Справа № 225/3489/21
Провадження № 2/225/727/2021
09 вересня 2021 року м. Торецьк
Дзержинський міський суд Донецької області у складі:
головуючого - судді Довженко О.В.,
за участю секретаря судового засідання Петрової С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Дзержинського міського суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою представника позивача - адвоката Рибалки Олени Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
Представника позивача - адвокат Рибалка Олена Сергіївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АН №1030436 від 07.06.2021 року та договору про надання правової допомоги від 01.06.2021 року, звернулась до суду з позовом ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, ОСОБА_1 , є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20.10.2012 року, реєстровий номер 2-2399. У зазначеному житлі разом із позивачем зареєстровані її доньки - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Позивач певний час проживала разом зі своїми доньками за зазначеною адресою. У 2014 році родина у зв'язку із складною суспільно-політичною ситуацією була вимушена виїхати за межі міста. Старша донька, ОСОБА_2 , досягла повноліття та почала жити окремо, стосунків із матір'ю майже не підтримує. Місце її проживання наразі невідоме. Особисті речі відповідача у квартирі відсутні. Намірів повернутися для проживання у квартирі, що належить позивачу, відповідач не виказувала.
Наведене стало приводом для звернення позивача до суду за захистом порушеного права шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 29.06.2021 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі, призначено підготовче судове засідання на 06.08.2021 року. Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 06.08.2021 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до розгляду по суті на 09.09.2021 року.
Представник позивача надала суду письмову заяву від 03.09.2021 року про розгляд справи за відсутності представника позивача та позивача, позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні, проти заочного розгляду справи на підставі ст.ст.280-282 ЦПК України не заперечувала.
Відповідач в судове засідання не з'явився з невідомих причин, про дату час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений шляхом направлення поштової кореспонденції за адресою офіційної реєстрації, а також, згідно з ч.11 ст.128 ЦПК України, шляхом публікації оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про час та місце розгляду справи. Заяви про розгляд справи за його відсутністю суду не надав, про причини неявки не інформував. Відзив на позов не поданий.
Приймаючи до уваги відсутність з боку позивача заперечень проти ухвалення заочного рішення, судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів, згідно вимог ст.ст. 280-283 ЦПК України.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судом встановлено наступне:
згідно свідоцтва про державну реєстрацію прав від 21.10.2012 року, виданого Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації м. Дзержинська», договору купівлі-продажу квартири від 20.10.2012 року, посвідченого державним нотаріусом Дзержинської державної нотаріальної контори Донецької області Садановим О.В., реєстровий №2-2399 та Витягу з Державного реєстру правочинів №12002180 від 20.10.2012 року, ОСОБА_1 (позивач) є власницею квартири за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 11,18, 20).
За даними довідки про склад сім'ї б/н від 06.05.2021 року, виданої КП «Торецькомсервіс» Торецької міської ради, в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані - ОСОБА_1 (позивач у справі), ОСОБА_2 (донька позивача, відповідачка), ОСОБА_3 (донька позивача) та ОСОБА_4 (донька позивача) (а.с.8).
Факт того, що відповідач з травня 2014 року у вказаному житловому приміщенні з 2014 року не проживає, власних речей не зберігає, обов'язки з утримання житла не виконує, підтверджується актом непроживання від 06.05.2021 року, підписаним трьома свідками (сусідами) ОСОБА_5 (адреса проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_6 (адреса проживання: АДРЕСА_4 ) та ОСОБА_7 (адреса проживання: АДРЕСА_5 ) (а.с. 10).
Вирішуючи питання наявності правових підстав для задоволення позову, суд виходив з наступного:
відповідно до ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно зі ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.
В свою чергу, за змістом ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Стаття 47 Конституції України проголошує, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. При цьому, реалізуючи право на житло, людина може користуватись тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло з правочину або на підставі закону.
Відповідно до законодавства, таке право виникає у власника житла (глава 28 ЦК України, членів його сім'ї (ст.405 ЦК, ст.156 Житлового кодексу (ЖК) Української РСР, орендаря (наймача) житла (ст.810 ЦК, ст.61 ЖК), членів його сім'ї (ст. 816 ЦК, ст.ст. 64, 160 ЖК) тощо.
Отже, з урахуванням того, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 , є власністю позивача, суд приходить висновку, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ст.ст.383,405 ЦК України, ст.ст.64,150,156 ЖК Української РСР.
Частиною першою ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Згідно з ч.1 ст.156 ЖК УРСР, члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також ст.405 ЦК України.
Відповідно до ч.4 ст.156 ЖК України, до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм, правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно з ч.2 ст 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла чи законом.
Отже, положення ст.405 ЦК України, ст.ст.150,156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Слід зазначити при цьому, що Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року зазначав, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було в законному порядку встановлене, а залежить від фактичних обставин, а саме - існування достатніх і тривалих зв'язків із конкретним місцем. Утрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання в право на житло.
Разом з цим, згідно з положеннями ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.
Отже, судом під час розгляду справи встановлено наступні обставини: відсутність відповідача, що є повнолітньою донькою позивачки за адресою: АДРЕСА_2 понад один рік; відсутність доказів ведення спільного господарства з позивачем; відсутність доказів приймання фінансової участі у видатках на утримання будинку шляхом оплати комунальних послуг тощо, спричинена її виїздом на постійне місце проживання до іншого місця, яке позивачеві невідоме, що, на думку суду, не можна вважати поважною причиною її відсутності.
Разом з цим, реєстрація відповідача за згаданою вище адресою порушує права позивача, зокрема, на отримання житлової субсидії, тобто створює на неї додаткове фінансове навантаження.
На підставі викладеного, суд приходить висновку, що позовні вимоги про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно зі ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Враховуючи задоволення позову та звільнення позивача від сплати судового збору ухвалою суду від 29.06.2021 року, судовий збір у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави, відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 263, 280 ЦПК України, суд -
Позовну заяву представника позивача - адвоката Рибалки Олени Сергіївни (адреса: АДРЕСА_6 ), яка діє в інтересах ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Донецького апеляційного суду з урахуванням вимог п.15.5 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Довженко