61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
іменем України
30.08.2021 Справа № 905/568/21
Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., при секретарі судового засідання Васильєвій О.М. , розглянувши матеріали
за позовом Фізичної особи-підприємця Кійко Любові Іванівни
до Колективного підприємства “Золушка”
третя особа
на стороні відповідача Фізична особа-підприємець Куликова Валентина Анатоліївна
про зобов'язання запропонувати договір оренди робочого місця
перукаря на тих самих умовах, що були запропоновані іншій особі
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'вився.
Предмет та підстави спору
На розгляд Господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Кійко Любові Іванівни до Колективного підприємства “Золушка” про визнання незаконною відмову Колективного підприємства «Золушка» в надані переважного права на укладання договору оренди робочого місця перукаря та зобов'язання запропонувати позивачеві договір оренди робочого місця перукаря на тих самих умовах, що були запропоновані Фізичній особі- підприємцю Куликовій Валентині Анатоліївні.
Позов обґрунтований тим, що 04.04.2018 між позивачкою та відповідачем укладено договір оренди робочого місця перукаря зі строком дії до 04.03.2021. В подальшому, 23.01.2021 позивачка звернулась до орендодавця з пропозицією укласти новий договір оренди у зв'язку із завершенням строку дії договору оренди від 04.04.2018 на підставі п. 2.3.2. договору, за результатами розгляду якої відповідачем прийнято рішення про відмову в укладанні такого договору, оскільки відповідач має негайну потребу у використанні об'єкту оренди (місце перукаря) безпосередньо у господарській діяльності перукарні.
Позивачка вважає, що на момент прийняття оскаржуваного рішення відповідачем, останнім було порушено переважне право на укладання такого договору з позивачкою та укладено аналогічний договір з Фізичною особою-підприємцем Куликовою Валентиною Анатоліївною, тобто не з працівником перукарні.
Заперечення та пояснення учасників процесу
Заперечення відповідача
Відповідач заперечує проти задоволення позову, оскільки робоче місце, яке перебувало в оренді у позивача по договору оренди від 04.04.2018, знадобилось відповідачу для використанні у господарській діяльності перукарні, за власними потребами, оскільки воно закріплене за працівником підприємства Куликовою В.А. за умовами трудового договору, яка повинна була стати до роботи 27.02.2021 у зв'язку з виходом останньої з відпуски по догляду за дитиною.
Відповідачем повідомлено, що ним на даний час надаються тільки послуги з оренди робочого місця так як підприємство не має касового апарату і не може працювати з готівкою у зв'язку з чим трудовий договір з Куликовою В.А. був розірваний, а робоче місце в перукарні передано останній в оренду. Окрім того, відповідач зазначає, що договір оренди з позивачкою закінчився 04.03.2021, про що відповідач листом повідомив позивачку.
Пояснення третьої особи на стороні відповідача
Третя особа у письмових пояснення, які надійшли до суду 15.07.2021 заперечувала проти задоволення позову та посилалась на те, що позивачка не мала переважного права на укладення договору оренди робочого місця, оскільки інша особа, яка мала намір укладення договору оренди була відсутня. У зв'язку з чим, третя особа стверджує про відсутність порушеного права позивачки з посиланням на позиції, які викладені у постановах Верховного суду України від 18.02.2021 №920/503/19, від 24.12.2020 №910/10734/18, 16.10.2020 №910/12787/17.
Хід розгляду справи та процесуальні дії
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 26.04.2021 позовну заяву від 29.03.2021 (вх. №6478/21 від 01.04.2021) із урахуванням заяви позивача про виправлення недоліків та зміну предмету позову від 12.04.2021 (вх. №8274/21 від 20.04.2021) прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 20.05.2021.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 20.05.2021 відкладено підготовче засідання у справі №905/455/21 на 01.06.2021; витребувано у відповідача копію договору оренди робочого місця перукаря, який укладено з Фізичною особою-підприємцем Куликовою Валентиною Анатоліївною ІПН НОМЕР_1 у березні 2021 року.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 01.06.2021 відкладено підготовче засідання у справі №905/455/21 на 23.06.2021.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 23.06.2021 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізичну особу-підприємця Куликову Валентину Анатоліївну; підготовче засідання відкладено на 06.07.2021; строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 06.07.2021 підготовче засідання відкладено на 28.07.2021.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 28.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу №905/568/21 до судового розгляду по суті на 30.08.2021.
Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та перевірка їх доказами
04.04.2018 між Колективним підприємством «Золушка» (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Кійко Любовью Іванівною (орендар) підписаний договір оренди робочого місця перукаря.
Відповідно до предмету договору орендар передає в строкове платне користування без права викупу робоче місце разом з обладнанням та оснащенням, загальною площею 8 квадратних метрів за адресою: м. Вугледар, вул Трифонова, будинок 15. Робоче місце призначене для використання орендарем тільки для професійної діяльності - послуги перукарень та салонів краси (пункт 1.1. договору).
За оренду робочого місця, орендар сплачує орендодавцю щомісячно орендну плату в розмірі 2 000, 00 грн (пункт 3.1. договору).
Пунктом 2.3.2 договору передбачено право орендаря скористатись переважним правом перед іншими особами на укладення нового договору оренди на новий строк, на інших умовах, запропонованих орендодавцем, за умови, якщо орендар належно виконує свої обов'язки за цим договором. У разі недосягнення домовленостей щодо орендної плати та інших умов договору, переважне право орендаря на укладення договору припиняється.
Відповідно до пункту 6.1. договір оренди робочого місця перукаря від 04.04.2018 набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 35 місяців, а саме з 04.04.2018 по 04.03.2021.
23.01.2021 позивачка звернулась до відповідача з листом про укладення з нею нового договору оренди робочого місця з 5 березня 2021 на підставі 2.3.2 договору на правах переважного права.
Відповідач листом від 19.02.2021 повідомив позивачку про те, що строк дії договору припиняється 04.04.2021 та у подальшому відповідач не має намір продовжувати з позивачкою договір або укладати новий договір з будь-ким. У листі від 09.02.2021 відповідач звернувся до позивачки з проханням по закінченню строку дії Договору про оренду робочого місця від 04.03.2021, а саме 04.04.2021 повернути орендодавцю об'єкт оренди. Відповідач мотивував відмову в укладені нового договору оренди тим, що у орендодавця виникла негайна потреба щодо використання робочого місця перукаря безпосередньо у господарській діяльності, за власними потребами, оскільки воно буде закріплене за працівником підприємства.
Позивачка листом від 24.02.2021 повторно звернулась до керівника відповідача з пропозицією укласти з нею новий договір робочого місця перукаря та з проханням надати їй пропозицію (проект договору) про укладення договору оренди. Також в листі позивач зазначила, що з особистої розмови керівник відповідача повідомила позивачці про намір надати робоче фізичній особі ОСОБА_1 .
Відповідач листом б/д та б/н повідомив позивачку про те, що строк дії договору припиняється 04.03.2021 та подальше продовження є неможливим. Мотиви відмови аналогічні викладеним в листі від 19.02.2021.
Як вбачається з матеріалів справи, робоче місце разом з обладнанням та оснащенням, загальною площею 8 квадратних метрів за адресою: м. Вугледар, вул Трифонова, будинок 15 передано в оренду за договором від 01.04.2021 підписаним між Колективним підприємством «Золушка» та Фізичною особою - підприємцем Куліковою Валентиною Анатоліївною.
За оренду робочого місця, орендар сплачує орендодавцю щомісячно орендну плату в розмірі 2 000, 00 грн (пункт 3.1. договору від 01.04.2021).
Відповідно до пункту 6.1. договору від 01.04.2021, останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє з 01.04.2021 по 31.03.2024.
Відповідачем до матеріалів справи надано копію трудової книжки НОМЕР_2 , відповідно до якої ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачам у період з 31.05.2011 по 30.03.2021 в якості чоловічого перукаря; 30.03.2021 ОСОБА_1 звільнена за власним бажанням відповідно до наказу №1 від 30.03.2021.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 05.03.2021 внесено запис №200255000000002166 про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця Кулікової Валентини Анатоліївни.
Оцінка аргументів учасників справи та мотиви рішення суду
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями статті 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем (орендар) та відповідачем (орендодавець) договору оренди робочого місця перукаря від 04.04.2018, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди.
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Відповідно до частини 1 статті 630 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з ч.1 ст. 763, ст. 764 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Відповідно до частини 2 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Отже, законодавцем чітко встановлено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Строк договору оренди укладеного між позивачем та відповідачем від 04.04.2018 закінчився 04.03.2021. При цьому, судом відмічається, що сторонами не погоджені умови продовження (поновлення) договору оренди. Проте, сторонами погоджені умови щодо переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк.
Згідно з ч.1 ст.777 Цивільного кодексу України, наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.
Згідно з ч.1 ст.285 Господарського кодексу України, орендар має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди.
Отже, реалізація орендарем переважного права можлива тільки у разі припинення дії попереднього договору оренди, а суть такої реалізації зводиться до надання добросовісному орендарю переваги перед іншими особами за рівних запропонованих орендодавцю умов договору оренди.
Позивачка стверджує про порушення її переважного права на укладення договору. Як встановлено судом вище, договір оренди укладений між позивачем та відповідачем закінчив свою дію 04.03.2021. Позивачка, 23.01.2021 звернулась до відповідача з листом з проханням укласти з нею договір оренди робочого місця перукаря з 05.03.2021 на умовах переважного права. Позивачкою не надано примірника проекту договору оренди робочого місця перукаря, яка вона просила укласти з нею відповідача. Відповідач листом від 19.02.2021 повідомив позивачку про те, що строк дії договору закінчується і в подальшому відповідач не має наміру укладати з позивачкою або будь з ким договір оренди робочого місця перукаря у зв'язку з потребою цього місця у власній господарській діяльності відповідача. В подальшому, позивачка ще раз звернулась до відповідача з листом аналогічного змісту та отримала від відповідача лист відмови аналогічного змісту.
Разом з тим, як також встановлено судом вище, робоче місце перукаря, яке перебувало в оренді позивачки (сторони щодо цього факту не заперечували), передано відповідачем в оренду третій особі без самостійних вимог на підставі договору оренди від 01.04.2021.
Отже, станом на момент розгляду справи судом, спір між позивачем та відповідачем стосується тільки переважного права позивачки на укладання договору оренди з нею, а не з третьою особою.
Вирішуючи даний спір, суд враховує висновки Верховного суду зроблені у постановах № 910/12017/17 від 18.01.2018 , №911/1707/15 (3-312гс16.doc) від 25 травня 2016 року, №6-219цс14 від 25 лютого 2015 та виходить з наступного.
Застосована в ч.1 ст.285 Господарського кодексу України та ч.1 ст.777 Цивільного кодексу України фраза, що орендар має переважне право перед іншими особами, свідчить, що переважне право може бути лише в разі наявності інших осіб, що мають намір взяти в оренду той самий предмет, і волі та бажання орендодавця передати даний предмет в оренду.
Намір власника використовувати орендоване майно для власних потреб означатиме відсутність інших претендентів на отримання в оренду майна, а отже і повну відсутність, як такого, переважного права у попереднього наймача перед такими претендентами.
Аналогічно переважне право стосовно оренди приватного майна може бути лише за інших рівних умов для всіх претендентів на орендоване майно, оскільки інакше суперечило б праву та інтересу власника здати в оренду майно на більш сприятливих умовах.
Відповідно до ч.1 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно з ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Вищевикладене та положення ч.1 ст.41 Конституції України, ч.ч.1,2 ст.319 Цивільного кодексу України свідчать, що право вибору власника здавати своє майно в оренду чи використовувати для власних потреб є повним, безумовним та необмеженим.
Разом з тим, за наявності наміру передати майно в оренду та наявності попереднього орендаря, який належно виконував свої обов'язки за договором оренди, за інших рівних умов право вибору орендодавцем орендаря прямо обмежено передбаченим ч.1 ст.285 Господарського кодексу України та ч.1 ст.777 Цивільного кодексу України переважним правом такого попереднього орендаря.
Дане обмеження узгоджується з загальним положенням ч.2 ст.319 Цивільного кодексу України, згідно якої власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Таким чином, в окремих випадках розсуд власника може бути обмежений законом, як в даному випадку ч.1 ст.285 Господарського кодексу України та ч.1 ст.777 Цивільного кодексу України.
При цьому, порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, матиме місце при укладенні договору оренди:
- із новим орендарем при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право;
- у випадку недосягнення згоди щодо плати за новим договором та інших умов договору з іншим наймачем на більш сприятливих умовах та укладення з ним договору на тих самих умовах, які запропоновані попереднім наймачем при реалізації переважного права;
- укладення договору з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю у поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об'єкт оренди для власних потреб.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка, як попередній орендар, повідомила відповідача про намір реалізувати переважне право на укладення договору оренди. Відповідач повідомив позивачку про те, що не має намір укладати договір оренди будь з ким, оскільки місце оренди необхідне відповідачу у власній господарській діяльності. Під час розгляду справи, відповідачем надані пояснення щодо того, яким чином він використав місце оренди у власній господарській діяльності. А саме, відповідач повідомив, що на підприємстві відповідача працювала ОСОБА_1 , з 31.05.2011 та у зв'язку з тим, що у громадянки Куликової В.А. закінчувалась відпустка по догляду за дитиною по досягненню неї 3 років та відповідно відповідач зобов'язаний був забезпечити ОСОБА_1 робочим місцем, а оскільки відповідач надає послуги тільки з оренди та не має касового апарату, відповідач розриває 30.03.2021 з ОСОБА_2 трудовий договір та укладає з нею 01.04.2021 договір оренди робочого місця перукаря, вирішуючи таким чином питання з працевлаштування ОСОБА_2 , яка є багатодітною матір'ю. Слід зазначити, що відповідачем не додано до матеріалів справи належних та допустимих доказів на підтвердження не можливості здійснення власної господарської діяльності з надання парикмахерських послуг.
Окрім того, пояснення відповідача про відсутність на підприємстві відповідача касового апарату та здійснення відповідачем господарської діяльності тільки шляхом надання робочих місць в оренду, а також відсутність в матеріалах справи належних доказів того, що орендоване позивачем робоче місце з 05.03.2021 по 31.03.2021 використовувалось відповідачем у власній господарській діяльності, суд розцінює так, що відповідачем не доведено використання відповідачем у власній господарській діяльності робочого місця разом з обладнанням та оснащенням, загальною площею 8 квадратних метрів за адресою: АДРЕСА_1 у період з 05.03.2021 по 31.03.2021.
Отже, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовується те, що відповідачем 01.04.2021 укладений новий договір оренди з новим орендарем за умови відмови попередньому орендарю з підстав необхідності використовувати об'єкт оренди для власних потреб, проте доказів використання орендованого місця у власній господарській діяльності не надано.
За таких обставин, доводи відповідача про те, що позивачу було правомірно відмовлено в укладенні нового договору з підстав необхідності спірного об'єкту оренду у власній господарській діяльності не знайшли свого документального підтвердження, оскільки фактично відповідач уклав новий договір оренди з третьою особою, яка станом на момент укладання договору оренди не перебувала з відповідачем у трудових відносинах, а набула як і позивачка статусу Фізичної особи-підприємця.
Окрім того, судом відхиляються доводи третьої особи про відсутність порушення переважного права позивачки через те, що ніхто більше не претендував на оренду, оскільки відповідач відмовив позивачці в укладенні нового договору оренди з підстав використання місця у власній господарській діяльності.
Судом досліджені умови договорів оренди укладених з позивачкою від 04.04.2018 та з третьою особою від 01.04.2021 встановлено, що вони містять аналогічні умови щодо розміру орендної плати (2000,00 грн), щодо площі оренди (8 кв.м.), щодо строку оренди -2 роки +/-1 день.
За таких обставин, новий договір оренди від 01.04.2021 укладений з третьою особою на ідентичних умовах, що й з позивачкою. Тому, суд не вбачає намір відповідача укласти з новим орендарем договір оренди на умовах які були б більш прийнятними для орендодавця та відповідно не вбачає реалізацію права відповідача розпорядитись своєю власністю на більш вигідних умовах.
Баланс захисту прав орендодавця та орендаря в тому і полягає, що:
• власник-орендодавець захищений правом вибору, здавати або не здавати своє майно в оренду, та правом змінювати умови договору при його переукладенні на новий строк;
• орендар, який належно виконував свої обов'язки за договором оренди, захищений тим, що за прийнятності для нього нових умов, саме він має переважне право укладення нового договору перед будь-якими іншими особами.
Слід зазначити, що відповідачем не вказується на те, що позивачка не належними чином виконували договір оренди від 04.04.2018.
Суд звертає увагу на те, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, що зумовлює вимогу щодо сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків та здійсненні своїх суб'єктивних прав. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачем не доведено використання об'єкту оренди у власній господарській діяльності та відповідно не спростовано доводи позивачки про порушення її переважного права на укладання договору оренди робочого місця перукаря. Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено переважне право позивачки на укладення договору оренди з відповідачем щодо робочого місця разом з обладнанням та оснащенням, загальною площею 8 квадратних метрів за адресою: м. Вугледар, вул Трифонова, будинок 15.
Разом з тим, оцінивши подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18.
Су зазначає, що вимога про визнання незаконною відмову суб'єкта договірних відносин, по своїй суті є вимогою про встановлення обставин та надання їм правової оцінки як неналежного виконання зобов'язання учасником господарської діяльності. Таким чином, звертаючись до суду з вимогою щодо визнання незаконною відмову Колективного підприємства «Золушка» в надані переважного права на укладання договору оренди робочого місця перукаря, позивач фактично просить встановити певні обставини, які, мали місце у минулому, та надання їм правової оцінки, а саме - неналежне виконання Колективним підприємством «Золушка», як орендодавцем, своїх зобов'язань за договором.
Законом не передбачений такий спосіб захисту цивільних прав або інтересів, як визнання незаконною вимоги суб'єкта цивільних правовідносин, адже задоволення відповідної вимоги не здатне призвести до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів. Тому, встановлення певних обставин не є належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин.
Доводи позивача про недобросовісність поведінки сторін договору оренди можуть бути предметом перевірки під час вирішення судом спору про визнання недійсним нового договору оренди.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення зазначених позовних вимог.
Окрім того, як встановлено судом вище, як позивачка не зверталась до відповідача з проектом нового договору, так і відповідач не надсилав пропозицію позивачці укласти новий договір оренди, а уклав 01.04.2021 новий договір з третьою особою.
Позивачка, обирає захистити своє переважне право орендаря шляхом зобов'язання відповідача запропонувати позивачці договір оренди робочого місця перукаря на тих самих умовах, що були запропоновані Фізичній особі- підприємцю Куликовій Валентині Анатоліївні.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд звертає увагу на те, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Відповідно до спірних правовідносин, що є предметом розгляду даної справи порушене право полягає, саме в переважному праві на укладення нового договору оренди, який в свою чергу відповідає змісту інтересу відповідача у використанні робочого місця перукаря. З огляду на зазначене, належним способом захисту порушеного права позивача могла б бути вимога про визнання укладеним договору оренди робочого місця на умовах, визначених у проекті договору, який би запропонувала позивачка. Проте, позивачка проекту договору оренди відповідачу не надсилала. Відповідач також не пропонував позивачці проект договору. Разом з тим, станом на момент розгляду справи судом, чинним є підписаний договір оренди між відповідачем та третьою особою. Тобто, об'єкт оренди щодо якого позивачка просить суд зобов'язати відповідача вчинити певні дії, як то запропонувати їй договір оренди на тих же умовах, що й третій особі, станом на теперішній час, знаходиться в оренді у Фізичної особи - підприємця Куликової Валентини Анатоліївні на підставі чинного договору оренди. Позивачкою не ставиться перед судом вимога про визнання недійсним договору оренди від 01.04.2021 укладеного між відповідачем та третьою особою, як такого, що порушує переважне право позивача на укладення договору оренди. Позивачкою не заявлена вимога про визнання укладеним (зобов'язання відповідача укласти) договору оренди. Вимога позивачки про зобов'язання відповідача запропонувати їй договір оренди на тих самих умовах, що були запропоновані третій особі, по суті є (а) зверненням за захистом не права, а обов'язку, (б) примушенням особи до вчинення дії, яка є її правом, а не обов'язком.
Крім того, обраний позивачем спосіб захисту цивільного права не передбачено законом, оскільки він не підпадає під примусове виконання обов'язку в натурі, передбачене пунктом 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, суд вважає, що позивачкою не вірно обраний спосіб захисту порушеного права.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №378/596/16-ц, а також у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №916/1940/19, від 09.11.2020 у справі № 922/178/20 та від 03.12.2020 у справі №910/1643/20.
Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволені позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 Конституції України та ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Судові витрати.
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивачку.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 210, 232, 233, 236, 237, 238, 240, Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволені позовних вимог повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до суду апеляційної інстанції у порядку та строки передбаченими ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 30.08.2021 складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено та підписано 09.09.2021.
Суддя Д.М. Огороднік