Ухвала
Іменем України
09 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 753/7768/21
провадження № 51-4402 ск 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Дарницького районного суду м. Києва 26 квітня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року,
встановив:
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2021 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, востаннє 21 вересня 2020 року Святошинським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 6 місяців арешту,
засуджено до покарання у виді позбавлення волі за:
- ч. 2 ст. 185 КК України строком на 2 роки 6 місяців;
- ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України строком на 2 роки.
Згідно вимог ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 6 місяців.
На підставі ст. 71 КК України, з урахуванням вимог ст. 72 КК України, до покарання, призначеного ОСОБА_5 за даним вироком, частково приєднано невідбуту ним частину покарання за попереднім вироком Святошинського районного суду м. Києва від 21 вересня 2020 року, та за сукупністю вироків, призначено йому остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 9 місяців.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна вчинене повторно та ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України як закінчений замах на таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, за обставин, викладених у вироку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеності винуватості засудженого та правильності кваліфікації його дій, порушує питання про зміну оскаржуваних судових рішень в частині призначеного йому покарання. В обґрунтування своїх вимог стверджує, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано у повній мірі ступінь тяжкості кримінального правопорушення та особу засудженого, а саме, те що він визнав вину у повному обсязі, щиро розкаявся, активно сприяв у розкритті злочину, позитивно характеризується за місцем проживання, працює, на обліку у лікаря нарколога чи психіатра не перебуває, претензії від потерпілого відсутні. Вказує про те, що судами також не взято до уваги малозначність шкоди, спричиненої кримінальними правопорушеннями та вчинення їх внаслідок тяжких особистих обставин. Також зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано наявність у засудженого хронічного інфекційного захворювання та думку потерпілої в суді першої інстанції. Тому просить пом'якшити покарання засудженому, враховуючи зазначені обставини.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_5 та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень в касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи касаційної скарги захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та щодо суворості покарання, яке призначено засудженому є такими, що не заслуговують на увагу.
Поняття суддівського розсуду, або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючи норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначення «інші обставини справи», або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з положеннями ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Судами першої та апеляційної інстанцій зазначені вимоги кримінального процесуального закону було дотримано, про що свідчить нижченаведене.
Як вбачається із наданих суду касаційної інстанції копій судових рішень, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_5 , призначаючи йому остаточнепокарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 185 КК України, з урахуванням вимог ст. 68 цього Кодексу, врахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до нетяжких, їх періодичність, дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, належних висновків для себе не зробив та вчинив новий умисний аналогічний злочин; на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, не працює, а також думку представника потерпілого щодо міри покарання. Обставиною, яка пом'якшує покарання засудженому, судом визнано щире каяття. Обставиною, яка обтяжує покарання засудженому, судом визнано рецидив злочину.
Крім того, суди першої та апеляційної інстанції, перевіряючи доводи сторони захисту щодо поганого стану здоров?я ОСОБА_5 , виходили з того, що об'єктивних даних, які б свідчили про такий стан здоров'я або його погіршення на даний час та неможливість ОСОБА_5 відбувати покарання в умовах ізоляції від суспільства, суду представлено не було.
При цьому слід зазначити, що питання звільнення засуджених від покарання за хворобою може бути вирішене за наявності відповідних підстав в порядку ст. ст. 537, 539 КПК України місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
Не вбачали суди і підстав і для визнання пом'якшуючою покарання обставиною - вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих обставин, а саме через «локдаун», оскільки захисником не доведено об'єктивний зв'язок між діями обвинуваченого та запровадженням обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Крім цього, суди прийшли до висновків про відсутність активного сприяння ОСОБА_5 розкриттю злочину, оскільки та обставина, що він не тікав, коли його було затримано працівниками охорони та добровільно віддав викрадену ікру, не може свідчити про активне сприяння розкриттю злочину. Крім того, про активне сприяння засудженого розкриттю злочину прокурор не вказував у судовому засіданні.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, у тому числі і ті, про які наголошує захисник у своїй скарзі, характер та тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, дані, що характеризують особу засудженого, те, що він раніше судимий, вчинив новий аналогічний злочин, що свідчить про наявність ризику продовжити вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень, наявність пом?якшуючої та обтяжуючоїпокарання обставини, дійшов обгрунтованного висновку про необхідність призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 185 КК України, з урахуванням вимог ст. 68 цього Кодексу, оскільки його виправлення, враховуючи наведене та стійке небажання стати на шлях виправлення, можливе лише за умови його ізоляції від суспільства.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої та апеляційної інстанцій про призначення ОСОБА_5 остаточного покарання в межах санкції ч. 2 ст. 185 КК України, із застосуванням положень ст. ст. 70, 71 КК України, у виді позбавлення волі строком на 2 роки 9 місяців, є законними, обґрунтованими та відповідає принципам справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації та невідворотності покарання.
Підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_5 покарання явно несправедливим через його суворість, про що захисник зазначає у своїй касаційній скарзі, не вбачається.
У свою чергу, при розгляді апеляційної скарги захисника суд апеляційної інстанції перевірив доводи скарги, належним чином вмотивував своє рішення з наведенням докладних мотивів, з яких апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.
Тому колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_5 покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. ст. 50, 65 КК України.
Отже, обґрунтування касаційної скарги захисника не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.
Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Дарницького районного суду м. Києва 26 квітня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3