30.08.2021 року м.Дніпро Справа № 908/112/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Дарміна М.О., Березкіної О.В.,
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від відповідача: Шульга Ю.О. представник, довіреність № 177 від 09.07.2021 р.;
представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Концерну “Міські теплові мережі” на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.04.2021, ухвалене суддею Дроздовою С.С., повний текст якого складений 27.04.2021, у справі №908/112/21
за позовом Концерну “Міські теплові мережі”, м. Запоріжжя,
до Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго”, м. Запоріжжя,
про стягнення 106 726 грн. 00 коп.,
Концерн “Міські теплові мережі” звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” про стягнення 70 867 грн. 39 коп. пені, 21 836 грн. 21 коп. інфляційних втрат, 14 022 грн. 40 коп. 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 600277 від 01.09.2006 в частині повної та своєчасної оплати спожитої теплової енергії.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.04.2021 у справі №908/112/21 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” на користь Концерну “Міські теплові мережі” 9 146 грн. 38 коп. пені, 21 836 грн. 21 коп. інфляційних втрат, 14 022 грн. 40 коп. 3 % річних, 27 грн. 24 коп. поштових витрат з направлення позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу, 886 грн. 39 коп. судового збору.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду у частині відмови по стягненню пені в розмірі 61 721,01 грн та судового збору у сумі 1215,61 грн, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся позивач, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, нез'ясування обставин справи, просить рішення суду від 22.04.2021 скасувати в оскаржуваній частині, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги по стягненню пені в сумі 70 867,39 грн задовольнити у повному обсязі.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції безпідставно здійснений висновок щодо того, що розмір пені обмежений подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що суперечить умовам договору, відповідно до якого розмір пені визначений на рівні 0,5 % від суми простроченого платежу, але не більше суми обумовленої чинним законодавством. Законодавством, а саме ст.1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" унормовано, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
Відповідач, Публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго”, у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення, зазначає, що оскільки пункт 7.2.8 передбачає застосування пені за несвоєчасну оплату платежів, дана неустойка є договірною, а не законною, тому наведена судова практика Позивача щодо застосування саме законної неустойки є необґрунтованою, а судова практика, яка зазначена Відповідачем по справі №908/1305/20 стосується аналогічних умов договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, тому суд першої інстанції вірно дійшов висновків про застосування до спірних правовідносин Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, шо є аналогічним висновкам судової практики апеляційної інстанції по справі №908/1305/20.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.05.2021 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу Концерну “Міські теплові мережі” залишено без руху у зв'язку з неподанням доказів оплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (3153,00 грн) та неподання доказів направлення скарги відповідачу листом з описом вкладення. Апелянту наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2021 (у складі колегії суддів: головуючий, доповідач - Іванов О.Г., Березкіна О.В., Антоніка С.Г.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Концерну “Міські теплові мережі” на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.04.2021 у справі № 908/112/21; постановлено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Розпорядженням керівника апарату суду від 19.07.2021 відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої систему документообігу суду, з метою вчинення певної процесуальної дії, а саме - розгляду клопотання про призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін та подальшого розгляду справи, призначено повторний автоматизований розподіл справи №9084/112/21 у зв"язу з відпусткою суддів - членів колегії суддів Антоніка С.Г., Березкіної О.В.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2021, справу №908/112/21 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Кузнецова І.Л., якою справу прийнято до свого провадження.
Ухвалою суду від 19.07.2021 клопотання Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з викликом учасників справи задоволено; призначено розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін на 09.08.2021.
Ухвалою суду від 27.07.2021 задоволено клопотання відповідача та судове засідання призначено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
09.08.2021 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/112/21 у зв'язку зі звільненням з посади за рішенням Вищої ради правосуддя від 05.08.2021 через подання нею відповідної заяви про відставку судді Кузнецової І.Л.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2021, справу №908/112/21 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., Дармін М.О., якою справу прийнято до свого провадження.
09.08.2021 до суду надійшла заява позивача про розгляд справи за його відсутності.
В судовому засіданні 09.08.2021 оголошено перерву до 30.08.2021.
В судовому засіданні 30.08.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи
01.09.2006 між Концерном “Міські теплові мережі” в особі філії Концерну “Міські теплові мережі Жовтневого району (теплопостачальна організація) та Відкритим акціонерним товариством “Запоріжжяобленерго” (в подальшому перейменоване на Публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго”) (споживач) укладено договір про купівлю-продаж теплової енергії в гарячій воді № 600277 (договір).
Відповідно до п. 1.1 договору, теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання відпустити теплову енергію в гарячій воді споживачу, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього договору та додатками до нього, що є їх невід'ємними частинами.
Під час виконання умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлено цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися Законом України “Про теплопостачання”, “Правилами користування тепловою енергією”, “Правилами підготовки теплових господарств до опалювального періоду”, “Правилами будови і безпечної експлуатації трубопроводів пари та гарячої води”, “Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж”, та іншими актами цивільного законодавства і нормативно-правовими актами та документами.
В розумінні Закону України “Про теплопостачання” та Правил користування тепловою енергією, споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.
Згідно договору постачання теплової енергії в гарячій воді здійснюється на орендоване, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова, 73 (об'єкт теплопостачання).
Згідно з п.п. 3.2.1, 3.2.6 договору відповідач зобов'язався виконувати умови договору та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.
Розділом 6 договору визначено порядок розрахунків за теплову енергію.
Пунктом 6.1 договору сторони обумовили, що розрахунки за даним договором здійснюються в грошовій формі відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування тарифів (цін) діючих на час розрахунків (Додаток №5 до цього договору) та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії або даних, встановлених розрахунковим способом.
Згідно з пунктом 6.2 договору розрахунковим періодом є календарний місяць.
За умовами пункту 6.3 договору оплата за теплову енергію проводиться шляхом перерахування грошових коштів у розрахунковому періоді на поточний рахунок Теплопостачальної організації. Остаточні розрахунки за відпущену у розрахунковому періоді теплову енергію здійснюються Споживачем на підставі акту приймання-передачі теплової енергії у термін до 25 числа місяць, наступного за розрахунковим.
Відтак, за умовами укладеного сторонами договору у Теплопостачальної організації виникає обов'язок безперебійного забезпечення тепловою енергією Споживача, а у Споживача за кожний розрахунковий період утворюються грошові зобов'язання по сплаті за фактично відпущену йому теплову енергію.
Сукупність невиконаних відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем за означеним Договором утворює для відповідача перед позивачем заборгованість у певному розмірі та за певні періоди часу.
Відповідно до п. 10.1 договір набуває чинності з 01.09.2006 і діє до 01.09.2007. Згідно з п. 10.2 договір припиняє свою дію у випадках: взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття відповідного рішення господарським судом; ліквідації однієї із сторін.
Пунктом 10.4 договору встановлено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо не відбулася ні одна із обставин, передбачених у п. 10.2 договору.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 31.01.2017 у справі № 908/3269/16 встановлено, що позивач у період: листопад 2013р., листопад 2014р.-квітень 2015р., жовтень 2015р.-квітень 2016р. відпустив відповідачу теплову енергію на загальну суму 999 164,48 грн. Матеріали справи містять акти приймання-передачі теплової енергії за спірний період (акти приймання-передачі за: листопад 2013р. на суму 53903,35 грн., листопад 2014р. на суму 46607,73 грн., грудень 2014р. на суму 77728,01 грн., січень 2015р. на суму 98170,52 грн., лютий 2015р. на суму 81997,06 грн., березень 2015р. на суму 96888,84 грн., квітень 2015р. на суму 44654,45 грн., жовтень 2015р. на суму 23336,11 грн., листопад 2015р. на суму 71565,95 грн., грудень 2015р. на суму 82680,66 грн., січень 2016р. на суму 122878,45 грн., лютий 2016р. на суму 88863,97 грн., березень 2016р. на суму 72905,50 грн., квітень 2016 на суму 27662,33 грн.) підписані обома сторонами та скріплені їх печатками і рахунки на оплату вказаних атів. Однак, зазначена в актах сума в установлений договором строк відповідачем в повному обсязі не сплачена. За спірний період відповідачем здійснена оплата лише по актам: за листопад 2013р. в сумі 53 903,35 грн.; за листопад 2014р. в сумі 55 929,28 грн. та за грудень 2014р. в сумі 77 728,01 грн. Інші акти приймання-передачі теплової за період: січень 2015р.-квітень 2015р., жовтень 2015р.-квітень 2016р. залишені відповідачем без оплати. Заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену у спірному періоді теплову енергію склала 811 603 грн. 84 коп. Внаслідок прострочення відповідачем грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення 3% річних в сумі 26 696,75 грн. нарахованих за загальний період: з 25.12.2013 по 31.10.2016 та втрати від інфляції в сумі 119 993,94 грн. за період: лютий 2015р. - вересень 2016р., також заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 91 193,11 грн. за загальний період з 25.11.2015 по 21.04.2016.
На підстав рішення Господарського суду Запорізької області від 31.01.2017 у справі № 908/3269/16 позов задоволено частково, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” на користь Концерну “Міські теплові мережі” суму 811 603 грн. 84 коп. основного боргу, розстрочивши виконання рішення господарського суду № 908/3269/16 від 31.01.2017 строком на 6 (шість) місяців, починаючи з лютого 2017 р., зі сплатою рівними частинами по 135267,30 грн. щомісячно, останній місяць - 135 267,34 грн. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” на користь Концерну “Міські теплові мережі” суму 45 026 грн. 81 коп. пені, суму 26 618 грн. 35 коп. - 3% річних, суму 119 993 грн. 94 коп. втрат від інфляції та суму 15 724 грн. 04 коп. витрат зі сплати судового збору, розстрочивши виконання рішення господарського суду № 908/3269/16 від 31.01.2017 строком на 6 (шість) місяців, починаючи з лютого 2017р., зі сплатою рівними частинами по 34 560,52 грн. щомісячно, останній місяць - 34 560,54 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення в апеляційному порядку не оскаржено та 14.02.2017 набрало законної сили.
24.02.2017 на виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 31.01.2017 у справі № 908/3269/16 видано наказ.
Позивач у позовній заяві зазначив, що основний борг - 811 603,84 грн. - заборгованість за теплову енергію за період з період з листопад 2013р., листопад 2014р.-квітень 2015р., жовтень 2015р.-квітень 2016р., стягнутий рішенням Господарського суду Запорізької області від 31.01.2016 у справі № 908/3269/16, сплачений частково, сума основного боргу на день подання цієї заяви складає 100 567,83 грн.
Дослідивши зміст наданих сторонами листів та графік погашення заборгованості, що був укладений між позивачем та відповідачем за наслідками перемов, судом встановлено, що строк оплати, встановлений графіком погашення заборгованості за договором № 600277 від 01.09.2006 сплив 31.12.2019.
У зв'язку з тим, що на день подання даної позовної заяви Концерном “Міські теплові мережі”, рішення Господарського суду Запорізької області № 908/3269/16 виконано частково, позивачем нараховано відповідачу 35 701 грн. 58 коп. пені, 4 022 грн. 71 коп. інфляційних втрат, 2 984 грн. 06 коп. 3% річних.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.08.2018 у справі № 908/1116/18 позовні вимоги концерну “Міські теплові мережі” задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” на користь Концерну “Міські теплові мережі” 1 095 328 грн. 64 коп. основного боргу, 10 000 грн. 00 коп. пені, 82 261 грн. 82 коп. втрат від інфляції, 19 885 грн. 83 коп. 3 % річних та 18 335 грн. 71 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення в апеляційному порядку не оскаржено та 13.09.2018 набрало законної сили.
Позивач у позовній заяві зазначив, що у зв'язку з тим, що основний борг - 1 095 328, 64 грн. - заборгованість за теплову енергію за період з жовтня 2016 р. по березень 2017 р. та з листопада 2017 р. по березень 2018 р. стягнутий рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.08.2018 у справі № 908/1116/18, не сплачений в повному обсязі, сума основного боргу на день подання цієї заяви складає 1 095 328 грн. 64 коп., строк оплати частини суми, встановлений графіком погашення заборгованості минув 31.12.2019 і за виключенням 403 542 грн. 20 коп., вся сума є простроченою.
У зв'язку з тим, що на день подання даної позовної заяви Концерном “Міські теплові мережі”, рішення Господарського суду Запорізької області № 908/1116/18 від 13.08.2018 не виконане відповідачем в повному обсязі, позивачем нараховано відповідачу 35 165 грн. 81 коп. пені, 17 813 грн. 50 коп. інфляційних витрат, 11 038 грн. 34 коп. 3 % річних.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасності оплати отриманої теплової енергії стало підставою для звернення позивача з вимогою про стягнення з відповідача нарахованих за порушення строків виконання грошового зобов'язання пені, інфляційних витрат та відсотків річних у примусовому порядку.
Задовольняючи позовні вимоги частково, господарський суд дійшов висновку, що позивачем здійснений невірний розрахунок пені, оскільки розмір пені обмежується подвійною обліковою ставкою Національного банку України відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань".
Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок позивача є правильним, складеним відповідно до вимог чинного законодавства, вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних задовольняються судом повністю.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів констатує, що рішення господарського суду оскаржується лише в частині відмови у стягненні пені у заявленому позивачем розмірі та розподілу судових витрат.
Оскільки рішення суду в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних не оскаржується, тобто не є вимогою апеляційної скарги, тому суд апеляційної інстанції законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині не перевіряє.
Відповідно до вимог частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, з урахуванням меж апеляційного оскарження, колегія суддів лише частково погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення пені з наступних мотивів.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу (ЦК) України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Теплопостачальною організацією є суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Частинами 4, 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до частини першої статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 Цивільного кодексу України дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу.
Пункт 40 Правил користування тепловою енергією № 1198 від 03.10.2007 передбачає, що споживач зобов'язаний дотримуватись вимог нормативно-технічних документів та договору, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
У відповідності до ст. 276 ГК України оплата енергії, що відпускається здійснюється відповідно до умов договору.
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пунктів 6.2, 6.3 договору розрахунковим періодом є календарний місяць; споживач зобов'язаний до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, перерахувати на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації суму заборгованості за спожиту теплову енергію.
Обставини виконання сторонами умов договору стали предметом дослідження Господарським судом Запорізької області у справах № 908/1116/18 та 908/3269/16.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, факт порушення з боку відповідача зобов'язань щодо оплати вартості отриманої від позивача теплової енергії на загальну суму 811 603 грн. 84 коп. у визначений договором строк остаточно встановлено рішенням господарського суду від 31.07.2017 у справі № 908/3269/16, а зобов'язання щодо оплати вартості отриманої від позивача теплової енергії на загальну суму 1 095 328 грн. 64 коп. у визначений договором строк остаточно встановлено рішенням господарського суду від 13.08.2018 у справі № 908/1116/18.
Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язань. Якщо учасники зобов'язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов'язання, воно вважатиметься припиненим. Виконання, яке припиняє зобов'язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Такого ж висновку дійшов Верховний суд України в ухвалі від 12.03.2009 у справі № 6-9743сво08, в якій зазначено, що саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Наведене відповідає також правовій позиції ВСУ, викладеній у постановах від 20.12.2010 № 3-57гс10, від 04.07.2011 № 3-65гс11, від 12.09.2011 № 3-73гс11, від 24.10.2011 № 3-89гс11, від 14.11.2011 № 3-116гс11, від 23.01.2012 № 3-142гс11; правовій позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведеній у постановах від 12.03.20218 по справі №914/712/16, від 23.10.2018 по справі №913/70/18.
Доказів виконання рішень суду у справах № 908/3269/16, № 908/1116/18 та грошового зобов'язання ані в добровільному, ані в примусовому порядку суду не надано.
Позивачем, серед іншого, заявлено до стягнення 70 867 грн. 39 коп. пені.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Аналогічні положення містіться і в Господарському кодексі України.
Так, частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За наведеними вище положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
За пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 встановлено, що з аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зазначила, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Сторонами пунктом 7.2.8 договору встановлено, що в разі сплати або несвоєчасної оплати споживачем за теплову енергію відповідно до терміну, встановленого у п. 6.3 цього договору, з наступного дня після закінчення терміну сплати споживачу нараховується пеня у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу (але не більше суми обумовленої чинним законодавством) за кожен день прострочення по день фактичної оплати.
Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 35 701,58 грн. пені за загальний період з 01.01.2020 по 11.03.2020, нараховану на суму основної заборгованості у розмірі 100 567,83 грн. стягнуту рішенням суду від 31.01.2017 у справі № 908/3269/16, яка залишилася не погашеною.
Також Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 35 165,81 грн. пені за загальний період із 01.01.2020 по 11.03.2020, нараховану на суму основної заборгованості у розмірі 57 648,87 грн. стягнуту рішенням суду від 13.08.2018 у справі № 908/1116/18, яка залишилася не погашеною.
Нараховуючи пеню, позивач посилається на Закон України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", який встановлює відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Відтак, надана позивачем відповідачу за договором № 600277 від 01.09.2006 послуга є комунальною послугою.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
Приймаючи оскаржуване рішення в частині пені, суд першої інстанції послався на Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
Так, згідно з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Отже, вказаним законом регламентується, що розмір пені сторони мають встановити у договорі, втім, визначений граничний розмір пені, який не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
В свою чергу, Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" визначений розмір пені за несвоєчасні розрахунки суб'єктами підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності, за спожиті комунальні послуги на рівні одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
Таким чином, вказаними нормативно-правовими актами визначений різний граничний розмір стягуваної пені.
Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 30.01.2009 №Н-35267-18 "Щодо порядку застосування нормативно-правових актів у разі існування неузгодженості між підзаконними актами" висловлена позиція Міністерства юстиції щодо порядку правозастосування у разі суперечності правових норм підзаконних нормативно-правових актів однакової юридичної сили. Також така позиція висловлена у листі від 26 грудня 2008 року N 758-0-2-08-19 "Щодо практики застосування норм права у випадку колізії".
Зокрема, у пункті 1 листа зазначено, що у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням "застарілих" норм з одного й того ж питання.
Крім того, у пункті 4 листа зазначається, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” прийнятий 22.11.1996 №543/96-ВР та є загальним щодо питання відповідальності за порушення грошових зобов'язань.
Закон України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" прийнятий 20.05.1999 №686-ХІV та є спеціальним актом (законом), що регулює питання відповідальності спеціальних суб'єктів (суб'єктів підприємницької діяльності) за порушення певного зобов'язання (за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій).
Відтак, саме у спірних правовідносинах застосуванню підлягає спеціальний закон - Закон України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".
Так, сторонами у договорі № 600277 визначений інший розмір пені, ніж встановлений ст.1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" - на рівні 0,5% від суми простроченого платежу, що узгоджується з нормою цього Закону.
Цим спеціальним законом загальний розмір пені обмежується - він не може бути більшим 100 відсотків загальної суми боргу.
З огляду на викладене, позивачем здійснений розрахунок пені у розмірі 0,5% від невчасно сплаченої суми заборгованості:
- за загальний період з 01.01.2020 по 11.03.2020, нараховану на суму основної заборгованості у розмірі 100 567,83 грн. стягнуту рішенням суду від 31.01.2017 у справі № 908/3269/16, яка залишилася не погашеною на суму 35 701,58 грн.;
- за загальний період із 01.01.2020 по 11.03.2020, нараховану на суму основної заборгованості у розмірі 57 648,87 грн. стягнуту рішенням суду від 13.08.2018 у справі № 908/1116/18, яка залишилася не погашеною на суму 35 165,81 грн.
Враховуючи розрахунок Позивача (межі зазначеного ним періоду), дні фактичної сплати Відповідачем суми боргу, положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, колегія суддів відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування пені погоджується з розрахованим позивачем розміром пені у загальній сумі 70 867,39 грн. за загальний період з 01.01.2020 по 11.03.2020, яка підлягала стягненню з Відповідача.
Колегія суддів констатує, що розмір пені не перевищує 100 відсотків загальної суми боргу.
З огляду на викладені вище обставини справи, судом першої інстанції безпідставно застосовано Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, який не підлягав застосуванню у спірних відносинах, та не застосовано Закон України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", який підлягав застосуванню, про що вірно зазначено апелянтом в апеляційній скарзі, внаслідок чого рішення в частині стягнення пені підлягає скасуванню, а апеляційна скарга частковому задоволенню.
Розглянувши клопотання відповідача, яке було викладене у відзиві на позовну заяву про зменшення розміру пені на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України до 50 %, колегія суддів вважає його обґрунтованим, з огляду на наступне.
Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розмір неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розміру неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення.
Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.
Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст.86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання; негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Обґрунтовуючи дане клопотання, відповідач посилається на те, що на даний час останній знаходиться у вкрай тяжкому фінансовому стані у зв'язку з наявною багатомільйонної заборгованості з податкового боргу. Станом на 31.12.2020 у відповідача наявний податковий борг, який становить 1,152,4 млрд. грн. На рахунках ПАТ “Запоріжжяобленерго” відсутні грошові кошти, на підтвердження чого Відповідач надає довідки про залишки грошових коштів на поточних рахунках. Звертає увагу суду на те, що Відповідач не може розраховувати на кошти, що надходять на його рахунки, оскільки на ці рахунки Постановою від 22.09.2017 в межах виконавчого провадження №53254372 накладено арешт. На все майно, що належить ПАТ "Запоріжжяобленерго", у межах суми звернення стягнення 27737758,66 грн. та грошові кошти, що містяться на усіх рахунках в банківських установах, у межах суми звернення 109936196,39 грн., постановами відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби (ВП № 55890429) накладено арешти. Станом на 01.01.2021 кредиторська заборгованість ПАТ “Запоріжжяобленерго” за роботи, послуги, ТМЦ (без врахування заборгованості за електроенергію та штрафних санкцій ДП “Енергоринок”) становить 234 млн. грн. Станом на 01.01.2021 дебіторська заборгованість становила: - 1 499,5 млн. грн. - споживачів за електроенергію, відпущену до 01.01.2019, у тому числі найбільші боржники: ТОВ “ЗТМК” - 778,2 млн. грн., ПАТ “ЗЗФ” - 325,3 млн. грн., ДП “Кремнійполімер” - 172, 0 млн. грн., ТОВ “Завод напівпровідників” - 20, 9 млн. грн. -461,9 млн. грн. покупців послуг з розподілу електричної енергії, у тому числі найбільші боржники: ТОВ “Запоріжжяелектропостачання” - 403,9 млн. грн., ДПЗД “Укрінтеренерго” - 26,7 млн. грн. Недостатність обігових коштів виникла в наслідок несвоєчасної та неповної сплати зобов'язань з послуг розподілу електричної енергії ТОВ “Запоріжжяенергопостачання” (далі ПУП) та ДПЗД “Укрінтеренерго” (далі ПОН). Так, станом на 01.01.2021 заборгованість ПУП яка виникла протягом 2019 року становить 113,2 млн. грн., та приріст заборгованості за 12 місяців у сумі 290,7 млн. грн. Заборгованість ПОН станом на 01.01.2021 становить -26,7 млн. грн. Станом на 31.12.2020 загальний розмір заборгованості Відповідача перед ДП “Енергоринок” становить 412,4 млн. грн. Одним із джерел інформації, які об'єктивно відображають майнове і фінансове становище підприємства і використовуються для аналізу господарської діяльності підприємства є: баланс підприємства (ф.1) та звіт про фінансові результати (ф.2), з яких вбачається збиток підприємства. Також, критичний фінансово-господарський стан, на думку відповідача, підтверджується висновком судового експерта, наданого в рамках проведеного економічного дослідження №282 від 17.05.2018. За наслідками експертного дослідження, мотивованим висновком судового експерта встановлено, що станом на 31.12.2017 основні економічні показники (ліквідність, платоспроможність, рентабельність) характеризують фінансовий стан ПАТ “Запоріжжяобленерго” ознаками критичної неплатоспроможності, фінансової нестабільності та потенційного банкрутства. Велика частка дебіторської заборгованості в загальній структурі активів знижує ліквідність і фінансову стійкість підприємства та підвищує ризик фінансових збитків підприємства. ПАТ “Запоріжжяобленерго” не може погасити свої короткострокові зобов'язання та не має резервів для розширення діяльності, чистий фінансовий результат Товариства за 2017 є збиток (копія висновку № 282 від 17.05.2018).
Крім того, у зв'язку з тяжким фінансовим станом споживачів - юридичних осіб, ПАТ “Запоріжжяобленерго” змушене укладати договори про реструктуризацію заборгованості, що по суті є перенесенням термінів оплати за спожиту електричну енергію. ПАТ “Запоріжжяобленерго” є підприємством державного сектору економіки та включено до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 № 36-р. ПАТ “Запоріжжяобленерго” включено до переліку об'єктів великої приватизації державної власності. На сьогоднішній день у ПАТ “Запоріжжяобленерго” відсутні кошти для фінансування в необхідному обсязі першочергових та обов'язкових витрат товариства, таких як податковий борг, проведення поточних ремонтів мереж, тому задоволення судом у повному обсязі вимоги позивача щодо стягнення пені призведе до появи додаткового фінансового тягаря на підприємство.
На думку колегії суддів апеляційного господарського суду, надані Відповідачем до матеріалів справи під час розгляду справи судом першої інстанції вищезазначені докази, ступінь виконання відповідачем зобов'язань за договором, причини несвоєчасного виконання зобов'язання, значимість підприємства відповідача для населення та держави - містять об'єктивні відомості про винятковість даного випадку, що надає право суду для зменшення неустойки.
Колегією суддів також враховано інтереси Позивача, прийнято до уваги, що діяльність останнього має важливе значення щодо надійного і безпечного постачання теплової енергії та беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір заявлених штрафних санкцій на 50%, а саме до 35 433,69 грн. чим забезпечиться дотримання балансу інтересів обох сторін.
Колегія суддів зауважує, що зменшення розміру пені є правом суду. При цьому, розмір такого зменшення ґрунтується на обставинах справи, встановлених судом при дослідженні поданих сторонами доказів.
За приписами п.3, 4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. При цьому неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на те, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи застосував закон, який не підлягав застосуванню та не застосував спеціальний закон, що регулює спірні відносини, рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по справі, зокрема по сплаті судового збору покладаються на Відповідача, оскільки рішення ухвалено на користь Позивача.
Оскільки загальна ціна позову становить 106 726,00 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв'язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282, 283 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Концерну “Міські теплові мережі” на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.04.2021 у справі № 908/112/21 - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 22.04.2021 у справі № 908/112/21 - скасувати в частині стягнення пені та змінити в частині стягнення судового збору.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Концерну “Міські теплові мережі”, м. Запоріжжя, до Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго”, м. Запоріжжя, в частині стягнення пені в сумі 70 867,39 грн - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго”, м. Запоріжжя на користь Концерну “Міські теплові мережі”, м. Запоріжжя 35 433,69 грн. пені та 2102,00 грн судового збору.
В решті позовних вимог по стягненню пені - відмовити.
В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 22.04.2021 у справі № 908/112/21 - залишити без змін.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго”, м. Запоріжжя на користь Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго”, м. Запоріжжя 3153,00 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
Видачу відповідних наказів, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Запорізької області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 09.09.2021.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Березкіна