ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.09.2021Справа № 910/9695/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.В.В." (м. Київ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Континент-СК" (м. Запоріжжя)
про стягнення 9.596,60 грн
Суддя Ващенко Т.М.
Секретар судового засідання Шаповалов А.М.
Представники: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "Т.В.В." звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Континент-СК" про стягнення 44.066,60 грн основного боргу, пені, 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем умов Договору № 25 від 30.04.20. оренди нежилого приміщення в частині несплати орендної плати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.21. відкрито провадження у справі № 910/9695/21, постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Відкриваючи провадження у справі суд виходив, в тому числі, з наступного.
16.02.21. в постанові по справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20) Велика палата Верховного Суду, врахувавши в тому числі і постанову Верховного суду від 03.06.19. у справі № 903/432/18, дійшла висновку про те, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. Велика Палата Верховного Суду вказала, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення, тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України.
Частина третя статті 30 ГПК України вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини,
Оскільки правила виключної підсудності поширюються на спір щодо стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за користування нерухомим майном, яке за Договором 25 від 30.04.20. розташоване в місті Київ, то спір у цій справі підсудний господарському суду міста Києва.
21.07.21. позивачем подано пояснення, в яких вказано, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 24.096,60 грн, з яких: 14.500,00 грн заборгованості зі сплати орендної плати, 8.867,75 грн пені, 728,85 грн 3% річних.
27.07.21. відповідачем подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він вказує на те, що він має право на проведення перерахунку розміру орендної плати за Договором № 25 від 30.04.20., та просить суд:
- відмовити позивачу в позові в частині вимоги про стягнення пені та 3% річних;
- зобов'язати позивача провести перерахунок розміру орендної плати за Договором № 25 від 30.04.20.
29.07.21. відповідачем подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він вказує на те, що він має право на проведення перерахунку розміру орендної плати за Договором № 25 від 30.04.20., та просить суд:
- відмовити позивачу в позові в частині вимоги про стягнення пені та 3% річних;
- зобов'язати позивача провести перерахунок розміру орендної плати за Договором № 25 від 30.04.20. за період дії карантину;
- зобов'язати позивача повернути надмірно сплачену орендну плату за Договором № 25 від 30.04.20.;
- Договір № 25 від 30.04.20. вважати розірваним з 01.09.20.
29.07.21. позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Т.В.В." вказує, що відповідачем в повному обсязі сплачену суму заборгованості зі сплати орендної плати, з огляду на що з Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Континент-СК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.В.В." підлягають стягненню 9.596,60 грн, з яких: 8.867,75 грн пені та 728,85 грн 3% річних.
Судом вказана заява приймається до розгляду з огляду на що має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
04.08.21. позивачем подано заперечення на доводи відповідача.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 289 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
30.04.20. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (Орендар) було укладено Договір № 25 оренди нежилого приміщення (Договір), за яким (п. 1.1) орендодавець передає, а Орендар приймає в користування на умовах оренди нежиле приміщення за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 39-Б, площею 30,0 кв.м, ліве крило, кімната №№ 6,7.
Строк дії Договору сторонами погоджено пунктом 5.1 з 01.05.20. по 30.04.21.
На виконання на умов Договору між сторонами 01.05.20. було підписано акт приймання-передачі в користування нежилого приміщення до Договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Положенням пункту 3.1 Договору зафіксовано, що оплата орендної плати здійснюється у гривнях і становить 13.500,00 грн за 1 місяць. Починаючи з другого місяця орендна плата перераховується щомісячно в порядку передплати не пізніше 5 календарних днів до початку наступного місяця (п. 3.2 Договору).
Оскільки відповідач не сплатив позивачу орендну плату за Договором, позивач вказував на наявність заборгованості Орендаря в сумі 34.500,00 грн.
Під час розгляду даної справи відповідач оплатив вказану заборгованість з орендної плати, що підтверджено обома сторонами.
За вказаних підстав позивачем було подано, а судом прийнято заяву про зменшення розміру позовних вимог.
Отже, предметом спору в даній справі є вимоги про стягнення 8.867,75 грн пені та 728,85 грн 3% річних.
При цьому щодо доводів відповідача суд відзначає наступне.
Доказів направлення листа про «зупинення оренди нежитлового приміщення», який доданий до відзиву, поданого 27.07.21., матеріали справи не містять.
Факт неповернення орендованого за Договором приміщення по акту в порядку приписів Договору підтверджено обома сторонами.
Отже відповідачем не дотримано вимог пунктів 5.3, 5.4 Договору, а Договір в установленому порядку, на противагу твердженням відповідача, не було достроково припинено.
Суд звертає увагу Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Континент-СК" на його статус відповідача в межах справи № 910/9695/21, з огляду на що він не позбавлений був права за наявності достатніх на те правових підстав подати до Господарського суду міста Києва, зокрема, зустрічний позов про зобов'язання відповідача провести перерахунок розміру орендної плати за Договором № 25 від 30.04.20. за період дії карантину; зобов'язання відповідача повернути надмірно сплачену орендну плату за Договором № 25 від 30.04.20., а не викладати такі вимоги в письмовому відзиві на позовну заяву, що є процесуально неспроможними діями, а доводи щодо вказаних вимог залишаються судом без розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).
Згідно з положеннями ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Як унормовано ч. ч. 1-3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За несвоєчасну сплату орендної плати на користь Орендодавця, з Орендаря утримується пеня у розмірі 1% від суми орендної плати за кожний день прострочки платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ (п. 4.1 Договору).
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При здійсненні перерахунку пені судом враховано наступне.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За приписами ст. 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказане також зафіксовано сторонами в пункті 4.1 Договору.
Згідно з п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Відповідно до п. 1.12 вказаної постанови - у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Пункти 1.9, 1.12 постанови також враховано судом і при здійсненні перерахунку 3% річних.
З огляду на викладене, за здійсненим з урахуванням усього вищевикладеного перерахунком суду, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 2.913,69 грн пені та 705,96 грн 3% річних.
Пеню в сумі 5.954,06 грн та 3% річних в сумі 22,89 грн нараховано безпідставно, з огляду на що суд відмовляє в позові в цій частині.
При цьому підстав для відмови в повному обсязі позивачу в стягненні пені та 3% річних відповідачем не вказано, однак, до висновку про наявність правових підстав для стягнення пені та 3% річних суд дійшов з врахуванням також наступного.
- Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Підписуючи Договір після прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови від 11.03.20. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (якою карантин на всій території України було введено з 12.03.20.), відповідач усвідомлював необхідність сплати орендної плати в погоджений обома сторонами строк та за погоджений обома сторонами період.
- Верховна Рада 17 березня 2020 року ухвалила Закон № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (Covid-19)», яким карантин визнається «форс-мажорною обставиною».
Відповідні зміни були внесені до Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».
Поняття форс-мажорних обставин закріплено в Регламенті ТПП, відповідно до якого, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - це надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу визначає, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, будь-які обставини що перешкоджають виконанню обов'язків за договором внаслідок введення карантину є форс-мажорними, якщо вони прямо негативно впливають на виконання конкретного обов'язку.
Сам факт наявності такої обставини ще не є самостійною підставою для звільнення від обов'язків за договором, адже доведенню підлягає причинно-наслідковий зв'язок між карантином та неможливістю виконання Договору.
При цьому, доказом настання форс-мажорних обставин є сертифікат Торгово-промислової плати України або регіональної палати.
Натомість відповідачем відповідного сертифікату не надано, як і не надано жодних доказів неможливості виконання ним свого обов'язку за Договором, та доказів і обставин на доведення причинно-наслідкового зв'язку між карантином та неможливістю виконання Договору.
Таких обставин не встановлено і судом.
Отже, за викладеного в сукупності позов задовольняється судом частково.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Континент-СК" (69002, м. Запоріжжя, вул. Крива бухта, б. 24 ідентифікаційний код40937886) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.В.В." (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, б. 39Б; ідентифікаційний код 31352494) 2.913 (дві тисячі дев'ятсот тринадцять) грн 69 коп. пені, 705 (сімсот п'ять) грн 96 коп. 3% річних, 856 (вісімсот п'ятдесят шість) грн 20 коп. судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Суддя Т.М. Ващенко