'язується оплатити такі послуги.
Згідно з п. 1.2 Договору на підтвердження факту надання виконавцем замовнику послуг відповідно до умов договору сторонами складаються акти виконаних робіт.
Пунктом 2.1. договору передбачено, що послуги надаються виконавцем замовнику шляхом:
- письмового консультування, надання письмового висновку;
- усного консультування;
- складання необхідних документів - листів, запитів, позовних заяв, апеляційних, касаційних скарг та інше;
- представництво інтересів та захист замовника в державних (в тому числі правоохоронних) органах, установах, судах всіх інстанцій.
Як вбачається із наданого акту здачі-прийняття (надання послуг) № 2 від 01.07.2021, сторони підписали вказаний акт про те, що виконавцем були проведені такі роботи (надані такі послуги): правовий аналіз документів Товариство з обмеженою відповідальністю «Рубіжанська панчішна мануфактура» по господарським правовідносинах з Фізичною особою-підприємцем Загорською Наталією Анатоліївною; надання послуг усного консультування Товариству з обмеженою відповідальністю «Рубіжанська панчішна мануфактура». Загальна вартість робіт (послуг) за вказаним актом складає без ПДВ 20000,00 грн (а.с. 69).
Відзив, що поданий до суду, підписано також представником відповідача - адвокатом Чернобаєм С.С.
Зазначені докази подані суду в межах строків, визначених ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Відповідно до пункту 4.2 Договору за надані послуги замовник виплачує виконавцеві плату за фактично надані послуги згідно з наданими виконавцем рахунками.
За умовами пункту 5.1 Договору замовник здійснює оплату за договором не пізніше 3 банківських днів наступних за тим, в якому надавались послуги у готівковій формі згідно з рахунком наданим виконавцем та актом виконаних робіт.
На підтвердження оплати відповідачем наданих адвокатом послуг до відзиву на позовну заяву долучена квитанція до прибуткового касового ордера № 25 від 01.07.2021 на суму 20000,00 грн (а.с. 70).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Аналогічна правова позиція також викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.
Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Верховний Суд у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
У постанові від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд вказав, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
У постановах від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18 і від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд також зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у відзиві на позовну заяву від 01.07.2021 (зворот а.с.61, а.с. 62) навів розрахунок витрат на правову допомогу, з якого вбачається, що до загальної суми витрат включено:
- правовий аналіз документів Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубіжанська панчішна мануфактура» по господарським правовідносинах з Фізичною особою-підприємцем Загорською Наталією Анатоліївною - 2 години (по 3000,00 грн) в сумі 6000,00 грн;
- надання послуг усного консультування Товариству з обмеженою відповідальністю «Рубіжанська панчішна мануфактура» - 2 години (по 2000,00 грн) в сумі 4000,00 грн;
- складання відзиву на позовну заяву - 4 година (по 2000,00 грн) в сумі 8000,00 грн;
- участь у судових засіданнях по справі - 1 година (по 2000,00 грн) в сумі 2000,00 грн.
Всього - 9 годин в сумі 20000,00 грн.
Суд звертає увагу, що незважаючи на відсутність в акті виконаних робіт такого виду, як складання відзиву на позовну заяву, який однак, є у розрахунку, наведеному у відзиві, цей вид діяльності адвоката вважається судом доведеним з огляду на подання відзиву саме за його підписом.
У відповідності до вказаних вище норм, дослідивши розрахунок витрат на правову допомогу, який наведений у відзиві на позовну заяву від 01.07.2021, та документи, на підставі яких відповідач просить стягнути вказані витрати, зокрема, поданий відповідачем акт про надані послуги, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не відповідає критерію реальності адвокатських витрат та є завищеним, оскільки до його складу входить 2000,00 грн - вартість участі в судовому засіданні - 1 година.
Разом з тим, представник відповідача участь у судових засіданнях не приймав взагалі.
Враховуючи все вищенаведене та обставини справи в їх сукупності, проаналізувавши зміст та вартість наданої в межах даної справи правничої допомоги, суд відзначає, що співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу в сумі 18000,00 грн, які і підлягають покладенню на позивача.
Керуючись п.2 ч.1 ст.129, ст.ст.232, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2270,00 грн покласти на позивача.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Загорської Наталії Анатоліївни ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубіжанська панчішна мануфактура» (проспект Московський, буд.16А, місто Рубіжне Луганської області, 93000, Україна, ідентифікаційний код 37218326) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 18000,00 грн.
Видати наказ відповідачу після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції згідно положень ст.256 Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Згідно пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення буде складено 10.09.2021.
Суддя О.С. Фонова