справа № 489/1817/20 провадження №2/489/226/21
Іменем України
09 вересня 2021 року м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Коваленка І.В.,
секретар судового засідання Плаксіна В.О.,
за участю:
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - Банк) до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки
встановив:
В квітні 2020 року Банк звернувся до суду з позовом в якому просить в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 62307С27 від 09.07.2007 в розмірі 28906,19 дол.США та 15969,77 грн. звернути стягнення на Ѕ частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить відповідачу ОСОБА_2 , яка є предметом іпотеки згідно іпотечного договору № 62307Z33 від 09.07.2007, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом під час проведення виконавчих дій.
Як на підставу позовних вимог вказано, що 09.07.2007 між Банком та позичальником ОСОБА_3 (третя особа у справі) було укладено кредитний договір № 62307С27, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у сумі 75000,00 дол.США для придбання квартири АДРЕСА_2 з кінцевою датою погашення 15.07.2017.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_3 згідно іпотечного договору № 62307Z33 від 09.07.2007 передала в іпотеку Банку квартиру АДРЕСА_2 .
У зв'язку із невиконанням позичальником взятих зобов'язань за позовом банку рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 17.05.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 09.04.2015, стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 28906,19 дол.США та 15969,77 грн.
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 01.03.2017, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 11.05.2017, в порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2 .
Вважаючи, що відповідач ОСОБА_2 на підставі статті 23 Закону України «Про іпотеку» та рішення суду набув права та обов'язки іпотекодавця за договором іпотеки від 09.07.2007, а позичальник не погасила стягнуту рішенням заборгованість, позивач просить звернути стягнення на частку відповідача в іпотечному майні.
Відповідач ОСОБА_2 правом на надання відзиву не скористався, але надав до суду заяву про застосування строку позовної давної давності. Вказав, що Банк скористався правом дострокового стягнення заборгованості, направивши відповідну вимогу від 20.09.2012 позичальнику і поручителю та в судовому порядку рішенням від 17.05.2013 стягнув заборгованість. Натомість з вимогою про задоволення кредитного зобов'язання за рахунок належної йому Ѕ частки предмета іпотеки (іпотечною вимогою) до суду звернувся лише 21.04.2020, тобто через сім років та сім місяців від дня виникнення права вимоги.
Позивач надав до суду заперечення на заяву відповідача, яку вважає безпідставною, оскільки строк позовної давності має відраховуватися з 12.05.2017, коли ОСОБА_2 набув статусу іпотекодавця. Тому такий строк спливає 11.05.2020, тобто після звернення Банку до суду.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23.04.2020 справу прийнято до провадження та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 10.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Пояснив, що позичальник заборгованість достроково стягнуту рішенням суду від 17.05.2013 не погашає, внаслідок чого Банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк позовної давності вважає не пропущеним, оскільки право власності відповідача на Ѕ частку іпотечного майна виникло на підставі рішення суду від 01.03.2017, яке набрало законної сили після апеляційного перегляду справи 11.05.2017, а до суду Банк звернувся квітні 2020 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.
Відповідач та третя особа в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлені належним чиним, причини неявки суду не повідомили, що не перешкоджає розгляду справи.
Суд, вислухавши представника позивача та дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Із матеріалів цивільної справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30.04.1983 по 22.09.2012. В період шлюбу ними була придбана квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 09.07.2007 за ціною 379750,00 грн. (а.с. 81)
В той же день, 09.07.2007 між третьою особою ОСОБА_3 та АТ «Укрексімбанк» було укладено кредитний договір № 62307С27, відповідно до пункту 2.1 умов якого позичальник отримала в Банку кредит в сумі 75000,00 доларів США з кінцевою датою погашення 15.07.2017 для оплати вартості вказаної спірної квартири (а.с 5- 13).
У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ОСОБА_3 та АТ «Укрексімбанк» 09.07.2007 було укладено іпотечний договір нерухомого майна N 62307Z33, згідно із яким спірна квартира була передана в іпотеку АТ «Укрексімбанк» (а.с. 21-23).
Через порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором та виникнення заборгованості за кредитним договором Банк використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 4.2 договору право на односторонню зміну умов кредитного договору, надіславши 20.09.2012 вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов'язаних із ним платежів протягом 60 днів (а.с. 80).
У зв'язку із неповерненням позичальником в установлений строк заборгованості, Банк в січні 2013 року звернувся до суду з позовом про її стягнення, який задоволено заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 17.05.2013, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 09.04.2015 (а.с. 26 - 29).
Відповідно до вказаного рішення з ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_4 солідарно стягнута заборгованість в розмірі 28906,19 дол.США та пеню в розмірі 15969,77 грн.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Матеріалами справи також підтверджується, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 відповідач звернувся до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, а саме квартири, яка є предметом іпотеки.
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 01.03.2017, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 11.05.2017, в порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2 (а.с. 30-34).
Із змісту позову вбачається, що стягнута рішенням від 17.05.2013 заборгованість до теперішнього часу не погашена, а тому Банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на Ѕ частку іпотечного майна - квартири, яка належить відповідачу.
Відповідач не оспорюючи розміру заборгованості просить застосувати до спірних відносин строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову.
При вирішенні спору суд виходить з наступного правого регулювання.
Згідно із частинами першою, другою статті 23 Закону України «Про іпотеку» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Таким чином, виходячи з положень наведеної норми звернення до суду Банку з позовом до відповідача є правомірним.
Згідно із статтями 525 та 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
За положеннями частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Матеріалами справи підтверджується, що Банк скористався свої правом на дострокове стягнення заборгованості та відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та пункту 4.2 кредитного договору 20.09.2012 надіслав позичальнику та поручителю вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов'язаних із ним платежів протягом 60 днів.
Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.
Так як заборгованість не була погашена її розмір за позовом Банку було стягнуто з позичальника та поручителя рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 17.05.2013.
Відповідачем та третьої особою, відповідно до вимог частини третьої статті 12, частин першої, п'ятої статті 81 ЦПК України, не дано суду доказів погашення стягнутої рішенням суду заборгованості, в рахунок якої Банк просить звернути стягнення на предмет іпотеки, а тому суд вважає вказаний позивачем розмір заборгованості доведений.
Відповідачем заявлено про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, сплив якого є підставою для відмовив у задоволенні позову (частина четверта статті 267 ЦК України).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Як встановлено судом та підтверджується заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 17.05.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляціного суду Миколаївської області від 09.04.2015, строк дії кредитного договору на підставі частини другої статті 1050 ЦК України та пункту 4.2 кредитного договору Банком було змінено на 23.11.2012, що також підтверджується наявною у справі копією вимоги Банку про дострокове погашення кредиту та нарахованої заборгованості, яку позичальник ОСОБА_3 отримала 24.09.2012. Тому, саме з 23.11.2012 для Банку розпочався перебіг позовної давності.
Зазначений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, наведеним в постанові від 17.06.2020 у справі № 759/12136/15, на яку посилався відповідач у своїй заяві про застосування строку позовної давності.
Враховуючи наведене та те, що Банк з позовом до суду 17.04.2020, що підтверджується відбитком поштового відділення на конверті, суд вважає, що звернення позивача до суду відбулося поза межами позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до відповідача.
Доводи позивача про те, що перебіг строку позовної давності розпочався після перегляду апеляційним судом рішенням суду від 01.03.2017, яким за відповідачем визнано право власності на Ѕ частку іпотечного майна та відповідно набуття ОСОБА_2 статуту іпотекодавця суд вважає помилковими.
Також суд звертає увагу, що Банк не був позбавлений можливості звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах трирічного строку позовної давності після дострокового стягнення заборгованості в судовому порядку.
Посилання Банку на висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 11.11.2019 у справі № 337/4754/14-ц, відповідно до якого не допускається використання учасниками цивільних правовідносин поділу спільного майна подружжя для уникнення сплати боргу або виконання рішення суду про стягнення боргу, суд до уваги не приймає, так як рішення про поділ майна подружжя набрало законної сили та є обов'язковим до виконання. Крім того, як слідує із заяви відповідача він проживає за адресою відмінною від адреси іпотечного майна.
Так як суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову відповідно відсутні підстави на покладення на відповідача обов'язку з відшкодування позивачу витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 12, 13, 259, 263- 265, 268 ЦПК України, суд
вирішив:
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
позивач - Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України, код ЄДРПОУ 0032112, місцезнаходження: м.Київ, вул. Антоновича, 127.
відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса листування; АДРЕСА_3 ;
третя особа - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст судового рішення складено 10.09.2021.
Суддя І.В.Коваленко