Справа № 426/1434/21
іменем України
(заочне)
30 серпня 2021 року
Сватівський районний суд Луганської області у складі:
головуючого судді Просіної Я.В.,
за участі секретаря судового засідання Чумакової Н.С.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому залі суду м. Сватове Луганської області в режимі відеоконференції цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики грошових коштів, інфляційної складової та трьох процентів річних від простроченої суми, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_4 ,
встановив:
До Сватівського районного суду Луганської області звернувся ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Глуховецький Олександр Степанович, з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики грошових коштів, інфляційної складової та трьох процентів річних від простроченої суми.
В обґрунтування позовної заяви, позивач зазначив, що 18 червня 2019 року між ним та ОСОБА_3 було укладено та нотаріально посвідчено Договір позики грошових коштів, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайловою Наталією Олександрівною, зареєстровано в реєстрі за № 2636. Відповідно до пункту 1 Договору позики Позикодавець передав, а Позичальник прийняв у власність у якості безпроцентної позики грошові кошти в розмірі 264 219 (двісті шістдесят чотири тисячі двісті дев'ятнадцять) грн, що згідно з курсом Національного банку України еквівалентно сумі в розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США. При цьому, сума позики була отримана Позикодавцем від Позичальника до підписання Договору позики, що підтверджується копією Розписки від 18 червня 2019 року, підписаною Позикодавцем і виданою ним Позичальнику на підтвердження зазначеного факту. Згідно з пунктом 5 Договору позики він вважається укладеним з моменту його укладення та нотаріального посвідчення. В Договорі позики Позичальник та Позикодавець також визначили, що: сума позики, що повертається у гривнях і повинна бути еквівалентна 10 000 (десяти тисячам) доларам США, що визначається за офіційним курсом Національного банку України на день повернення суми позики; строк повернення всієї суми позики - до 18 квітня 2020 року; повернення суми позики Позичальником підтверджується розписками Позикодавця про одержання ним грошових коштів, які будуть видаватися Позикодавцем Позичальнику щоразу після повернення останнім відповідної частини позики, або відповідними банківськими документами; у разі, якщо Позичальник своєчасно не поверне суму позики або її відповідну частину, то він зобов'язаний сплатити Позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми заборгованості в гривні, яка підлягає поверненню згідно Договору позики; один примірник Договору позики зберігається у нотаріуса, а другий - у Позикодавця, який зобов'язується після повного виконання Позичальником зобов'язань за Договором позики передати його другий примірник Позичальнику з відміткою про одержання грошей, а у випадку неможливості здійснити зазначені дії - вказати про це в розписці, яку він повинен видати Позичальнику. З боку ОСОБА_3 мало місце порушення зобов'язання за Договором позики в частині невиконання його грошових зобов'язань перед ОСОБА_2 щодо повернення суми позики, строк повернення якої за Договором позики вже настав, тобто з боку ОСОБА_3 має місце порушення вищевказаних грошових зобов'язань за Договором позики, наслідком яких є порушення прав та законних інтересів ОСОБА_2 . У відповідача існує непогашена прострочена заборгованість перед позивачем за Договором позики щодо повернення суми позики на загальну суму в розмірі 267 760 (двісті шістдесят сім тисяч сімсот шістдесят) грн у відповідності до пункту 2 Договору позики згідно з курсом Національного банку України, встановленого на 18 червня 2020 року - 26,776 гривень за 1 долар США. Позивач вважає, що всіма належними та допустимими доказами в розумінні норм ЦПК України доведений факт порушення прав та законних інтересів ОСОБА_2 , яке сталося в наслідок порушення ОСОБА_3 його грошового зобов'язання перед ОСОБА_2 за Договором позики. Зважаючи на доведений вище позивачем факт порушення з боку відповідача його грошових зобов'язань за Договором позики, за вказаних фактів та обставин в даному випадку ОСОБА_3 зобов'язаний сплатити на користь ОСОБА_2 суму заборгованості із урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від вищевказаної суми заборгованості. ОСОБА_2 було здійснено розрахунок суми заборгованості ОСОБА_3 за договором позики з урахуванням індексу інфляції, який наведено в складі розрахунку заборгованості станом на дату подання позовної заяви до суду та у відповідності до якого, окрім неповернутої Позичальником суми позики, ОСОБА_3 повинен сплатити на користь ОСОБА_2 також суму інфляційних втрат в розмірі 20 424 (двадцять тисяч чотириста двадцять чотири) грн 82 коп. Позивачем також здійснено розрахунок суми трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 , який наведено в складі розрахунку заборгованості, у відповідності до якого, окрім суми простроченої заборгованості щодо неповернутої суми позики ОСОБА_3 повинен сплатити на користь ОСОБА_2 також і суму трьох процентів річних в розмірі 8 281 (вісім тисяч двісті вісімдесят одна) грн 44 коп. Судові витрати позивача складають 12 964, 66 гривень, з яких 2 964 (дві тисячі дев'ятсот шістдесят чотири) грн 66 коп. розмір судового збору та 10 000 (десять тисяч) грн. сума гонорару за надання правової допомоги.
Ухвалою Сватівського районного суду Луганської області від 24 травня 2021 року по справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Сватівського районного суду Луганської області від 19 липня 2021 року по справі закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Представник позивача адвокат Глуховецький О.С. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, на адресу суду надіслала заяву про розгляд справи без її участі, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.90).
Відповідач повторно не з'явився у судове засідання, про місце, день та час слухання справи був повідомлений належним чином за адресою своєї реєстрації шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України відповідно до вимог ч.1 ст.1-1 ЗУ "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» (а.с. 58-59, 71-72). Крім того, за згодою позивача, на адресу фактичного місця перебування, яка зазначена в інформації з Міністерства соціальної політики (а.с.87), оскільки ОСОБА_3 з 16.03.2020 року перебуває на обліку внутрішньо переміщена особа в Управлінні праці та соціального захисту населення Дарницького району м. Києва були надіслані повістки, оскільки з 20 травня 2021 року Сватівський районний суд Луганської області тимчасово припинив відправлення поштової кореспонденції в зв'язку з відсутністю фінансування, але рекомендовані повідомлення повернулися на адресу суду з позначкою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.142, 143, 144, 145) Окрім того, на мобільний телефон відповідача був здійснений виклик, але оператор мобільного зв'язку повідомив, що даний номер не обслуговується. (а.с.122) Відповідач про причини неявки суд не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності не надходило, відзив на позов не подав, а тому суд відповідно до ст. 280 ЦПК України за наявності згоди представника позивача розглядає справу при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
30 серпня 2021 року судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду, яка занесена до протоколу судового засідання.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши в судовому засіданні надані докази, оцінивши їх у сукупності, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вважає за необхідне частково задовольнити позовні, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 18 червня 2019 року між сторонами було укладено договір позики грошових коштів, згідно якого ОСОБА_2 надано ОСОБА_3 у позику грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США, які останній зобов'язався повернути у строк до 18 квітня 2020 року включно (а.с. 15-18).
Позивач ОСОБА_2 виконав взяті на себе зобов'язання і надав ОСОБА_3 в борг зазначену суму коштів, про що свідчить розписка від18 червня 2019 року (а.с. 147).
З наведеного позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що загальний розмір заборгованості ОСОБА_3 становить 296 466 грн 26 коп, з яких 267 760 грн 00 коп заборгованість за договором позики, 20 424 грн 82 коп сума інфляційних витрат, 8 281 грн 44 коп три проценти річних від суми неповернутої позики (а.с. 20-22).
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України 18.01.2017 р. у справі №6-2789цс16.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених обставин робити відповідні правові висновки.
Такий же висновок зроблено Верховним судом України 18.09.2013 р. у справі № 6-63цс13, від 11.11.2015 р. у справі № 6-1967цс15 та 12.04.2017 р. у справі № 6-487цс17.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулась передача певної суми коштів саме в позику ( ВС/КЦС, справа № 69/3340/16-ц від 22.08.2019).
Отже, наявна розписка підтверджує факт укладення між позивачем та відповідачем договору позики, оскільки у ній зазначено факт отримання відповідачем від позивача коштів у позику. Розписка написана власноруч та підписана відповідачем. Даний факт відповідачем не спростований.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 545 ЦК України регульовано питання щодо підтвердження виконання зобов'язання, зокрема передбачено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
З наведеного вбачається, що доказом повернення позики є факт передачі позикодавцем оригіналу боргового документа позичальникові, або зазначення кредитором відомостей у розписці про повернення боргу щодо неможливості повернення боргового документа.
Дані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 25 квітня 2012 року, справа № 6-24ц12.
Отже, наявність боргового документа, а саме боргової розписки у позивача свідчить про те, що відповідач не виконав зобов'язань по поверненню боргу.
Згідно із статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до пункту 2 Договору позики грошових коштів, сума позики, що повертається у гривнях, повинна бути еквівалентна сумі 10 000 (десять тисяч) доларів США, зазначеної в п. 1 Договору позики грошових коштів, що визначається за офіційним курсом Національного банку України на день повернення.
Таким чином, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача в частині стягнення з відповідача 267 760 (двісті шістдесят сім тисяч сімсот шістдесят) грн 00 коп - сума позики отриманої відповідачем за Договором позики від 18.06.2019 року.
Щодо стягнення інфляційної складової та трьох процентів річних від простроченої суми, то суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно пункту 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30 березня 2012 року вбачається, що за змістом статті 552, частини другої статті 625 ЦК України інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Позивач надав розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, з яким суд погоджується і вважає його правильним. Відповідач обізнаний про наявність заборгованості, відомостей про її погашення та жодних заперечень щодо позову суду не надав, даний розрахунок ним не оспорений, іншого розрахунку відсотків відповідач не надав.
Таким чином, стягненню з відповідача підлягає сума в розмірі 20 424 (двадцять тисяч чотириста двадцять чотири) грн 82 коп - сума інфляційних витрат та 8 281 (вісім тисяч двісті вісімдесят одна) грн 44 коп - три проценти річних.
Враховуючи, що у судовому засіданні встановлено те, що ОСОБА_3 не виконав взяте на себе зобов'язання за укладеним із ОСОБА_2 договором позики та не повернув взяті у борг грошові кошти, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за договором позики грошових коштів, інфляційної складової та трьох процентів річних від простроченої суми.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При розподілі судових витрат суд враховує, те, що позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 2 964, 66 грн., що документально підтверджено матеріалами справи, а отже з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача сума сплаченого судового збору у розмірі 2 964, 66 грн.
Позивач також просить стягнути з відповідача на його користь понесені витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 грн.
Що стосується цієї вимоги суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 133 ЦПК Українипередбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При цьому, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України відносить витратина професійну правничу допомогу саме до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом,а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язаніз правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У постанові від 27 липня 2021 року у справі № № 671/1957/20 ВС зазначив, що на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також документи, що свідчать про фактичне надання таких послуг.
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
В позовній заяві позивачем зазначено про те, що сума гонорару за надання правової допомоги ОСОБА_2 в суді першої інстанції становить 10 000 гривень. Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи складає -12 964, 66 гривень, у тому числі судовий збір 2 964, 66 гривень.
Однак, на підтвердження суми 10 000 гривень витрат за надання правової допомоги позивачем та представником позивача відповідних документів до суду не надано, крім договору про надання правової (правничої) допомоги від 19 квітня 2021 року, тому враховуючи вищезазначене та вимоги ЦПК України, сума витрат, пов'язаних з розглядом справи у розмірі 10 000 гривень стягненню не підлягає.
Керуючись ст. 1-13, 76-83, 133, 137, 141, 209, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики грошових коштів, інфляційної складової та трьох процентів річних від простроченої суми, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , грошову суму в загальному розмірі 296 466 (двісті дев'яносто шість тисяч чотириста шістдесят шість) грн 26 коп:
- 267 760 (двісті шістдесят сім тисяч сімсот шістдесят) грн 00 коп - сума позики отриманої відповідачем за Договором позики;
- 20 424 (двадцять тисяч чотириста двадцять чотири) грн 82 коп - сума інфляційних витрат;
- 8 281 (вісім тисяч двісті вісімдесят одна) грн 44 коп - три проценти річних.
У порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 964, 66 гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Луганського апеляційного суду безпосередньо або через Сватівський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті в судовому засіданні 30 серпня 2021 року, проголошено його вступну та резолютивну частини.
Повний текст рішення складено 08 вересня 2021 року.
Суддя Я.В.Просіна