вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" вересня 2021 р. Справа№ 910/11379/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Яковлєва М.Л.
Шаптали Є.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 19.05.2021
у справі №910/11379/20 (суддя Полякова К.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"
до Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія "Альфа-Гарант"
про стягнення 99 000 грн.,
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" (далі - позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі - відповідач) про стягнення 99000 грн. відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач, як страховик винної у ДТП особи, не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 у справі №910/11379/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія "Альфа-Гарант" шкоду в розмірі 99 000,00 грн. та судові витрати.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що жодними нормами матеріального права не встановлено порядок та форму повідомлення страхувальником страховика про всі діючі договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками.
Водночас, скаржник зазначає, що не може поліс автоматично ставати нікчемним, лише в тому разі, коли Страховик не знав про інші існуючі договори, а Страховик це не перевірив, при цьому взявши кошти за поліс, але не взявши за ним зобов'язання.
Також скаржник звернувся із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 у справі №910/11379/20, обґрунтовуючи клопотання тим, що повний текст рішення було отримано 26.05.2021.
Згідно протоколу передачі справи раніше визначеному головуючому судді від 23.06.2021 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 у справі №910/11379/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 у справі №910/11379/20. Відновлено Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Уніка" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 у справі №910/11379/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 у справі №910/11379/20. Роз'яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.
19.07.2021 від Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія "Альфа-Гарант" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначає, що нікчемність договору настає у разі наявності нового договору страхування щодо об'єкту страхування, при цьому вимога щодо особи страховика відсутня, а тому незалежно від особи страховика, новий договір страхування щодо уже застрахованого об'єкта є нікчемним в силу закону. Також зазначає, що позивач не звертався із заявою на виплату страхового відшкодування, та відповідно не реалізував своє право на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання за договором узятих на себе зобов'язань.
19.07.2021 від Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" надійшли доповнення до апеляційної скарги.
27.07.2021 від Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія "Альфа-Гарант" надійшло клопотання про стягнення зі скаржника судових витрат в розмірі 7000,00 грн. за оплату наданої правової допомоги.
09.08.2021 від Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" надійшла відповідь на відзив.
Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що предметом розгляду у справи №910/11379/20 є вимоги про стягнення 99 000,00 грн, вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України.
З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.
31.07.2019 між позивачем, як страховиком, та ПАТ «УІФК-АГРО», як страхувальником, укладено договір № 011182/4100/0000250 добровільного страхування наземного транспорту (з додатками), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням, зокрема, транспортним засобом марки «Ford», державний номер НОМЕР_1 .
28.09.2019 у м. Київ по просп. Героїв Сталінграду, 4, відбулася дорожньо-транспортна пригода (зіткнення) між транспортним засобом марки «BMW», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортним засобом марки «Ford», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , у зв'язку з чим останньому транспортному засобу завдано пошкоджень.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 12.02.2020 у справі № 756/654/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Як вбачається із матеріалів справи, 02.10.2019 страхувальник звернувся до позивача із заявою на виплату страхового відшкодування згідно із умовами договору від 31.07.2019 № 011182/4100/0000250.
Вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу марки «Ford», державний номер НОМЕР_1 , відповідно до звіту від 25.11.2019 № 15208, складеного ТОВ «Експертно-Асистуюча компанія «Фаворит», становила 156587,46 грн.
Згідно з рахунками-фактурою від 08.10.2019 № 1054515 на суму 107184,78 грн. та від 20.11.2019 № 1055384 на суму 10846,21 грн., виставлених ТОВ «Віннер Автомотів», вартість відновлювального ремонту загалом становила 118030,99 грн.
На підставі вищевказаних документів позивач визначив розмір страхового відшкодування в сумі 104084,78 грн., яку перерахував на рахунок ТОВ «Віннер Автомотів» відповідно до платіжного доручення від 30.10.2019 № 116610.
Як зазначив позивач, цивільно-правова відповідальність винного у скоєнні ДТП водія ОСОБА_1 на момент скоєння ДТП 28.09.2019 застрахована у відповідача за полісом № АО/005797936.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач у відзиві вказав, що цивільно-правова відповідальність винного у скоєнні ДТП водія ОСОБА_1 також була застрахована станом на дату ДТП за діючим полісом № АО/000525193 у ПАТ «УАСК «АСКА», який був також діючим станом на 08.07.2019 року.
У той же час, відповідно до полісу № АО/005797936 останній укладено 09.07.2019 та страховий платіж сплачено 09.07.2019 о 16:30 год.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що укладений між ОСОБА_1 та відповідачем поліс № АО/005797936 є нікчемним в силу пункту 3 частини 1 статті 989 ЦК України, оскільки був укладений пізніше за вже діючий на той час поліс № АО/000525193.
Розглянувши апеляційну Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно статті 981 ЦК України договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 989 ЦК України страхувальник зобов'язаний, зокрема, при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.
Відтак, чинним законодавством передбачено, що страхувальник вправі укладати декілька договорів страхування одного об'єкта з різними страховиками. В разі наявності на момент укладення договору страхування іншого чинного договору страхування того ж самого об'єкта від тих саме ризиків, страхувальник зобов'язаний повідомити про це страховика. Невиконання такого обов'язку тягне за собою нікчемність нового договору страхування.
З матеріалів справи вбачається та вірно встановлено судом першої інстанції, відсутність доказів повідомлення ОСОБА_1 відповідача при укладенні з ним договору страхування про те, що транспортний засіб марки «BMW», державний номер НОМЕР_2 , вже застрахований за полісом № АО/000525193 у ПАТ «УАСК «АСКА».
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що укладений між ОСОБА_1 та відповідачем поліс № АО/005797936 є нікчемним у силу пункту 3 частини 1 статті 989 ЦК України, оскільки був укладений пізніше за вже діючий на той час поліс № АО/000525193.
Як встановлено частиною 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладені вище обставини, враховуючи надані докази до матеріалів справи, пояснення сторін, оцінюючи докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" повністю.
Водночас, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі спростовуються з огляду на те, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 989 Цивільного кодексу України, страхувальник зобов'язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується (аналогічні положення містяться в пункті 17.3. статті 17 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). Пунктом 14.2 статті 14 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страховик не може відмовити будь-якому страхувальнику в укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що пунктом 20-1.2. статті 20-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», визначено, що у разі відчуження забезпеченого транспортного засобу права та обов'язки страхувальника переходять до особи, яка прийняла такий транспортний засіб у свою власність.
Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.
Аналогічна правова позиція встановлюється в постанові Верховного суду від 08.02.2018 у справі №910/9263/17.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 у справі №910/11379/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 у справі №910/11379/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Як зазначалось вище, 27.07.2021 від Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія "Альфа-Гарант" надійшло клопотання про стягнення з скаржника судових витрат в розмірі 7000,00 грн за оплату наданої правової допомоги.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначив, що між ним та Адвокатським бюро «Грідін і Партнери» укладено 14.05.2019 договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого адвокатське бюро зобов'язується надавати клієнту професійну правничу допомогу передбачену цим договором та/або додатками, додатковими угодами, завданнями-дорученнями до цього договору, а клієнт зобов'язується прийняти відповідну правничу допомогу та оплатити її.
Згідно завданню-дорученню від 15.07.2021 клієнт передав адвокату справу № 910/11379/20 з метою здійснення всіх необхідних дій для захисту прав та інтересів клієнта. Сума гонорару за надання правничої допомоги визначена в розмірі 7000 грн.
Також між сторонами договору підписано акт наданих послуг від 15.07.2021 та детальний розрахунок і опис робіт.
Дана сума витрат у розмірі 7000 грн. сплачена відповідачем згідно з платіжним дорученням від 20.07.2021 № ID-164657.
Стаття 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (постанова ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18 Верховний Суд звернув увагу, що суди, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу від скаржника не надходило.
Враховуючи вищевикладене, а також виходячи з предмету спору, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем обґрунтовано підтверджено факт понесення останнім витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 у справі №910/11379/20 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 у справі №910/11379/20 - залишити без змін.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 70-А; ідентифікаційний код 20033533) на користь Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія «Альфа-Гарант» (01133, м. Київ, б-р. Л. Українки, 26; ідентифікаційний код 32382598) 7000 (сім тисяч) грн. витрат на правничу допомогу адвоката.
4. Матеріали справи №910/11379/20 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді М.Л. Яковлєв
Є.Ю. Шаптала