ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
"17" серпня 2021 р. м. Ужгород Справа № 907/737/19
За позовом Акціонерного товариства “Комерційний інвестиційний банк”, м. Ужгород
до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю “Доміон”, м. Ужгород
до відповідача 2 ОСОБА_1 , м. Ужгород
з участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 ОСОБА_2 , м. Ужгород
про стягнення 2 141 773 грн. 97 коп. заборгованості за договором кредитної лінії № 02-1/3л-28 від 25.05.2011 року та звернення стягнення на предмет застави,
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Тягнибок К.О.
представники:
Позивача - не з'явився
Відповідача 1 - не з'явився
Третьої особи - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Акціонерним товариством “Комерційний інвестиційний банк”, м. Ужгород заявлено позов до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю “Доміон”, м. Ужгород та до відповідача 2 ОСОБА_1 , м. Ужгород про стягнення 2 141 773 грн. 97 коп. заборгованості за договором кредитної лінії № 02-1/3л-28 від 25.05.2011 року та звернення стягнення на предмет застави. Ухвалою суду від 05.11.2020 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 ОСОБА_2 , м. Ужгород.
Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області із позовними вимогами до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю “Доміон” про стягнення суми 2 141 773 грн. 97 коп., яка включає в себе суми заборгованості за кредитом, заборгованості із сплати відсотків та нараховані на них суми пені, штрафу та трьох процентів річних, що виникла внаслідок невиконання відповідачем 1 Договору кредитної лінії № 02-1/3л-28 від 25.05.2011 року, а також із позовними вимогами до відповідача 2 - ОСОБА_1 як заставодавця про звернення стягнення шляхом продажу з прилюдних торгів (аукціону) на майно, визначене Договором застави майна № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року та додатковими угодами до нього, в рахунок часткового погашення заборгованості за Договором кредитної лінії № 02-1/3л-28 від 25.05.2011 року (із змінами до нього).
Представник позивача на судове засідання 17.08.2021 року подав суду заяву від 17.08.2021 року, якою інформував суд про неможливість з'явитися у дане судове засідання по причині участі в іншому судовому засіданні по розгляду справи Свалявським районним судом, з огляду на що просить суд розглянути дану справу без участі позивача та його уповноваженого представника за наявними у справі матеріалами. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягає на їх задоволенні.
Відповідач 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю “Доміон” не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов, хоча висловив свою позицію по суті заявлених позовних вимог шляхом подання суду письмових пояснень б/н, б/д (вх. № 02.3.1-03/4750/20 від 02.10.2020 року). Вказаними поясненнями відповідач 1 частково визнав позовні вимоги на суму на 1 774 210 грн. 18 коп., а в задоволенні решти позовних вимог просить відмовити, зазначаючи про неможливість одночасного застосування двох видів цивільно - правової відповідальності, а саме, пені та штрафу. При цьому, відповідач 1, покликаючись на аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна, також наголошує на неможливості одночасного задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет застави.
Поміж іншим, відповідач 1 стверджує про намагання позивача приховати факти укладення інших договорів застави, укладених на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 02-1/3л-28 від 25.05.2011 року, внаслідок чого намагається звернути стягнення на майно, що належить відповідачу 2 - ОСОБА_1 , а не на те майно, що також перебуває у заставі, але перебуває у власності безпосередньо відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю “Доміон”.
У судове засідання 17.08.2021 відповідач 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю “Доміон” явку уповноваженого представника не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, із заявами та клопотаннями до суду не звертався.
Відповідач 2 - ОСОБА_1 не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов. Свою позицію по суті заявлених позовних вимог висловив шляхом подання суду письмових пояснень б/н від 02.10.2020 року (вх. № 02.3.1-03/4751/20 від 02.10.2020 року).
У поданих суду поясненнях відповідач 2 зазначає, що одночасне задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з боржника та звернення стягнення на майно заставодавця матиме наслідком подвійне стягнення на користь боржника. При цьому, за переконанням відповідача 2, у боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю “Доміон” (відповідача 1) є в наявності достатньо майна, на яке можна звернути стягнення, і яке також було передано в заставу для забезпечення виконання зобов'язань за договором кредитної лінії № 02-1/3л-28 від 25.05.2011 року. З врахуванням такої обставини відповідач 2 вважає, що позивач зобов'язаний провести стягнення на майно, яке належить на праві власності саме відповідачу 1, і лише за відсутності необхідної суми коштів, у нього виникне право на звернення до суду із заявою про стягнення на заставне майно поручителя (заставодавця).
Додатково відповідач 2 звертає увагу суду на ту обставину, що при укладенні договору застави № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року не була присутньою його дружина, яка є співвласником заставного майна. Наведена обставина стала підставою звернення ОСОБА_2 до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовними вимогами про визнання недійсним договору застави, а також подання в межах даної справи заяви про залучення ОСОБА_2 в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2.
В ході розгляду справи відповідачем 2 - ОСОБА_1 до суду була подана заява від 18.08.2020 року про відмову у вимозі щодо звернення стягнення на предмет застави, оскільки вважає, що відповідно до приписів ст. 21 ГПК України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. При цьому, оскільки договір застави, на підставі якого заявлена вимога про звернення стягнення на майно заставодавця, підписаний ОСОБА_1 як фізичною особою, то така вимога не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
У судове засідання 17.08.2021 року відповідач 2 - ОСОБА_1 явку уповноваженого представника не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, із заявами та клопотаннями до суду не звертався.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 - ОСОБА_2 свої пояснення щодо позову у даній справі висловила шляхом подання суду відзиву від 08.02.2021 року. Таким відзивом третя особа вказує на незаконність договору застави № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року у зв'язку з відсутністю її згоди як одного із подружжя на його укладення, у зв'язку з чим відбулося порушення її прав на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя. Із покликанням на положення ст. 369 Цивільного кодексу України та ст. 65 Сімейного кодексу України третя особа стверджує, що розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом, а згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. При цьому, за твердженням третьої особи, своєї згоди на укладення договору застави майна № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року вона не надавала, а про укладення такого договору їй взагалі не було відомо.
Третя особа, заперечуючи підставність позовних вимог у даній справі в частині звернення стягнення на майно заставодавця, просить суд врахувати при прийнятті рішення у справі те, що майно, яке було передано в заставу згідно договору застави майна № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року, набуте подружжям за час шлюбу, не було придбано відповідачем 2 - ОСОБА_1 як підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, а було придбано як фізичною особою, за спільні сумісні кошти подружжя. За переконанням третьої особи, даний факт підтверджується договором застави майна № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року, де стороною договірних відносин є фізична особа, та договором постачання та монтажу № 30/08 від 30.08.2013 року, де стороною договірних відносин також є фізична особа ОСОБА_1 .
Також третя особа вважає, що вимога позивача про звернення стягнення на майно заставодавця шляхом його продажу з прилюдних торгів є передчасною та незаконною, оскільки першочергово звернення стягнення має відбутися на майно самого боржника, який є платоспроможним товариством, яке провадить свою господарську діяльність та отримує від неї дохід, не перебуває в стані банкрутства чи ліквідації. Враховуючи даний факт, третя особа вважає, що позивач має право здійснювати стягнення за рахунок коштів боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю “Доміон” (відповідача 1), а не посягати на право спільної сумісної власності відповідача 2 та третьої особи.
Під час розгляду справи третя особа зверталася до суду із заявою про зупинення провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею справи Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області № 308/8366/20. Вказувала, що 20.08.2020 року вона подала позовну заяву до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області (справа № 308/8366/20), у якій заявила вимогу про визнання недійсним договору застави майна № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року, оскільки майно, яке передано в заставу відповідачем 2 - ОСОБА_1 , є спільною власністю подружжя. Уклавши вищезазначений договір, відповідач 2 порушив права ОСОБА_2 на майно, яке є спільною власністю подружжя.
Із покликанням на положення ч.ч. 1, 2 ст. 369 Цивільного кодексу України, третя особа стверджує, що вона не надавала згоди на укладення договору застави майна № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року, а аналізуючи положення ч. 4 ст. 369 Цивільного кодексу України наполягає, що відсутність її згоди на укладення договору застави майна № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року є безумовною підставою визнання такого договору недійсним. При цьому, за переконанням третьої особи, така згода мала бути надана обов'язково у письмовому вигляді.
Вищенаведені обставини, за переконанням заявника, свідчать про пов'язаність даної справи та справи Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області № 308/8366/20, оскільки в межах розгляду такої можуть бути встановлені порушення норм чинного законодавства та прав третіх осіб при укладенні договору застави майна № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року, що в свою чергу виключить можливість задоволення позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет застави, а тому, наявні всі підстави для зупинення провадження у даній справі.
За результатами розгляду поданої третьою особою заяви про зупинення провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею справи Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області № 308/8366/20, ухвалою від 03.06.2021 року суд відмовив у задоволенні такої з огляду на ту обставину, що оспорення в межах справи № 308/8366/20, яка розглядається Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, факту дійсності договору застави майна № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року, не свідчить про неможливість розгляду даної справи, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, визначену приписами ст. 204 Цивільного кодексу України.
На підставі ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Згідно приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь - якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача, відповідачів та третьої особи за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками спору.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи,
суд встановив:
25 травня 2011 року між Публічним акціонерним товариством “Комерційний інвестиційний банк” (Банк, кредитор, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Доміон” (Клієнт, позичальник, відповідач 1 у справі) було укладено Договір кредитної лінії № 02-1/3л-28 (надалі Кредитний договір) та в подальшому додаткові угоди до нього № 1 від 01.06.2011 року, № 2 від 09.02.2012 року, № 3 від 16.10.2012 року, № 4 від 01.02.2013 року, № 5 від 25.03.2013 року, № 6 від 24.05.2013 року, № 7 від 22.08.2013 року, № 8 від 31.10.2013 року, № 9 від 13.11.2013 року, № 10 від 03.12.2013 року, № 11 від 09.12.2013 року, № 12 від 17.12.2013 року, № 13 від 08.12.2014 року, № 14 від 12.02.2015 року, № 15 від 22.05.2015 року, № 16 від 22.05.2017 року, згідно якого кредитор (позивач у справі) відкриває позичальнику (відповідачеві 1) кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості в сумі 1 470 255 грн. 14 коп., зі сплатою 1% відсотку річних строком до 21.05.2019 року.
На підставі п. 2.1. Кредитного договору у якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати нарахованих відсотків, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги, кредитор укладає з позичальником та/або майновим поручителем договір застави рухомого майна.
Видача траншів кредиту у відповідності до п. 3.1. Кредитного договору проводиться шляхом оплати з позичкового рахунку позичальника № НОМЕР_1 в АТ “КомІнвестБанк” розрахункових документів позичальника або шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника на цілі, визначені п. 1.3. цього Договору.
У відповідності до 3.7. Кредитного договору нарахування відсотків за користування траншем кредиту здійснюється у валюті кредиту щомісячно, за фактичну кількість днів користування відповідним траншем кредиту в періоді (28-29-30-31/365-366). Сплата відсотків здійснюється в валюті кредиту, та не пізніше 15 числа місяця наступного за звітнім (п. 3.8. Кредитного договору).
В силу умов п. 4.2.7. Кредитного договору, позичальник зобов'язаний забезпечити своєчасне та повне повернення траншів кредиту, відсотків за користування траншами кредиту та можливих штрафних санкцій у відповідності з цим Договором.
Як встановлюють умови підпункту 7.1.1. пункту 7.1. Кредитного договору, у випадку порушення позичальником умов, визначених п. 1.1 цього Договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредиторові штраф у розмірі 25 відсотків від розміру максимального ліміту заборгованості кредитної лінії, що зазначені в п. 1.1. цього Договору.
У випадку прострочення позичальником строків повернення траншів кредиту, визначених договором, позичальник сплачує кредиторові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно повернутої суми траншів кредиту та відсотків за користування за кожен день прострочення, що діє у період, за який сплачується пеня (п. 7.2. Кредитного договору).
Умовами п. 7.4. Кредитного договору встановлено, що у випадку не виконання позичальником будь - яких своїх зобов'язань, визначених цим Договором, протягом більше п'ятнадцяти днів, термін сплати траншів кредиту вважається таким, що настав та, відповідно, позичальник зобов'язаний погасити наявну заборгованість за кредитом, сплатити відсотки за користування кредитом та нараховані штрафні санкції.
В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором, між Публічним акціонерним товариством “Комерційний інвестиційний банк” (заставодержателем, позивачем у справі) та ОСОБА_1 (заставодавцем, відповідачем 2 у справі) було укладено Договір застави майна № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року (надалі - Договір застави) та додаткові угода до нього № 1 від 22.05.2017 року та № 2 від 27.12.2017 року, згідно з яким відповідач 2 передав у заставу наступне майно:
1. Безперебійний блок живлення кількістю 1 шт.;
2. Проектор Barco DP-2K 20C кількістю 1 шт.;
3. Комплект вентиляції проектору Barco DP-2K 20C у кількості 1 шт.;
4. Комплект 3D активної поляризації Leonis у кількості 1 шт.;
5. Окуляри 3D кількістю 250 шт.;
6. П'єдестал проектору у кількості 1 шт.;
7. Екран у кількості 1 шт.;
8. Шнур екранного полотна, м. пог. 300;
9. Витратний матеріал у кількості 1 шт.;
10. Фільтр електричний кількістю 2 шт.;
11. Звукова плата Dolby cat.790EX у кількості 1 шт.
12. Крісла кінотеатральні у кількості 115 шт.,
яке є в заставодавця, зберігається ним за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 40 та належить йому на праві власності на момент укладення цього Договору.
На підставі п. 2.4.7. Договору застави заставодержатель має право звернути стягнення на Предмет застави відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання заставодавцем зобов'язань, забезпечених заставою за цим Договором, вони не будуть виконані.
У тому разі, якщо аукціон (публічні торги) по реалізації заставленого майна оголошено таким, що не відбувся, заставодержатель має право залишити предмет застави за собою без згоди заставодавця за оціночною вартістю. За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету застави, відповідно до чинного законодавства України заставодержатель має право погасити наявну заборгованість заставодавця за Кредитним договором, а також витрати на здійснення вимог, забезпечених заставою (п. 2.4.8., п. 2.4.9. Договору застави).
З врахуванням умов п. 2.4.10. Договору застави, у разі виникнення права звернення стягнення на предмет застави заставодержатель має право реалізувати його відповідно до приписів чинного законодавства України. Заставодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет застави у разі невиконання заставодавцем зобов'язань, передбачених Кредитним договором та пунктами 2.1.2., 2.1.4., 2.1.6. та 2.1.8. цього Договору (п. 2.4.11. Договору застави). У разі, якщо суми грошових коштів, виручених від реалізації предмету застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, заставодержатель вправі отримати повне задоволення вимог відповідно до приписів норм Закону України "Про заставу" (п. 2.4.7. Договору застави).
Свої зобов'язання за Договором кредиту кредитор (банк, позивачу у справі) виконав повністю, що підтверджується виписками з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю “Доміон” (відповідача 1 у справі).
Натомість, відповідач 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю “Доміон” допустив порушення взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, внаслідок чого у нього виникла заборгованість згідно договору кредитної лінії № 02-1/3л-28 від 25.05.2011 року (з додатками до нього), яка станом на 22.11.2019 року становить загальну суму 2 141 773 грн. 97 коп., в тому числі 1 470 255 грн. 15 коп. заборгованості за тілом кредиту, 25 895 грн. 57 коп. заборгованості із сплати відсотків, 255 703 грн. 53 коп. заборгованості із сплати пені, 22 355 грн. 93 коп. заборгованості зі сплати 3% річних та 367 563 грн. 79 коп. штрафу.
Неналежне виконання позичальником (відповідачем 1 у справі) взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором стало підставою звернення позивача до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 1 суми 2 141 773 грн. 97 коп. заборгованості за договором кредитної лінії № 02-1/3л-28 від 25.05.2011 року, у рахунок погашення якої позивачем заявлена позовна вимога про звернення стягнення на предмет застави за Договором застави майна № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року, а саме, майно заставодавця (відповідача 2 у справі).
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Таким чином, на день розгляду спору в суді, обставини спору оцінюються судом з огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Між сторонами у справі виникли цивільно - правові відносини на підставі укладених Кредитного договору та Договору застави в силу ст. 11 Цивільного кодексу України.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі (ст. 205 Цивільного кодексу України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ст. 207 Цивільного кодексу України).
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що договори укладені між сторонами по справі, як цивільно - правові правочини є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.
На підставі ч.ч. 1 та 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Відповідно до частини 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Нормою ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
В силу приписів статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
На підставі частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом установлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Доміон” (відповідач 1 у справі) уклало Кредитний договір (з додатками до нього), однак, допустило порушення взятих на себе за таким Кредитним договором зобов'язань, зокрема, прострочило їх виконання, що підтверджується виписками з рахунку позичальника (відповідача 1 у справі).
З аналізу вищезазначених умов Кредитного договору (з додатками до нього) вбачається, що позичальник зобов'язаний забезпечити своєчасне та повне повернення траншів кредиту, відсотків за користування траншами кредиту та можливих штрафних санкцій у відповідності з цим договором.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом частин 1 та 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законам або договором.
Як встановлюють умови п. 7.1. та п. 7.2. Кредитного договору, у випадку порушення Позичальником умов, визначених п. 1.1 цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредиторові штраф у розмірі 25 відсотків від розміру максимального ліміту заборгованості кредитної лінії, що зазначені в п. 1.1. цього договору, а у випадку прострочення позичальником строків повернення траншів кредиту, визначених договором, позичальник сплачує кредиторові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно повернутої суми траншів кредиту та відсотків за користування за кожен день прострочення, що діє у період за який сплачується пеня.
З врахуванням наведених положень договору, позивачем заявлено вимогу про стягнення штрафних санкції за несвоєчасне виконання відповідачем 1 зобов'язань.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а право визначити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.
При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічної правової позиції притримується і Верховний Суд у постановах від 08.08.2018 року у справі № 908/1843/17, від 09.02.2018 року у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 року у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 року у справі № 922/1720/17.
Позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання нарахована пеня в розмірі 255 703 грн. 53 коп. та 367 563 грн. 79 коп. штрафу.
За положеннями ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Здійснюючи перевірку нарахування позивачем суми 255 703 грн. 53 коп. пені, суд дійшов висновку, що нарахування такої здійснено із дотриманням положень Договору щодо обмеження її розміру подвійною обліковою ставкою НБУ та положень ст. 232 Господарського кодексу України щодо строку її нарахування, а тому, сума 255 703 грн. 53 коп. підлягає стягненню з відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю “Доміон”.
Здійснюючи перевірку нарахування позивачем суми 367 563 грн. 79 коп. штрафу, суд дійшов висновку, що нарахування такої здійснено із дотриманням положень Договору щодо його розміру, а тому, сума 367 563 грн. 79 коп. штрафу підлягає стягненню з відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю “Доміон”.
Також, позивач за прострочку відповідачем 1 повернення заборгованості за Кредитним договором, посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача суму 22 355 грн. 93 коп. 3% річних.
За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Здійснивши перевірку нарахування позивачем трьох процентів річних за заявлений ним період, судом встановлено, що сума трьох процентів річних обрахована вірно та підставно.
Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач 1 у поданих суду поясненнях визнав заявлені позовні вимоги у сумі 1 774 210 грн. 18 коп., заперечивши можливість стягнення з нього суми 367 563 грн. 79 коп. штрафу у зв'язку з неможливістю одночасного застосування двох видів цивільно - правової відповідальності, а судом встановлено наявність законодавчо визначених підстав одночасного нарахування штрафу та пені як видів неустойки, що не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю “Доміон” суми 2 141 773 грн. 97 коп., в тому числі 1 470 255 грн. 15 коп. заборгованості за тілом кредиту, 25 895 грн. 57 коп. заборгованості із сплати відсотків, 255 703 грн. 53 коп. заборгованості із сплати пені, 22 355 грн. 93 коп. заборгованості зі сплати 3% річних та 367 563 грн. 79 коп. штрафу, є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачами не спростованими, а тому, позов в цій частині підлягає задоволенню повністю.
Разом з тим, ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ст. 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Як встановлюють положення ст. 589 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
На підставі ст. 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 591 Цивільного кодексу України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.
В силу ч. 1 ст. 20 Закону України “Про заставу” заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.
Так, сторони у даній справі - банк (позивач у справі) як заставодержатель та ОСОБА_1 (відповідач 2) як заставодавець, в якості забезпечення зобов'язань, що випливають із Договору кредитної лінії № 02-1/3л-28 від 25.05.2011 року, а також усіх додаткових угод до нього, уклали договір застави майна № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року (надалі - договір Застави) та додаткові угоди до нього № 1 від 22.05.2017 року та № 2 від 27.12.2017 року, згідно з яким відповідач 2 передав в заставу майно, а саме,
1. Безперебійний блок живлення кількістю 1 шт.;
2. Проектор Barco DP-2K 20C кількістю 1 шт.;
3. Комплект вентиляції проектору Barco DP-2K 20C у кількості 1 шт.;
4. Комплект 3D активної поляризації Leonis у кількості 1 шт.;
5. Окуляри 3D кількістю 250 шт.;
6. П'єдестал проектору у кількості 1 шт.;
7. Екран у кількості 1 шт.;
8. Шнур екранного полотна, м. пог. 300;
9. Витратний матеріал у кількості 1 шт.;
10. Фільтр електричний кількістю 2 шт.;
11. Звукова плата Dolby cat.790EX у кількості 1 шт.
12. Крісла кінотеатральні у кількості 115 шт.,
яке є в заставодавця, зберігається ним за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 40 та належить йому на праві власності на момент укладення цього Договору.
За умовами ст. 4 договору Застави заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави, зокрема, якщо у момент настання строку виконання зобов'язань за договором кредиту, вони не будуть виконані повністю; звернення стягнення на предмет застави відбувається за вибором заставодержателя у будь-який спосіб, який не суперечить закону.
У ході судового розгляду справи встановлено та не спростовано і не заперечується ніким з учасників процесу, що забезпечене заставою зобов'язання за Кредитним договором відповідачем 1 не виконано, заборгованість перед банком у зв'язку з чим становить суму 2 141 773 грн. 97 коп., відтак, заставодержатель за змістом наведених приписів Цивільного кодексу України та Закону України “Про заставу” вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет застави шляхом продажу з прилюдних торгів (аукціону) визначеного майна, що належить відповідачу 2, у рахунок погашення заборгованості перед банком за Кредитним договором на суму 2 141 773 грн. 97 коп.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та встановлені обставини справи, господарський суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача щодо звернення стягнення на предмет застави.
При цьому, суд враховує, що у своїх постановах Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо того, що стягнення заборгованості за основним зобов'язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов'язання, адже саме кредитор має право обрати, яким чином здійснювати стягнення заборгованості (постанова Верховного Суду від 28.08.2019 року у справі № 759/4036/18, постанова Верховного Суду від 22.05.2019 року у справі № 640/18356/17, постанова Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 761/31346/13-ц, постанова Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі № 2-1513/10).
В цих правовідносинах актуальною є постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 року у справі № 921/107/15-г, зі змісту якої вбачається, що якщо внаслідок судового стягнення предмета іпотеки у кредитора залишилася непогашена заборгованість за основним зобов'язанням, то основне зобов'язання не припиняється відповідно до положень ст. 599 Цивільного кодексу України; за рахунок предмета іпотеки кредитор має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі; застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не вважається подвійним стягненням.
У змісті постанови № 14-546цс19 (№ 361/7543/17) від 19.05.2020 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається в рахунок стягнення заборгованості за основним договором, а отже, таке звернення стягнення не є додатковим стягненням, яке могло б розумітися як подвійне.
Звернення стягнення на предмет застави є додатковим (акцесорним), а не альтернативним способом захисту порушеного права, який може бути використаний разом з основним або окремо, що не являється подвійним стягненням заборгованості, і тому, невизнання можливості одночасного стягнення заборгованості за договором кредиту та звернення стягнення на предмет застави суперечить фундаментальним принципам господарського судочинства, а також не сприяє захисту прав та інтересів учасників судового розгляду.
Враховуючи вищенаведене, Акціонерне товариство “Комінвестбанк” як кредитор має право обирати спосіб стягнення заборгованості, в тому числі одночасно звертаючись і за стягненням заборгованості та зверненням стягнення на предмет застави.
Здійснивши перевірку проведених Банком (позивачем) нарахувань, суд погоджується з наявністю боргу та проведеними нарахуваннями на вказану позивачем суму, відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та підставними.
Доказів погашення відповідачем 1 кредиту та сплати всіх нарахувань матеріали справи не містять.
За таких обставин, заявлені у справі позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Аргументи відповідачів та третьої особи щодо заперечення позовних вимог не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та спростовуються вищенаведеними обставинами та положеннями законодавства.
Твердження відповідача 2 та третьої особи щодо незаконності Договору застави № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року у зв'язку з відсутністю згоди третьої особи як одного із подружжя на його укладення, судом до уваги не приймаються з огляду на презумпцію правомірності правочину, визначену приписами ст. 204 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідачі доказів на спростування викладених позивачем у даному позові обставин суду не подали, а тому, з врахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову повністю.
Судові витрати на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак, на відповідача 1 покладається 32 126 грн. 61 коп. витрат на оплату судового збору та на відповідача 2 - 1 921 грн. витрат на оплату судового збору.
За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Доміон”, 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Минайська, будинок 40 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 32532633) на користь Акціонерного товариства “Комерційний інвестиційний банк”, 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Гойди, будинок 10 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 19355562) суму 2 141 773 (Два мільйони сто сорок одна тисяча сімсот сімдесят три гривні) грн. 97 коп., в тому числі 1 470 255 (Один мільйон чотириста сімдесят тисяч двісті п'ятдесят п'ять гривень) грн. 15 коп. заборгованості за договором кредитної лінії №02-1/3л-28 від 25.05.2011 року, 25 895 (Двадцять п'ять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять гривень) грн. 57 коп. заборгованості зі сплати відсотків, 255 703 (Двісті п'ятдесят п'ять тисяч сімсот три гривні) грн. 53 коп. заборгованості із сплати пені, 22 355 (Двадцять дві тисячі триста п'ятдесят п'ять гривень) грн. 93 коп. заборгованості зі сплати 3% річних та 367 563 (Триста шістдесят сім тисяч п'ятсот шістдесят три гривні) грн. 79 коп. штрафу.
3. В рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю “Доміон” по Договору кредитної лінії №02-1/3л-28 від 25.05.2011 року у сумі 2 141 773 (Два мільйони сто сорок одна тисяча сімсот сімдесят три гривні) грн. 97 коп. на користь Акціонерного товариства “Комерційний інвестиційний банк”, 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Гойди, будинок 10 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 19355562), звернути стягнення шляхом продажу з прилюдних торгів (аукціону) на майно ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), зазначене в Договорі застави майна № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року та додаткових угодах до нього, а саме:
№НазваКількість, шт.
1Безперебійний блок живлення 1
2Проектор Barco DP-2K 20C1
3Комплект вентиляції проектору Barco DP-2K 20C1
4Комплект 3D активної поляризації Leonis 1
5Окуляри 3D250
6П'єдестал проектору1
7Екран 1
8Шнур екранного полотна, м.пог.300
9Витратний матеріал1
10Фільтр електричний2
11Звукова плата Dolby cat.790EX1
12Крісла кінотеатральні115
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Доміон”, 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Минайська, будинок 40 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 32532633) на користь Акціонерного товариства “Комерційний інвестиційний банк”, 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Гойди, будинок 10 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 19355562) суму 32 126 (Тридцять дві тисячі сто двадцять шість тисяч) грн. 16 коп. витрат по сплаті судового збору.
5. Стягнути з ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства “Комерційний інвестиційний банк”, 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Гойди, будинок 10 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 19355562) суму 1 921 (Одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня) грн. витрат по сплаті судового збору.
6. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
7. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 10.09.2021 року.
Суддя Пригара Л.І.