Справа № 347/666/20
Провадження № 22-ц/4808/1113/21
Головуючий у 1 інстанції Крилюк М. І.
Суддя-доповідач Горейко
07 вересня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючої Горейко М.Д.
суддів: Фединяка В.Д., Максюти І.О.
секретаря КапущакС.В.
з участю представника апелянта Рокетської С.В., представника відповідача Поронюка І.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Косівського районного суду від 02 червня 2021 року, ухвалене у складі судді Крилюк М.І. в м. Косів,
У квітні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 14 грудня 2017 року. При підписанні заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (далі - Договір). Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Відповідно до укладеного Договору відповідач отримав кредит в розмірі 49 947,91 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Таким чином, банк свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 08 грудня 2019 року утворилася заборгованість в розмірі 276 866,28 грн, з яких: 213 109,08 грн - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту, 213 109,08 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 15 203,64 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 48 553,56 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0,00 грн - нарахована пеня; 0,00 грн - нарахована комісія. Законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, заборгованість до стягнення становить 213 109,08 грн, що складається із заборгованості за кредитом.
Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 196,64 грн.
Рішенням Косівського районного суду від 02 червня 2021 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 14 грудня 2017 року в сумі 49 947,91 грн та 749,22 грн оплаченого судового збору.
Рішення мотивовано тим, що сторонами не погоджено умови кредитного договору, зокрема щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, оскільки у анкеті-заяві від 14 грудня 2017 року відсутні умови договору і банк не надав жодних підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг. Представлені позивачем розрахунки не містять інформації за рахунок чого було погашено заборгованість за поточним тілом кредиту або про причини переведення даної суми заборгованості в іншу категорію зобов'язань. Тому підставною є лише вимога про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в розмірі 49 947,91 грн, а в решті вимог позову слід відмовити.
Не погодившись з рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог (щодо стягнення частини заборгованості за тілом кредиту), АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Зокрема зазначає, що на підтвердження позовних вимог позивачем було надано копію анкети-заяви, в якій відповідач особистим підписом засвідчив, що підписанням даної анкети-заяви він згідно зі статтею 634 ЦК України в повному обсязі приєднується до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», які розміщені на офіційному сайті банку в мережі інтернет і які разом із Пам'яткою клієнта, а також Тарифами складають договір банківського обслуговування, та зобов'язався самостійно знайомитися з їх змінами на сайті банку. Крім того, відповідач підписав паспорт споживчого кредиту, в якому особистим підписом підтвердив ознайомлення з основними умовами кредитування. На підставі вищевказаної анкети-заяви та паспорта споживчого кредиту відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено кредитний ліміт. Після отримання картки відповідач вчинив дії щодо її активації, користувався карткою, отримував кредитні кошти та частково погашав заборгованість, що свідчить про те, що він визнав умови договору та погодився з його умовами, а тому зобов'язаний був повернути суму отриманих кредитних коштів та сплатити проценти за користування ними.
Апелянт вважає помилковим посилання суду першої інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, яка ґрунтується на можливості банку надати будь-яку редакцію Умов та Правил надання банківських послуг; спростуванні відповідачем (позичальником) факту ознайомлення його з умовами кредитування, а також відсутності доказів ознайомлення відповідача з умовами кредитування. Однак, в матеріалах даної справи наявні витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в редакції, що діяла на момент підписання анкети-заяви, а також копія наказу банку про затвердження Умов та Правил надання банківських послуг в цій редакції. Тобто, до суду надано конкретну редакцію Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєднався відповідач при підписанні анкети-заяви, а тому висновок суду щодо неузгодження умов кредитування із відповідачем не відповідає дійсним обставинам справи.
Також апелянт вказує, що суд безпідставно відмовив у стягненні частини заборгованості за тілом кредиту, вважаючи, що внесені відповідачем кошти на погашення заборгованості слід спрямувати на погашення заборгованості за фактично отриманими коштами (тілом кредиту). Такий висновок суду не відповідає умовам договору та вимогам статті 534 ЦК України. Оскільки умови щодо сплати відсотків були належним чином узгоджені, то банк цілком правомірно, з дотриманням вимог статей 534, 625, 1048 ЦК України направляв кошти, що вносилися на погашення боргу, за встановленою договором та законом черговістю.
З наведених мотивів апелянт просить рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині рішення залишити без змін.
Відповідач подав письмові пояснення по суті справи, які фактично є відзивом на апеляційну скаргу, в яких доводи скарги заперечив, вважаючи їх необґрунтованими.
Зазначив, що в апеляційній скарзі позивач безпідставно посилається на те, що між сторонами було укладено кредитний договір шляхом приєднання і погоджено усі істотні умови такого договору, оскільки долучені до позовної заяви матеріали не містять жодних доказів, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифи могли надаватися для ознайомлення чи були розміщені на сайті банку саме в такій редакції і що він погодився з ними підписуючи анкету-заяву. Тому при ухваленні оскаржуваного рішення суд правильно зіслався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.
Також відповідач вказав, що на підтвердження позовних вимог позивачем надано розрахунки заборгованості, які є суперечливими. Так, згідно розрахунку заборгованості станом на 31 серпня 2019 року заборгованість за поточним тілом кредиту становить 135 529,72 грн, а заборгованість за простроченим тілом кредиту становить 77 579,36 грн. З іншого розрахунку, що також долучений позивачем, вбачається, що 01 вересня 2019 року на погашення заборгованості клієнтом було внесено 15 203,60 грн та вказано, що станом на цю дату заборгованість за поточним тілом кредиту становить 0,00 грн, а заборгованість за простроченим тілом кредиту - 213 109,08 грн. Аналогічна сума вказана і станом на 08 грудня 2019 року. При цьому, наведені розрахунки не містять інформації за рахунок чого було погашено заборгованість за поточним тілом кредиту або про причини переведення даної суми заборгованості в іншу категорію зобов'язань.
Крім того, як вбачається із вищезгаданих розрахунків, починаючи з 01 вересня 2019 року банком встановлено процентну ставку на прострочений кредит в розмірі 84%, яка згідно наданих позивачем Умов та Правил надання банківських послуг передбачена для картки «Універсальна голд», в той час як підписана ним анкета-заява від 14 грудня 2017 року містить позначку про намір оформити «Преміальну картку», для якої передбачено 74,4%.
Також, згідно вказаних Умов та Правил проценти нараховуються на суму залишку заборгованості за кредитом, однак, згідно викладених у позові обставин, залишку заборгованості за поточним тілом кредиту немає. Також немає і заборгованості за нарахованими відсотками, а лише за простроченими. При цьому в Умовах та Правилах поняття «прострочене тіло кредиту» відсутнє. Таким чином неможливо встановити яким чином було вирахувано заборгованість за простроченим тілом кредиту, чим саме вона відрізняється від заборгованості за поточним тілом кредиту та внаслідок чого сума заборгованості за поточним тілом кредиту станом на 01 вересня 2019 року дорівнює нулю.
Відповідач зауважив, що попри непогодження істотних умов договору, позивач нараховував йому та самостійно списував з його рахунку відсотки, пеню, відсотки за овердрафт, щомісячну комісію за обслуговування картки та проценти відповідно до статті 625 ЦК України, що підтверджується випискою з рахунку позичальника. Вважає, що оскільки умови в договорі про надання банківських послуг між ним та позивачем не узгоджувались, то нарахування та самовільне стягнення за рахунок збільшення кредитного ліміту пені та інших платежів з подальшим переведенням цих сум в категорію «заборгованість за простроченим тілом кредиту» грубо порушує його права та законні інтереси.
Посилаючись на вищенаведене, просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримала з наведених у ній мотивів.
Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив з мотивів, викладених в письмовому поясненні відповідача. Рішення суду вважав законним та обґрунтованим. Просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 14 грудня 2017 року в сумі 49 947,91 грн сторонами не оскаржується, а тому в силу частини 1 статті 367 ЦПК України в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що 14 грудня 2017 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. За умовами договору відповідач отримав кредит у розмірі 49 947,91 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
В заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг; що він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами; примірник договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом роздрукування з офіційного сайту www.pb.ua; зобов'язався виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті банку (а.с. 10).
До кредитного договору банк додав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 13) та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 14-30).
Згідно наданого позивачем розрахунку у відповідача наявна заборгованість перед позивачем, яка станом на 08 грудня 2019 року становить 276 866,28 грн, з яких: 213 109,08 грн - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту, 213 109,08 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 15 203,64 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 48 553,56 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0,00 грн - нарахована пеня; 0,00 грн - нарахована комісія (а.с. 6-9).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 213 109,08 грн, що складається із заборгованості за кредитом.
Частково задовольняючи вказані позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що представлені позивачем розрахунки є недостовірними, суперечать розрахункам, які представлені відповідачем, не містять інформації за рахунок чого було погашено заборгованість за поточним тілом кредиту або про причини переведення даної суми заборгованості в іншу категорію зобов'язань.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме заяви позичальника від 14 грудня 2017 року, процентна ставка за користування кредитними коштами у цій заяві не зазначена. Відсутні дані і щодо узгодження сторонами умов щодо сплати неустойки, зокрема пені за неналежне виконання кредитних зобов'язань та процентів згідно статті 625 ЦК України.
З виписки з рахунку позичальника ОСОБА_1 за період з 12 березня 2018 року по 01 березня 2020 року видно, що 15 березня 2018 року відповідачу встановлено кредитний в розмірі 49 947,91 грн. Відповідач користувався кредитними коштами та частково погашав заборгованість.
При цьому, позивачем, починаючи з 01 травня 2018 року, щомісячно здійснювалося списання відсотків за використання кредитного ліміту, з 01 жовтня 2018 року щомісячно нараховувалася пеня за прострочку за кредитом, а з 01 жовтня 2019 року щомісячно нараховувалися проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України (а.с. 94 звор. - 96), що кредитним договором не передбачено, оскільки витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, на які посилається позивач, не містять підпису позичальника, а тому відсутні підтвердження, що саме цей витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи 14 грудня 2017 року анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, та що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором та процентів згідно статті 625 ЦК України, та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та процентів згідно статті 625 ЦК України, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 14-131цс19, яка правильно врахована судом першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача суми фактично отриманих ним коштів в розмірі 49 947,91 грн.
Що стосується заборгованості за простроченим тілом кредиту, то слід зазначити, що така є складовою його повної вартості, однак не є сумою, яку фактично отримав в борг позичальник, відтак не підлягає стягненню, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01 вересня 2020 року у справі №293/599/19-ц.
За викладених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, в основному зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення обставин справи та переоцінки доказів, що не узгоджується з положеннями статті 367 ЦПК України, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
З огляду на викладене та з урахуванням положень статті 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід залишити за апелянтом.
Частиною 6 статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Косівського районного суду від 02 червня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча М.Д. Горейко
Судді: В.Д. Фединяк
І.О. Максюта
Повний текст постанови складено 10 вересня 2021 року