ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.08.2021Справа № 910/7254/17
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
за позовом VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.)
до 1. Акціонерного товариства «Українська залізниця»
2. Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»
про стягнення 17373854,17 дол США та 171965408,24 грн.
Представники сторін:
від позивача: Невмержицький В.П.;
від відповідача 1: Кузьміна Г.А.;
від відповідача 2: Ємець О.А., Стоян М.М.
04.05.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» з вимогами до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 12585052,08 дол США та 121255022,91 грн, з яких 12500000,00 дол США заборгованості за кредитом, 85052,08 дол США заборгованості за процентами, 98798673,05 грн пені по кредиту, 686980,24 грн пені по процентам, 530000,00 грн штрафу, 21049855,32 грн 3% річних за кредитом та 189514,30 грн 3% річних за процентами.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач 1 в порушення умов укладеного Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 не повернув позивачу надані в користування кредитні кошти та не у повному обсязі сплатив проценти за їх користування, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 1 12585052,08 дол США та 121255022,91 грн, з яких 12500000,00 дол США заборгованості за кредитом, 85052,08 дол США заборгованості за процентами, 98798673,05 грн пені по кредиту, 686980,24 грн пені по процентам, 530000,00 грн штрафу, 21049855,32 грн 3% річних за кредитом та 189514,30 грн 3% річних за процентами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2017 (суддя Зеленіна Н.І.) порушено провадження у справі №910/7254/17, розгляд справи призначено на 29.05.2017.
15.06.2017 Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що не відбулось правонаступництва з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».
Крім того, відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені, нарахованої на тіло кредиту та проценти, процентів за користування кредитом, 3% річних по процентах та штрафу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 залучено до участі у справі в якості відповідача 2 - Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця».
Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Зеленіна Н.І.) від 26.07.2017, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2017 у справі №910/7254/17, позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» задоволено повністю; стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» заявлену заборгованість.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2017 у справі №910/7254/17 скасовано; справу №910/7254/17 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Внаслідок проведеного повторного автоматизованого розподілу справу №910/7254/17 передано на розгляд судді Спичаку О.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2017 справу №910/7254/17 прийнято до розгляду суддею Спичаком О.М., розгляд справи призначено на 26.12.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2017 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.01.2018.
17.01.2018 від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, який суд долучив до матеріалів справи.
31.01.2018 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 1 заборгованість зі сплати кредиту у розмірі 12500000,00 дол США, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 606458,34 дол США, пеню за прострочення повернення кредиту у розмірі 88143238,16 грн, пеню за прострочення сплати процентів у розмірі 790871,45 грн, 3% річних за прострочення повернення кредиту у розмірі 28201606,18 грн, 3% річних за прострочення сплати процентів у розмірі 162299,96 грн, штраф у розмірі 350000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 призначено судову експертизу у справі №910/7254/17, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України; на вирішення експерту поставлено наступні питання: 1) В якому розмірі підтверджується документально отримання Державним територіально - галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» від Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» кредитних коштів за кредитним договором №20-3760/2-1 від 29.12.2011 про відкриття кредитної лінії? 20 В якому розмірі документально підтверджується заборгованість позичальника з повернення кредитних коштів за кредитним договором №20-3760/2-1 від 29.12.2011р. про відкриття кредитної лінії станом на 12.01.2018р. (включно) та на момент проведення експертного дослідження? 3) В якому розмірі документально підтверджується заборгованість позичальника зі сплати процентів за користування кредитними коштами, які отримано на підставі кредитного договору №20-3760/2-1 від 29.12.2011р. про відкриття кредитної лінії, станом на 12.01.2018р. (включно) та на момент проведення судової експертизи ? 4) В якому розмірі підтверджується сума пені, нарахованої Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» станом на 12.01.2018р. за порушення строків погашення тіла кредиту за кредитним договором №20-3760/2-1 від 29.12.2011р. про відкриття кредитної лінії? 5) В якому розмірі підтверджується сума пені, нарахованої Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» станом на 12.01.2018р. за порушення строків сплати процентів за користування кредитними коштами за кредитним договором №20-3760/2-1 від 29.12.2011р. про відкриття кредитної лінії? 60 В якому розмірі підтверджується сума 3% річних, нарахованих Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» станом на 12.01.2018р. за порушення строків погашення тіла кредиту за кредитним договором №20-3760/2-1 від 29.12.2011р. про відкриття кредитної лінії? 7) В якому розмірі підтверджується сума 3% річних, нарахованих Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» станом на 12.01.2018р. за порушення строків сплати процентів за користування кредитними коштами за кредитним договором №20-3760/2-1 від 29.12.2011р. про відкриття кредитної лінії? 8) Чи підтверджується документально забезпечення Державним територіально - галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» у відповідності до п.3.9 кредитного договору №20-3760/2-1 від 29.12.2011р. про відкриття кредитної лінії надходження грошових коштів на рахунки у Публічному акціонерному товаристві «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» у розмірі не менше 300000 грн. у період з січня 2017р. по грудень 2017р.?
Вказаною ухвалою суду зупинено провадження у справі №910/7254/17 до закінчення проведення судової експертизи.
27.09.2018 до Господарського суду міста Києва повернулись матеріали справи №910/7254/17 разом з висновком експертів, складеним за результатами проведення експертизи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2018 поновлено провадження у справі №910/7254/17, розгляд справи призначено на 22.10.2018.
02.11.2018 відповідачем 1 подані додаткові пояснення до відзиву, в яких відповідач зауважив, що після закінчення строку кредитування банком неправомірно нараховано позичальнику проценти за користування кредитом.
07.12.2018 Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» подано зустрічний позов про визнання припиненими за кредитним договором та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» повернуто заявнику.
11.03.2019 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про заміну позивача його правонаступником - VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.).
08.04.2019 від VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.) надійшла заява про заміну його на позивача у справі №910/7254/17.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 замінено позивача у даній справі - з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 зупинено провадження у справі №910/7254/17 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/14006/18.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 поновлено провадження у справі №910/7254/17, розгляд справи призначено на 20.11.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 зупинено провадження у справі №910/7254/17 до перегляду у касаційному порядку судового рішення у подібних правовідносинах у справі №912/1120/16 Великою Палатою Верховного Суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 поновлено провадження у справі №910/7254/17, розгляд справи призначено на 23.02.2021.
У підготовчому засіданні 23.02.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 17.03.2021.
11.03.2021 до Господарського суду міста Києва позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 1 заборгованість зі сплати кредиту у розмірі 12500000,00 дол США, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 4873854,17 дол США, пеню за прострочення повернення кредиту у розмірі 110790133,96 грн, пеню за прострочення сплати процентів у розмірі 790871,45 грн, 3% річних за прострочення повернення кредиту у розмірі 59872102,87 грн, 3% річних за прострочення сплати процентів у розмірі 162299,96 грн, штраф у розмірі 350000,00 грн.
У підготовчому засіданні 17.03.2021 судом було прийнято до розгляду позивача про збільшення позовних вимог та постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 06.04.2021.
У підготовчому засіданні 06.04.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 28.04.2021.
У підготовчому засіданні 28.04.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 19.05.2021.
23.04.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.
17.05.2021 відповідачем 1 подано клопотання про зупинення провадження у справі №910/7254/17 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5617/21.
У підготовчому засіданні 19.05.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 26.05.2021.
У підготовчому засіданні 26.05.2021 судом було розглянуто клопотання відповідача 1 про зупинення провадження у справі та відмовлено в його задоволенні, у зв'язку з необґрунтованістю, про що зазначено у протоколі судового засідання від 26.05.2021.
У підготовчому засіданні 26.05.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 09.06.2021.
07.06.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.
09.06.2021 відповідачем 2 подано клопотання про зупинення провадження у справі №910/7254/17 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5617/21.
30.06.2021 позивачем подані письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 09.06.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 30.06.2021.
У підготовчому засіданні 30.06.2021 судом було розглянуто клопотання відповідача 2 про зупинення провадження у справі та відмовлено в його задоволенні, у зв'язку з необґрунтованістю, про що зазначено у протоколі судового засідання від 30.06.2021.
У підготовчому засіданні 30.06.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 28.07.2021.
14.07.2021 відповідачем 1 подані письмові заперечення, які суд долучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 28.07.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 31.08.2021.
Представник позивача у судовому засіданні 31.08.2021 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представники відповідачів у судовому засіданні 31.08.2021 надали усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечили.
У судовому засіданні 31.08.2021 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
29.12.2011 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (банк) та Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» (позичальник) укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1, відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 12500000,00 дол США, на умовах, встановленими цим договором, далі кредит або кредитна лінія, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.
У п. 2.2 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 зазначено, що дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 22.12.2014.
Відповідно до п. 3.5 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 за наявності заборгованості по кредиту та/або плати за кредит, сторони встановлюють наступну черговість погашення позичальником заборгованості:
- в першу чергу сплаті підлягає нарахована, але не сплачена в строк плата за кредит;
- в другу чергу сплаті підлягає нарахована плата за кредит, строк сплати якої ще не сплинув;
- в третю чергу сплаті підлягає прострочена заборгованість за кредитом;
- в четверту чергу сплаті підлягає неустойка, передбачена цим договором.
У п. 6.13 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 сторони погодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності) встановлюється тривалістю у три роки.
В подальшому між сторонами були укладені договори про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011, а саме: Договір про внесення змін №20-3769/2-1 від 29.12.2011, Договір про внесення змін №20-3777/2-1 від 29.12.2011, Договір про внесення змін №20-3385/2-1 від 28.09.2012.
Зокрема, умовами Договору про внесення змін №20-3385/2-1 від 28.09.2012 сторони погодили, що встановлюється наступна черговість погашення позичальником заборгованості:
- на погашення прострочених до сплати понад 31 день процентів за користування кредитом;
- на погашення простроченої до сплати понад 31 день суми комісійної винагороди;
- на погашення прострочених до сплати не більше ніж на 31 день процентів за користування кредитом;
- на погашення простроченої до сплати не більше ніж 31 день суми комісії;
- на погашення простроченої до сплати суми кредиту;
- сплата нарахованих процентів;
- сплата нарахованої комісії;
- сплата суми кредиту;
- сплата неустойки (пеня, штраф).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказав на те, що позичальник в порушення умов укладеного Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 не повернув позивачу надані в користування кредитні кошти та не у повному обсязі сплатив проценти за їх користування, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 12585052,08 дол США та 121255022,91 грн, з яких 12500000,00 дол США заборгованості за кредитом, 85052,08 дол США заборгованості за процентами, 98798673,05 грн пені по кредиту, 686980,24 грн пені по процентам, 530000,00 грн штрафу, 21049855,32 грн 3% річних за кредитом та 189514,30 грн 3% річних за процентами.
11.03.2021 до Господарського суду міста Києва позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 1 заборгованість зі сплати кредиту у розмірі 12500000,00 дол США, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 4873854,17 дол США, пеню за прострочення повернення кредиту у розмірі 110790133,96 грн, пеню за прострочення сплати процентів у розмірі 790871,45 грн, 3% річних за прострочення повернення кредиту у розмірі 59872102,87 грн, 3% річних за прострочення сплати процентів у розмірі 162299,96 грн, штраф у розмірі 350000,00 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача до відповідача 1 підлягають частковому задоволенню, а вимоги до відповідача 2 задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У відповідності до норм статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» належним чином виконало свої зобов'язання за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011, надавши позичальнику (Державному територіально-галузевому об'єднанню «Південно-Західна залізниця») кредит у розмірі 12500000,00 дол США, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, та не заперечувалось відповідачами під час розгляду справи.
Договором про внесення змін №20-3385/2-1 від 28.09.2012 сторони дійшли згоди викласти п.2.2 договору у редакції: «Кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 22.12.2014».
Матеріали справи не містять, а відповідачами не надано суду доказів повернення кредиту у розмірі 12500000,00 дол США за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011.
Крім того, з метою встановлення обставин, які входять до предмета доказування у даній справі, ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 призначено судову експертизу у справі №910/7254/17; на вирішення експерту поставлено наступні питання: 1) В якому розмірі підтверджується документально отримання Державним територіально - галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» від Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» кредитних коштів за кредитним договором №20-3760/2-1 від 29.12.2011 про відкриття кредитної лінії? 2) В якому розмірі документально підтверджується заборгованість позичальника з повернення кредитних коштів за кредитним договором №20-3760/2-1 від 29.12.2011р. про відкриття кредитної лінії станом на 12.01.2018р. (включно) та на момент проведення експертного дослідження?
Як вбачається з Висновку експертів №7271/18-45/20242/18-72 від 25.09.2018, в ньому вказано, що згідно з наданих на дослідження документів отримання відповідачем 2 кредитних коштів за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 документально підтверджується в сумі 12500000,00 дол США; заборгованість відповідача 2 з повернення кредиту за кредитним договором документально підтверджується в сумі 12500000,00 дол США.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права (ч. 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. 3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Суд приймає Висновок експертів №7271/18-45/20242/18-72 від 25.09.2018, складений за результатами проведення експертизи у справі №910/7254/17, в якості належного та допустимого доказу на підтвердження обставин виникнення у позичальника за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 заборгованості з повернення тілу кредиту у сумі 12500000,00 дол США, так як він узгоджується з іншими наявними в матеріалах справи доказами та висновками суду.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 в частині стягнення тілу кредиту у сумі 12500000,00 дол США є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
При цьому, судом відхиляються доводи відповідача 1 про те, що тіло кредиту є повністю ним повернуто, оскільки позичальник продовжував сплачувати банку проценти за користування коштами, підстава нарахування яких відпала з дати закінчення строку кредитування, оскільки з огляду на чітке призначення платежу, яке вказувалось позичальником при сплаті процентів (погашення процентів), відсутні підстави зараховувати сплачені проценти в рахунок погашення тіла кредиту.
Крім того, позичальник самостійно та в добровільному порядку здійснював платежі в рахунок погашення процентів за користування кредитом, а не в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту. Зазначене свідчить, що позичальник своїми діями підтвердив розуміння умов кредитного договору щодо обов'язку сплати процентів річних, та відповідно, іншого тлумачення умов договору, аніж те, що здійснено в процесі добровільного виконання кредитного договору, не допускається.
В матеріалах справи відсутні докази, що позичальник звертався до банку з вимогою зарахувати кошти, сплачені як погашення процентів, в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту. Також, матеріали справи не містять доказів, що банк самостійно здійснив зарахування коштів, сплачених як погашення процентів за користування кредитом, в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту.
Водночас, з умов договору не вбачається положень про автоматичне здійснення зарахування коштів, сплачених позичальником як процентів за користування кредитом, на погашення тіла кредиту.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 20.04.2021 у справі №910/21454/17.
Крім того, як вбачається з заяви про збільшення розміру позовних вимог (подана до суду 11.03.2021 та прийнята судом), позивач просить суд стягнути з відповідача 1 проценти за користування кредитом у розмірі 4873854,17 дол США.
При цьому, позивач визначає період нарахування таких процентів з 01.08.2017 по 11.01.2018 у сумі 606458,34 дол США та за період з 12.01.2018 по 10.03.2021 у розмірі 4267395,83 дол США, що разом становить 4873854,17 дол США.
Відповідно до п. 3.2 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 проценти за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 11% річних. Нарахування банком процентів здійснюється з дати перерахування коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника по дату повного і остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії коштів. При розрахунку процентів використовується метод «факт/360», виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році. Проценти нараховуються банком щомісячно в останній робочий день місяця за період з дати першої видачі по день, що передує останньому робочому дню місяця, в якому наданий кредит, та надалі за період з дати попереднього нарахування по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день остаточного повернення кредиту, визначеного у п. 2.2 цього договору.
Договором про внесення змін №20-3769/2-1 від 29.12.2011 сторони внесли зміни до п. 3.2 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 та виклали його у наступній редакції: «Проценти за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 10,65% річних. Нарахування банком процентів здійснюється з дати перерахування коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника по дату повного і остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії коштів. При розрахунку процентів використовується метод «факт/360», виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році. Проценти нараховуються банком щомісячно в останній робочий день місяця за період з дати першої видачі по день, що передує останньому робочому дню місяця, в якому наданий кредит, та надалі за період з дати попереднього нарахування по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день остаточного повернення кредиту, визначеного у п. 2.2 цього договору. Проценти за грудень місяць нараховуються банком в останній робочий день цього місяця за період з дати попереднього нарахування по останній календарний день грудня місяця та сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня цього місяця. Проценти за грудень 2011 року нараховуються банком в останній робочий день цього місяця за період з дати надання кредиту по останній календарний день грудня місяця та сплачуються позичальником не пізніше 06.01.2012».
Договором про внесення змін №20-3385/2-1 від 28.09.2012 сторони дійшли згоди внести наступні зміни до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011:
- сторони погодили викласти п.2.2 договору у редакції: «Кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 22.12.2014»;
- п. 3.2 викласти у наступній редакції: «Проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 10,65% річних, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів використовується метод «факт/360», виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році. Нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня. Нарахування процентів за користування кредитом за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюється в останній робочий день перед таким вихідним та неробочим днем. Якщо вихідні та неробочі дні починаються в поточному та закінчуються в наступному місяці, тоді нарахування за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюється в останній робочий день поточного місяця, а нарахування за вихідні та неробочі дні наступного місяця здійснюються в перший робочий день наступного місяця. Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником у валюті, в якій позичальнику було надано кредит, щомісячно 1-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулось нарахування процентів. При цьому сторони встановлюють, що зобов'язання позичальника по сплаті нарахованих процентів не вважається простроченим до 5-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулось нарахування процентів. У випадку, якщо кінцева дата сплати процентів припадає на вихідний (субота, неділя) чи святковий день, позичальник зобов'язаний здійснити сплату процентів в останній робочий день напередодні».
Суд зазначає, що частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
За частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.
Водночас за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц дійшла висновків про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, а не у вигляді стягнення процентів.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зазначено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, і права та інтереси позивача в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Тобто у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
Тому, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Вказана позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, до якої зупинялось провадження у даній справі (№910/7254/17) ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 (зупинено провадження у справі №910/7254/17 до перегляду у касаційному порядку судового рішення у подібних правовідносинах у справі №912/1120/16 Великою Палатою Верховного Суду).
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про безпідставність нарахування позичальнику процентів за користування кредитом за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 за період після 22.12.2014, оскільки після вказаної дати кредитор має право нараховувати проценти річні, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України.
Отже, оскільки позивачем заявлено до стягнення проценти за користування кредитом, нараховані за період з 01.08.2017 по 10.03.2021, тоді як право нараховувати такі проценти (встановлені умовами кредитного договору) припинилось у зв'язку з закінченням строку кредитування (настанням дати повернення кредиту - 22.12.2014), суд вважає позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом у сумі 4873854,17 дол США необгрунтованими, у зв'язку з чим позов VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.) в цій частині задоволенню не підлягає.
Що стосується поданої відповідачем 1 заяви про застосування позовної давності, суд зазначає, що стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.
Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:
1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;
2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;
3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі «Seal v. The United Kingdom» за заявою № 50330/07), а саме:
- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі «Dacia S.R.L. v/ Moldova» за заявою № 3052/04);
- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі «Lelas v. Croatia» за заявою №55555/08);
- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб'єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі «Phinikaridou v. Cyprus» за заявою № 23890/02).
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
З огляду на те, що суд дійшов висновку відмовити у позові VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.) в частині стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 4873854,17 дол США у зв'язку з необґрунтованістю, підстави для застосування позовної давності відсутні.
При цьому, суд не приймає до уваги Висновок експертів №7271/18-45/20242/18-72 від 25.09.2018 в частині встановлення наявності заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011, так як він не узгоджується з викладеними вище обставинами.
Як вбачається з заяви про збільшення розміру позовних вимог (подана до суду 11.03.2021 та прийнята судом), позивачем заявлено до стягнення пеню за прострочення повернення кредиту у розмірі 110790133,96 грн (83159434,74 грн пені за період з 31.01.2017 по 11.01.2018 та 27630599,22 грн пені за період з 14.07.2020 по 10.03.2021).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Згідно зі статтею 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
За приписами статті 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Згідно з п. 3.3 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011у випадку, якщо банком застосована до позичальника неустойка у вигляді пені, остання нараховується банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно, та сплачується позичальником у порядку, передбаченому п. 3.2 договору для нарахування та сплати процентів.
Згідно з п. 5.3 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або плати за кредит позичальник сплачує за кожен день прострочення сплати банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення та нараховується щоденно.
Відповідно до п. 5.3 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 (в редакції Договору про внесення змін №20-3385/2-1 від 28.09.2012) за несвоєчасну сплату суми кредиту та/або плати за кредит позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом «факт/факт» від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення».
Таким чином, умовами п. 3.3 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 сторони встановили інший строк нарахування пені, ніж той, що передбачений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, погодивши, що пеня нараховується до дати припинення обставин (прострочення) включно.
Отже, період нарахування пені за прострочення повернення кредиту за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 не обмежується 6-ти місячним строком з дня виникнення прострочення.
Перевіривши розрахунки пені за прострочення повернення кредиту за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011, долучені позивачем до матеріалів справи, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості (що також узгоджується з Висновком експертів №7271/18-45/20242/18-72 від 25.09.2018, де досліджувалось питання правомірності нарахування банком пені за період з 12.01.2017 по 11.01.2018).
При цьому, оскільки відповідачем 1 було заявлено про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення пені, нарахованої за прострочення повернення кредиту, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
У ст. 259 Цивільного кодексу України зазначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
У п. 6.13 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 сторони погодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності) встановлюється тривалістю у три роки.
Таким чином, сторони погодили збільшити позовну давність, встановлену законом, до вимог щодо стягнення, зокрема, пені, встановивши її тривалістю у три роки.
Беручи до уваги дату звернення банку з даним позовом до суду (04.05.2017) та дату виникнення прострочення з повернення кредиту - 23.12.2014, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем пеня за прострочення повернення кредиту, яка нарахована за період з 31.01.2017 по 11.01.2018 та за період з 14.07.2020 по 10.03.2021, є такою, що нарахована в межах позовної давності, а отже позов VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.) в частині стягнення пені за прострочення повернення кредиту у сумі 110790133,96 грн. підлягає задоволенню.
Також, у заяві про збільшення позовних вимог (подана до суду 11.03.2021 та прийнята судом) позивач просив суд стягнути з відповідача 1 пеню у розмірі 790871,45 грн, яка нарахована на проценти за користування кредитом за період з 05.07.2017 по 11.01.2018.
Однак, суд не вбачає підстав для нарахування та стягнення вказаної пені, оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав нараховувати проценти за користування кредитними коштами після спливу строку кредитування (після 22.12.2014).
Таким чином, оскільки позивач не має права нарахувати позичальнику проценти за користування кредитними коштами (передбачені кредитним договором) після закінчення строку кредитування (після 22.12.2014), відсутні підстави і нараховувати пеню за прострочення сплати таких процентів, з огляду на що суд відмовляє у позові VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.) в частині стягнення пені у сумі 790871,45 грн, яка нарахована на проценти за користування кредитом за період з 05.07.2017 по 11.01.2018.
З огляду на те, що суд дійшов висновку відмовити у позові VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.) в частині стягнення пені, нарахованої на проценти за користування кредитом, у зв'язку з необґрунтованістю, підстави для застосування позовної давності відсутні.
При цьому, суд відхиляє доводи Акціонерного товариства «Українська залізниця» про застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» з огляду на наступне.
Так, указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» введено у дію відповідне рішення Ради національної безпеки і оборони України щодо проведення антитерористичної операції на сході України.
Відповідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII від 02.09.2014 періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Частиною 2 ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII від 02.09.2014 встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» №405/2014 від 14.04.2014.
За змістом ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14.04.2014, зокрема юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
На виконання абз. 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р і від 02.12.2015 №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого не включено місто Київ.
Заявляючи про необхідність застосування до спірних правовідносин ст. 2 Закону №1669-VII, відповідач 1 зазначає, що Акціонерне товариство «Українська залізниця», як національний перевізник вантажів та пасажирів, здійснює свою діяльність на всій території України, в тому числі, на території проведення АТО (Донецька, Луганська та Харківська області).
Разом з тим, матеріалами судової справи та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» та правонаступник його прав та обов'язків за кредитним договором - Акціонерне товариство «Українська залізниця» зареєстровані в місті Києві, а господарська діяльність скаржника не обмежується територією проведення АТО (господарська діяльність провадиться на всій території України, доказів протилежного надано не було), тому відсутні підстави для застосування положень Закону №1669-VII.
Отже, на Акціонерне товариство «Українська залізниця» - як на особу, яка отримала обсяг прав та обов'язків позичальника за кредитним договором, які існували у Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», не розповсюджуються положення Закону №1669-VII.
Також, позивачем заявлено до стягнення штраф у розмірі 350000,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Як вбачається з розрахунку штрафу, долученого позивачем до позовної заяви 31.01.2018, за порушення позичальником умов п. 3.9 кредитного договору банком нараховано штраф у розмірі 240000,00 грн (за 12 випадків порушення), за порушення умов п. 3.2.7, 5.3 договору застави майнових прав - штраф у розмірі 50000,00 грн (за 1 випадок порушення), за порушення умов п. 4.2.3 кредитного договору - штраф у розмірі 60000,00 грн (за три випадки).
Відповідно до п. 3.9 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 (в редакції Договору про внесення змін №20-3777/2-1 від 29.12.2011) позичальник зобов'язується забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки у банку у розмірі не менше 300000000,00 грн. У разі порушення (невиконання) позичальником з будь-яких підстав вказаного зобов'язання, банк має право стягнути з позичальника штраф у розмірі 20000,00 грн за кожен випадок невиконання.
Як вказав позивачем у розрахунку штрафу, позичальником не було виконано вказане зобов'язання у період з січня 2017 року по грудень 2017 року (12 випадків порушення).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 було призначено судову експертизу у справі №910/7254/17, на вирішення експерту поставлено питання, чи підтверджується документально забезпечення Державним територіально - галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» у відповідності до п.3.9 кредитного договору №20-3760/2-1 від 29.12.2011р. про відкриття кредитної лінії надходження грошових коштів на рахунки у Публічному акціонерному товаристві «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» у розмірі не менше 300000000,00 грн. у період з січня 2017р. по грудень 2017р.?
У Висновку експертів №7271/18-45/20242/18-72 від 25.09.2018 зазначено, що умовами кредитного договору не визначено порядок встановлення вказаного порушення (невиконання) позичальником зобов'язання, передбаченого п. 3.9 договору, та документів, якими воно оформлюється. Отже, документально підтвердити незабезпечення позичальником щомісячного надходження коштів на поточні рахунку банку не видається за можливе.
При цьому, як вбачається із матеріалів справи, документи, що підтверджують незабезпечення позичальником щомісячних надходжень грошових коштів в розмірі не менше 300000000,00 грн на поточні рахунки банку у періоді з січня 2017 року по грудень 2017 року позивачем до справи не долучені. В договорі сторони не обумовили, на які саме поточні рахунки в банку відповідач має забезпечити щомісячні надходження у погодженій сумі.
Отже, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів для підтвердження правомірності нарахування штрафу в розмірі 240000,00 грн, передбаченого п. 3.9 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011, у зв'язку з чим суд відмовляє у позові VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.) в цій частині позовних вимог.
Відповідно до п. 3.2.7 Договору застави майнових прав №20-3767/3-1 від 29.12.2011 заставодавець (Державна адміністрація залізничного транспорту України та Державне підприємство «Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень») зобов'язаний у випадку зменшення вартості та/або часткового або повного виконання зобов'язань, право вимоги за якими становить предмет застави, та/або закінчення строків усіх та/або частини цих зобов'язань, та/або їх припинення у будь-який спосіб, та/або відмови боржника виконати їх (зокрема, шляхом прострочення їх виконання), та/або погіршення фінансового стану позичальника відповідно доповнити предмет застави або замінити його іншими майновими правами, рівноцінними або більшими за вартістю та ліквідністю. Заміна предмету застави у цьому випадку відбувається за згодою заставодержателя, яка має бути виражена письмово.
Згідно з п. 5.3 Договору застави майнових прав №20-3767/3-1 від 29.12.2011 у випадку невиконання заставодавцем умов щодо заміни предмету застави, які передбачені п. 3.2.7 договору заставодавець сплачує заставодержателю штраф у розмірі 50000,00 грн.
Як вбачається з розрахунку штрафу, позивач нараховує штраф у розмірі 50000,00 грн у зв'язку з порушенням позичальником зобов'язання з надання документів про продовження термінів дії договорів, майнові права за якими передані в заставу банку (термін дії договорів - 31.12.2014).
Однак, суд зазначає, що в обґрунтування вимог про застосування відповідальності заставодавця по договору позивач не вказав, які саме договори не продовжені, та які не можуть бути належним забезпеченням виконання зобов'язань згідно з укладеним договором застави майнових прав №20-3767/3-1 від 29.12.2011. Так само, позивачем не надано суду доказів на підтвердження обставин, що строк дії договорів закінчився 31.12.2014.
За таких обставин суд дійшов висновку щодо необґрунтованості та недоведеності позовних вимог в частині стягнення штрафу у розмірі 50000,00 грн за порушення умов п. 3.2.7 Договору застави майнових прав №20-3767/3-1 від 29.12.2011.
Згідно з п. 5.5 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 за кожен випадок невиконання прийнятих на себе зобов'язань, передбачених п.п. 4.2.3-4.2.5, 6.11 цього договору, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 20000,00 грн.
Пунктом 4.2.3 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 передбачено, що позичальник зобов'язується безумовно надавати представнику банку у строки передбачені цим пунктом або за їх першою вимогою у строк не більше 10 робочих днів: інформацію про свою фінансово-господарську діяльність, а саме: бухгалтерську та статистичну звітність/розшифровки дебіторської та кредиторської заборгованості. Вищевказану звітність, засвідчену підписами уповноважених осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою підприємства, надавати щоквартально, протягом 10 робочих днів після дати офіційно встановленої для Укрзалізниці відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 p. № 419 (квартальна звітність - на 43 день після закінчення звітного кварталу, річна -10 квітня наступного за звітним роком); щорічно до 01 лютого письмове підтвердження залишків по всіх рахунках, відкритих в Банку станом на 01 січня, затверджене підписами уповноважених осіб Позичальника, яким надано право першого та другого підпису, скріплене печаткою. При неотриманні підтверджень протягом місяця залишок коштів вважається підтвердженим; висновки аудиторів, бухгалтерські та інші документи, що підтверджують рух; (списання, зарахування) грошових коштів позичальника за рахунками в інших кредитно-фінансових установах, в тому числі в іноземній валюті, а також договори, контракти, рахунки-фактури, що стосуються предмету цього договору, документи, які підтверджують використання кредиту згідно його цільового призначення, з також документи, які підтверджують наявність, стан та рух майна (у тому числі заставленого майна) позичальника та/або Заставодавця, та повну інформацію, що стосується судових справ, стороною яких є позичальник, справи про банкрутство позичальника та/або Заставодавця, про порушення якої позичальник зобов'язується повідомити банк не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з дня винесення судом відповідної ухвали. У разі ненадання інформації, передбаченої пунктом 4.2.3 цього договору позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі, встановленому в.п.5.5 цього договору.
Як вбачається з розрахунку штрафу, позивачем вказано про порушення позичальником зобов'язань щодо надання розшифровки статті «чистий прибуток» на 01.01.2017, фінансову звітність на 01.10.2017, розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості на 01.10.2017.
Так як умовами п. 4.2.3 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 не встановлено обов'язку позичальника надавати банку розшифровку статті «чистий прибуток», суд не вбачає підстав для задоволення позову VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.) в частині позовних вимог про стягнення з відповідачів штрафу, нарахованого за невиконання обов'язку надавати банку розшифровку статті «чистий прибуток» у сумі 20000,00 грн.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідачів штрафу за невиконання обов'язку з надання фінансової звітності та розшифровки дебіторської та кредиторської заборгованості, суд зазначає, що такий обов'язок надавати вказані документи встановлений для позичальника у п. 4.2.3 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011, зокрема, в одному й тому самому підпункті (в одному реченні), у зв'язку з чим, беручи до уваги, що залізницею не надано суду доказів виконання вказаного обов'язку у строки, встановлені п. 4.2.3 кредитного договору, суд дійшов висновку в обґрунтованості позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 20000,00 грн за ненадання фінансової звітності та розшифровки дебіторської та кредиторської заборгованості (так як це одним й тим самим зобов'язанням).
При цьому, підстави для застосування позовної давності до вимог про стягнення вказаного штрафу відсутні, так як банком не було пропущено строк звернення з даними позовними вимогами до суду.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог (подана до суду 11.03.2021 та прийнята судом) 3% річних за прострочення повернення кредиту у розмірі 59872102,87 грн. (3% річних у розмірі 28201606,18 грн за період з 23.12.2014 по 11.01.2018 та 3% річних у розмірі 31670496,69 грн за період з 12.01.2018 по 10.03.2021).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Договором про внесення змін №20-3385/2-1 від 28.09.2012 сторони дійшли згоди встановити розмір процентів за користування кредитом - 10,65% річних.
Суд зазначає, що у випадку, коли сторони бажають врегулювати свої правовідносини щодо стягнення річних у порядку частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України іншим способом, ніж той який передбачено цією нормою, то таке регулювання повинно бути самостійною умовою договору, воно не може ототожнюватися з умовами договору про стягнення процентів за правомірне користування кредитом, передбаченими у порядку статті 1048 Цивільного кодексу України, оскільки законодавець не ототожнює підстави правомірного та неправомірного користування кредитними коштами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 902/5/19 та від 02.07.2020 № 910/18618/17.
Вищевказаних положень кредитний договір не містить.
Як вбачається з матеріалів справи, позичальник у добровільному порядку сплачував проценти за користування грошовими коштами після настання строку повернення кредиту (після 22.12.2014) у розмірі 10,65% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, а саме позичальником були сплачені проценти, нараховані до липня 2017 року включно.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення 3% річних, нарахованих на тіло кредиту за період до 31.07.2017 включно у розмірі 23714646,97 грн відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем в добровільному порядку здійснювалась сплата процентів за прострочення сплати кредиту у розмірі 10,65% річних.
Таким чином, позовні вимоги VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.) в частині стягнення 3% річних за прострочення повернення кредиту у розмірі 59872102,87 грн підлягають частковому задоволенні у розмірі 36157455,90 грн.
При цьому, враховуючи заяву відповідача 1 про застосування позовної давності, суд зазначає, що беручи до уваги дату звернення банку з даним позовом до суду (04.05.2017) та дату виникнення прострочення з повернення кредиту - 23.12.2014, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем 3% річних за прострочення повернення кредиту, які нараховані за період з 01.08.2017 по 10.03.2021, є такими, що нараховані в межах позовної давності.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 1 відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог (подана до суду 11.03.2021 та прийнята судом) 3% річних за прострочення сплати процентів у сумі 162299,96 грн. за період з 05.11.2014 по 11.01.2018.
Як вбачається з розрахунку 3% річних за прострочення сплати процентів (долучений до матеріалів справи 31.01.2018), позивач нарахував 3% річних на проценти за користування кредитом, які нараховані з жовтня 2014 року по січень 2018 року.
Однак, оскільки судом встановлено необґрунтованість здійснювати нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку кредитування (з 22.12.2014), то, відповідно, є безпідставним нараховувати 3% річних за процентами, що нараховані після 22.12.2014.
Отже, позивач має право нараховувати 3% річних за прострочення сплати процентів, які нараховані до 22.12.2014 включно.
Як вбачається з матеріалів справи, за жовтень 2014 року банком були нараховані проценти за користування кредитом у розмірі 114635,42 дол США, за листопад 2014 року - 110937,50 дол США. При цьому, за період з 01.12.2014 по 22.12.2014 розмір процентів за користування кредитом становить 81354,17 дол США.
Договором про внесення змін №20-3385/2-1 від 28.09.2012 сторони дійшли згоди п. 3.2 викласти у наступній редакції: «Проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 10,65% річних, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів використовується метод «факт/360», виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році. Нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня. Нарахування процентів за користування кредитом за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюється в останній робочий день перед таким вихідним та неробочим днем. Якщо вихідні та неробочі дні починаються в поточному та закінчуються в наступному місяці, тоді нарахування за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюється в останній робочий день поточного місяця, а нарахування за вихідні та неробочі дні наступного місяця здійснюються в перший робочий день наступного місяця. Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником у валюті, в якій позичальнику було надано кредит, щомісячно 1-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулось нарахування процентів. При цьому сторони встановлюють, що зобов'язання позичальника по сплаті нарахованих процентів не вважається простроченим до 5-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулось нарахування процентів. У випадку, якщо кінцева дата сплати процентів припадає на вихідний (субота, неділя) чи святковий день, позичальник зобов'язаний здійснити сплату процентів в останній робочий день напередодні».
Як вбачається з розрахунку 3% річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом, позивач не нараховує 3% річних за процентами, нарахованими у листопаді та грудні 2014 року.
Водночас, позивачем нараховано 3% річних за прострочення сплати процентів за жовтень 2014 року (нарахування за 05.11.2014).
Однак, суд зазначає, що день фактичної сплати заборгованості не входить до періоду нарахування 3% річних, а оскільки позичальник повинен був сплатити проценти (нараховані за жовтень 2014 року) у строк до 5-го листопада 2014 року (включно), тобто прострочення виконання вказаного зобов'язання виникає 6-го листопада 2014 року, та саме 6-го листопада 2014 року позичальником такі проценти були сплачені у повному обсязі, то відсутні підстави для нарахування 3% річних за прострочення сплати позичальником процентів за користування кредитом за жовтень 2014 року.
При цьому, позивач нараховує 3% річних виключно за 05.11.2014, тоді як 05.11.2014 прострочення виконання вказаного зобов'язання не виникло, з огляду на що відсутні підстави нараховувати 3% річних.
Що стосується нарахування позивачем 3% річних на проценти за користування кредитом, які в свою чергу нараховані після 22.12.2014, то таке нарахування є неправомірним, оскільки є безпідставним і саме нарахування процентів за користування кредитом (відповідно до умов договору) після 22.12.2014.
Таким чином, суд відмовляє у позові VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.) в частині стягнення 3% річних за прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами у розмірі 162299,96 грн.
З огляду на те, що суд дійшов висновку відмовити у позові VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.) в частині стягнення 3% річних за прострочення сплати процентів у зв'язку з необґрунтованістю, підстави для застосування позовної давності відсутні.
При цьому, суд не приймає до уваги Висновок експертів №7271/18-45/20242/18-72 від 25.09.2018, в якому встановлена заборгованість позичальника зі сплати 3% річних, нарахованих на проценти за користування кредитом, так як він не узгоджується з викладеними вище обставинами.
Що стосується заперечень залізниці відносно того, що позивач з дати укладення Договору про відступлення права вимоги не має права нараховувати будь-які грошові зобов'язання (штрафні, 3% річних), тоді як позивачем збільшено позовні вимоги та нараховано їх станом на 10.03.2021, суд вважає вказані заперечення відповідача 1 необгрунтованими, зважаючи на те, що предметом вказаного договору є відступлення всіх прав вимоги продавця (включаючи усі права вимагати повернення основної суми, сплати процентів, штрафних санкцій та інших сум, у кожному випадку існуючі та майбутні).
Судом встановлено, що 22.02.2019 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (продавець) та VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.) (покупець) було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого продавець погоджується продати (відступити), а покупець - придбати (прийняти) права вимоги за кредитом за плату на умовах, визначених нижче.
Згідно вказаного договору позичальником є Акціонерне товариством «Українська залізниця» як правонаступник Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» та Державного підприємства «Південна залізниця».
Правом вимоги за кредитом відповідно до змісту договору від 22.02.2019р. є всі права вимоги продавця в якості кредитодавця до позичальника в якості позичальника за кредитними договорами або у зв'язку з ними (включаючи всі права вимагати повернення основної суми, сплати процентів, штрафних санкцій та інших сум, у кожному випадку існуючі та майбутні, продавця і якості кредитодавця за кредитними договорами), а також права вимоги продавця по відношенню до особи, що надає забезпечення, за відповідним договором забезпечення, за виключенням виключених прав забезпечення, та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю згідно з кредитними договорами та застосованим законодавством.
У п.2.3 договору від 22.02.2019р. вказано, що відступлення (передача) прав вимоги за кредитом від продавця до покупця набирає чинності в дату закриття. З дати закриття продавець припиняє бути кредитодавцем стосовно прав вимоги за кредитом та стороною будь-якого кредитного договору, та покупець набуває права вимоги за кредитами і стає єдиним кредитородавцем за кожним кредитним договором.
Сторонами погоджено, що датою закриття у розумінні договору від 22.02.2019р. є дата, коли продавець отримує суми ціни купівлі в повному обсязі на рахунок продавця та передача набирає чинності.
Згідно змісту п.3 договору від 22.02.2019р. в якості винагороди за продаж (відступлення) продавцем прав вимоги за кредитом відповідно до цього договору, покупець сплачує продавцю ціну купівлі в розмірі 123 547 000 доларів США. Сплата ціни купівлі покупцем здійснюється в або після дати підписання, але в будь-якому випадку не пізніше 26.02.2019р.
Пунктом 11.1 договору унормовано, що договір та всі питання, які виникають з або у зв'язку з ним регулюються та тлумачаться відповідно до права України.
Згідно змісту додатку №1 до договору від 22.02.2019р. до переліку прав вимоги з кредитами, які продаються у межах правочину, віднесено, в тому числі, право вимоги за кредитним договором договору №20-3760/2-1 від 29.12.2011р.
Як свідчать матеріали справи, покупцем було перераховано грошові кошти в якості оплати ціни відступлення за договором від 22.02.2019р. в сумі 123547000 доларів США, що підтверджується банківською випискою з рахунку Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».
За таких обставин, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, з огляду на те, що фактично спірні правовідносини виникли між кредитором та позичальником стосовно належного виконання боржником свого зобов'язання за кредитним договором №20-3760/2-1 від 29.12.2011р., суд ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 у справі №910/7254/17 замінив позивача (банк) у даній справі - з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.).
При цьому, судом встановлено, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним Договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019, укладеного між банком та VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.) (справа №910/5617/21).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у позові Акціонерного товариства «Українська залізниця» було відмовлено.
Крім того, з приводу того, що відповідачами у даній справі є дві юридичні особи - Акціонерне товариство «Українська залізниця» та Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця», суд зазначає наступне.
Акціонерне товариство «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) як нова юридична особа утворена згідно із Законом України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» (далі - Закон) та постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Статут Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» затверджено постановою Кабінету Міністрів України №735 від 02.09.2015 року.
21.10.2015 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців було внесено запис про проведення державної реєстрації юридичної особи - Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Відповідно до вказаної постанови Кабінету Міністрів України Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» утворюється на базі Державної адміністрації залізничного транспорту (код ЄДРПОУ 00034045), підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття. Серед таких підприємств є Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця», яке є позичальником за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011.
Згідно з ч.ч. 1, 3-7 ст. 2 Закону утворення товариства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Товариство утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі - підприємства залізничного транспорту). Статут товариства затверджується Кабінетом Міністрів України. Засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту. Оприлюднення затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб'єктів господарювання.
В той же час, слід зазначити, що ч. 6 ст. 2 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» має спеціальний (пріоритетний у застосуванні) характер по відношенню до загальних норм статей 104, 107 ЦК України, що вбачається з пункту 2 розділу III «Перехідні та прикінцеві положення» цього Закону. Зазначена норма не ставить факт правонаступництва створеного Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» за правами і обов'язками визначених підприємств Укрзалізниці в залежність від обов'язкового попереднього припинення зазначених підприємств, у тому числі і Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця».
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які за змістом ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» є достовірними, Акціонерне товариство «Українська залізниця» визначене правонаступником, у тому числі Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», що узгоджується також зі змістом п. 2 Статуту Акціонерного товариства «Українська залізниця».
При реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов'язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов'язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент.
Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові від 16.06.2020 у справі №910/5953/17.
Таким чином, Акціонерне товариство «Українська залізниця» є правонаступником прав та обов'язків Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», яке є стороною (позичальником) Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011.
Враховуючи викладені обставини, оскільки всі права та обов'язки Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 перейшли до Акціонерного товариства «Українська залізниця», особою, яка несе відповідальність за неналежне виконання умов вказаного кредитного договору, є Акціонерне товариство «Українська залізниця» (відповідач 1).
Отже, суд відмовляє у позові VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.) до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (відповідач 2) про стягнення заборгованості за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011, а позов до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (відповідач 1) підлягає частковому задоволенню з наведених вище підстав.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем 1 вказувалось, зокрема, що судом при ухваленні рішення до правовідносин між сторонами повинна бути застосована ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», відповідно до якої на час проведення АТО забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася АТО.
Крім того, оскільки через запровадження на усій території України карантину вводилась заборона перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому), у зв'язку з чим, АТ «Укрзалізниця» недоотримано доходи від пасажирських та вантажних перевезень приблизно в розмірі 6-10 млрд грн. за перше півріччя 2020, та АТ «Укрзалізниця» наразі перебуває у скрутному фінансовому становищі.
Також, відповідач 1 звертав увагу, що виникнення спірних правовідносин, прострочення заборгованості, сталося через збіг негативних обставин під час реформування та функціонування АТ «Укрзалізниця» в тяжких фінансово-економічних умовах, пов'язаних з втратою основних ресурсів через анексію АР «Крим» і воєнні дії на Сході держави та знецінення національної валюти.
Згідно із статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, має бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Статтею 546 ЦК України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов'язань.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з приписами частини 1 ст. 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Однак, відповідачем 1 не надано до суду жодних належних та допустимих доказів в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов'язань, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення.
Також суд звертає увагу на те, що наведені відповідачем 1 обставини щодо функціонування АТ «Укрзалізниця» в тяжких фінансово-економічних умовах, пов'язаних з втратою основних ресурсів через анексію АР Крим і воєнних дій на сході держави та знецінення національної валюти мали вплив також і на банківську систему, яка аналогічно функціонувала за наведених тяжких обставин, що не надає переваг жодній стороні кредитного договору в питанні зменшення відповідальності встановленої договором.
При цьому, судом частково задоволені позовні вимоги про стягнення штрафу.
Разом з цим, судом враховано, що на підставі ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності тощо.
Таким чином, враховуючи недоведеність відповідачем 1 поважності причин неналежного виконання ним грошових зобов'язань за Кредитним договором, майновий стан обох сторін, не вчинення позичальником з 2014 всіх необхідних дій з метою погашення заборгованості, а також те, що сума пені не є «значно» чи «надмірно» великою порівняно із загальним розміром заборгованості за Кредитним договором та часом прострочення належних до сплати сум кредиторові, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для .прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, відповідно до наведених норм, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судовий збір та витрати, пов'язані із проведенням судової експертизи у цій справі (95810,00 грн), покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.) до Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.) (190 Елжін Авеню, Джоржтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові острови) (190 Elgin Avenue, George Town, Grand Cayman KY1-9005, Cayman Islands) заборгованість за кредитом у розмірі 12500000 (дванадцять мільйонів п'ятсот тисяч) дол. США 00 центів, пеню у розмірі 110790133 (сто десять мільйонів сімсот дев'яносто тисяч сто тридцять три) грн 96 коп., штраф у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 36157455 (тридцять шість мільйонів сто п'ятдесят сім тисяч чотириста п'ятдесят п'ять) грн 90 коп. та судовий збір у розмірі 299852 (двісті дев'яносто дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят дві) грн 34 коп.
3. В іншій частині позову до Акціонерного товариства «Українська залізниця» - відмовити.
4. Стягнути з VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.) (190 Елжін Авеню, Джоржтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові острови) (190 Elgin Avenue, George Town, Grand Cayman KY1-9005, Cayman Islands) витрати на проведення експертизи у розмірі 23490 (двадцять три тисячі чотириста дев'яносто) грн 67 коп.
5. У позові VR Global Partners L.P. (ВіЕр Глобал Партнерс, Л.П.) до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» - відмовити.
6. Після набранням рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст складено та підписано 10.09.2021 р.
Суддя О.М. Спичак