Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"31" серпня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1925/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Лавренюк Т.А.
при секретарі судового засідання Калашников Г.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" (61054, м. Харків, вул. Барабашова, 6, код ЄДРПОУ 40267258)
до Фізичної особи-підприємця Однопозова Олега Станіславовича ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 )
про та за зустрічним позовом до про стягнення 27 233,51грн. Фізичної особи-підприємця Однопозова Олега Станіславовича ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" (61054, м. Харків, вул. Барабашова, 6, код ЄДРПОУ 40267258) визнання недійсним договору оренди
за участю учасників справи:
представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом - Атісков О.В.;
представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом - Смілянський Я.Г.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати та інших платежів у розмірі 25 710,18грн. та пеню в розмірі 1 523,33грн. за період з липня по грудень 2020 року, а також покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди № 017922 від 15.11.2019 в частині здійснення своєчасної орендної плати та маркетингових витрат, з посиланням на ст.ст.526, 530, 612, 629, 762, 785 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 222, 283, 285, 286 Господарського кодексу України.
Ухвалою суду від 21.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/1925/21; розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
У встановлений судом строк на адресу суду поштою від Фізичної особи-підприємця Однопозова Олега Станіславовича надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позовних вимог заперечує повністю, посилаючись на те, що у позивача відсутнє право для звернення з позовною заявою, оскільки у Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" відсутні будь-які речові права стосовно об'єкту оренди, його права жодним чином не порушені, а тому відсутні будь-які підстави для задоволення позовних вимог.
Позивач у відповіді на відзив вважає доводи відповідача необґрунтованими та формальними, такими, що не спростовують жодної з підстав позову, в тому числі розрахунки та заборгованість. Як зазначає позивач, умовами договору від 01.10.2018, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія" передбачено право позивача передавати у користування третім особам майно, в тому числі на правах оренди.
Відповідач через канцелярію суду надав заперечення на відповідь позивача на відзив, в яких, не погоджуючись з доводами позивача, посилається на те, що об'єкт оренди не належить на праві власності або іншому речовому праві Товариству з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія", що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а отже не мало жодного права розпоряджатися спірним майном, в тому числі передавати в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1".
Як вважає відповідач, спірний павільйон є нерухомим майном, право власності на яке підлягає обов'язковій державній реєстрації, а в даному випадку ні за Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія", ні за Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" право власності чи будь-яке інше речове право не зареєстровано.
На думку відповідача, належними та допустимими доказами не підтверджено факт порушення прав позивача з боку відповідача, а також не встановлено у зв'язку з цим обставин і підстав для захисту такого права шляхом стягнення орендної плати за по суті недійсний договір.
Одночасно з поданням відзиву на позов від відповідача надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1", в якій позивач за зустрічним позовом просить суд визнати недійсним договір оренди № 017922 від 15.11.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" та Фізичною особою-підприємцем Однопозовим Олегом Станіславовичем.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилається на те, що договір оренди № 017922 від 15.11.2019 суперечить приписам ст.ст.316, 317, 319, 761 Цивільного кодексу України з огляду на те, що у відповідача за зустрічним позовом відсутні правові підстави для розпорядження майном, переданим в оренду позивачу за зустрічним позовом.
Також позивачем за зустрічним позовом надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач за зустрічним позовом поніс чи очікує понести із розглядом справи, який становить 20 000,00грн.
Ухвалою суду від 22.06.2021 зустрічний позов Фізичної особи-підприємця Однопозова Олега Станіславовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" про визнання недійсним договору оренди № 017922 від 15.11.2019 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом за правилами загального позовного провадження, об'єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом, почато у справі № 922/1925/21 підготовче провадження та призначено підготовче засідання на 13.07.2021 о 14:30.
У відзиві на зустрічну позовну заяву відповідач за зустрічним позовом проти вимог Фізичної особи-підприємця Однопозова Олега Станіславовича заперечує в повному обсязі, посилаючись на те, що останній взагалі не зазначив в чому саме полягає порушення оскаржуваним правочином його прав та/або охоронюваних законом інтересів та, навіть не зазначив про сам факт порушення правочином його прав та інтересів.
Посилання позивача за зустрічним позовом на ст.ст.316, 317, 319 Цивільного кодексу України, які регулюють право власності, на думку відповідача за зустрічним позовом, є хибним, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" не є власником майна, а наданим Фізичній особі-підприємцю Однопозову Олегу Станіславовичу в оренду майном, відповідач за зустрічним позовом користується на підставі договору оренди, укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія". Товариство з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" вважає договір оренди № 017922 від 15.11.2019 укладеним відповідно до вимог чинного законодавства, в тому числі з дотриманням вимог ст.203 Цивільного кодексу України.
На підставі зазначеного, відповідач за зустрічним позовом просить суд в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Хід розгляду справи викладений в попередніх ухвалах суду.
10.08.2021 в підготовчому засіданні без виходу до нарадчої кімнати судом постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Представник позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) в судовому засіданні 31.08.2021 первісний позов підтримує, просить суд його задовольнити в повному обсязі. Проти зустрічного позову заперечує, вважає його безпідставним, просить суд в його задоволенні відмовити.
Представник відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) зустрічний позов підтримує, просить суд його задовольнити, в задоволенні первісного позову просить відмовити з підстав викладених у відзиві.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив наступне.
01.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" (позивач за первісним позовом) укладено договір оренди майна б/н, відповідно до умов якого орендодавець передав Товариству з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" в оренду майно торгівельного центру «Барабашово», у тому числі і павільйон (код об'єкту оренди: 0-008-21-0088) для здійснення господарської діяльності на умовах, визначених цим договором. Перелік майна, який надано в оренду позивачу за первісним позовом наведений у Додатку № 1 до цього договору. Додаток № 1 є невід'ємною частиною цього договору.
За умовами п.5.2.1 договору позивач за первісним позовом має право передавати у користування третім особам, в тому числі на правах оренди, майно без отримання окремої згоди орендодавця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія".
15.11.2019 між позивачем за первісним позовом та Фізичною особою-підприємцем Однопозовим Олегом Станіславовичем (відповідач за первісним позовом) укладено договір оренди № 017922, відповідно до умов якого позивач за первісним позовом передав відповідачу за первісним позовом за плату в тимчасове користування майно на Торговому центрі "Барабашово", а саме: павільйон загальною площею 20,39кв.м (код об'єкту оренди: 0-008-21-0088), а відповідач за первісним позовом зобов'язався прийняти об'єкт оренди, своєчасно і в повному обсязі оплачувати орендну плату й інші платежі відповідно до умов цього договору.
За умовами п.1.2 договору об'єкт оренди передано з метою використання його для здійснення комерційної діяльності.
У п.1.3 договору сторони погодили, що павільйон передається відповідачу за первісним позовом за актом приймання-передачі в технічно справному стані, придатному для експлуатації. Термін оренди становить з 01.01.2020 по 31.12.2020 (п.1.6 договору).
11.01.2020 між сторонами було укладено додаткову угоду до цього договору оренди, якою змінили строк оренди та погодили новий строк оренди з 01 березня 2020 року по 31 грудня 2020 року.
Сторони погодили, що нарахування орендної плати та інших платежів за договором починається з дня підписання сторонами акту прийому-передачі (п.2.5 договору оренди).
Відповідно до умов п.2.6 договору оренди відповідач за первісним позовом зобов'язався оплачувати орендну плату й інші платежі щомісячно авансовим платежем в розмірі, визначеному в п.2.1-2.3 договору до 20 числа щомісяця до каси позивача за первісним позовом або шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1".
У п.2.1 договору сторони передбачили, що орендна плата розраховується як добуток наступних показників:
для торгівлі загальна площа становить 11,04кв.м., тариф за 1 кв.м. - 480,00грн. на загальну суму 5 299,20грн.;
для зберігання загальна площа становить 9,35кв.м., тариф за 1 кв.м. - 200,00грн. на загальну суму 1 870,00грн.
Крім того, у п.2.3.1 договору відповідач за первісними позовом взяв на себе зобов'язання щомісяця, окрім орендної плати, оплачувати маркетингові витрати з розрахунку 5,00грн. за 1 кв.м. торгової площі об'єкту оренди, що складає 55,20грн. на місяць.
Вподальшому, між позивачем та відповідачем за первісним позовом укладено додаткову угоду від 12.12.2019 до договору оренди, за умовами якої на період з 01.01.2020 по 31.12.2020 сторони домовились застосувати знижку в розмірі 41% до базової орендної плати, встановленої в п.2.1 договору.
Таким чином, базова орендна плата з урахуванням знижки 41% становить 4 229,83грн. на місяць.
Укладений між сторонами договір оренди № 017922 від 15.11.2019 набуває чинності з моменту підписання і діє до закінчення строку оренди, передбаченого п.16 цього договору (п.7.5 договору).
01.03.2020 між сторонами підписано акт прийому-передачі до договору оренди № 017922 від 15.11.2019, відповідно до якого позивач за первісним позовом передав, а відповідач за первісним позовом прийняв майно, вказане в п.1.1 договору оренди. Акт приймання-передачі підписано відповідачем без будь-яких зауважень та заперечень.
Відповідач за первісним позовом взяті на себе зобов'язання за договором оренди належним чином не виконав, за орендоване майно розрахувався частково, за період з липня по грудень 2020 року заборгованість з орендної плати та за маркетингові витрати орендованого майна не сплатив, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість яка становить:
- 25 378,98грн. заборгованості за орендну плату;
- 331,20грн. заборгованості з маркетингових витрат.
Такі обставини, на думку позивача за первісним позовом, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з відповідним позовом.
Разом з тим, Фізична особа-підприємець Однопозов Олег Станіславович вважає, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" відсутні повноваження на укладення спірного договору. Вказані обставини стали підставою для звернення з зустрічним позовом про визнання недійсним договору оренди № 017922 від 15.11.2019.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав первісних та зустрічних позовних вимог, суд керується наступним.
Підставою первісного позову є невиконання відповідачем за первісним позовом зобов'язань за договором оренди № 017922 від 15.11.2019.
Оскільки для справи має вирішальне значення дійсність або недійсність спірного договору, суд вважає за необхідне надати правову оцінку аргументам Фізичної особи-підприємця Однопозова Олега Станіславовича, які є підставою зустрічного позову.
Розглянувши зустрічний позов, суд дійшов висновку, що він не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог для визнання недійсним договору оренди № 017922 від 15.11.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" та Фізичною особою-підприємцем Однопозовим Олегом Станіславовичем, останній з посиланням на ст.ст.316, 317, 319, 761 Цивільного кодексу України, зазначає про відсутність у відповідача за зустрічним позовом дієздатності на укладення спірного договору, оскільки у Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" відсутнє майнове право на спірне майно.
Відповідно до ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1-3, 5 ст.203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст.626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Як вже було встановлено судом відповідач за зустрічним позовом передав в оренду позивачу за зустрічним позовом майно, яке він, в свою чергу, орендує на підставі договору оренди майна б/н від 01.10.2018, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія".
За приписами ч.2 ст.761 Цивільного кодексу України наймодавцем може бути особа, уповноважена на укладення договору найму.
Суд наголошує, що за умовами п.5.2.1 договору оренди майна б/н від 01.10.2018 відповідач за зустрічним позовом має право передавати у користування третім особам, в тому числі на правах оренди майно, без отримання окремої згоди Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія".
На підставі умов зазначеного вище договору, скориставшись своїм правом на передачу у користування на правах оренди майна, відповідачем за зустрічним позовом було укладено з позивачем за зустрічним позовом договір № 017922 від 15.11.2019.
Крім того, як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Таким чином суд дійшов висновку, що відповідач за зустрічним позовом відповідно до вимог чинного законодавства та договору оренди майна б/н від 01.10.2018 був наділений необхідним обсягом цивільної дієздатності на укладання спірного договору.
Посилання позивача за зустрічним позовом в даному випадку на ст.ст.316, 317, 319 Цивільного кодексу України, суд вважає хибним, оскільки зазначені правові норми регулюють правовідносини щодо права власності, зокрема, поняття, зміст та здійснення права власності та не стосуються предмета спору у даній справі.
Що стосується посилання позивача за зустрічним позовом на неправомірність укладання договору оренди майна б/н від 01.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія", суд зазначає, що згідно презумпції правомірності правочину, закріпленої у ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто вчинений правочин вважається правомірним та таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Суд зазначає, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно -здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладання договору, підлягають виконанню.
Договір оренди майна б/н від 01.10.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія" є чинним, не оскаржувався та судом недійсним не визнавався.
Позивачем за зустрічним позовом даний факт не спростований, в матеріалах справи такі докази також відсутні.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у спорах про визнання договорів оренди недійсними позивач за зустрічним позовом повинен довести, а суд встановити наявність факту порушення суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Звертаючись до суду з зустрічним позовом позивач взагалі не зазначив в чому саме полягає порушення вказаним оскаржуваним правочином його прав та/або охоронюваних законом інтересів та не зазначив про сам факт порушення правочином його прав та інтересів.
Оскільки судом встановлено наявне у відповідача за зустрічним позовом майнове право на укладання спірного договору, яке випливає з договору оренди майна б/н від 01.10.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія", який на момент розгляду даної справи є діючим та недійсним не визнавався, суд дійшов висновку, що зустрічний позов є безпідставним, необґрунтованим, та таким, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання зустрічного позову та судові витрати, зазначені у попередньому (орієнтовному) розрахунку суд, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладає на позивача за зустрічним позовом.
Розглянувши первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" до Фізичної особи-підприємця Однопозова Олега Станіславовича про стягнення 27 233,51грн., суд дійшов висновку про його задоволення в повному обсязі, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст.509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди.
Відповідно до ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.6 ст.283 Господарського кодексу України).
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності; розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч.1 ст.286 Господарського кодексу України).
Частинами 1, 5 ст.762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За приписами ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений ч.3 ст.285 Господарського кодексу України.
Вказана норма закону кореспондується з п.3.2.1 договору оренди.
Позивач за первісним позовом зобов'язання за договором виконав належним чином та передав відповідачу за первісним позовом в оренду майно, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.03.2020, підписаним відповідачем за первісним позовом без будь-яких зауважень та заперечень.
Відповідач за первісним позовом в порушення умов договору зобов'язання в частині повного та своєчасного внесення орендних платежів та маркетингових витрат не виконав, у зв'язку з чим у нього перед позивачем за первісним позовом за період з липня по грудень 2020 року утворилась заборгованість з орендної плати та маркетингових витрат в розмірі 25 710,18грн.
Факт наявності заборгованості на вказану вище суму відповідачем за первісним позовом не спростовано.
Що стосується посилання відповідача за первісним позовом на те, що право користування спірним павільйоном підлягає державній реєстрації, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.794 Цивільного кодексу України державній реєстрації відповідно до закону підлягає право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки.
Як вбачається з матеріалів справи договір оренди майна укладений строком до 3-х років, а тому не потребує державної реєстрації, у зв'язку з чим заперечення відповідача за первісним позовом в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.
Частиною 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач за первісним позовом вимоги позивача за первісним позовом не спростував, належних та допустимих доказів, які свідчать про належне виконання своїх зобов'язань за договором оренди № 017922 від 15.11.2019 щодо повного та своєчасного внесення орендних платежів та маркетингових витрат не надав. В матеріалах справи такі докази також відсутні.
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач за первісним позовом визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати орендної плати та маркетингових витрат на суму 25 710,18грн., у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 1 523,33грн., суд керується наступним.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України).
В силу ч.2 ст.20 Господарського кодексу України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
Суд зазначає, що двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням договору відповідач прийняв на себе обов'язок вчасно поставити товар, а позивач у свою чергу набуває права вимагати у відповідача вчасного виконання поставки товару та застосування до відповідача санкцій за невчасне виконання таких робіт.
За умовами ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п.6.2 договору сторони погодили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань відповідач за первісним позовом зобов'язався сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення (включаючи день оплати).
На підставі зазначеного позивач за первісним позовом нарахував відповідачу за первісним позовом пеню за період з липень-грудень 2020 року (за кожен місяць окремо), яка складає 1 523,33грн.
Перевіривши правомірність нарахування пені, судом встановлено, що позивач за первісним позовом надав обґрунтований розрахунок пені, який відповідає умовам договору, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи викладене, первісний позов є цілком обґрунтованим, доведеним та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Суд не приймає заперечення відповідача за первісним позовом, викладені ним у відзиві за первісну позовну заяву, оскільки вони повністю дублюють зустрічні позовні вимоги, щодо яких судом вже було надано правову оцінку під час розгляду зустрічної позовної заяви.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд, керуючись ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання первісного позову покладає на відповідача за первісним позовом.
Керуючись ст.ст.1, 4, 12, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" до Фізичної особи-підприємця Однопозова Олега Станіславовича про стягнення 27 233,51грн. задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Однопозова Олега Станіславовича ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" (61054, м. Харків, вул. Барабашова, 6, код ЄДРПОУ 40267258) - 25 710,18грн. заборгованості з орендної плати та інших платежів, 1 523,33грн. пені, 2 270,00грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні зустрічного позову Фізичної особи-підприємця Однопозова Олега Станіславовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" про визнання недійсним договору оренди відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду або через господарський суд Харківської області.
Повне рішення складено "08" вересня 2021 р.
Суддя Т.А. Лавренюк