ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
07 вересня 2021 року Справа № 924/298/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Саврій В.А.
секретар судового засідання Олійник Т.М.
за участю представників сторін:
позивача: Безпалюка О.Л., адвоката, довіреність 14-338 від 22.12.20 (в режимі відеоконференції)
відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Міського комунального підприємства “Хмельницьктеплокомуненерго” (вх.3132/21 від 26.07.2021) та Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вх.3247/21 від 02.08.2021) на рішення господарського суду Хмельницької області, ухваленого 24.06.21р. суддею Кочергіною В.О. о 15:30 у м.Хмельницькому, повний текст складено 05.07.21р. у справі № 924/298/21
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Міського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго"
про стягнення 1661207 грн. 30 коп., з яких 585831 грн. 44 коп. пені, 594040 грн. 26 коп. 3% річних, 481335 грн. 60 коп. втрат від інфляції
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 24.06.21 у справі № 924/298/21 позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Міського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго" про стягнення 1661207грн 30коп., з яких 585831грн 44коп. пені, 594040грн 26коп. 3% річних, 481335грн 60коп. втрат від інфляції задоволено частково.
Стягнуто з Міського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 292915грн 72коп. (двісті дев'яносто дві тисячі дев'ятсот п'ятнадцять гривень 72 копійки) пені, 594040грн 26коп. (п'ятсот дев'яносто чотири тисячі сорок гривень 26 копійок) 3% річних, 481335грн 60коп. (чотириста вісімдесят одна тисяча триста тридцять п'ять гривень 60 копійок) втрат від інфляції, 24918грн 11коп. (двадцять чотири тисячі дев'ятсот вісімнадцять гривень 11 копійок) витрат по оплаті судового збору. В решті суми позову відмовлено.
В обґрунтування рішення, суд з посиланням на ст.ст.11, 16, 526, 549, 551, 610, 611, 612, 625 ЦК України, ст. ст.175, 230, 233 ГК України, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду №910/11249/17 від 29.01.2019, у справі №920/1013/18 від 23.09.2019, постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, умови договору постачання природного газу від 23.09.2019 №3040/1920-ТГ-34, прийшов до висновку про зменшення розміру пені на 50% , відмову у зменшенні 3% річних та інфляційних і відповідно часткове задоволення позову.
Не погодившись із винесеним рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Хмельницької області від 24.06.2021 у справі №924/298/21 скасувати. Прийняти нове рішення, відмовити Позивачу у стягненні інфляційних нарахувань, 3% річних та пені за поставлений природний газ згідно договору №3040/1920-ТГ-34 від 23.09.2019.
Вказує, що він здійснив повний розрахунок із позивачем за вказаним договором за спожитий природний газ 21.12.2020.
Зауважує, що за останні декілька років підприємство має значні збитки, пов'язані насамперед з невідповідністю затверджених НКРЕКП тарифів на теплову енергію та послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання фактичним витратам на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Через постійний ріст цін на енергоносії, паливно-мастильні матеріали, ставок податків, мінімальної зарплати, інших складових, собівартість послуг постійно зростає, в той час як тарифи на послуги теплопостачання не коригуються НКРЕКП взагалі або коригуються несвоєчасно. Саме внаслідок цього виникає різниця в тарифах на теплову енергію для різних категорій споживачів, яка не відшкодовується державою і становить за 2016 - 2020 р.- 274,8 млн.грн.
Крім того, вказує, що підприємство вимушене нараховувати споживачам плату за послуги з централізованого опалення по старим тарифам затвердженим постановою НКРЕКП від 11.12.2018 року № 1808 в розмірі 1480,92 Грн. за 1 Гкал.
Також, вказує, що з січня 2016 року, держава перестала компенсувати відповідачу різницю в тарифах, а відрахування коштів з спец рахунків здійснюється не за бажанням відповідача, а автоматично щоденно банком з оплачених споживачами коштів, неможливістю застосовувати відкориговані НКРЕКП тарифи.
Разом з тим, зауважує, що за 2019 рік підприємство отримало збитки від основної діяльності - виробництва, транспортування та постачання теплової енергії в сумі 59 464 000,00 грн. За 2020 рік підприємство отримало збитки від основної діяльності - виробництва, транспортування та постачання теплової енергії в сумі 22 737 000,00 грн, що підтверджується звітами підприємства форми 1С- теплопостачання за 2019, 2020 роки.
Звертає увагу, що причини несвоєчасної оплати не залежать від волі відповідача, а тому вважає безпідставним нарахування позивачем штрафних санкцій.
Разом з тим, з посиланням на ст.ст. 22, 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, вважає, що суд першої інстанції повинен був зменшити розмір нарахованої пені на 100%.
В тарифах на теплову енергію не передбачено відшкодування позивачу штрафних та фінансових санкцій.
Зауважує, що МКП «Хмельницьктеплокомуненерго» вжило всіх можливих від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання по оплаті отриманого від позивача за умовами договору № 3040/1920-ТЕ-34 від 23.09.2019 р. природнього газу. В діях відповідача відсутня вина як необхідна умова для покладення на нього відповідальності за порушення зобов'язання.
Крім того, не погодившись із винесеним рішенням, Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Хмельницької області від 24.06.2021 у справі №924/298/21 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки у сумі 292 915,72 грн, скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” щодо стягнення неустойки у сумі 292 915,72 грн, у стягненні якої було відмовлено, задовольнити.
Так, з посиланням на ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, постанову ВГСУ від 08.04.2015 у справі №902/1568/14 вказує, що під час зменшення пені судом не було враховано інтереси позивача; не враховано те, що нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов'язанням за договором; судом не було з'ясовано чи були заподіяні збитки позивачу неналежним виконанням зобов'язання, а також не було оцінено розмір таких збитків, відповідно до ст.ст. 224, 226 ГК України; рішення суду не містить жодного покликання на будь-які докази, які б підтверджували скрутне матеріальне становище відповідача.
Судом не враховано те, що важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки.
Суд не надав належної оцінки ступеню виконання зобов'язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні, та інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу, що призвело до порушення судами приписів статті 233 ГК України, статей 525, 526, 551, 599, 625 Цивільного кодексу України.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника (позивача). Просить вимоги АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” залишити без задоволення.
Відповідач не скористався правом участі під час апеляційного перегляду справи та не забезпечив явку свого представника у судове засідання апеляційного господарського суду, хоча про дату, час та місце апеляційного перегляду справи повідомлявся заздалегідь та належним чином, про, що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 240, 242, т.1). Разом з тим, відповідач заявив клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Отже, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду учасника справи, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, явка учасників справи обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника останнього, за наявними у справі доказами.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи викладені в своїй апеляційній скарзі та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить її задоволити. Крім того, проти апеляційної скарги відповідача заперечив просить в її задоволенні відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
23.09.2019 між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Постачальник) та Міським комунальним підприємством Хмельницьктеплокомуненерго" (Споживач) було укладено договір №3040/1920-ТЕ-34 постачання природного газу.
Відповідно до п. 1.1 Договору, Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п.1.2 Договору).
Згідно з п. 2.1. Договору, Постачальник передає Споживачу у жовтні 2019 - квітні 2020року замовлений Споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 47366,827 тис. куб.метрів (жовтень 2019р. - 3708,800, листопад 2019р. - 7173,320, грудень 2019р. - 8227,800, січень 2020 - 10164,352, лютий 2020 - 7863,500, березень 2020р. - 7532,550, квітень 2020р. - 2696,505).
Відповідно до п. 3.8 Договору, приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом прийому-передачі.
Пунктом 4.2 Договору, сторони встановили, що ціна за 1000куб.м. природного газу визначається сторонами щомісяця шляхом підписання додаткової угоди на підставі Прейскуранту.
Відповідно до п. 5.1 Договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
У пункті 7.2 Договору передбачено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно п.п. 5.1, 5.6 цього Договору він зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 17,8% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Нарахування пені не здійснюється Постачальником на суми оплат, проведені Споживачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256.
Згідно з п. 10.3 Договору, усі зміни і доповнення до цього Договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього Договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у пунктах 10.4 та 10.5 цього Договору.
За змістом п.11.1 Договору, Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису Постачальника печаткою, і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2020р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Договір підписано представниками сторін та скріплено відтисками печаток сторін.
Матеріали справи містять погоджені та підписані сторонами Додаткові угоди №1 від 31.10.2019р., №2 від 12.11.2019р., №3 від 09.12.2019р., №4 від 20.12.2019р., №5 від 28.01.2020р., №6 від 24.02.2020р., №7 від 23.03.2020р., №8 від 30.04.2020р.
Матеріали справи містять належним чином завірені копії Актів приймання-передачі природного газу від 31.10.2019р. на суму 11676118грн. 63коп., від 30.11.2019р. на суму 40159522грн. 63коп., від 31.12.2019р. на суму 38528923грн. 84коп., від 31.01.2020р. на суму 46568138грн. 45коп., від 29.02.2020р. на суму 32528935грн. 01коп., від 31.03.2020р. на суму 24123774грн. 74коп., від 30.04.2020р. на суму 8287278грн. 72коп., від 31.05.2020р. на суму 3762168грн. 34коп., від 30.06.2020р. на суму 3029844грн. 49коп., від 31.07.2020р. на суму 2805870грн. 70коп., від 31.08.2020р. на суму 3992383грн. 97коп., від 30.09.2020р. на суму 6396387грн. 77коп.
Погашення відповідачем заборгованості підтверджується випискою з банківського рахунку, яка знаходиться в матеріалах справи, відповідно до якої відповідачем перераховано на рахунок АТ "НАК "Нафтогаз України" 221859347грн. 29коп.
Відповідач своєчасно не провів розрахунки з позивачем за спожитий природний газ, у зв'язку із чим, позивачем заявлено до стягнення в примусовому порядку 585831грн. 44коп. пені, 594040грн. 26коп. 3% річних та 481335грн. 60коп. втрат від інфляції, нарахованих за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Нормами ч.1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Аналізом обставин справи встановлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі укладеного ними договору постачання природного газу №3040/1920-ТЕ-34 від 23.09.2019.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За нормами ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України,ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Так, судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідач здійснив оплату за отриманий згідно з договором природний газ в повному обсязі, однак, з порушенням строків, встановлених договором, що підтверджується випискою з банківського рахунку, яка міститься в матеріалах справи.
Отже, на переконання колегії суддів, відповідач порушив умови договору постачання природного газу №3040/1920-ТЕ-34 від 23.09.2019.
При цьому, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що оплата за отриманий природний газ здійснювалась за рахунок коштів, які перераховувались виключно з рахунку із спеціальним режимом використання відповідно до умов договору та Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217, а тому відповідач не міг самостійно впливати на порядок здійснення оплати за договором від №3040/1920-ТЕ-34 від 23.09.2019, не беруться судовою колегією до уваги, з огляду на наступне.
Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено статтею 19-1 Закону України "Про теплопостачання". Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення статті 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб'єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам.
Так, частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" перебачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.
Положеннями частини третьої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено обов'язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.
Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку. Водночас, частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій.
Частиною четвертою, п'ятою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
Таким чином, стаття 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановлені сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у частинах четвертій та п'ятій статті 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Так, на виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки" (далі - Порядок №217).
Пунктом 1 Порядку №217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.
Отже, в силу частин четвертої, п'ятої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядок №217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18.06.2014 №217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов'язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку №217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками (пункти 8, 9, 14 Порядку №217).
Отже, положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.
Разом з тим, Порядок №217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.
Аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку №217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу (пункт 8.2. договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань до теплопостачальної організації, як суб'єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов'язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).
До аналогічного висновку дійшла і Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 16.10.20 у справі №903/918/19.
За наведеного, посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 09.09.2019 у справі №908/885/18 у аналогічних правовідносинах не береться судовою колегією до уваги, оскільки висновки з цього приводу, як вже було зазначено, було зроблено Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 16.10.20 у справі №903/918/19.
Отже, як зазначалося вище, у зв'язку із здійсненням відповідачем оплати за переданий газ несвоєчасно та невиконанням зобов'язання у визначений договором строк позивач нарахував відповідачу 585831грн 44коп. пені, 594040грн 26коп. 3% річних, 481335грн 60коп. втрат від інфляції.
За приписами частини першої статті 230 ГК України, пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України, у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).
Частиною другою ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно п.п. 5.1, 5.6 цього Договору він зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 17,8% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Відповідно до укладеної між сторонами Додаткової угоди №5 від 28.01.2020 до Договору, сторони погодили розмір пені за прострочення оплати у сумі 14,2% річних, з 28.01.2020.
Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років (п. 9.3 договору).
Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми пені, яка здійснена судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає його правильним та арифметично вірним, а тому погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність нарахування пені у розмірі 585831грн 44коп. пені.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (Подібні висновки сформульовані, зокрема, в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду №910/11249/17 від 29.01.2019).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, 3% річних та інфляційних, який здійснений судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає його правильним та арифметично вірним, врахувавши дати поставки природного газу, строки його оплати, дати погашення заборгованості та заявлені позивачем періоди нарахування, а тому погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимога про стягнення 594040грн 26коп. 3% річних та 481335грн 60коп. втрат від інфляції підлягають задоволенню.
За наведеного, доводи апеляційної скарги відповідача в частині необхідності відмови позивачу у стягненні 3% річних та інфляційних є безпідставним та спростовується наведеними вище та встановленими обставинами справи.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 100 % слід вказати таке.
В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач вказує на важке фінансове становище та звертає увагу, що він є підприємством теплоенергетики, що забезпечує теплопостачання в ряд стратегічно важливих об'єктів (лікарні, дитячі садки, школи, тощо). Зауважує, що він є єдиним виробником теплової енергії, надавачем послуг з централізованого опалення у м.Хмельницькому, на яке покладено обов'язок безперебійного постачання теплової енергії споживачам протягом опалювального сезону. На підтвердження важкого фінансового становища долучає звіт про витрати з надання послуг з теплопостачання і фінансові показники діяльності підприємства за 2019 рік, 2020 рік.
Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною третьою статті 551 ЦК України.
Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, частини першої статті 78, частини першої статті 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18).
Як убачається зі змісту рішення у справі, місцевий господарський суд, зменшуючи на 50% розмір пені, на підставі розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, установив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру неустойки.
При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зокрема, суд першої інстанції при вирішенні питання про зменшення пені взяв до уваги наступні обставини: відповідач є комунальним підприємством і його діяльність також залежить від своєчасного та повного розрахунку населення за надані відповідачем послуги з теплопостачання, неможливістю вільно розпоряджатися власними коштами, заборгованістю держави перед відповідачем зі своєчасного відшкодування різниці в тарифах, збитковості тарифів, необхідністю проведення термінових ремонтів, проведення заходів по запровадженню енергозберігаючих технологій, тощо; крім пені позивачем також нараховано 3% річних та інфляційні.
З приводу доводів скаржника про те, що зменшення судом розміру пені завдає йому збитків, і при зменшенні пені суд не дослідив негативні наслідки, спричинені позивачеві, колегія суддів зазначає, що відповідно до норм статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, між тим, під час вирішення даного спору, позивачем не надано, а відтак матеріали справи не містять доказів, які підтверджують наявність у позивача збитків, які б були спричинені простроченням саме відповідача.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вказує, що суд першої інстанції врахував, також, майнові інтереси позивача, оскільки зменшив розмір неустойки саме на 50%, а не на 100%, як просив відповідач, що, в свою чергу, спростовує доводи апеляційної скарги про зворотнє.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, №924/754/18 від 18.06.2019, №912/1703/18 від 27.03.2019, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.20 у справі 909/1240/19 (909/1076/19), від 30.09.20 у справі №922/3667/19.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що судом першої інстанції обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50%, враховуючи, що зменшення розміру штрафних санкцій на 100 % нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги.
Таким чином, суд першої інстанцій, у вирішенні питання про зменшення нарахованої до стягнення суми пені, перевірив доводи сторін щодо їх фінансового стану, врахував їх майнові інтереси та установив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру неустойки.
Крім того, посилання скаржника в апеляційній скарзі на судову практику Вищого господарського суду України у справі №902/1568/14 від 08.04.2015, не береться колегією суддів до уваги, оскільки правова позиція, викладена в наведеній постанові, відповідно до процесуального закону не є обов'язковою при розгляді справ господарськими судами.
Доводи скаржника на те, що місцевим господарським судом у розгляді справи порушені приписи статті 233 ГК України, статей 525, 526, 551, 599, 625 ЦК України не знайшли свого підтвердження у розгляді апеляційної скарги останнього.
За наведеного, колегія суддів погоджується із місцевим господарським судом про необхідність зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені до 292915грн 72коп., в решті позовних вимог про стягнення пені слід відмовити.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.
Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на їхній власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.
Отже, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 24.06.2021 у даній справі прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
Крім того, у зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційних скарг, судові витрати визначені ст. 129 ГПК України, залишаються за скаржниками.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Апеляційні скарги Міського комунального підприємства “Хмельницьктеплокомуненерго” (вх.3132/21 від 26.07.2021) та Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вх.3247/21 від 02.08.2021) на рішення Господарського суду Хмельницької області від 24.06.21 у справі № 924/298/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 24.06.21 у справі № 924/298/21 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.
4. Справу №924/298/21 повернути до Господарського суду Хмельницької області.
Повний текст постанови складений "09" вересня 2021 р.
Головуючий суддя Миханюк М.В.
Суддя Коломис В.В.
Суддя Саврій В.А.