ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.07.2021Справа № 910/20647/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального провадження матеріали господарської справи
За позовом Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" вул.Гарматна, 2,м. Київ,03680
до 1. Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві пр-т Повітрофлотський 76 А, м. Київ,02095
2. Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві вул. Терещенківська,11-А, м.Київ, 01601
3. Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044
про відшкодування шкоди в сумі 488 653,61 грн.
Представники сторін:
Від позивача: Петренко І.В., довіреність № 58/190 від 30.12.2020;
Від відповідача 1: Цапенко С.М.;
Від відповідача 2: Наєв Д.С.;
Від відповідача 3: Мельниченко К.Г.
Державне підприємство "Виробниче об'єднання "Київприлад" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Солом'янського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві та Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення 488 653,61 грн. шкоди, а саме 443 321,46 грн. боргу, 44 632,15 грн. виконавчого збору та 300,00 грн. витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставне стягнення з позивача в рамках виконавчого провадження ВП № 59174316 з примусового виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 23.09.2013 року у справі № 39/121 про затвердження мирової угоди на стадії виконання Солом'янським ВДВС м. Києва грошових коштів у вказаних сумах та завдання позивачеві шкоди, обов'язок з відшкодування якої згідно приписів ст.ст. 1173 1174 ЦК України має бути покладено на відповідачів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 року, за результатами розгляду заяви № 37-юр від 09.02.2021року про усунення недоліків, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/20647/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 31.03.2021 року.
Судом доведено до відомі сторін, що до початку судового засідання 31.03.2021 року через канцелярію суду 17.03.2021 року від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву разом з доказами направлення на адресу позивача, в якому ГУ ДКС України у м. Києві заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити задоволенні позову, посилаючись на те, що повернення/стягнення коштів позивачеві може здійснюватись виключно з рахунків, на які вони були перераховані, відсутність доказів вини відповідача 2 в заподіянні майнової шкоди позивачеві та безпідставності визначення ГУ ДКС України у м. Києві в якості відповідача у даному спорі.
Також через канцелярію суду 19.03.2021 року від позивача надійшла відповідь № 09-юр від 17.03.2021 року на відзив відповідача 2 разом з доказами направлення на адресу відповідача 2, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача 2 та наголошує, що обов'язок з відшкодування шкоди на підставі ст. 1174 ЦК України покладається на державу в особі відповідних державних органів влади, державної виконавчої служби та територіальні органи державної казначейської служби.
В свою чергу 19.03.2021 року від відповідача 3 надійшов відзив б/н від 17.03.2021 року на позовну заяву разом з доказами направлення на адресу позивача, згідно якого Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відсутність підстав для повернення коштів пайової участі в сумі 443 321,46 грн. згідно Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та договору пайової участі, а також щодо решти спірних коштів відповідач 3 в межах своєї компетенції не може надати будь-яких пояснень.
Від позивача 31.03.2021 року через канцелярію суду надійшла заява № 09-юр від 31.03.2021 року, якій позивач підтримує позовні вимоги та просить суд стягнути завдані збитки в повній сумі з відповідачів солідарно.
У підготовчому судовому засіданні 31.03.2021 року представником відповідача 1 заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи.
У підготовчому засіданні 31.03.2021 року судом частково задоволено усне клопотання відповідача 1 та протокольною ухвалою оголошено перерву в судовому засіданні на 05.05.2021 року.
Проте, у зв'язку з перебування судді Селівона А.М. у відпустці, розгляд справи, призначений на 05.05.2021 року не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 року розгляд справи призначено на 26.05.2021 року.
У підготовче засідання 26.05.2021 року з'явились уповноважені представник позивача, а також представників відповідачів 1, 2, 3.
Судом доведено до відома, що до початку судового засідання 06.05.2021 року від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву № 64478, в якому Солом'янський районний відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заперечує проти позовних вимог та вважає позовні вимоги необґрунтованими, оскільки станом на час стягнення коштів у виконавчому провадженні з позивача не був здійснений розгляд скарги на дії державного виконавця.
Від позивача через канцелярію суду 27.04.2021 року надійшли відповідь № 09-юр від 20.04.2021 року на відзиви разом з доказами направлення на адресу сторін у справі, в якій позивач підтримує позовні вимоги, зазначає про належність обраного способу захисту та просить суд стягнути завдану шкоду з відповідачів солідарно. Подана відповідь на відзиви долучена судом до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 року, враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/20647/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 08.07.2021 року.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 08.07.2021 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву на 28.07.2021 року.
Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час проведення судового засідання з розгляду справи по суті 28.07.2021 року, окрім наявних в матеріалах справи, до суду не надходило.
Суд зазначає, що за приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У даному випадку господарський суд зазначає, що саме позивачу належить виключне право самостійно визначати межі позовних вимог, їх зміст та формулювання, що узгоджується з принципом диспозитивності господарського судочинства, який закріплений у статті 14 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання окремої письмової заяви з дотриманням вимог ст. 170 ГПК України щодо форми та змісту такої заяви.
При цьому судом прийнято до уваги, що під час розгляду справи позивачем у поданих відповідях на відзиви та заявах по справі неодноразово змінювалось формулювання позовних вимог шляхом зазначення про стягнення збитків з відповідачів солідарно або з належного відповідача, проте за умови не підтримання такої зміни формулювання позовних вимог представником позивача в судових засіданнях з розгляду справи та відсутності відповідних заяв про зміну предмету позову, судом здійснювався розгляд позовних вимог в редакції, первісно заявленій в позовній заяві.
В судові засідання з розгляду справи по суті 08.07.2021 року та 28.07.2021 року з'явилися уповноважені представники позивача та відповідачів 1, 2, 3.
В судових засіданнях з розгляду справи по суті 08.07.2021 року та 28.07.2021 року представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, та просив їх задовольнити.
Представники відповідачів 1, 2, 3 в судових засіданнях з розгляду справи по суті 08.07.2021 року та 28.07.2021 року проти позовних вимог заперечували з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, та просили відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 28.07.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Заступник прокурора міста Києва у липні 2011 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" про стягнення заборгованості по пайовим внескам згідно Договору № 741 від 17.08.2007 в розмірі 5598770,00 грн. (з урахуванням індексу інфляції) та 864680,00 грн. пені, всього 6463450,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог заступник прокурора посилався на те, що в порушення умов укладеного між Головним управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київського міської ради (КМДА) та Державним підприємством "Виробниче об'єднання "Київприлад" Договору № 741 від 17.08.2007 року, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання в строк та в обсязі, визначеному умовами договору, сплачувати на користь позивача пайову участь (внески) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, допустивши прострочення по сплаті частини пайового внеску, у зв'язку з чим заступник прокурора міста Києва в інтересах позивача, звернувся до суду з позовом про стягнення вказаної заборгованості в судовому порядку. При цьому у поданому позові заступник прокурора м. Києва на підставі ч. 5 статті 267 ЦК України просив відновити строк позовної даності щодо стягнення основного боргу та пені. Також, у прохальній частині позову викладено клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача, в межах заявленої суми.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2011 року у справі № 39/121 позов заступника прокурора задоволено повністю; стягнуто з Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" на користь Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 5598770,00 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 864680,00 грн. пені; стягнуто з Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" в доход Державного бюджету України 25500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2011 року у справі № 39/121 були видані відповідні накази від 07.10.2011 року.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 09.02.2012 року у справі № 39/121 рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2011року залишено без змін.
Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві 11.11.2011 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 07.10.2011 року у справі № 39/121 про стягнення з Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" на користь Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 6463450,00 грн.
11.04.2012 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві при примусовому виконанні вищезазначеного наказу Господарського суду міста Києва від 07.10.2011 року винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках та належать Державному підприємству "Виробниче об'єднання "Київприлад" у межах суми 6463450,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2012 року у справі № 39/121 заяву Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2011 року по справі № 39/121 до 01.01.2013 та про зняття арешту з коштів боржника задоволено повністю. На період відстрочки виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2011 року у справі № 39/121 до 01.01.2013 року знято арешт з коштів Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад", який був накладений постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві від 11.04.2012 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2013 року здійснено заміну позивача у справі № 39/121 - Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на його правонаступника - Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); задоволено повністю заяву Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2011 року у справі № 39/121 до 01.01.2014 року. На період відстрочки виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2011 року по справі № 39/121 до 01.01.2014 року знято арешт з коштів Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад", який був накладений постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві від 11.04.2012 року.
29.07.2013 року позивач та відповідач звернулися до Господарського суду міста Києва зі спільною заявою від 26.07.2013 року про затвердження мирової угоди у справі № 39/121, укладеної між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Державним підприємством "Виробниче об'єднання "Київприлад" 25.07.2013 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2013 року затверджено Мирову угоду у справі № 39/121 на стадії виконання від 20.09.2013 року, укладену між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Державним підприємством "Виробниче об'єднання "Київприлад".
Відповідно до п. 2 Мирової угоди на стадії виконання від 20.09.2013 року, затвердженої ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2013 року боржник зобов'язується у строк до 29 липня 2016 року надати стягувачу оформлені в установленому порядку документи на виконання рішення Київської міської ради від 22.05.2013 № 303/9360 "Про звільнення Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" Державного космічного агентства України від сплати пайової участі (внеску) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва"; відповідно до п. 3 Мирової угоди стягувач заявляє, що з моменту підписання цієї Мирової угоди та у випадку належного її виконання не матиме жодних майнових претензій до Боржника з приводу заборгованості, погашення якої є предметом цієї Мирової угоди.
Згідно з п. 2 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 23.09.2013 року дана ухвала є виконавчим документом, набирає законної сили з моменту її прийняття, тобто з 23.09.2013 року.
Отже, після 29.07.2016 року у разі невиконання боржником п. 2 Мирової угоди на стадії виконання від 20.09.2013 року стягувач відповідно до положень статті 12 та пункту 5 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404) мав право протягом трьох років (тобто до 29.07.2019 року) звернутись про примусове виконання ухвали, якою затверджено вказану угоду, у визначеному законом порядку.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 5 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Головним державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у місті Києві Штойкою Людмилою Романівною на підставі ст.ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України "Про виконавче провадження" 21.05.2019 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №59174316 з примусового виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 23.09.2013 року у справі № 39/121 про стягнення з Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) боргу у сумі 6463450,00 грн.
В подальшому в межах виконавчого провадження №59174316 державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у місті Києві згідно ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» постановою від 28.05.2019 року накладено арешт на все майно, що належить боржнику ДП «ВО «Київприлад» в межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат витрат виконавчого провадження, штрафів в сумі 7110095,00 грн., а також постановою від 14.06.2019 року у ВП № 59174316 накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках в АТ «Райффайзен Банк Аваль» у м. Києві та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику - ДП «ВО «Київприлад».
Окрім цього головним державним виконавцем вчинено дії по стягненню з боржника Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" грошових коштів, які були стягнуті на рахунок Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у місті Києві та згодом згідно розпорядження державного виконавця № 59174316 від 12.06.2019 року перераховані одержувачам, а саме: за платіжним дорученням №7515 від 13.06.2019 року перераховано на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 443 321,46 грн. (проведено банком 14.06.2019 року), за платіжним дорученням №7516 від 13.06.2019 року перераховано на користь УК у Солом'янському районі 44332,15 грн. виконавчого збору, за платіжним дорученням №7517 від 13.06.2019 року перераховано на користь ГТУЮ у м. Києві 300,00 грн. витрат.
Не погоджуючись із винесеною головним державним виконавцем постановою від 28.05.2019 року про відкриття виконавчого провадження № 59174316, Державне підприємство "Виробниче об'єднання "Київприлад" як боржник в порядку ст.ст. 339 - 341 ГПК України звернулось 04.06.2019 року до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії головного державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, відповідно до якої (з урахуванням доповнень до скарги) просило суд визнати дії головного державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у місті Києві Штойки Людмили Романівни щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №59174316 неправомірними та незаконними, а також скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №59174316 від 21.05.2019 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2019 року у справі №39/121, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 року, скаргу боржника - Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" на дії головного державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві № 14-юр від 04.06.2019 року у справі № 39/121 задоволено; визнано неправомірними дії головного державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у місті Києві Штойки Л.Р. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №59174316; визнано неправомірною постанову головного державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у місті Києві Штойки Л.Р. про відкриття виконавчого провадження №59174316 від 21.05.2019 року; зобов'язано головного державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у місті Києві Штойку Л.Р. усунути порушення (поновити порушене право Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад") у зв'язку з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження №59174316 від 21.05.2019 року.
Вказана ухвала мотивована тим, що виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 23.09.2013 року, якою затверджено Мирову угоду сторін, не передбачає застосування заходів примусового виконання, зокрема, Мирова угода не містить зобов'язання Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" сплатити на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) боргу у сумі 6463450,00 грн., яке могло би бути виконане в примусовому порядку. Таким чином, встановивши, що ухвала Господарського суду міста Києва від 23.09.2013 не передбачає застосування заходів примусового виконання, державний виконавець згідно з ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» мав повернути даний виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення.
Зокрема, зазначеним судовим рішенням встановлено неправомірність дій головного державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у місті Києві Штойко Л.Р. та протиправність винесення оскаржуваної постанови від 21.05.2019 року про відкриття виконавчого провадження № 59174316, оскільки державний виконавець був зобов'язаний повернути стягувачу виконавчий документ без прийняття до виконання як такий, який не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
У зв'язку з визнанням неправомірною постанови про відкриття виконавчого провадження № 59174316, керуючись п. 2 ч. 3 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» згідно повідомлення від 30.10.2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.09.2013 року у справі № 39/121 повернуто стягувачу без прийняття до виконання.
В свою чергу позивач звернувся до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом № 22.10.2019 року № 32-юр щодо повернення грошових коштів як безпідставно отриманих, за результатами розгляду якого відповідачем 3 листом № 050/14-6724 від 12.11.2019 року повідомлено позивача про необґрунтованість вимог та рекомендовано звернутися до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві з приводу поновлення порушених прав.
Солом'янський РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві звернувся з вимогою № 89417 від 18.11.2019 року до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо повернення перерахованих коштів в сумі 443 321,46 грн., а також до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві з заявою № 111318 від 19.12.2018 року про повернення коштів в сумі 443 321,46 грн.
Солом'янським РВ ДВС 04.02.2020 року за вхідним реєстраційним номером № 18439/17-9-26 отримано відповідь Головного управління Державної казначейської служби України № 05-08/135 від 03.01.2020 року про повернення коштів, відповідно до якої повідомлено, що повернення помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів коштів регулюється наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787 «Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, та перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій, визначених за даними системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій», відповідно до якого повернення таких коштів може бути здійснено за умови подання до Головного управління Казначейства оригіналу подання Департаменту економіки та інвестицій ВО КМР (КМДА), погодженого Департаментом фінансів ВО КМР (КМДА), заяви ДП «Виробниче об'єднання «Київприлад» та копії платіжного доручення.
За результатами розгляду листа Солом'янського РВ ВДВС Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом № 50/14-7200 від 29.11.2019 року була надана відповідь про неможливість повернення зазначених грошових коштів, оскільки нормами Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не передбачено повернення коштів пайової участі. Враховуючи зарахування коштів в сумі 443 321,46 грн. на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду місцевого бюджету (код доходів 2417000), відкритий в ГУДКС у м. Києві, для повернення зазначеної суми відповідачу 1 було запропоновано звернутися до ГУ ДВС у м. Києві.
Отже, спір у даній справі виник у зв'язку протиправним відкриттям 21.05.2019 року державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві виконавчого провадження ВП № 59174316 з примусового виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 23.09.2013 року у справі № 39/121 про затвердження мирової угоди, що встановлено ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2019 року у справі № 39/121, внаслідок чого державним виконавцем допущено протиправне безпідставне стягнення з Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" в межах відкритого з порушенням процедури виконавчого провадження 443 321,46 грн. боргу, 44332,15 грн. виконавчого збору та 300,00 грн. витрат виконавчого провадженняю. Отже, за твердженням позивача, неправомірними діями відповідача 1 позивачу завдано шкоди у загальному розмірі 488 253,61 грн., яка підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України.
Таким чином, враховуючи, що примусово стягнуті кошти повернуті позивачеві не були, останній зазначає про наявність підстав для стягнення у відповідності до приписів ст.ст. 1173, 1174 ЦК України вказаних коштів в сумі 488 253,61 грн. (443 321,46 грн. основного боргу, 44 632,15 грн. виконавчого збору та 300,00 грн. витрат виконавчого провадження) як шкоди, завданої неправомірними діями державного виконавця, з Державного бюджету України.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суд зазначає, що в силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно частини 3 статті 147 Господарського кодексу України збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України).
При цьому, положеннями ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до додаткових витрат, понесених стороною, яка зазнала збитків, віднесено штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо.
За змістом ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 Цивільного кодексу України відповідно.
Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України, на підставі якої заявлені позовні вимоги у даній справі, передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Статтею 6 Конституції України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" - примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
З огляду на викладене відповідач 1 у даній справі - Солом'янський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві є органом державної влади, тобто суб'єктом відповідальності в розумінні статті 1173 Цивільного кодексу України.
При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Водночас, необхідною підставою для притягнення відповідного органу (органу державної виконавчої служби) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1174 Цивільного кодексу України.
За відсутності хоча б одного з цих (трьох) елементів цивільна відповідальність не настає.
В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної податкової служби та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду (стаття 22 Цивільного кодексу України).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.
Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16.
Таким чином, фактичні обставини (в частині, що стосується протиправності винесення державним виконавцем постанови від 21.05.2019 року про відкриття виконавчого провадження № 59174316) як такі, що в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи, встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2019 року у справі № 39/121, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 року, набрала законної сили, зокрема, обставини необґрунтованості та протиправності дій Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо прийняття постанови від 21.05.2019 про відкриття виконавчого провадження №59174316 за відсутності передбачених законом підстав для такого відкриття.
Суд зазначає, що згідно статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року вказано, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон), який регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій виконавців та є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державних та приватних виконавців.
Відповідно до відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 3 статті 327 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.
Згідно ч.ч. 1 - 3 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ч. 4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Також Наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 року № 2830/5 «Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження» затверджено види та розміри витрат виконавчого провадження, до яких зокрема віднесено: плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження, інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач 1 посилається на той факт, що державною виконавчою службою в межах виконавчого провадження № 59174316 вчинялись дії з дотриманням вимог діючого законодавства та здійснювалося стягнення коштів та зарахування коштів в рахунок погашення заборгованості боржника і витрат в межах виконавчого провадження у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження", оскільки розгляд скарги боржника на дії державного виконавця здійснювався після вчиненням органом ДВС стягнення грошових коштів в межах виконавчого провадження.
Як встановлено Господарським судом міста Києва під час розгляду справи № 910/1070/20 за позовом ДП "Виробниче об'єднання "Київприлад" до Солом'янського РВ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ГУ Державної казначейської служби України у м. Києві та Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення згідно ст. 1212 ЦК України грошових коштів в сумі 487953,61 грн. як безпідставно отриманих, рішенням від 09.06.2020 року в якому, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, в межах виконавчого провадження №59174316 державним виконавцем було вчинено дії по стягненню з боржника грошових коштів на рахунок Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у місті Києві та за платіжним дорученням №7515 від 13.06.2019 перераховано на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 443321,46 грн., за платіжним дорученням №7516 від 13.06.2019 року перераховано на користь УК у Солом'янському районі 44382,15 грн. виконавчого збору, за платіжним дорученням №7517 від 13.06.2019 року перераховано на користь ГТУЮ у м. Києві 300,00 грн. витрат виконавчого провадження.
Наразі, обставини перерахування грошових коштів в межах виконавчого провадження № 59174316 сторонами не заперечувались.
Як встановлено судом, розпорядженням державного виконавця № 59174316 від 12.06.2019 року додатково підтверджується факт надходження на рахунок Солом'янського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві з обліку депозитних сум грошових коштів в розмір 443 321,46 грн. боргу, 44332,15 грн. виконавчого збору та 300,00 грн. витрат виконавчого провадження саме при примусовому виконанні виконавчого документа № 39/121 від 23.09.2013 року.
Окрім цього наявні в матеріалах справи копії платіжного доручення від 13.06.2019 року № 7515 із посиланням у призначенні платежу на розпорядження № 59174316/10 та виписки банку із посиланням в призначенні платежу на виконавчий документ № 39/121 від 23.09.2013 року додатково підтверджують списання грошових коштів саме в межах виконавчого провадження № 59174316.
В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Наразі принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
При цьому за висновками господарського суду протиправність дій Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо неправомірного відкриття виконавчого провадження ВП № 59174316 встановлена судовим рішенням (ухвалою) у справі № 39/121, яке набрало законної сили і є преюдиційним для вирішення даного спору, а отже об'єктивним наслідком є безпідставність (незаконність) виконавчих дій відповідача 1 у межах виконавчого провадження ВП № № 59174316 зі стягнення з позивача грошових коштів у розмірі 487 953,61 грн., яка складається з 443 321,46 грн. основного боргу, 44 332,15 грн. виконавчого збору та 300,00 грн. витрат виконавчого провадження.
Суд зазначає, що саме позивачу належить виключне право самостійно визначати межі позовних вимог та розмір включених до складу позовних вимог окремих сум, що узгоджується з принципом диспозитивності господарського судочинства, який закріплений у статті 14 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Судом враховано, що позивачем в тексті позовної заяви зазначається про безпідставне стягнення коштів в загальній сумі 487953,61 грн. (443 321,46 грн. основного боргу, 44 332,15 грн. виконавчого збору та 300,00 грн. витрат виконавчого провадження), в той час як в прохальній частині позовної заяви викладено позовні вимоги про стягнення з державного бюджету грошових коштів в сумі 488 253,61 грн., а саме 443 321,46 грн. основного боргу, 44 632,15 грн. виконавчого збору та 300,00 грн. витрат виконавчого провадження.
У зв'язку з викладеним суд під час розгляду даного спору виходить з розміру позовних вимог, викладених позивачем в позовній заяві.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність усіх трьох елементів складу правопорушення (протиправної поведінки у вигляді незаконних рішень, дій чи бездіяльності, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками), наявність яких є обов'язковою для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, передбаченої спеціальною нормою ст. 1173 Цивільного кодексу України, а саме неправомірного виконання Солом'янським районним відділом державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві приписів Закону України "Про виконавче провадження" та відкриття виконавчого провадження ВП № 59174316 за відсутності належних підстав, наявність завданої матеріальної шкоди у вигляді стягнення з позивача грошових коштів у розмірі 487 953,61 грн. та безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями відповідача 1 і заподіяною позивачеві шкодою.
З урахуванням вищезазначеного, оскільки неправомірність дій державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, що призвели до заподіяння збитків позивачу, було встановлено ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2019 року у справі № 39/121, а також підтверджується наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами, які відповідачем 1 не спростовані, завдана Державному підприємству "Виробниче об'єднання "Київприлад" майнова шкода підлягає відшкодуванню відповідачем 1 незалежно від його вини у розмірі, встановленому судом, а саме 487 953,61 грн.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання встановлені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (стаття 1 зазначеного закону).
Відповідно до статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган, державне підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство), юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 3 зазначеного закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Згідно з висновком, наведеним у рішенні Конституційного Суду України від 03.10.2001 № 12/рп-2001, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів.
Згідно зі статтею 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України (ст. 43 Бюджетного кодексу України).
Зі змісту статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України вбачається, що відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою. Таким чином, відшкодування шкоди має здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини 1 статті 43 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Згідно із частиною 2 статті 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України.
Приписами пункту 2 частини 9 прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України встановлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 (далі - Порядок).
Зокрема, пунктами 35, 36 цього Порядку передбачено випадки безспірного списання коштів державного бюджету органами казначейства для відшкодування шкоди, заподіяної юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Для такого списання коштів стягувачі подають документи, визначені в пункті 6 Порядку, до органу державного казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень.
У відповідності до пунктів 1, 9 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Аналіз зазначених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема, безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державного казначейства України.
В свою чергу господарський суд наголошує, що збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.
При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, приписів Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів , а також з положень статей 1173, 1174 ЦК України, і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.12.2019 року у справі № 752/4100/17, від 26.12.2019 року у справі № 646/7744/17.
Відтак суд зазначає, що відшкодування матеріальної шкоди у відповідному розмірі, завданої незаконними рішеннями, діями органу державної влади, його посадової, службової особи, має бути здійснено за рахунок держави, а не за рахунок відповідача 1, оскільки в таких випадках відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, ст. 56 Конституції України відповідальність несе саме держава, а не її органи або посадові чи службові особи. Останні здійснюють свої функції не як приватні особи в своїх інтересах, а від імені держави та в межах покладеної на них державної компетенції.
Враховуючи зазначене, вимога про відшкодування шкоди має заявлятися також до органів, які виконують функції з управління коштами Державного бюджету України, а саме до органу казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, яким заподіяно шкоду.
Таким чином, саме Головне управління державної казначейської служби України у місті Києві є територіальним органом, яке знаходиться за місцезнаходженням Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, та здійснює свої повноваження від імені Державної казначейської служби України.
Враховуючи зазначене, Головне управління державної казначейської служби України у місті Києві у даному випадку є належним відповідачем у справі.
Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16-ц викладено правовий висновок про те, що оскільки саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, отже належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
При цьому судом враховано, що при розгляді справ за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органами державної влади, співвідповідачами у таких справах є відповідні органи Державної казначейської служби України, до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів, наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі не вимагається.
Отже, заявлена до стягнення шкода підлягає стягненню на користь позивача саме з Державного бюджету України.
З огляду на вищевикладене, посилання відповідача 2 на необхідність повернення коштів виключно з рахунку, на який вони були зараховані органу держаної виконавчої служби судом до уваги не приймаються як такі, що спростовуються наявними матеріалами справи та вищевикладеними висновками суду.
Поряд із цим суд зазначає з урахуванням правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 року у справі №910/23967/16, що норма ст. 238 ГПК України не встановлює необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
За таких обставин, оскільки позов заявлено позивачем про відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями (діями) відповідача 1, судовий збір за подання такого позову в порядку пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір" не справляється, отже відсутні і підстави для здійснення розподілу судових витрат, в тому числі в частині судового збору.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" (вул. Гарматна, 2,м. Київ,03680, код ЄДРПОУ 14309669) 487 953,61 грн. (чотириста вісімдесят сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят три грн. 61 коп.) шкоди.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 09 вересня 2021 року.
Суддя А.М. Селівон