вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" вересня 2021 р. Справа№ 910/12097/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Яковлєва М.Л.
Тищенко О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан Сервіс"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 29.03.2021 (повний текст складено 07.04.2021)
у справі №910/12097/20 (суддя Приходько І.В.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Магерамової Іради Ілгамівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан Сервіс"
про стягнення 96 720,00 грн.,
Фізична особа-підприємець Магерамова Ірада Ілгамівна (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН СЕРВІС" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення 96 720,00 грн., з яких: 74 400 грн. основної заборгованості за невиконання відповідачем зобов'язань з оплати за надані послуги відповідно до договору №201812/2 від 03.12.2018 та 22 320,00 грн. штрафу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан Сервіс" на користь Фізичної особи-підприємця Магерамової Іради Ілгамівни заборгованість у розмірі 74 400,00 грн., штраф у розмірі 22 320,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лан Сервіс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у справі №910/12097/20 скасувати частково та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій до 731,80 грн.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом не враховано, що зазначена неустойка у розмірі 30% за своєю суттю є пенею та законодавством передбачено обмеження для встановлення пені.
Скаржник зазначає, що розмір погодженої сторонами у договорі штрафної санкції. обрахованої у відсотковому розмірі за несвоєчасну сплату чергового платежу за кожні 3, 15 та 30 календарних днів прострочення, відповідає поняттю «пеня». Зазначення у договорі про врегулювання заборгованості від 12.05.2020 року неустойки (пені) як штрафу не перетворю її в штраф.
Скаржник вказує тим, що зобов'язання зі сплати вартості наданих послуг перед позивачем не є повторним зобов'язанням, оскільки між сторонами було укладено окремий договір, з визначенням інших умов та строків сплати коштів. Судом неправомірно відхилене клопотання Відповідача про зменшення штрафних санкцій.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у справі №910/12097/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Чорногуза М.Г., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у справі №910/12097/20 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.
Від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано: квитанцію №25120 від 25.05.2021 про сплату судового збору в розмірі 3153,00 грн.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2021 у зв'язку перебуванням судді Чорногуза М.Г. у відпустці, який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/12097/20.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2021 для розгляду справи №910/12097/20 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Яковлєв М.Л., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у справі №910/12097/20 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Яковлєва М.Л., Тищенко О.В., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою. Роз'яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.
26.07.2021 від Фізичної особи-підприємця Магерамової Іради Ілгамівни надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги та вказує, що сторони досягли домовленості, що за прострочення здійснення платежів боржник сплачує саме штраф у відповідному розмірі. Тобто про пеню, як таку, у договорі про врегулювання заборгованості мова взагалі не йде.
В даному випадку, сторонами було погоджено чіткий розмір відсотків від суми невиконаного зобов'язання і про відсотки за кожен день чи за кожен місяць, чи будь-який інший період прострочення мова не йде.
Аргументи відповідача щодо того, що встановлена штрафна санкція є пенею і її розмір обмежений законодавством, є необґрунтованими та не можуть вплинути на законність оскаржуваного рішення.
Головуючий суддя Куксов В.В. перебував у відпустці з 12.07.2021 по 20.08.2021.
Суддя Тищенко О.В. перебувала у відпустці з 16.08.2021 по 30.08.2021.
Суддя Яковлєв М.Л. перебував у відпустці з 02.08.2021 по 01.09.2021.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.
03.12.2018 між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено Договір про надання послуг №201812/2 (далі - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати, а замовник прийняти та оплатити належним чином надані послуги з розробки налаштування та модифікації СЕД Contentum під потреби замовника.
Відповідно до п.4.1. договору приймання-передача наданих послуг здійснюється шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі послуг.
Згідно п.1 додаткової угоди №5 (від 02.07.2019) до договору з 15.07.2019 вартість послуги становить 27 300,00 грн без ПДВ за повний місяць.
Відповідно до пункту 5.3. договору замовник оплачує вартість послуг помісячно у вигляді безготівкового перерахунку коштів на рахунки, вказані у п. 5.5.2. даного договору.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що позивачем були надані, а відповідачем прийняті послуги по наступним актам здачі-прийняття робіт:
- №15 від 02.12.2019 на суму 27 300,00 грн.;
- №16 від 13.01.2020 на суму 27 300,00 грн.;
- №17 від 05.02.2020 на суму 27 300,00 грн.;
- №18 від 28.02.2020 на суму 27 300,00 грн.
Таким чином, загальна вартість наданих послуг по вказаним актам склала 109 200,00 грн.
Натомість, всупереч умов Договору відповідачем не було в повному обсязі оплачено вартість наданих позивачем послуг по зазначеним актам здачі-прийняття робіт та здійснено лише часткову оплату наданих послуг у розмірі 10 000,00 грн., внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем склала 99 200 грн.
24.04.2020 позивач звернувся з претензією до відповідача про сплату заборгованості за Договором у загальному розмірі 99 828,52 грн. (з урахуванням нарахованих 3 % річних від прострочених сум згідно Актів). Докази надсилання претензії на адресу відповідача додані позивачем до позовної заяви.
12.05.2020 між позивачем та відповідачем укладено Договір про врегулювання заборгованості за Договором про надання послуг №201812/2 від 03.12.2018, в якому сторонами, зокрема погоджено, що загальна сума заборгованості боржника, тобто відповідача, перед кредитором тобто позивачем станом на дату підписання цього Договору становить 99 200,00 грн. (п. 1.), одночасно сторони погодили наступний графік виплати суми боргу (п.2.):
(1) перший платіж у строк до 31.05.2020 у розмірі 24800,00 грн.
(2) другий платіж у строк до 30.06.2020 у розмірі 24800,00 грн.
(3) третій платіж у строк до 31.07.2020 у розмірі 24800,00 грн.
(4) четвертий платіж у строк до 31.08.2020 у розмірі 24800,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було здійснено лише перший платіж у розмірі 24 800 грн., тоді як іншу частину заборгованості у розмірі 74 400 грн. не було погашено у строк, визначений графіком, внаслідок чого позивач просить суд стягнути зазначену заборгованість на свою користь разом зі штрафними санкціями, що передбачені умовами договору про врегулювання заборгованості.
Розглянувши апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан Сервіс", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в ГК України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг.
Відповідно до ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч. 4 ст. 612 ЦК України).
Частинам 1, 2 ст. 613 ЦК України унормовано, що Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Пунктом 4.1. Договору встановлено, що приймання-передача наданих послуг згідно з цим Договором здійснюється шляхом підписання сторонами Акту приймання-передачі послуг по факту фактичного отримання результатів виконання робіт (надалі - "Акт"). Виконавець надає замовнику Акт, що має бути належним чином оформлений та підписаний сторонами.
Одночасно, умовами п. 4.2. Договору встановлено, якщо замовник в процесі приймання виявив неналежне виконання зобов'язань виконавцем, замовник не підписує Акт та протягом 3 робочих днів з моменту отримання Акту надає письмову мотивовану відмову про не підписання такого Акту з переліком виявлених недоліків. У разі надання письмової відмови від підписання Акту з боку замовника з переліком виявлених недоліків, виконавець зобов'язаний усунути вказані недоліки. Після повного усунення недоліків сторони підписують Акт.
Матеріалами справи підтверджено, що послуги з розробки та налаштування модулів СЕД Contentum надані позивачем якісно і в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами здачі - прийняття робіт.
Колегія суддів звертає увагу, що зазначені Акти підписані сторонами без зауважень щодо обсягу наданих послуг з боку відповідача.
12.05.2020 між позивачем та відповідачем укладено Договір про врегулювання заборгованості за Договором про надання послуг №201812/2 від 03.12.2018, в якому сторонами, зокрема погоджено, що загальна сума заборгованості боржника, тобто відповідача, перед кредитором тобто позивачем станом на дату підписання цього Договору становить 99 200,00 грн. (п. 1.), одночасно сторони погодили наступний графік виплати суми боргу:
(1) перший платіж у строк до 31.05.2020 у розмірі 24 800,00 грн.
(2) другий платіж у строк до 30.06.2020 у розмірі 24 800,00 грн.
(3) третій платіж у строк до 31.07.2020 у розмірі 24 800,00 грн.
(4) четвертий платіж у строк до 31.08.2020 у розмірі 24 800,00 грн.
У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).
Так, відповідно до статей 230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг)
Пунктом 5 Договору про врегулювання заборгованості від 12.05.2020 сторонами погоджено, що у разі, якщо боржник (тобто відповідач/замовник) прострочить здійснення будь-якого із платежів, передбачених п. 2. Даного Договору, він зобов'язаний сплатити кредитору (тобто позивачу/виконавцю) штраф у розмірі 30 % від невиплаченої суми боргу, вказаної в п. 1 даного Договору - за прострочку понад 30 календарних днів.
Для цілей даного пункту під невиплаченою сумою боргу треба розуміти всю суму боргу, передбачену п. 1 Договору, за мінусом реальних виплат, що здійснені на момент нарахування штрафу; невиплачена сума боргу не залежить від строку настання платежів за графіком, передбаченому у п. 2 даного Договору.
Наявними в матеріалах справи документами встановлено, що позивач 11.08.2020 звертався до відповідача з претензією від 10.08.2020 про сплату заборгованості, в якій зокрема зазначив, що відповідачем було здійснено лише перший платіж у розмірі 24 800,00 грн. У зв'язку з чим та у відповідності до умов Договору про врегулювання заборгованості від 12.05.2020 заборгованість відповідач перед позивачем становить 96 720,00 грн.: з яких 74 400,00 грн. - сума основного боргу та 22 320,00 грн. - 30 % штрафу за прострочення виплати заборгованості понад 30 календарних днів.
Доказів повної сплати заборгованості скаржником до суду не надано та твердження позивача з приводу відсутності такої сплати не спростовано.
Пунктом 6 Договору про врегулювання заборгованості від 12.05.2020 встановлено, що у разі, якщо боржник прострочить здійснення будь-якого із платежів, передбачених п. 2 даного Договору, більш як на 21 календарний день, строк оплати по всім платежам, вказаним у п. 2 даного Договору, є таким, що настав, і кредитор має право вимагати від боржника всю суму боргу, в тому числі шляхом звернення до суду з позовом проти боржника, а також має право нараховувати передбачений п. 5 даного Договору.
Таким чином, на підставі наявних в матеріалах справи документів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що факт наявності у відповідача суми основного боргу у розмірі 74 400,00 грн. позивачем доведений та відповідачем у встановленому порядку не спростований, а отже позовні вимоги в цій обґрунтовано та законно задоволено судом першої інстанції.
Згідно до ч. 4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Приписами ч. 3 ст. 277 ГПК України встановлено виключний перелік підстав норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Так, під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 74 400,00 грн.
Щодо застосування п. 5 Договору про врегулювання заборгованості від 12.05.2020 у вигляді покладення на відповідача штрафу у розмірі 30 % від всієї суми невиплаченого боргу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Колегія суддів перевіривши поданий позивачем розрахунок суми штрафу у розмірі 22 320,00 грн., що складає 30 % від невиплаченої суми боргу встановлено, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, а відтак підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Оскільки, строк оплати по всім платежам настав, як те передбачено п. 6 вище зазначеного Договору, з огляду на що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90 % колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною третьою статті 551 ЦК України.
Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Відповідно до частини 3 статті 13, частини першої статті 76, частини першої статті 78, частини першої статті 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи №904/4685/18).
В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає про те, що заявлений розмір штрафу, що складає 30% від суми боргу, який просить стягнути позивач, не відповідає загальним засадам справедливості, добросовісності, розумності, а тому просить зменшити розмір штрафних санкцій.
При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд першої інстанції правомірно вказує, що послуги були надані відповідачу в грудні 2019 - лютому 2020, в травні 2020 відповідач підписав договір про врегулювання заборгованості, де підтверджував факт надання послуг та повторно взяв зобов'язання оплатити послуги у визначені договором строки частинами, а у випадку повторного прострочення - взяв на себе зобов'язання сплатити визначений договором штраф.
Отже, стягнення штрафу у розмірі 30% заборгованості було погоджено обома сторонами, є наслідком тривалого прострочення відповідача щодо оплати наданих послуг, а отже такий штраф відповідає звичаям ділового обороту та принципу верховенства права.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного та обгрунованого висновку про відсутність підстав зменшення розміру штрафу, оскільки відповідачем не доведено наявності обставин, з якими законодавець пов'язує можливість зменшення розміру штрафу, адже відповідач не надав до свого відзиву жодних доказів, які б підтверджували наявність підстав, які передбачені нормами матеріального права для зменшення розміру неустойки судом, відповідно у суду відсутні підстави для задоволення відповідного клопотання.
Апеляційний господарський суд погоджується із таким висновком місцевого господарського суду та вважає його вірним.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки (пені та штрафу), що є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, №924/754/18 від 18.06.2019, №912/1703/18 від 27.03.2019, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі 909/1240/19 (909/1076/19), від 30.09.2020 у справі №922/3667/19, від 10.12.2020 у справі №904/6250/19 .
З огляду на викладене, колегією суддів відхиляються доводи скаржника щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій до 731,80 грн.
Таким чином, судом першої інстанції також правомірно та законно задоволено позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Магерамової Іради Ілгамівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан Сервіс" в частині стягнення 22 320,00 грн., що складає 30 % штрафу.
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у справі №910/12097/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у справі №910/12097/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 2, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у справі №910/12097/20 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у справі №910/12097/20 - залишити без змін.
Матеріали справи №910/12097/20 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді М.Л. Яковлєв
О.В. Тищенко