09 вересня 2021 року
м. Київ
справа №461/6414/16-а
адміністративне провадження № К/9901/44242/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стародуба О.П.,
суддів - Єзеров А.А., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування ухвали,
встановив:
У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради №904 від 14.07.2016, прийняту на пленарному засіданні 4-ї сесії в частині надання дозволу громадянці ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Львівської міської ради з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - обслуговування житлового будинку.
14.07.2016 Львівською міською радою на пленарному засіданні 4-ї сесії винесено ухвалу №904 про надання дозволу третій особі - ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
Вважаючи вказану ухвалу відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_1 навмисно ввела в оману відповідача та надала неправдиві документи щодо суб'єктів права власності на житловий будинок, а також про приватизацію земельної ділянки про яку йдеться в оскаржуваній ухвалі.
Зазначав, що з поданого до відповідача Витягу про реєстрацію права власності вбачається, що вищевказаний будинок належить ОСОБА_1 , що не відповідає дійсності, оскільки будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності: 1/2 будинку - ОСОБА_2 і 1/2 будинку - ОСОБА_3 . Рішення суду, яке стало підставою для виникнення права власності у третьої особи, скасовано судом касаційної інстанції, а відтак вона не є одноосібним власником всього будинку. Вважає, що приватизація земельної ділянки може бути здійснена лише за згодою всіх співвласників.
Постановою Галицького районного суду м. Львова від 29.11.2016 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 постанову Галицького районного суду м. Львова від 29.11.2016 скасовано та ухвалено нову, якою позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано ухвалу Львівської міської ради №904 від 14.07.2016, прийняту на пленарному засіданні 4-ї сесії в частині надання дозволу громадянці ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції встановив наявне порушення порядку звернення з боку ОСОБА_1 до Львівської міської ради, оскільки фактично не було подано усіх необхідних документів, що передбачені Порядком подання документів для приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян визначено рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 08.08.2014 за № 605, а саме заяви від всіх власників будинку за адресою АДРЕСА_1 .
Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 подала до Львівської міської ради витяг про реєстрацію права власності на житловий будинок за вказаною адресою, з якого вбачається, що ОСОБА_1 є єдиним власником будинку. Однак цей факт не відповідав дійсності, оскільки реєстрацію права власності на весь будинок на ім'я ОСОБА_1 було здійснено на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано касаційною інстанцією.
У зв'язку з цим право власності позивача на 1/2 будинку АДРЕСА_1 було відновлено судом касаційної інстанції з моменту прийняття ухвали суду від 19.06.2013.
Разом з тим, суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала Львівської міської ради не порушує права власності позивача, оскільки не йдеться про передачу іншій особі у власність земельної ділянки, на яку має право позивач. Дана ухвала вичерпує свою дію лише дозволом третій особі розробити технічну документацію із землеустрою, що не позбавляє позивача права на земельну ділянку.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що оскаржувана ухвала позбавляє позивача можливості звернутися самостійно до Львівської міської ради щодо приватизації земельної ділянки для обслуговування прибудинкової території будинку, співвласником якого він є.
При цьому суд виходив з того, що фактично в правовому полі існує лише одна процедура приватизації, яка складається з двох етапів. Таку процедуру слід розглядати як одну цілісну адміністративну послугу, яка надається Львівською міською радою, і яка може бути розпочата лише за згодою обох співвласників будинку.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що права позивача є порушеними, оскільки процедура приватизації була розпочата без його відома та участі. У разі доведення цієї процедури до завершення, позивач позбавляється права претендувати на прибудинкову земельну ділянку, адже долучитися до цієї процедури на другому етапі розгляду та вирішення позивач вже не може процедурно.
Також суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , виступаючи єдиним заявником по приватизації прибудинкової земельної ділянки, упереджено подала до Львівської міської ради лише ті документи, котрі слугували їй на користь і не відповідали всебічним вимогам закону, а Львівська міська рада, цей факт належно не перевірила, що і спричинило прийняття оскаржуваної ухвали з порушенням прав позивача, як іншого співвласника житлового будинку.
З рішенням суду апеляційної інстанції не погодилась третя особа - ОСОБА_1 , звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.
В обгрунтування касаційної скарги посилалась на те, що апеляційним судом неповно встановлено обставини справи, не надано їм належної правової оцінки, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення.
Заперечуючи проти касаційної скарги позивач просив у її задоволенні відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Щодо юрисдикції.
Спірні правовідносини у справі, що розглядається, виникли щодо правомірності ухвали Львівської міської ради про надання третій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав порушення прав позивача як землекористувача спірної земельної ділянки. При цьому спірна земельна ділянка знаходиться у спільному користуванні позивача та третьої особи, як співвласників розташованого на ній житлового будинку.
Таким чином, спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування, а стосується захисту його приватних інтересів, а саме права користування земельною ділянкою на якій розташований будинок, співвласником якого він є, тобто існує спір про право цивільне, який не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування створює перепони в реалізації права позивача на отримання земельної ділянки під час здійснення встановленої діючим законодавством процедури щодо надання її у власність (приватизації).
Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у справа № 320/3496/17 (постанова від 20.03.2019), №720/1716/15-ц (постанова від 05.06.2018) та Верховний Суд у справах №815/6575/14 (постанова від 04.09.2020), № 810/2406/16 (постанова від 12.10.2020).
Водночас, позивач раніше уже звертався з таким позовом в порядку цивільного судочинства і ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 05.10.2016 провадження у справі було закрито, а позивачу роз?яснено його право на звернення з таким позовом в порядку адміністративного судочинства.
За таких обставин справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, спірні правовідносини характеризуються також наявністю майнового спору між позивачем та третьою особою, що безумовно впливало на обсяг обставин, які підлягали встановленню адміністративними судами у цій справі.
Щодо суті спору.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно з п."г" ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Відповідно до положень частин 1, 4 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
За правилами п. «в» ст. 89 ЗК України земельні ділянки співвласників жилого будинку перебувають у спільній сумісній власності.
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 08.08.2014 №605 було визначено порядок подання документів для приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин), яким було передбачено 2 етапи приватизації земельної ділянки, кожен з яких, в свою чергу, передбачав подання зацікавленою особою, певного переліку документів.
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачу було надано не повний пакет документів, необхідних для вирішення питання надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою і внаслідок прийняття оскаржуваного рішення права позивача на приватизацію спірної земельної ділянки були порушені.
За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку щодо протиправності оскаржуваної ухвали та прийняв рішення про задоволення позовних вимог.
Покликання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що подані відповідачу документи відповідали даним Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є безпідставними, і висновки судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, оскільки крім даних реєстру відповідачу надається також правовстановлюючий документ на нерухоме майно, яким в даному випадку було рішення суду.
Як встановлено судами, на момент звернення третьої особи до відповідача та винесення оскаржуваної ухвали рішення суду, яким за позивачем було визнано право власності на належну до того позивачу Ѕ частину будинку було скасоване, що також свідчить про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, що питання надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою було вирішено на підставі неповного пакету документів.
Покликання третьої особи в обґрунтування касаційної скарги на те, що апеляційним судом не було враховано висновки у справі №464/6214/13 також є безпідставним, оскільки станом на час розгляду цієї справи остаточне рішення у цій справі не постановлено, а Львівська міська рада не брала участі у цій справі.
Також безпідставним є покликання третьої особи в обґрунтування касаційної скарги на те, що станом на час розгляду цієї справи цивільний спір у справі №464/6214/13 щодо житлового будинку не було остаточно вирішено, оскільки спірні правовідносини також виникли за відсутності остаточного судового рішення у зазначеній цивільній справі.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, а їх зміст зводиться до переоцінки доказів, що, в силу положень частини другої статті 341 КАС України, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції
Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскільки при ухваленні рішення суд апеляційної інстанції порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук