ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.08.2021Справа № 910/20743/20
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовомВиконувача обов'язків керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
доДержавного підприємства "Завод імені В.О.Малишева"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державний концерн "Укроборонпром"
прозобов'язання повернути майно та провести інвентаризацію
Представники:
від прокуратури:Ковальчук О.І.
від позивача: Кривошея Д.А. - представник згідно витягу
від відповідача: Данько О.О. - представник за довіреністю
від третьої особи:Шевченко Б.В., Павленко О.М. - представники за довіреністю
28.12.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Виконувача обов'язків керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Державного підприємства "Завод імені В.О.Малишева" про зобов'язання повернути майно.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між позивачем та відповідачем державного контракту належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення виготовленого на виконання державного контракту майна, у зв'язку із закінченням терміну дії контракту. Крім того, позивач просить суд зобов'язати відповідача провести спільно з відповідачем інвентаризацію майна.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2021, на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву залишено без руху.
09.02.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на підтвердження усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 відкрито провадження у справі № 910/20743/20, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.03.2021.
18.03.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державний концерн "Укроборонпром".
У підготовчому засіданні 18.03.2021 судом оголошено перерву до 19.04.2021.
22.03.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державний концерн "Укроборонпром".
Підготовче засідання, призначене на 19.04.2021, не відбулося, у зв'язку із перебуванням судді Плотницької Н.Б. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 підготовче засідання призначено на 17.06.2021.
16.06.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли пояснення та клопотання про залишення позовної заяви без руху.
У підготовчому засіданні 17.06.2021 суд, керуючись п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України, постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 15.07.2021.
13.07.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
14.07.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові пояснення, документи для долучення до матеріалів справи та клопотання про відкладення.
У судовому засіданні 15.07.2021 судом оголошено перерву до 12.08.2021.
16.07.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судове засідання 12.08.2021 з'явились представники учасників судового процесу та прокурор та надали пояснення по суті спору.
Прокурор надав пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Представник позивача надав пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача надав пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі заперечив проти заявлених позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.
У судовому засіданні 12.08.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши надані суду докази, суд
27.08.2009 між Міністерством оборони України (замовник за контрактом) та Державним підприємством "Завод імені В.О.Малишева" (виконавець за контрактом) укладено контракт з оборонного замовлення на закупівлю військової техніки № 247/1/09/38 (далі - контракт), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується виготовити та поставити замовнику продукцію спеціального призначення танки БМ "Оплот" у кількості та терміни, зазначені у п. 2.1. контракту та специфікації постачання продукції, що додається до цього контракту і є його невід'ємною частиною, а замовник - прийняти та оплатити цю продукцію.
Відповідно до пункту 3.5. контракту датою виконання зобов'язань по контракту виконавцем є дата підписання вантажоодержувачем акту за формою 4.
В подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди до контракту, а саме № № 1-7, якими вносилися зміни, зокрема, в частині терміну дії контракту, а також обсягів фінансування.
Так, відповідно до державного контракту в редакції додаткової угоди від 24.12.2012 № 7 контракт діє з дати підписання до 31.12.2017.
Міністерство оборони України зверталося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Державного підприємства "Завод імені В.О.Малишева" про зобов'язання укласти додаткову угоду до державного контракту від 27.08.2009 № 247/1/09/38, однак рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2019, у справі № 910/2879/18 у задоволенні позову відмовлено.
Отже, термін дії державного контракту від 27.08.2009 № 247/1/09/38 закінчився 31.12.2017.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного сторонами державного контракту від 27.08.2009 № 247/1/09/38, позивач здійснив попередню оплату на загальну суму 70 000 000 грн 00 коп., що підтверджується копіями платіжних доручень від 01.12.2009 № 247/1/160 на суму 11 500 000 грн 00 коп., від 01.12.2009 № 247/1/156 на суму 28 046 320 грн 00 коп., від 01.12.2009 № 247/1/159 на суму 453 680 грн 00 коп. та від 23.12.2010 № 247/1/72 на суму 30 000 000 грн 00 коп.
На виконання умов укладеного сторонами державного контракту від 27.08.2009 № 247/1/09/38 відповідачем виготовлено продукцію на суму 57 590 633 грн 61 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи наступними документами: акт від 01.06.2010 № 1, протокол погодження договірної ціни від 24.06.2010 на суму 40 000 000 грн 00 коп., акт від 20.06.2011 № 2 та протокол погодження договірної ціни від 01.07.2011 на суму 17 590 633 грн 61 коп.
Департамент озброєння та військової техніки Міністерства оборони України звернувся до в.о. Генерального директора Державного підприємства "Завод імені В.О.Малишева" з листом від 14.01.2016 № 247/4/265 щодо проведення інвентаризації з проханням організувати на підприємстві повну інвентаризацію комплектуючих виробів, сировини та матеріалів, виготовлених та закуплених в рамках державного контракту від 27.08.2009 № 247/1/09/38.
Листом від 19.01.2016 № 247/4/387 Міністерство оборони України звернулося до Державного концерну "Укроборонпром" з проханням вжити заходів щодо невідкладеного проведення інвентаризації матеріальних цінностей.
12.11.2020 тво директора Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України звернувся до Державного підприємства "Завод імені В.О.Малишева" з листом з проханням повернути сировину, матеріали та комплектуючі вироби на загальну суму 57,6 млн грн, які виготовлені за державним контрактом від 27.08.2009 № 247/1/09/38.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що у зв'язку із закінченням терміну дії контракту (31.12.2017), підстави для перебування у відповідача продукції, виготовленої на виконання державного контракту від 27.08.2009 № 247/1/09/38, відсутні. Таким чином, позивач звернувся до суду з даним позовом з вимогою спільно з позивачем провести інвентаризацію виготовленої в рамках державного контракту від 27.08.2009 № 247/1/09/38 продукції та передати таку продукцію позивачу.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивач не уточнив, яке саме майно відповідач зобов'язаний повернути. Також, за твердженням відповідача, посилання позивача на частину 2 статі 693 Цивільного кодексу України є необґрунтованим.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є змішаним договором, в якому містяться елементи договорів поставки та підряду.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
У відповідності до частини1 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
За змістом частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).
Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
За змістом частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що термін дії укладеного між Міністерством оборони України та Державним підприємством "Завод імені В.О.Малишева" державного контракту від 27.08.2009 № 247/1/09/38 закінчився 31.12.2017.
На виконання умов укладеного сторонами державного контракту від 27.08.2009 № 247/1/09/38 позивач здійснив попередню оплату на загальну суму 70 000 000 грн 00 коп., що підтверджується копіями платіжних доручень від 01.12.2009 № 247/1/160 на суму 11 500 000 грн 00 коп., від 01.12.2009 № 247/1/156 на суму 28 046 320 грн 00 коп., від 01.12.2009 № 247/1/159 на суму 453 680 грн 00 коп. та від 23.12.2010 № 247/1/72 на суму 30 000 000 грн 00 коп.
На виконання укладеного сторонами державного контракту відповідач виготовив продукцію на суму 57 590 633 грн 61 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи наступними документами: акт від 01.06.2010 № 1, протокол погодження договірної ціни від 24.06.2010 на суму 40 000 000 грн 00 коп., акт від 20.06.2011 № 2 та протокол погодження договірної ціни від 01.07.2011 на суму 17 590 633 грн 61 коп.
Позивач неодноразово звертався до відповідача із проханням спільно провести інвентаризацію та передати замовнику сировину, матеріали та комплектуючі вироби на загальну суму 57,6 млн грн, виготовлені за державним контрактом від 27.08.2009 № 247/1/09/38.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач в порушення умов укладеного сторонами державного контракту від 27.08.2009 № 247/1/09/38 не передав замовнику сировину, матеріали та комплектуючі вироби на суму 57 590 633 грн 61 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів повернення замовнику сировини, матеріалів та комплектуючих виробів на суму 57 590 633 грн 61 коп.
При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи перелік майна, яке відповідач зобов'язаний повернути.
Отже, твердження відповідача про те, що позивач не уточнив, яке саме майно відповідач зобов'язаний повернути, відхиляються судом, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
До того ж, суд наголошує, що вимога позивача про проведення інвентаризації спрямована на встановлення відповідного майна, яке повинно бути повернуто.
Разом з тим, суд погоджується з твердженнями відповідача, що посилання у позовній заяві на частину 2 статі 693 Цивільного кодексу України є необґрунтованим, оскільки в даній справі вказана норма не підлягає застосуванню.
При цьому суд зазначає, що посилання позивача по тексту позовної заяви на частину 2 статі 693 Цивільного кодексу України не впливає на предмет та підставу позову, оскільки позивачем чітко визначено предмет спору, а саме: зобов'язання вчинити дії (спільно з позивачем провести інвентаризацію та передати майно).
Отже, визначений позивачем спосіб захисту є належним.
Вирішуючи питання щодо наявності у виконувача обов'язків керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил права на звернення до господарського суду з даним позовом, судом враховано наступне.
Відповідно до положень статей 1, 8 Конституції Україна є правовою державою, у якій діє принцип верховенства права. Імперативні нори статей 6, 19 Конституції України встановлюють обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, представництво інтересів держави в суді прокурор може здійснювати лише з підстав, визначених Конституцією та законами України.
Конституційні засади представницької діяльності органів прокуратури визначено статею 131-1 Основного Закону, якою, зокрема, передбачено, що представницькі функції в суді прокуратура здійснює тільки в інтересах держави та лише у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
При цьому, слід урахувати, що Верховний Суд, як правило, застосовує широкий підхід до тлумачення поняття «інтереси держави» та вважає, що вони охоплюють значне і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (правову позицію з цих питань викладено в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 15.10.2019 у справі № 904/2820/18, від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18 та інших).
У силу положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
Приписами вказаної статті законодавець наділяє прокурора повноваженнями по представництву інтересів держави лише за умови їх порушення або загрози порушення га виключно у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) у разі відсутності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції яких належить захист інтересів держави у відповідній сфері; 3) у випадку відсутності в органу повноважень щодо звернення за захистом інтересів до суду.
Так, згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, сам факт незвернення до суду належного суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Разом з цим, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин тим, що в них є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Також Конституційним Судом України встановлено, що в основу діяльності держави покладено здійснення загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної та іншої безпеки, охорону землі як національного багатства тощо.
Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Міністерство оборони України згідно статей 1, 10 Закону України «Про оборону України» є центральним органом виконавчої влади і військового управління в системі Збройних Сил України, які створені для захисту суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України.
Відповідно до п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міноборони відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, виступає замовником і формує відповідно до визначених Генеральним штабом Збройних Сил потреб, вимог та пріоритетів основні показники державного оборонного замовлення щодо розроблення, виробництва, модернізації, постачання (закупівлі), ремонту, знищення та утилізації озброєння, військової техніки, військового майна, виконання робіт і надання послуг, надає технічні завдання виконавцям державного оборонного замовлення.
Тобто, Міноборони України згідно рішення Конституційного Суду України №3-РП/99 є уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Так, Спеціалізованою прокуратурою у військовий та оборонній сфері об'єднаних сил під час вивчення ефективності застосування представницьких повноважень органами військового управління щодо здійснення закупівель товарів, робіт і послуг відповідно до Законів України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», «Про державне оборонне замовлення», зокрема, шляхом моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень, встановлено, що на початку 2018 року Міністерство оборони України звернулося до суду з позовом до Державного підприємства «Завод імені В.О.Малишева» про зобов'язання укласти додаткову угоду до державного контракту на поставку спеціальної техніки для потреб оборони.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2018 у справі №910/2879/18 у задоволенні позову Міністерства оборони України відмовлено.
Листом від 04.10.2020 № 07228вих-20 прокурор звернувся до Міністерства оборони України про надання інформації щодо державного контракту від 27.08.2009 № 247/1/09/38.
Відповідно до інформації, наданої Департаментом юридичного забезпечення Міністерства оборони України, між Міноборони та Державним підприємством «Завод імені В.О. Малишева» у 2009 році укладено державний контракт № 247/1/09/38 на поставку продукції спецпризначення зі строком дії до 31.12.2017, водночас майно, оплачене Міноборони в рамках дії даного договору, заводом повернуто не було, позови з таким предметом до суду не пред'являлися.
Після вивчення наданих документів, з метою дотримання порядку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 щодо обґрунтування підстав представництва інтересів держави, Спеціалізованою прокуратурою завчасно до подання даного позову скеровано на адресу Міністерства оборони України лист про намір звернутися до Господарського суду м. Києва з метою захисту порушених інтересів держави в особі Міністерства оборони України до ДП «Завод імені В.О. Малишева» про повернення майна за державним контрактом № 247/1/09/38.
Водночас, застосування більш тривалого «розумного строку» для вжиття Міністерством оборони України заходів для своєчасного захисту інтересів держави є недоцільним, оскільки допускає ризики порушення строку позовної давності, передбаченого статтею 257 Цивільного кодексу України.
Як вбачається, строк порушення був триваючим, а самостійний захист інтересів держави з боку Міністерства оборони України був неефективним, у зв'язку із чим прокурором прийнято рішення про звернення до суду із вказаною позовною заявою.
Таким чином, суд вважає, що прокурором обґрунтовано підстави звернення до суду з даним позовом.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтями 232-233, статтями 237-238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Зобов'язати Державне підприємство "Завод імені В.О.Малишева" (вул. Плеханівська, 126, м. Харків, 61037, ідентифікаційний код 14315639) спільно з Міністерством оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код 00034022) провести інвентаризацію майна (виготовлені підприємством деталі, складальні одиниці та закуплені комплектувальні вироби), придбаного та створеного на виконання державного контракту від 27.08.2009 № 247/1/09/38.
3. Зобов'язати Державне підприємство "Завод імені В.О.Малишева" (вул. Плеханівська, 126, м. Харків, 61037, ідентифікаційний код 14315639) передати Міністерству оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код 00034022) майно (виготовлені підприємством деталі, складальні одиниці та закуплені комплектувальні вироби) вартістю 57 590 633 грн 61 коп., придбане та виготовлене під час дії державного контракту від 27.08.2009 № 247/1/09/38.
4. Стягнути з Державного підприємства "Завод імені В.О.Малишева" (вул. Плеханівська, 126, м. Харків, 61037, ідентифікаційний код 14315639) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил (вул. Маяковського, 21, м. Краматорськ, Донецька обл., 84333, ідентифікаційний код 39969443) витрати по сплаті судового збору у розмірі 735 700 (сімсот тридцять п'ять тисяч сімсот) грн 00 коп.
5. Стягнути з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил (вул. Маяковського, 21, м. Краматорськ, Донецька обл., 84333, ідентифікаційний код 39969443) в дохід Державного бюджету України (р/р UA918999980313191206083026001, Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ, Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), МФО 899998, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030101) судовий збір у сумі 731 496 (сімсот тридцять одна тисяча чотириста дев'яносто шість) грн 00 коп.
6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено: 09.09.2021
Суддя Н.Б. Плотницька