Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/494/21
Провадження № 2/499/313/21
Іменем України
заочне
08 вересня 2021 року смт. Іванівка
Іванівський районний суд Одеської області у складі: головуючого судді Тимчука Р.М. за участю секретаря судового засідання Мельника Р.А. розглянувши у порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін по справі в смт.Іванівка Іванівського району Одеської області цивільну справу № 499/494/21 за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 (далі за текстом - відповідач) про стягнення заборгованості,-
Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що відповідно до підписаної ним заяви № б/н від 06.12.2010 року ОСОБА_1 звернулася до позивача з метою отримання банківських послуг.
Відповідно до виявленого бажання відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено, початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову.
Для користування кредитним рахунком відповідач отримав кредитну картку, у подальшому розмір кредитного ліміту збільшувався до 12000,00 гривень, що підтверджується довідкою про зміни умов кредитування та обслуговування картрахунку.
У порушення норм закону та умов договору відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.
У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 12.05.2021 року має заборгованість - 13385,89 грн., яка складається з наступного: 11977,09 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі заборгованість за простроченим тілом кредиту, 1408,80 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Розрахунок суми заборгованості позивачем додається.
На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК".
У справі призначено спрощене позовне провадження з викликом сторін по справі.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подав, клопотань не заявляв, у судове засідання не з'явився про причини неявки не повідомив.
На адресу реєстрації місця проживання відповідача судом направлялись ухвали про відкриття провадження та копію позову з доданими документами та судовий виклик про дату та час судового засідання.
Відповідач судове поштове відправлення не отримав, до суду кореспонденція повернулася з відміткою (адресат не проживає за вказаною адресою).
Відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомлені відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що судове поштове відправлення (копія позову з додатками, ухвала про відкриття спрощеного провадження) направлялося за адресою за місцем реєстрації відповідача (згідно адресної довідки), а згідно позначки працівника вручити поштове відправлення не представляється можливим, так як адресат відсутній за вказаною адресою, тому у суду є підстави розцінювати, що відповідач отримав ухвалу про відкриття спрощеного провадження та повідомлений про порядок розгляду справи.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, про що постановлено ухвалу суду.
Дослідивши письмові матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, приходить до висновку, що позов про стягнення заборгованості за кредитом підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Свій висновок суд мотивує тим, що відповідно до заяви № б/н від 06.12.2010 року ОСОБА_1 звернулася до позивача з метою отримання банківських послуг.
Відповідно до виявленого бажання відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено, початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову.
Для користування кредитним рахунком відповідач отримав кредитну картку, у подальшому розмір кредитного ліміту збільшувався до 12000,00 гривень, що підтверджується довідкою про зміни умов кредитування та обслуговування картрахунку.
Позивач посилається що зазначені обставини підтверджує Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову.
У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 12.05.2021 року має заборгованість - 13385,89 грн., яка складається з наступного: 11977,09 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі заборгованість за простроченим тілом кредиту, 1408,80 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
Судом в якості доказу досліджено належним чином завірену копію заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «Приватбанку» (а.с.13).
Про недійсність цієї заяви відповідач не заявляє, тому суд вважає за можливе взяти до уваги даний доказ, як доказ того, що між сторонами відбулись цивільні правовідносини.
Укладений між сторонами договір складається із заяви, Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів. За своєю правовою природою вказаний договір є одним із видів кредитного договору.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а відповідач всупереч договірним зобов'язанням, в установлені терміни не повернув належні грошові суми, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, яка підтверджується розрахунком заборгованості та не спростована відповідачем.
Предметом судового розгляду є стягнення заборгованості за кредитним договором та процентів за користування кредитними коштами за певний період.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
За приписом ч. 1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно із ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (стаття 530 ЦК України).
Статтею 525ЦК заборонено односторонню відмову від зобов'язання або односторонню зміну його умов.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника що надана як доказ укладання кредитного договору процентна ставка не зазначена, також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками.
Позивач АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на сайті: www .privatbank .com .ua як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» та витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: www . privatbank.com .ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1ст.634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Суд вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та розміщені на сайті: www . privatbank.com ., які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч.1ст.3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.11ст.3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч.1,3ст.509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг.
Згідно з п. 22 ч.1ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем позивач АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог щодо про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такий правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у якій зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності не можливе покладення на слабшу сторону договору - споживача невиправданого тягаря з'ясування змісту кредитного договору.
Разом з тим, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Суд констатує, що відповідачем не доведена та обставина, що він не отримував кошти, а в свою чергу позивач довів, що відповідачем отримана картка згідно виписці по картці вбачається рух коштів по дані картці.
Таким чином є наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» суми непогашеного тіла кредиту у розмірі 3082,52 грн.
У задоволенні вимог в іншій частині стягнення заборгованості слід відмовити.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, яка звернула увагу на те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містить жодного посилання на Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, а загальне зазначення у анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть свідчити про той факт, що саме ці Умови та Правила надавались відповідачу, що саме ці Умови та Правила мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, оскільки не надано позивачем підписані відповідачем Умови та Правила.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року №6-2320цс16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, відповідно до якого суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги банку підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на користь банку пропорційно задоволеним вимогам у сумі 2020,3 грн. (2270,00 х 89 % : 100 %), , при цьому:
- розмір заявлених вимог - 13385,89 грн. (100 %),
- розмір вимог, що підлягають задоволенню - 11977,09 грн. ( 89%),
-розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом - 2270,00 грн. (а.с.1).
Керуючись ст.12,13,81,265,268,273-279,280-283 ЦПК України, ст.ст.11,207,525,526, 598,610,611,615,628,629,1049,1054 ЦК України суд,
Позовну заяву акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.№50) до ОСОБА_1 (зареєстрований АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - згідно договору №б/н від 06.12.2010 року суму непогашеного кредиту у розмірі 11977,09 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судові витрати в розмірі 2020,3 гривень понесені позивачем при звернені до суду з даним позовом.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Одеського апеляційного суду через Іванівський районний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяР. М. Тимчук