вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"30" серпня 2021 р. м. Київ Справа № 911/1324/21
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Банг і Бонсомер" (03186, м. Київ, вул. Антонова, 5, н/п в літ. Б)
до Приватного підприємства "АВЕНТИН" (07301, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Кургузова, буд. 6А)
про стягнення 1070879,20 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу № 690 від 18.04.2016 р., у тому числі - 909859,50 грн. основного боргу, 77145,79 грн. пені, 17342,09 грн. 3% річних, 66631,82 грн. інфляційних втрат,
секретар судового засідання: Павлюк В.Г.
Представники сторін:
від позивача: Лисечко К.Є. (довіреність б/н від 14.04.2021 р., свідоцтво адвоката КВ № 001018 від 14.09.2020 р.);
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Банг і Бонсомер" (далі - ТОВ "Банг і Бонсомер", позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства "АВЕНТИН" (далі - ПП "АВЕНТИН", відповідач) про стягнення 1009355,57 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу № 690 від 18.04.2016 р., у тому числі - 909859,50 грн. основного боргу, 43493,45 грн. пені, 10611,62 грн. 3% річних, 45391,00 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань за договором поставки № 690 від 18.04.2016 р., у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 909859,50 грн. основного боргу, 43493,45 грн. пені, 10611,62 грн. 3% річних, 45391,00 грн. інфляційних втрат, а також судовий збір.
Ухвалою господарського суду Київської області від 11.05.2021 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.06.2021 р.
Підготовче засідання відкладалось.
02.06.2021 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання б/н від 02.06.2021 р. (вх. № 13761/21 від 02.06.2021 р.) про відкладення судового засідання у зв'язку з терміновим відрядженням представника ПП "АВЕНТИН".
У судовому засіданні 03.06.2021 р. представник позивача зазначала, що з відповідачем неодноразово велися перемовини щодо оплати поставленого товару, проте останній не виконав свої зобов'язання відповідно до договору № 690 від 18.04.2016 р., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом. Щодо клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання, представник позивача поклалась на розсуд суду. Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені в порядку, передбаченому ГПК України.
20.07.2021 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання б/н від 19.07.2021 р. (вх. № 17377/21 від 20.07.2021 р.) про виправлення описки в позовній заяві, а саме - в абзаці третьому, де було помилково зазначено "Специфікацію № 2", в той час, як мало бути зазначено "Специфікацію № 32".
20.07.2021 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання б/н від 19.07.2021 р. (вх. № 17378/21 від 20.07.2021 р.) про долучення доказів до матеріалів справи, а саме - належним чином засвідчених копій електронної переписки про підтвердження замовлення та поставки партії товару: копії (роздруківки) електронного листування між представником позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 та представником відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13.11.2019 р. про відправлення оригіналу Специфікації; копії (роздруківки) електронного листа від спеціаліста з матеріально-технічного забезпечення та логістики Шпаковича Володимира, компанія "АВЕНТИН", до менеджера позивача ІНФОРМАЦІЯ_3 про дані для складання ТТН від 15.11.2019 р., у вкладенні - підписана Специфікація № 32 від 01.11.2019 р.; копії (роздруківки) електронного листа від менеджера позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 до менеджера відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 від 07.10.2020 р.
20.07.2021 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява б/н від 19.07.2021 р. (вх. № 17356/21 від 20.07.2021 р.) про збільшення розміру позовних вимог. За змістом заяви позивач вважає за необхідне збільшити розмір позовних вимог і просить суд стягнути з Приватного підприємства "АВЕНТИН" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Банг і Бонсомер" заборгованість у сумі 1070879,20 грн., у тому числі - 909859,50 грн. основного боргу, 77145,79 грн. пені, 17342,09 грн. 3% річних, 66631,82 грн. інфляційних втрат, та здійснювати подальший розгляд справи № 911/1324/21 із врахуванням даної заяви.
20.07.2021 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання б/н від 16.07.2021 р. (вх. № 17322/21 від 20.07.2021 р.), в якому останній визнає суму основного боргу, проте просить зменшити суму заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій на 50%.
У судовому засіданні 22.07.2021 р. представник позивача підтримувала подану заяву про збільшення розміру позовних вимог, проти клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій заперечувала; представник відповідача не з'явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені в порядку, передбаченому ГПК України.
Згідно з приписами п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 46 ГПК України, у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.
Дослідивши подану представником позивача заяву б/н від 19.07.2021 р. (вх. № 17356/21 від 20.07.2021 р.) про збільшення розміру позовних вимог, враховуючи дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 46 ГПК України, суд дійшов висновку щодо прийняття вказаної заяви, про що без виходу до нарадчої кімнати судом постановлено протокольну ухвалу, у зв'язку з чим подальший розгляд справи відбувався з урахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.
Окрім того, суд, дослідивши подані представником позивача клопотання б/н від 19.07.2021 р. (вх. № 17377/21 від 20.07.2021 р.) про виправлення описки в позовній заяві та б/н від 19.07.2021 р. (вх. № 17378/21 від 20.07.2021 р.) про долучення доказів до матеріалів справи, без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про задоволення зазначених клопотань.
Ухвалою господарського суду Київської області від 09.08.2021 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.08.2021 р.
30.08.2021 р. до господарського суду Київської області від ТОВ "Банг і Бонсомер" надійшла заява б/н від 30.08.2021 р. (вх. № 20194/21 від 30.08.2021 р.), відповідно до якої позивач підтверджував, що станом на 30.08.2021 р. розмір заборгованості, з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат не погашено відповідачем. При цьому, позивач просить суд вважати безпідставним та необґрунтованим клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій.
У судовому засіданні 30.08.2021 р. представник позивача підтримувала позовні вимоги у повному обсязі; представник відповідача у судове засідання не з'явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання сторони були повідомлені належно в порядку, передбаченому ГПК України.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Поряд з цим, відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
У судовому засіданні 30.08.2021 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши клопотання відповідача та наявні у справі докази, оцінивши їх в сукупності, суд
18 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Банг і Бонсомер" (постачальник) та Приватним підприємством "АВЕНТИН" (покупець) було укладено договір поставки № 690, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити на умовах, передбачених даним договором, товар (партію товару) в кількості, асортименті та по цінах, вказаних в Специфікації.
Згідно з п. 1.2 договору сторони визнають, що Специфікація, підписана сторонами, є узгодженням асортименту товару, його кількості та ціни і є невід'ємним додатком до договору.
Право власності на товар (партію товару), який постачається за даним договором, переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару (партії товару), що підтверджується підписом у видатковій накладній (п. 1.3 договору).
У відповідності з п. 3.1 договору ціна за одиницю товару та вартість партії товару встановлюються при поставці кожної партії товару та вказуються у Специфікації, яка підписується сторонами.
Умовами п. 3.2 договору встановлено, що сума договору складається з суми вартості партій товару, поставлених постачальником на протязі строку дії цього договору.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати 100% вартості у безготівковому порядку на рахунок постачальника. Партією товару вважається товар, поставлений по одній накладній (акту прийому передачі і тому подібне). Поставлений товар повинен бути сплачений покупцем до закінчення терміну відстрочення платежу.
Згідно з п. 5.3 договору зміна сторонами умов оплати після підписання цього договору, в межах терміну його дії, здійснюється за їх погодженням на підставі додаткової угоди до цього договору або в іншому порядку, передбаченому даним договором і чинним в Україні законодавством.
Відповідно до п. 7.2 договору, в разі невиконання або неналежного виконання покупцем зобов'язань по оплаті за даним договором, він несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати.
Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017 р. Зобов'язання сторін по взаємних грошових розрахунках, у будь-якому випадку, діють до їх повного виконання. Договір вважається щоразу пролонгованим на наступний календарний рік, якщо за 30 днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не повідомить іншу сторону про припинення його дії, за відсутності заперечень постачальника (п. 10.1 договору).
01.11.2019 р. постачальником та покупцем було підписано Специфікацію № 32 від до договору № 690 від 18.04.2016 р., у відповідності з п. 1 якої постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар - Сополіамід «UBE 5034 В» та Сополіамід «EVAL H 171 B».
Відповідно до п. 4 Специфікації товар оплачується покупцем на умовах 100% передоплати від вартості товару на протязі 3-х робочих днів з дати виставлення рахунка-фактури.
ТОВ "Банг і Бонсомер" та ПП "АВЕНТИН" було підписано, зокрема, додаткову угоду № 3 від 24.09.2020 р. про внесення змін до Специфікації № 32 від 01.11.2019 р. до договору № 690 від 18.04.2016 р., згідно з п. 1 якої сторони домовились внести зміни до Специфікації № 32 від 01.11.2019 р. до договору, виклавши п. 4 Специфікації у наступній редакції: «Умови оплати: товар, визначений у даній Специфікації, оплачується покупцем протягом 60 календарних днів з дати складання видаткової накладної».
На виконання умов договору постачальник передав, а покупець отримав товар на суму 909859,50 грн., що підтверджується видатковою накладною № 2269 від 25.09.2020 р., підписаною сторонами та скріпленою печатками товариств.
ТОВ "Банг і Бонсомер" було виставлено ПП "АВЕНТИН" рахунок на оплату по замовленню № 2361 від 24.09.2020 р. на суму 909859,50 грн.
Проте, покупець оплату за отриманий від постачальника товар не здійснив.
ПП "АВЕНТИН" надіслало на адресу ТОВ "Банг і Бонсомер" лист від 15.12.2020 р., відповідно до якого відповідач повідомляв позивача про причини недофінансування компанії та зобов'язувався повністю оплатити рахунок до 01.02.2021 р. включно.
ТОВ "Банг і Бонсомер" зверталося до ПП "АВЕНТИН" з претензією № 1 від 10.02.2021 р. щодо негайної сплати заборгованості у загальній сумі 938987,06 грн., з яких - 909859,50 грн. основний борг, 23302,05 грн. пеня, 5825,51 грн. 3% річних.
ПП "АВЕНТИН" надіслало на адресу ТОВ "Банг і Бонсомер" лист, в якому відповідач повідомляв позивача про те, що докладе всіх зусиль, щоб закрити борг перед ТОВ "Банг і Бонсомер" частинами до 31.03.2021 р.
Однак, у підсумку ПП "АВЕНТИН" не розрахувалося з ТОВ "Банг і Бонсомер" за отриманий товар на загальну суму 909859,50 грн., що і стало підставою для звернення останнього з даним позовом до суду.
Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.
Судом встановлено, що договір поставки № 690 від 18.04.2016 р. припинений не був, був чинним на момент виникнення та існування спірних правовідносин.
Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
Виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, строк оплати товару, поставленого позивачем відповідачу за вказаною у позовній заяві видатковою накладною, настав.
Поряд з цим, як зазначалось вище, відповідач визнає позовні вимоги в частині основного боргу.
Згідно з приписами п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
З огляду на викладене, позовна вимога ТОВ "Банг і Бонсомер" про стягнення з ПП "АВЕНТИН" основного боргу за договором у сумі 909859,50 грн. підлягає задоволенню.
Окрім того, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати поставленого товару, позивач на підставі п. 7.2 договору просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 77145,79 грн.
За приписами ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Водночас, слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до приписів ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У відповідності з ч. 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.
Відповідно до п. 7.2 договору, в разі невиконання або неналежного виконання покупцем зобов'язань по оплаті за даним договором, він несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати.
З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що заявлений до стягнення розмір пені в сумі 77145,79 грн. було визначено позивачем, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за період з 25.11.2020 р. до 13.07.2021 р. на суму 909859,50 грн.
Проте, згідно з арифметичним розрахунком, здійсненим судом, вірний розмір пені становить 76754,71 грн., у тому числі -
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
909859.5025.11.2020 - 10.12.2020166.0000 %0.033 %*4773.03
909859.5011.12.2020 - 21.01.2021426.0000 %0.033 %*12529.21
909859.5022.01.2021 - 04.03.2021426.0000 %0.033 %*12563.54
909859.5005.03.2021 - 15.04.2021426.5000 %0.036 %*13610.50
909859.5016.04.2021 - 17.06.2021637.5000 %0.041 %*23556.64
909859.5018.06.2021 - 13.07.2021267.5000 %0.041 %*9721.79
Крім того, зважаючи на те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо сплати отриманого товару, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати з простроченої суми грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно розрахунку позивача 3% річних визначено в сумі 17342,09 грн. за період з 25.11.2020 р. до 14.07.2021 р. на суму 909859,50 грн.
Згідно з арифметичним розрахунком, здійсненим судом, вірний розмір 3% річних становить 17267,31 грн.
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів
909859.5025.11.2020 - 14.07.20212313 %17267.31
Інфляційні втрати позивачем були нараховані в сумі 66631,82 грн. за період з грудня 2020 року по червень 2021 року на суму 909859,50 грн.
Згідно з арифметичним розрахунком, здійсненим судом, вірний розмір інфляційних втрат становить 66531,82 грн.
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі
01.12.2020 - 30.06.2021909859.501.07366531.82976391.32
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідач у своєму клопотанні просив суд зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій на 50%.
В обгрунтування зазначеного вище клопотання відповідач зазначає, що сума зобов'язання визнана повністю і відповідач має намір сплатити її добровільно; порушення строків оплати було обумовлено важким матеріальним становищем відповідача внаслідок спаду виробництва, пов'язаного з епідемією СОVID-19 та відповідним зменшенням обсягу реалізації його продукції; позивачем в позовній заяві не зазначений розмір збитків, які він поніс внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань; позивачем не було надано доказів на підтвердження понесених ним збитків, що призвели до погіршення його фінансового стану внаслідок прострочення зобов'язання відповідачем, у зв'язку з чим останній просить зменшити розмір нарахованих санкцій на 50%.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Згідно з частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України).
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням трьох процентів річних з простроченої суми та інфляційних втрат здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України).
При цьому, обсяг такої відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18, в якій зазначено також, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Поряд з цим, слід відзначити, що неустойка не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, ні в зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України загалом не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 р. у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 р. у справі № 904/4083/18).
Суд відзначає, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Суд бере до уваги правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013, про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду № 902/417/18 від 18.03.2020 р.
Однак, у даному випадку, прострочення оплати мало тривалий характер та стосувалося значних сум грошових коштів. Позивачем були нараховані відповідачу 3% річних та інфляційні втрати, які суд дійшов висновку стягнути у визначеному судом розмірі, оскільки стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат має компенсаційний характер, і у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору, з іншого боку - не носять ознак каральної санкції, надмірного тягаря для боржника, в той час як стягнення з відповідача пені у повному обсязі не буде співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.
Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи відповідача, заперечення позивача, суд зазначає, що до матеріалів справи відповідачем не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища відповідача, поважності причин неналежного виконання зобов'язань та відповідних причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, а тому клопотання ПП "АВЕНТИН" в частині зменшення розміру пені також залишається без задоволення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Банг і Бонсомер".
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи документів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову у даній справі не спростовує.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 3 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "АВЕНТИН" (07301, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Кургузова, буд. 6А, код 36758943) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Банг і Бонсомер" (03186, м. Київ, вул. Антонова, 5, н/п в літ. Б, код 30109727) 909859 (дев'ятсот дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 50 коп. основного боргу, 76754 (сімдесят шість тисяч сімсот п'ятдесят чотири) грн. 71 коп. пені, 17267 (сімнадцять тисяч двісті шістдесят сім) грн. 31 коп. 3% річних, 66531 (шістдесят шість тисяч п'ятсот тридцять одну) грн. 82 коп. інфляційних втрат, 16056 (шістнадцять тисяч п'ятдесят шість) грн. 20 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 09.09.2021 р.
Суддя В.М. Бабкіна