Номер справи 220/1350/21
Номер провадження 3/220/628/21
10 вересня 2021 року Суддя Великоновосілківського районного суду Донецької області Якішина О.М., розглянувши матеріали, що надійшли з Відділення поліції №1 Волноваського районного відділу поліції ГУНП в Донецькій області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 ч.1 КУпАП,
26 липня 2021 року о 18 год.15 хв. ОСОБА_1 в смт.Велика Новосілка, Великоновосілківського району Донецької області по вул.Зарічна, 31 керував транспортним засобом - автомобілем «ВАЗ 2107», державний номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме почервоніння обличчя, очей, різкий запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, тремтіння рук. Від продуття газоаналізатора «Драгер-6810» та місці зупинки транспортного засобу та від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку у медичному закладі відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
Правопорушник в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений судом через поштове відправлення з повісткою про виклик в судове засідання на 25.08.2021 р. та 10.09.2021 р. (на адресу вказану ним в протоколі про адміністративне правопорушення, а саме: АДРЕСА_1 ). Будь яких заяв від ОСОБА_1 , в тому числі з зазначенням іншої адреси проживання, до суду не надходило, а тому останній вважається належним чином повідомленим про день та час розгляду справи.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Ратифікуючи Конвенцію, Україна взяла на себе обовязки гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути присутнім на засіданні. Ця можливість випливає із обєкта і цілі ст. 6 ЄСПЛ, оскільки здійснення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.
Разом з тим, керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаному Рішенні зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики ЄСПЛ вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.
Отже, обставини неявки у судове засідання ОСОБА_1 , якому було відомо про складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення та направлення складених матеріалів до суду, дають підстави стверджувати про неналежне здійснення ним своїх процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків, що призводить до затягування судового розгляду даної справи, яка тривалий час не може бути вирішена по суті.
Приймаючи до уваги, що судом вжито всіх необхідних заходів для забезпечення участі ОСОБА_1 в судовому засіданні, клопотань про відкладення розгляду справи від останнього не надходило, причини його неявки до суду визнано неповажними та, відповідно до вимог ст. 268 КУпАП, а також беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, суд вважає за можливе провести розгляд справи у його відсутність.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд приходить до наступного.
Частиною 1 статті 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Об'єктивна сторона зазначеного правопорушення виражається у наступних діях:
1) керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції;
2) передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів;
3) відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, відмова водія від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є порушенням п. 2.5 Правил дорожнього руху України та самостійною підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП, не зважаючи на підстави такої відмови.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч.1 КУпАП, підтверджується матеріалами адміністративної справи, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ААБ № 094411 від 26.07.2021 року, в якому зафіксований факт порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху України;
- письмовими поясненнями правопорушника, відображеними у протоколі про адміністративного правопорушення, відповідно до яких він не заперечував факт скоєного правопорушення, визнав, що дійсно керував автомобілем після того як випив 100 гр. горілки, від проходження медичного огляду відмовився;
- поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які містяться в матеріалах справи, в яких свідки підтвердили, що ОСОБА_1 від продуття газоаналізатора алкотестер «Драгер 6810» та від проходження медичного огляду в медичному закладі на стан алкогольного сп'яніння відмовився.
- копією постанови від 26.07.2021 р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст. 121, ч.2 ст.126 КУпАП;
- відеозаписом, який міститься в матеріалах справи.
Дослідженням наданих суду доказів встановлено, що ОСОБА_1 на вимогу працівника поліції відмовився від проходження медичного огляду на стан сп'яніння, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що ч.1 ст. 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність.
Даних, які б спростовували докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, суду не представлено.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 33 КпАП України, при накладенні стягнення за правопорушення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Враховуючи характер скоєного ОСОБА_1 правопорушення, ступінь його вини, особу порушника, який не працює, відсутність даних, які б з негативного боку його характеризували, а також враховуючи обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, якими є визнання своєї вини порушником та відсутність обтяжуючих вину порушника обставин, суд піддає ОСОБА_1 адміністративному стягненню у межах санкції ч.1 ст.130 КУпАП у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.
Керуючись ст.ст. 33, 221, 283, 130 ч.1 КпАП України, -
ОСОБА_1 визнати винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч.1 КУпАП, та піддати адміністративному стягненню у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 17000,00 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 454,00 грн.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя О.М. Якішина