Справа № 500/4017/21
09 вересня 2021 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Баб'юка П.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (через представника - адвоката Дарморіс О.М.) до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області з позовною заявою, в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 24.08.2016 по 11.06.2021 у розмірі 589691,00 грн;
стягнути з відповідача в користь позивача середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 24.08.2016 до 11.06.2021 у розмірі 589691,00 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що станом на момент звільнення відповідач всупереч нормам чинного законодавства не здійснив повного розрахунку з позивачем. Оскільки така бездіяльність відповідача є протиправною і порушує законні права та інтереси позивача, він звернувся із цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 20.07.2021 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання суду документу про сплату судового збору у розмірі 6 804,91 грн.
Ухвалою від 28.07.2021 задоволено клопотання представника позивача, відстрочено сплату судового збору за подання даної позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач 13.08.2021 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить в його задоволенні відмовити. Відзив обґрунтований тим, що для задоволення вимог позивача відповідачем повинні бути допущені протиправні діяння щодо норм і приписів законодавства, які зобов'язували відповідача вчинити певні дії, а відповідач повинен був знехтувати вимогами законодавства, внаслідок чого позивач зазнав би певних втрат або його права були б порушені. Але в даному випадку вважає, що відповідач діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України. Відтак просить відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача 08.09.2021 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив викласти позовні вимоги в наступній редакції:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо непроведення перерахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при звільненні з роботи сум за період з 24.08.2016 по 11.06.2021;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Тернопільській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум за період з 24.08.2016 по 11.06.2021, виходячи із середньоденного грошового забезпечення позивача.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 03.06.2015 (аркуш справи 10).
Відповідно до наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 05.11.2015 №321 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ за п. 63 «К» (у зв'язку із переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації), зокрема, - в РПСПОП «Тернопіль» Головного управління Національної поліції в Тернопільській області.
Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області від 23.08.2016 №190 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Станом на момент звільнення із позивачем не проведено розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 23.08.2016 включно та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016 роки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.02.2021 у справі №500/393/21 постановлено:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.08.2016 та індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 23.08.2016 включно;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Тернопільській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.08.2016 та індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 23.08.2016 включно.
Виплату індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 23.08.2016 (період проходження військової служби) та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки відповідачем здійснено лише 11.06.2021 на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.02.2021 у справі №500/393/21, що підтверджується випискою з рахунку позивача (аркуш справи 14).
Позивач вважає, що оскільки з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, а саме, відповідачем протиправно не виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку - з 24.08.2016 по 11.06.2021.
Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Суд зазначає, Велика Палата Верховного Суду неодноразово переглядала судові рішення стосовно невиплати належних звільненому працівникові сум у відповідні строки.
Так у постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 провадження № 11-1329апп18 Велика Палата Верховного Суду, під час перегляду судового рішення стосовно аналогічних спірних правовідносин, які виникли з відносин публічної служби (звільнення з публічної служби), вказала, що відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зауважила, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Вказала, що при цьому необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 28 січня 2021 року у справі №580/2427/19, від 20 травня 2021 року у справі №380/3007/20.
Поряд із цим, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за спірний період можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Отже, виходячи з наведеного, з врахуванням принципу співмірності, суд вважає, що наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо виплати всіх належних сум при звільненні позивача, а відтак, є підстави застосувати відповідальність передбачену статтею 117 КЗпП України, шляхом стягнення в користь позивача компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 24.08.2016 до моменту проведення повного розрахунку - 11.06.2021, з врахуванням даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за спірний період.
Як вбачається із вказаних даних, середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2016 рік становила 30,9 %, за 2017 рік становила 29,2 %, за 2018 становила 31,9%, за 2019 рік становила 34,4%, за 2020 становила 35,9%, за 2021 становила 34,8%.
Як слідує із виписки по рахунку позивача, відповідач лише 11.06.2021 провів повний розрахунок належних позивачу коштів при звільненні (23.08.2016), та виплатив кошти в сумі 3467,57 грн.
Отже, з врахуванням середньозваженої ставки за кредитами в річному обчисленні за вказані періоди, позивач має право на виплату йому компенсації за затримку розрахунку при звільненні в сумі 6834,57 грн (3467,57х30,9%=1071,48 грн за 2016 рік; 3467,57х29,2%=1012,53 грн за 2017 рік, 3467,57х31,9%=1106,15 грн за 2018 рік, 3467,57х34,4%=1192,84 грн за 2019 рік, 3467,57х35,9%=1244,86 за 2020 рік, 3467,57х34,8%=1206,71 грн).
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 1 статті 77 КАС України).
Беручи до уваги наведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 4 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Ухвалою суду від 28.07.2021 задоволено клопотання представника позивача та вирішено відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення у цій справі. Причому, в ухвалі судом визначено загальний розмір судового збору, який підлягає сплаті позивачем за подання даного позову - 6804,91 грн (5896,91 грн +908 грн), оскільки позовна заява, яка подана представником позивача має одночасно майновий (визнання протиправної бездіяльності) і немайновий (стягнення коштів у розмірі 589691,00 грн) характер.
Поряд з цим, представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив викласти позовні вимоги наступним чином: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо непроведення перерахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при звільненні з роботи сум за період з 24.08.2016 по 11.06.2021; зобов'язати Головне управління Національної поліції в Тернопільській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум за період з 24.08.2016 по 11.06.2021, виходячи із середньоденного грошового забезпечення позивача.
Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України "Про судовий збір" у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Враховуючи, що позивач заявив дві вимоги немайнового характеру, які є пов'язаними, позивачу за подання даної позовної заяви слід було сплатити судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Таким чином, оскільки позов задоволено частково, судовий збір, що підлягав сплаті при зверненні до суду належить стягнути на відповідний розрахунковий рахунок, призначений для сплати судового збору при зверненні з позовом до Тернопільського окружного адміністративного суду, з двох сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме, з позивача - 454 грн, з відповідача - 454 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо нездійснення своєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Тернопільській області в користь ОСОБА_1 кошти в сумі 6834,57 грн (шість тисяч вісімсот тридцять чотири гривні) 57 коп. за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 24.08.2016 по 11.06.2021.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь держави з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні).
Стягнути на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Тернопільській області 454 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 );
відповідач:
- Головне управління Національної поліції в Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Валова, 11, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46001; код ЄДРПОУ: 40108720).
Головуючий суддя Баб'юк П.М.