Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 511/370/20-ц
провадження № 61-6595 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коломієць Г. В.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Роздільнянська районна рада Одеської області;
третя особа - некомерційне підприємство спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня»
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Роздільнянської районної ради Одеської області на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 22 червня 2020 року у складі судді
Ільяшук А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 березня
2021 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д.,
Драгомерецького М. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
Роздільнянської районної ради Одеської області, третя особа - комунальне некомерційне підприємство спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня», про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 грудня 2016 року (справа № 511/2365/16-ц), яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2017 року, його позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення сесії Роздільнянської районної ради Одеської області від 23 вересня 2016 року № 186-VII «Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря комунального закладу «Роздільнянська центральна районна лікарня». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря комунального закладу «Роздільнянська центральна районна лікарня» з 23 вересня 2016 року. Поновлено дію контракту від 14 червня 2016 року, укладеного між Роздільнянською районною державною адміністрацією Одеської області та головним лікарем комунального закладу «Роздільнянська центральна районна лікарня» Бичковим І. Т. з 23 вересня 2016 року. Стягнуто з комунального закладу «Роздільнянська центральна районна лікарня» на користь
ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 вересня
2016 року до 12 грудня 2016 року у розмірі 28 016,24 грн.
Позивач зазначав, що вищевказане судове рішення набрало законної сили
12 липня 2017 року, проте на час звернення до суду з цим позовом залишається невиконаним.
Під час виконання виконавчого провадження до відповідача були застосовані штрафні санкції за невиконання зазначеного судового рішення (постанови державної виконавчої служби від 10 липня 2019 року - 5 100 грн, та 30 липня 2019 року - 10 200 грн).
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 30 жовтня 2019 року виконавче провадження закінчено у зв'язку з невиконанням боржником - Роздільнянською районною радою Одеської області вимог виконавчого документа.
Постановою старшого слідчого відділу Роздільнянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області
від 10 січня 2020 року його визнано потерпілим по кримінальному провадженню №12020160390000017 за попередньою правовою кваліфікацією частини першої статті 382 КК України (невиконання судового рішення).
Позивач зазначав, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі призвела до порушення його прав та завдало йому моральної шкоди, оскільки він є безробітним, не може забезпечити себе та свою сім'ю, залишився без засобів до існування, повністю виключений із свого звичного соціального середовища, втратив нормальні життєві зв'язки.
Крім того, йому завдано душевні страждання, живе у постійному стресі. Зазначена ситуація призвела до проблем зі здоров'ям, а саме посттравматичного стресового розладу. Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 03 січня 2020 року № 11/20, захворювання розвинулося після виняткової стресової ситуації. Психічний стан значно погіршився після того, як стресова ситуація розв'язалася. Проявляється почуттям тривоги, неспокою, нав'язливих спогадів стресової ситуації, жахливих сновидінь, недостатнього сну.
Ураховуючи викладене, на підставі статті 56 Конституції України,
статті 237-1 КЗпП, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Роздільнянської районної ради Одеської області на його користь моральну шкоду в розмірі 1 300 000 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 22 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Роздільнянської районної ради Одеської області на користь
ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.
У іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того,
що у зв'язку із тривалим невиконанням відповідачем судового рішення про поновлення на роботі (справа № 511/2365/16-ц), ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, яку, з урахуванням характеру правовідносин, обставин справи та засад розумності і справедливості, визначив у розмірі 100 000 грн. Суд керувався статтею 56 Конституції України, статтею 23 ЦК України, статтею 237-1 КЗпП України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року апеляційну скаргу Роздільнянської районної ради Одеської області залишено без задоволення. Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області
від 22 червня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що повно та всебічно дослідивши обставини, які мають значення для справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн, враховуючи, що рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 грудня 2016 року
(справі № 511/2365/16-ц) набрало законної сили 12 липня 2017 року,
а фактично було виконано відповідачем 01 лютого 2021 року. Суд апеляційної інстанції також погодився із застосованими судом першої інстанції нормами матеріального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Роздільнянська районна рада Одеської області посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову
ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 11 травня 2021 року касаційне провадження у зазначеній справі відкрито
та витребувано її з суду першої інстанції.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 08 червня 2021 року клопотання Роздільнянської районної ради Одеської області задоволено. Виконання рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 22 червня 2020 року зупинено до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2021 року справу за позовом
ОСОБА_1 до Роздільнянської районної ради Одеської області, третя особа - комунальне некомерційне підприємство спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня», про відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга Роздільнянської районної ради Одеської області мотивована тим, що судами невірно встановлено фактичні обставини справи, що мають значення для справи. Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 11 червня 2019 року (справа № 511/2365/16-ц) виправлено описку
у виконавчому листі № 511/2365/16-ц від 28 грудня 2018 року, а саме, замінено боржника з Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області на Роздільнянську районну раду Одеської області. Тобто, лише з 11 червня
2019 року Роздільнянську районну раду Одеської області ухвалою суду було зазначено боржником з виконання рішення суду про поновлення
ОСОБА_1 на роботі. Протягом декількох років Роздільнянським районним судом Одеської області у справі 511/2365/16-ц видавалося чотири виконавчих листи про поновлення позивача на посаді головного лікаря комунального закладу «Роздільнянська центральна районна лікарня», де боржниками були зазначені: Роздільнянська районна державна адміністрація, комунальний заклад «Роздільнянська центральна районна лікарня», Роздільнянська районна рада. Зазначають, оскільки наказом генерального директора комунального некомерційного підприємства «Роздільнянська багатопрофільна лікарня» Роздільнянської міської ради, яка
є правонаступником комунального некомерційного підприємства спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня» від 01 лютого 2021 року №7-к поновлено
ОСОБА_1 на посаді, тому Роздільнянська районна рада Одеської області
є неналежним відповідачем у справі. Також зазначено, що позивачем
не доведено належними та допустимими доказами спричинення йому моральної шкоди у зв'язку із невиконанням судового рішення щодо поновлення на роботі.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 грудня 2016 року (справа № 511/2365/16-ц) позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення сесії Роздільнянської районної ради Одеської області від 23 вересня 2016 року № 186-VII «Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря комунального закладу «Роздільнянська центральна районна лікарня». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря комунального закладу «Роздільнянська центральна районна лікарня» з 23 вересня 2016 року. Поновлено дію контракту від 14 червня 2016 року, укладеного між Роздільнянською районною державною адміністрацією Одеської області та головним лікарем комунального закладу «Роздільнянська центральна районна лікарня» Бичковим І. Т. з 23 вересня 2016 року. Стягнуто з комунального закладу «Роздільнянська центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з
24 вересня 2016 року до 12 грудня 2016 року у розмірі 28 016,24 грн. Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі ОСОБА_1
та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць
у розмірі 10 506,09 грн (а. с. 4-10).
Судове рішення було предметом апеляційного та касаційного перегляду, залишено без змін (провадження № 61-34146св18).
Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 11 червня
2019 року (справа №511/2365/16-ц) виправлено описку, допущену
у виконавчому листі № 511/2365/16-ц від 28 грудня 2018 року, виданого Роздільнянським районним судом Одеської області про примусове виконання рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 грудня
2016 року у справі 511/2365/16-ц, зазначено вірно боржника - Роздільнянську районну раду Одеської області (а. с. 12).
Постановою головного державного виконавця Гортолум В. С. від 21 червня 2019 року внесено зміни (доповнення) до автоматизованої системи виконавчого провадження, а саме замість назви «Роздільнянська районна державна адміністрація Одеської області» зазначено назву «Роздільнянська районна рада Одеської області». Виконавче провадження № 58007931 (а. с. 13).
Постановою головного державного виконавця Гортолум В. С. від 10 липня
2019 року за невиконання вимог виконавчого листа № 511/2365/16-ц, виданого Роздільнянським районним судом Одеської області від 28 грудня
2018 року, з урахуванням ухвали Роздільнянського районного суду Одеської області від 11 червня 2019 року, накладено на боржника - Роздільнянську районну раду Одеської області, код ЄДРПОУ: 25033638, штраф на користь держави у розмірі 5 100 гривень. Зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом трьох робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення (а. с. 14).
Постановою головного державного виконавця Гортолум В. С. від 30 липня
2019 року за повторне невиконання вимог виконавчого листа
№ 511/2365/16-ц, виданого Роздільнянським районним судом Одеської області від 28 грудня 2018 року, з урахуванням ухвали Роздільнянського районного суду Одеської області від 11 червня 2019 року, накладено на боржника - Роздільнянську районну раду Одеської області, код ЄДРПОУ: 25033638, штраф на користь держави у розмірі 10 200 грн (а. с. 15).
Постановою старшого слідчого відділу Роздільнянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області
Гаврилюк Л. В. від 10 січня 2020 року ОСОБА_1 визнано потерпілим по кримінальному провадженню № 12020160390000017 за попередньою правовою кваліфікацією частини першої статті 382 КК України, а саме умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню (а. с. 16).
Наказом генерального директора комунального некомерційного підприємства «Роздільнянська багатопрофільна лікарня» Роздільнянської міської ради
від 01 лютого 2021 року № 7-к ОСОБА_1 поновлено на посаді головного лікаря (а. с. 157).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга Роздільнянської районної ради Одеської області підлягає частковому задовленню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій відповідають не в повному обсязі.
Відповідно до положень статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться
у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
У абзаці другому пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен
з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня
1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується
як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а статтею 237-1 цього Кодексу передбачено право працівника на відшкодування моральної шкоди порядку, визначному законодавством.
На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, яким надана оцінка судами першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що підтверджено факт порушення законних прав позивача щодо тривалого невиконання судового рішення про поновлення на роботі,
що призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що діями відповідача порушено трудові права щодо тривалого невиконання судового рішення про поновлення на роботі позивача та завдано йому моральної шкоди, що передбачено статтею 237-1 КЗпП України.
Проте, колегія суддів Верховного Суду вважає за справедливе застосувати принцип пропорційності та зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки судами не в повному обсязі враховано норми трудового та процесуально законодавства.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, дії позивача та відповідача, виконання судового рішення у справі № 511/2365/16-ц про поновлення на роботі
ОСОБА_1 , про що зазначено у фактичних обставинах справи. Верховний Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, зменшити розмір з 100 000 грн до 30 000 грн.
Помилкове посилання суду першої інстанції, як і позивача, на положення
статті 56 Конституції України, статті 23 ЦК України, які не регулюють спірні правовідносини, не вплинуло на правильне вирішення спору. При цьому як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції вірно керувалися
статтею 237-1 КЗпП України, так як у цій справі відповідач є роботодавцем позивача, який тривалий час не виконував рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Посилання касаційної скарги на те, що Роздільнянська районна рада Одеської області є неналежним відповідачем у справі, так як наказом генерального директора комунального некомерційного підприємства «Роздільнянська багатопрофільна лікарня» Роздільнянської міської ради, яка є правонаступником комунального некомерційного підприємства спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня» від 01 лютого 2021 року №7-к поновлено
ОСОБА_1 на посаді, є безпідставні.
Згідно з статтею 24 КЗпП України рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
У статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що призначення та звільнення керівників районних комунальних підприємств, управління якими здійснює районна рада, є виключною компетенцією останньої, яке вирішується шляхом прийняття радою відповідних рішень на пленарних засіданнях.
Комунальний заклад «Роздільнянська центральна районна лікарня» реорганізовано у комунальне некомерційне підприємство спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна лікарня». Замість посади головного лікаря введена посада керівника підприємства - Генерального директора, що підтверджується рішеннями Роздільнянської районної ради від 14 вересня 2018 року № 767-VП та
від 22 грудня 2018 року № 887- VП, статутом підприємства, примірною структурою та граничною чисельністю працівників.
Згідно з пунктами 7.1 та 7.2 статуту підприємства управління підприємством здійснює Роздільнянська районна рада, а поточне керівництво (оперативне управління) підприємством здійснює керівник підприємства - Генеральний директор, який призначається на посаду та звільняється з неї за рішенням Роздільнянської районної ради відповідно до порядку, визначеного чинним законодавством, на конкурсній основі шляхом укладання з ним контракту.
Підприємство є правонаступником всього майна, всіх прав та обов'язків комунального закладу «Роздільнянська центральна районна лікарня». Засновником, власником та органом управління майном підприємства є територіальні громади Роздільнянського району в особі Роздільнянської районної ради (підпункти 1.1., 1.2. статуту).
Виконання судового рішення є обов'язковою стадією судового розгляду та, відповідно, права на судовий захист, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Особа, яка звернулась до суду, повинна отримати належну сатисфакцію, інакше сутність права на судовий захист нівелюється. Ігнорування цієї стадії означає нехтування гарантіями, встановленими національними та міжнародними нормативно-правовими актами, що не може залишатися непоміченим та потребує реагування з боку державних органів, наділених відповідною компетенцією.
Недосконалість формальних процедур не повинна бути причиною невиконання судового рішення, яким були захищені порушені права та законні інтереси особи.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду,
що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються вищенаведеним і не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази, а доводи касаційної скарги по суті стосуються саме переоцінки доказів.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної
та (або) резолютивної частини.
Отже, рішення суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасуватиз ухваленням рішення про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування за статтею 117-1 КЗпП України моральної шкоди у розмірі 30 000 грн.
Щодо судового збору
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Відповідно до підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про скасування рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, слід змінити розподіл судових витрат, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України на користь ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог (2,3%) витрати зі сплати судового збору у розмірі 840 грн 80 коп.
Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Роздільнянської районної ради Одеської області задовольнити частково.
Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 22 червня
2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Роздільнянської районної ради Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.
Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у розмірі
840 грн 80 коп., компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець