вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"09" вересня 2021 р. Cправа № 902/714/21
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОКОМЦЕТР" (вул. Чехова, буд. 29, м. Вінниця, 21034)
до: Фермерського господарства "КОЗАР" (вул. Дружби, буд. 1, с. Савинці, Тростянецький район, Вінницька область, 24335)
про стягнення 129 806,97 грн.
На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОКОМЦЕНТР" з вимогами до Фермерського господарства "КОЗАР" про стягнення 129 809,97 грн., з яких сума основного боргу складає 86 344,49 грн., пеня - 9 127,69 грн., 24% річних - 16 959,54 грн., інфляційні втрати - 8 740,81 грн., штраф - 8 634,44 грн.
Правовими підставами звернення до суду позивача з даним позовом стало неналежне виконання Фермерським господарством "КОЗАР" зобов'язань за Договором поставки № 172 від 02.01.2020 в частині проведення розрахунків за поставлений товар.
Ухвалою суду від 12.07.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/714/21 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Ухвала про відкриття провадження у даній справі направлена учасникам рекомендованою поштовою кореспонденцією, та отримана останніми, що підтверджується інформацією з офіційного сайту ДП «Укрпошта» та наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Разом з тим відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло.
За приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
02.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОКОМЦЕНТР» (Постачальник, позивач) та Фермерським господарством «КОЗАР» (Покупець, відповідач) укладено Договір поставки №172 (Договір), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар, на умовах цього Договору.
Сторони погодили, що кількість, найменування та ціна Товару визначається у накладних (товарно-транспортних або видаткових), що є невід'ємною частиною цього Договору (п. 1.2. Договору).
Партією Товару, відповідно до п. 1.3. Договору, вважається Товар, що переданий Покупцю згідно однієї видаткової накладної.
Ціна цього Договору складається із загальної вартості усіх видаткових накладних, підписаних Сторонами в межах та на підставі даного Договору. (п. 2.1. Договору)
Оплата кожної партії Товару здійснюється в безготівковій формі за реквізитами, які зазначено в розділі 8 Договору (банківськими рахунками тощо). Всі розрахунки проводяться в національній грошовій одиниці України (гривні).
У п. 2.4. Сторони погодили, що оплата вартості Товару здійснюється Покупцем протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання товару на підставі видаткової накладної.
Постачальник здійснює постачання Товару на умовах EXW Франко-склад Продавця м. Вінниця, вул. Чехова, 29 (відповідно до правил Інкотермс в редакції 2010р.) (п. 3.1. Договору)
Відповідно до п. 3.2. Договору передача Товару оформляється видатковою накладною, в якій зазначається найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна та загальна вартість. Право власності на товар, а також ризики його випадкового пошкодження чи знищення переходять від Постачальника до Покупця в момент передачі йому Товару згідно оформленої видаткової накладної. Датою отримання товару Покупцем є дата, вказана у відповідній видатковій накладній. Сторони гарантують, що особи, які підписують накладні (товарно-транспортну або видаткову), є уповноваженими представниками сторін (у тому числі уповноважені на підставі відповідних довіреностей) і їх підписи на такому документі засвідчують факт приймання-передачу Товару від Постачальника до Покупця. За умовами цього Договору, за попереднім погодженням між Сторонами можлива поставка товару транспортною компанією (надалі Перевізник). Постачальник не несе відповідальність за пошкодження, знищення чи втрату Перевізником товару під час перевезення.
Пунктом 5.3. Договору сторони погодили, що за прострочення оплати Товару, Постачальник має право вимагати від Покупця сплати пені на свою користь у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України проценти за прострочення грошового зобов'язання у розмірі 24% річних.
У п. 5.4. Сторонами визначено, що у випадку порушення строків оплати Товару більше ніж 10 (десять) календарних днів Постачальник має право вимагати від Покупця оплати штрафу в розмірі 10% від суми заборгованості.
Цей Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2020. Якщо жодна зі Сторін за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору письмово не попередить іншу Сторону про припинення Договору, такий Договір вважається автоматично пролонгованим кожен раз ще на один календарний рік. (п. 4.1. Договору).
У серпні та вересні 2020 року позивач передав відповідачу Товар згідно визначеного асортименту на загальну суму 86 344,49 грн., що підтверджується обопільно підписаними сторонами видатковими накладними:
- № РН-0002405 від 28.08.2020 на суму 71 460,36 грн.;
- № РН-0002482 від 04.09.2020 на суму 14 884,13 грн.
Як наголошує позивач, відповідачем не оплачено поставлений товар у визначений Договором строк. Наявність у відповідача заборгованості за поставлений товар згідно вищевказаних видаткових накладних станом на 03.02.2021 підтверджено обопільно підписаними сторонами Актами звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 та за період з 01.01.2021 по 03.02.2021.
Несплата відповідачем вартості поставленого товару на суму 86 344,49 грн. слугувала підставою для звернення позивача із даним позовом до суду. При цьому внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов'язання за Договором позивачем, окрім основного боргу, нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 9 127,69 грн. - пені, 16 959,54 грн. - 24% річних, 8 740,81 грн. - інфляційних втрат та 8 634,44 грн. - штрафу.
Окремо слід зазначити, що позивач попередньо звертався до відповідача із вимогою №12-02/21 від 12.02.2021 про сплату вартості поставленого товару, однак реагування відповідача на вказану вимогу матеріали справи не містять.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов'язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов'язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Перерахованими видатковими накладними підтверджується факт отримання відповідачем від позивача товару за Договором на загальну суму 86 344,49 грн., який відповідачем не оплачено. Наявність заборгованості за Договором визнається останнім в обопільно підписаних актах звірки.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що основний борг в сумі 86 344,49 грн. доведений належними та допустимими доказами, його наявність і розмір відповідачем не спростовані.
Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення 16 959,54 грн. 24 % річних, 8 740,81 грн. інфляційних втрат, 9 127,69 грн. пені, 8 634,44 грн. штрафу.
Розглядаючи вимогу позивача про стягнення 9 127,69 грн. пені, нарахованої за період з 05.09.2020 по 02.07.2021 суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, законодавець передбачив право сторін визначати в договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Згідно з статтею 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Пунктом 5.3. Договору сторони погодили, що за прострочення оплати Товару, Постачальник має право вимагати від Покупця сплати пені на свою користь у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Разом з тим, пункт 5.2 Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.
Отже, умову, передбачену у пункті 5.2. Договору неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верхового Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.
До того ж суд зважає на положення ст. 253 Цивільного кодексу України де визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
З долученого до матеріалів справи розрахунку слідує, що позивачем здійснено нарахування пені за видатковою накладною № РН-0002405 від 28.08.2020 за період з 05.09.2020 по 02.07.2021, тобто з межами строку, встановленого ч. 6 ст. 236 ГК України. Аналогічну помилку допустив позивач і при нарахуванні пені за видатковою накладною № РН-0002482 від 04.09.2020. До того ж суд зауважує, що при нарахуванні пені за видатковою накладною № РН-0002405 позивачем включено в період прострочення останній день оплати. З огляду на дату поставки товару 28.08.2020, строк на оплату товару збігає саме 05.09.2020, а першим днем прострочення оплати є 06.09.2020.
За перерахунком здійсненим судом, до стягнення з відповідача підлягає пеня в сумі 5 173,63 грн. (розрахунок додається)
За наведеного, вимога позивача про стягнення 9127,69 грн. пені підлягає задоволенню частково, в сумі 5 173,63 грн.
Також судом розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача 8 634,44 грн. штрафу.
У п. 5.4. Сторонами визначено, що у випадку порушення строків оплати Товару більше ніж 10 (десять) календарних днів Постачальник має право вимагати від Покупця оплати штрафу в розмірі 10% від суми заборгованості.
При цьому судом враховується, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України. А тому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.
При перевірці розрахунку штрафу судом встановлено, що штраф обраховано арифметично вірно, у відповідності до положень п. 5.4. Договору. Виходячи з викладеного та враховуючи порушення відповідачем зобов'язань за Договором в частині оплати товару, що є підставою для застосування відповідальності у вигляді штрафу.
Виходячи з наведеного, вимога позивача про стягнення з відповідача 8 634,44 грн. штрафу підлягає задоволенню в повному обсязі.
Розглядаючи вимогу позивача про стягнення з відповідача 16 959,54 грн. 24 % річних, та 8 740,81 грн. інфляційних втрат суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У пункті 5.3. Договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 24%.
Дослідивши розрахунок відсотків річних судом встановлено, що при визначенні періоду нарахування відсотків річних за видатковою накладною № РН-0002405 від 28.08.2020 позивач припустився аналогічної помилки як при нарахуванні пені, включивши в період прострочення останній день платежу.
Провівши власний розрахунок відсотків річних судом отримано загальну суму відсотків 16 955,53 грн., що є підставою для відмови в задоволенні вказаної вимоги в сумі 4 ,01 грн.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд, виходячи з приписів ст. 14 ГПК України, дійшов висновку про задоволення вказаної вимоги в заявлених межах.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до положень частин 1 та 3 ст. 74, 76 - 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості відповідача перед позивачем витікає з умов укладеного між сторонами Договору, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи.
Всупереч наведеним вище нормам відповідач не подав до суду відзиву, доказів в спростування позовних вимог, власного контррозрахунку заборгованості чи доказів погашення заборгованості.
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з підстав наведених вище.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача покладаються 2 200,78 грн. витрат по сплаті судового збору.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задоволити частково.
Стягнути з Фермерського господарства "КОЗАР" (вул. Дружби, буд. 1, с. Савинці, Тростянецький район, Вінницька область, 24335; код ЄДРПОУ 30806556) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОКОМЦЕТР" (вул. Чехова, буд. 29, м. Вінниця, 21034; код ЄДРПОУ 31542799) 86 344 грн. 49 коп. - основного боргу; 5 173 грн. 63 коп. - пені; 16 955 грн. 53 коп. - 24% річних; 8 740 грн. 81 коп. - інфляційних втрат; 8 634 грн. 44 коп. - штрафу та 2 200 грн. 78 коп. - витрат зі сплати судового збору.
В решті позову відмовити.
Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 09 вересня 2021 р.
Суддя Матвійчук В.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (вул. Чехова, буд. 29, м. Вінниця, 21034)
3 - відповідачу (вул. Дружби, буд. 1, с. Савинці, Тростянецький район, Вінницька область, 24335)