вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
09.09.2021м. ДніпроСправа № 904/6149/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бондарєва Е.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справу за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (49107, Дніпропетровська область, м. Дніпро, шосе Запорізьке, буд. 22, ідентифікаційний код 23359034) до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Виборзький" (49052, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Виборзька, буд. 28-Б, ідентифікаційний код 37375350) про стягнення 8 284,05 грн. 3% річних та 23 882,44 грн. інфляційних втрат
Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою №б/н від 29.06.2021 про стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Виборзький" заборгованості на загальну суму 32 166,49 грн., з яких:
- 8 284,05 грн. 3% річних за період з 24.05.2017 по 06.03.2019;
- 23 882,44 грн. інфляційні втрати за період з червня 2017 року по лютий 2019 року.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача судовий збір у сумі 2 270,00 грн. та зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу 7 270,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2017 по справі №904/11438/16, яке набрало законної сили 24.05.2017, стягнуто з відповідача на користь позивача суму за недораховану активну електроенергію у розмірі 194 604,02 грн. та сума сплаченого судового збору у розмірі 2 919,06 грн. У період з 04.06.2018 по 05.03.2019 відповідач виконав рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2017 по справі №904/11438/16 в повному обсязі. Однак, у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання, яке встановлене рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2017 по справі №904/11438/16, позивач нараховані 3% річних та інфляційні втрати за період з 24.05.2017 по 06.03.2019.
Ухвалою суду від 05.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №904/6149/21, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.07.2021, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49052, м. Дніпро, вул. Виборзька, буд. 28-Б, на яку і була направлена кореспонденція суду для відповідача.
Поштове відправлення на вказану адресу відповідача, в якому містилися ухвала суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, повернулася до суду з поштовою відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
За визначенням п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд,
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2017 по справі №904/11438/16 задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" (правонаступником якого являється Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі") (далі - позивач) до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Виборзький" (далі - відповідач), стягнуто з відповідача суму недорахованої активної електроенергії в розмірі 194 604,02 грн. та витрати за сплати судового збору в розмірі 2 919,06 грн.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2017 у справі №904/11438/16 залишено без змін.
Вказане рішення суду набрало законної сили 24.05.2017, у зв'язку з чим на його примусове виконання було видано наказ від 07.06.2017.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Посилаючись на обставини, встановлені рішенням господарського суду у справі №904/11438/16, позивач зазначає, що лише у період з 04.06.2018 по 05.03.2019 відповідачем погашена заборгованість у сумі 197 523,08 грн.(194 604,02 грн. основний боргу та 2 919,06 грн. судовий збір), а саме:
- 04.06.2018 у сумі 42 960,31 грн.;
- 06.07.2018 у сумі 24 292,56 грн.;
- 06.09.2018 у сумі 31 809,41 грн.;
- 04.10.2018 у сумі 7 146,21 грн.;
- 29.10.2018 у сумі 6 568,36 грн.;
- 29.11.2018 у сумі 25 244,50 грн.;
- 07.03.2019 у сумі 59 501,73 грн.
Таким чином, відповідач виконав рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2017 по справі №904/11438/16 в повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками (арк.спр. 25-81).
У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання, яке встановлене рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2017 по справі №904/11438/16, позивачем нараховані 3% річних у сумі 8 284,05 грн. та інфляційні втрати за період з 24.05.2017 по 06.03.2019 у сумі 23 882,44 грн., які нараховані на суму недорахованої активної електроенергії в розмірі 194 604,02 грн. та витрати за сплати судового збору в розмірі 2 919,06 грн.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з наявністю прострочення виконання зобов'язання за договором, наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних до моменту повного виконання рішення суду.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Згідно з пунктом 1 частини 2, частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Норми статті 1291 Конституції України визначають, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".
Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Згідно із частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
У вказаному висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18.
Таким чином, у разі коли судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Судовими рішеннями фактично тільки фіксується належна до стягнення сума боргу, однак, наявність таких рішень не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум.
При цьому, оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання, то і подальше застосування до таких сум наслідків передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є правомірним.
За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідно до формулювання частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України стягнення інфляційних втрат та 3% річних нерозривно пов'язано зі сплатою основного боргу (боржник зобов'язаний сплатити не відсотки річних та інфляційні втрати, а саме суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції а також 3 % річних від простроченої суми).
З огляду на викладене, оскільки обставини стосовно наявності у відповідача обов'язку сплатити 194 604,02 грн. боргу за недораховану активну електроенергію встановлені рішенням господарського суду від 14.02.2017 у справі 904/11438/16, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції від 24.05.2017, суд дійшов висновку, що вказані обставини не потребують доказування та, у сукупності із наданими у даній справі доказами припинення відповідного грошового зобов'язання лише 07.03.2019, свідчать про обґрунтованість доводів позивача щодо порушення відповідачем грошового зобов'язання в сумі 194 604,02 грн., на яку позивачем, зокрема, здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Що ж до нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат на суму судового збору в розмірі 2 919,06 грн., присуджену до стягнення рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2017 у справі 904/11438/16 та включену позивачем у розрахунку до суми основного боргу, слід зазначити таке.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно приписів статей 524, 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Відповідно до статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Отже, встановлені в даній справі обставини, дають підстави для висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2017 у справі 904/11438/16, не є підставою виникнення нового грошового зобов'язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, яке виникло перед позивачем до ухвалення вказаного судового рішення, яке не трансформує та не припиняє грошове зобов'язання відповідача перед позивачем.
Водночас, визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все, враховувати приписи частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
З огляду на зазначене суд вважає за необхідне зауважити, що за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2017 у справі 904/11438/16, самостійне грошове зобов'язання у вигляді сплати сум судового збору у відповідача не виникає, а тому нарахування 3% річних та інфляційних, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум судового збору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 910/1972/18.
Враховуючи наведене, судом здійснено власний розрахунок передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахувань саме на суми основного боргу в розмірі 194 604,02 грн. За підрахунками суду, розмір 3% річних від вказаної суми простроченого грошового зобов'язання за період з 24.05.2017 по 06.03.2019 становить 8 193,84 грн.
При цьому, здійснюючи власний розрахунок інфляційних втрат, суд враховано, що відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.
Розмір інфляційних витрат за визначений позивачем період складає суму 25 730,29 грн., проте враховуючи межі заявлених позивачем вимог, позов підлягає задоволенню в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 23 882,44 грн., в решті позовних вимог слід відмовити.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Виборзький" про стягнення 8 284,05 грн. 3% річних та 23 882,44 грн. інфляційних втрат задовольнити частково.
Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Виборзький" (49052, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Виборзька, буд. 28-Б, ідентифікаційний код 37375350) на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (49107, Дніпропетровська область, м. Дніпро, шосе Запорізьке, буд. 22, ідентифікаційний код 23359034) 8 193,84 грн. 3% річних, 23 882,44 грн. інфляційних втрат та 2 263,63 грн. витрат зі сплати судового збору.
В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.
Суддя Е.М. Бондарєв