вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"31" серпня 2021 р. Cправа № 902/559/21
за позовом:Колективного торгово-комерційного підприємства "Юність" (вул. Незалежності,35, м. Козятин, Вінницька обл., 22100)
до:Козятинської міської ради Вінницької області (вул. Героїв Майдану, 24, м. Козятин, Вінницька обл., 22100)
про визнання права постійного користування земельною ділянкою
Суддя Яремчук Ю.О.
Секретар судового засідання Гнатик Є.Б.
Представники сторін не з'явились
31.05.2021 р. Колективне торгово-комерційне підприємство "Юність" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Козятинської міської ради Вінницької області про визнання права постійного користування земельною ділянкою.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 902/559/21 розподілено судді Яремчуку Ю.О.
Ухвалою суду від 31.05.2021 р. позовну заяву Колективного торгово-комерційного підприємства "Юність" до Козятинської міської ради Вінницької області про визнання права постійного користування земельною ділянкою - залишено без руху. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
01.06.2021 р. від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків до позовної заяви, яка визнана судом такою, що подана в строк встановлений ухвалою суду від 31.05.2021 р.
Ухвалою суду від 04.06.2021 р. відкрити провадження у справі № 902/559/21. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 01.07.2021 р.
23.06.2021р. на адресу суду надійшов відзив від відповідача в якому проти позову заперечив.
На визначену дату судом в судове засідання з'явились представник позивача та представник відповідача.
За наслідками розгляду справи судом вирішено відкласти розгляд справи на 02.08.2021 р., про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
13.07.2021р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив від позивача в якому підтримав позовні вимоги повністю.
На визначену дату судом в судове засідання з'явились представник позивача та представник відповідача.
За наслідками розгляду справи судом вирішено закрити підготовче провадження та призначити судовий розгляд справи по суті на 31.08.2021 р., про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
На визначену дату судом в судове засідання представник позивача не з'явився, при цьому від останнього надійшла заява (вх. № канц. 01-34/7648/21 від 30.08.2021 р.) про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки уповноважений представник зайнятий в іншому судовому засіданні.
Суд дослідивши дане клопотання дійшов висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, в даному випадку представником позивача не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують факт відсутності у відповідача, як юридичої особи, можливості направити іншого представника у судове засідання.
Доказів того, що керівництво відповідача, яке в силу ст. 56 Господарського процесуального кодексу України може бути представником юридичної особи, не в змозі прийняти участь в судовому засіданні не подано.
Представник відповідача не з'явився, про дату час та місце судового засіданні належним чином повідомлений, про що свідчить розписка, яка наявна в матеріалах справи.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97- ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що це роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).
Згідно із ч.1ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.
У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст.165, ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.
Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
В якості заявлених позовних вимог позивачем зазначається наступне: Колективне торгово-комерційне підприємство «Юність» було створене шляхом проведення приватизації державного майна цілісного майнового комплексу - державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність».
Так, 10.11.1995 р. між Представництвом фонду державного майна України в м. Козятині, в особі Голови Представництва фонду державного майна в Козятинському районі Мельник Ольги Вікторівни (надалі «Продавець»), та Товариством покупців державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність», в особі Голови товариства покупців Скупського Віктора Рафаїловича (надалі «Покупець»), «Продавець» продав, а «Покупець» купив державне майно цілісного майнового комплексу державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність» що знаходиться за адресою: 287020, м. Козятин, вул. Червоноармійська (Незалежності), 35 на земельній ділянці площею 0,154, га виділеною Козятинською міською радою народних депутатів на підставі рішення від 8 червня 1995 р. Даний договір посвідчено державним нотаріусом першої Вінницької державної нотаріальної контори від 14.11.1995 р. та зареєстровано в реєстрі за №8-168.
01.02.1996 р. у відповідності до акту прийому-передачі між Представництвом Фонду державного майна України у Козятинському районі, Вінницької області та товариством покупців Державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність», було здійснено передачу державного майна цілісного майнового комплексу державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність». Водночас начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області Ваховським В.К. було видано товариству покупців державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність» відповідне свідоцтво про власність від 01.02.1996 року за реєстраційним № 10.
В подальшому фізичні особи, які входили до складу Товариства покупців державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність», прийняли 17.03.1996 р. рішення у якості засновників про створення Колективного торгово- комерційного підприємства «Юність», що було зареєстроване 19.07.1996 р. у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій за № 20118229.
Разом з тим, відповідно до Додаткової угоди, укладеної вже 14.10.1997 р. між «Продавцем» та «Покупцем», було внесено зміни до вищезгаданого Договору купівлі-продажу від 10.11.1995 року, шляхом доповнення та викладення п. 1.1 Договору у новій редакції, а саме: «Продавець» продав, а «Покупець» купив державне майно цілісного майнового комплексу державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність», що знаходиться за адресою: 287020, м. Козятин, вул. Червоноармійська, 35 на земельній ділянці площею 0,154 га. Площа окремо стоячої будівлі «Юність» складає 610,6 кв.м.». Копія цієї Додаткової Угоди, яку посвідчено державним нотаріусом першої Вінницької державної нотаріальної контори від 14.10.1997 року та зареєстровано в реєстрі за № 4-2625 додається. Після чого, 24.10.1997 року КП «ВООБТІ» було вчинено державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомості, про що свідчить відповідна відмітка.
Позивач вказує, що вказана земельна ділянка до приватизації цілісного майнового комплексу державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність» перебувала у постійному користуванні цього суб'єкта господарювання на підставі рішення Козятинської міської Ради народних депутатів від 08.06.1995 р., про що свідчить державний акт на право постійного користування землею Серії 11-ВН № 003011 від 21.06.1995 року.
З огляду на викладене, Колективне торгово-комерційне підприємство «Юність» внаслідок проведеної малої приватизації отримало у власність державне майно цілісного майнового комплексу державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність», що складається у тому числі з окремо стоячої будівлі площею 610,6 кв.м., розташованої за адресою: 287020, м. Козятин, вул. Червоноармійська (Незалежності), 35. Позивач зазначає, що зі змісту вказаного акту видно, що він був виданий державному комунальному торгово-комерційному підприємству громадського харчування «Юність» Козятинською міською Радою народних депутатів Козятинського району Вінницької області України у тому, що зазначеному землекористувачу надається у постійне користування 0,154 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування. Землю надано у постійне користування для розміщення будівель і споруд відповідно до рішення Козятинської міської Ради народних депутатів від 08.06.1995 р. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 6.
Позивачем стверджується, що після придбання шляхом проведення процедури малої приватизації окремо стоячої будівлі «Юність» площею 610,6 кв.м. яка належала постійному землекористувачу - державному комунальному торгово- комерційному підприємству громадського харчування «Юність» до «Покупця» - колективного торгово-комерційного підприємства «Юність» перейшло право постійного користування земельною ділянкою у розмірі 0,154 гектарів, виділеної для розміщення згаданої будівлі. Причому, право постійного користування цією земельною ділянкою колективним торгово-комерційним підприємством «Юність» повинно було відразу посвідчено Козятинською міською радою Вінницької області, шляхом видачі відповідного Державного акту, однак цього не було зроблено.
Представник колективного торгово- комерційного підприємства «Юність» - адвокат Голівський В.В. 23.02.2021 р. звернувся на адресу Козятинської міської ради Вінницької області із заявою про видачу вказаному правонаступнику Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, площею 0.154 га по вулиці Незалежності (колишня Червоноармійська), 34 в м. Козятині, Вінницької області (копія заяви додається).
Однак, Козятинська міська рада Вінницької області (листом від 26.02.2021 р. за № 372/21) відмовила у задоволенні заяви представника колективного торгово-комерційного підприємства «Юність» - адвоката Голівського В.В., тим самим міська рада фактично відмовилась у визнанні права колективного торгово-комерційного підприємства «Юність» (надалі Позивач) на постійне користування вищезгаданою земельною ділянкою.
Позивач стверджує, що оскільки він є правонаступником державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність», яке користувалось земельною ділянкою на праві постійного користування на підставі виданого державного акту серії ІІ-ВН № 003011 до останнього перейшли права на вказану земельну ділянку, в силу вимог ч.2 ст.22 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» в редакції закону №189/96-ВР від 15.05.1996 р. новий власник (колективне торгово-комерційне підприємство «Юність») в порядку правонаступництва набуло прав і обов'язків приватизованого підприємства після придбання об'єкта приватизації державне комунальне підприємство громадського харчування «Юність»
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву, в якому останній зазначив, що при наявності в особи права на користування земельною ділянкою, яка є об'єктом права комунальної власності, така земельна ділянка може бути передана в постійне користування цій особі виключно на підставі рішень сільських, селищних, міських рад.
Проте, Козятинською міською радою, як органом, який здійснює від імені та в інтересах територіальної громади правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, не приймалось рішення про передачу цієї земельної ділянки в постійне користування Колективному торгово - комерційному підприємству громадського харчування « Юність».
Посилання позивача що в силу вимог ч.2 ст.22 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» в редакції закону №189/96-ВР від 15.05.1996 року новий власник (колективне торгово-комерційне підприємство «Юність») в порядку правонаступництва набуло прав і обов'язків приватизованого підприємства після придбання об'єкта приватизації державне комунальне підприємство громадського харчування «Юність» не знаходить свого логічного підтвердження, оскільки зазначені правовідносини виникли 10.11.1995 р. в момент укладення договору купівлі продажу об'єкту приватизації та закінчились 01.02.1996 року в момент підписання акту приймання передачі цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства громадського харчування «Юність».
Представником відповідача зазначається, що ще однією з підстав які вказують на те, що Колективне торгово - комерційне підприємство громадського харчування «Юність» не може набути право постійного користування зазначеною земельною ділянкою є наявність рішення сесії Козятинської міської ради 5 скликання №1334-V ВІДІ9.12.2008 року «Про передачу в оренду земельної ділянки для комерційної діяльності КТКП «Юність» , прийняте на основі рекомендації постійної комісії та заяви позивача відповідно до якої, останній фактично відмовився від постійного користування земельною ділянкою.
У відповіді на відзив позивачем заперечуються твердження відповідача на позовну заяву, а саме вказано, що в силу вимог ч. 2 ст. 22 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», в редакції Закону № 189/96-ВР від 15.05.1996 року, після придбання об'єкта приватизації новий власник (колективне торгово-комерційне підприємство «ЮНІСТЬ») в порядку правонаступництва набуло прав і обов'язків приватизованого підприємства (державного комунального торгово-комерційного підприємство підприємства громадського харчування «Юність»). Таким чином, після придбання шляхом проведення процедури малої приватизації окремо стоячої будівлі «Юність» площею 610,6 кв.м., яка належала постійному землекористувачу - державному комунальному торгово- комерційному підприємству громадського харчування «Юність» до «Покупця» - колективного торгово-комерційного підприємства «ЮНІСТЬ» перейшло право постійного користування земельною ділянкою у розмірі 0,154 гектарів, виділеної для розміщення згаданої будівлі. Тому позивач вважає доведеним факт набуття позивачем прав та обов'язків Державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність» в порядку правонаступництва.
Оцінка аргументів учасників та норми права, застосовані судом:
Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільного права в силу ст. 16 ЦК України є визнання права.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Приписами статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до приписів ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Так, судом встановлено, що 10.11.1995 р. між Представництвом фонду державного майна України в м. Козятині, в особі Голови Представництва фонду державного майна в Козятинському районі Мельник Ольги Вікторівни (надалі «Продавець»), та Товариством покупців державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність», в особі Голови товариства покупців Скупського Віктора Рафаїловича (надалі «Покупець»), «Продавець» продав, а «Покупець» купив державне майно цілісного майнового комплексу державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність» що знаходиться за адресою: 287020, м. Козятин, вул. Червоноармійська (Незалежності), 35 на земельній ділянці площею 0,154 га, виділеною Козятинською міською радою народних депутатів на підставі рішення від 08.06.1995 р. виділеною Козятинською міською радою народних депутатів. Даний договір посвідчено державним нотаріусом першої Вінницької державної нотаріальної контори від 14.11.1995 р. та зареєстровано в реєстрі за №8-168 (а.с. 39-45).
01.02.1996 р. у відповідності до акту прийому-передачі між Представництвом Фонду державного майна України у Козятинському районі, Вінницької області та товариством покупців Державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність», було здійснено передачу державного майна цілісного майнового комплексу державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність». Начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області Ваховським В.К. було видано товариству покупців державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність» відповідне свідоцтво про власність від 01.02.1996 року за реєстраційним № 10 (а.с. 46-49).
В подальшому фізичні особи, які входили до складу товариства покупців державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність», прийняли 17.03.1996 р. рішення у якості засновників про створення Колективного торгово-комерційного підприємства «Юність», що було зареєстроване 19.07.1996 р. у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій за № 20118229 ( а.с. 50).
Відповідно до Додаткової угоди, укладеної вже 14.10.1997 р. між «Продавцем» та «Покупцем», було внесено зміни до вищезгаданого Договору купівлі-продажу від 10.11.1995 року, шляхом доповнення та викладення п. 1.1 Договору у новій редакції, а саме: «Продавець» продав, а «Покупець» купив державне майно цілісного майнового комплексу державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність», що знаходиться за адресою: 287020, м. Козятин, вул. Червоноармійська, 35 на земельній ділянці площею 0,154 га. Площа окремо стоячої будівлі «Юність» складає 610,6 кв.м.». Копія цієї Додаткової Угоди, яку посвідчено державним нотаріусом першої Вінницької державної нотаріальної контори від 14.10.1997 року та зареєстровано в реєстрі за № 4-2625 додається. Після чого, 24.10.1997 року КП «ВООБТІ» було вчинено державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомості, про що свідчить відповідна відмітка (а.с. 52-54).
З врахуванням викладеного позивачем визначено, що в силу вимог ч.2 ст.22 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» в редакції закону №189/96-ВР від 15.05.1996 р. новий власник (колективне торгово-комерційне підприємство «Юність») в порядку правонаступництва набуло прав і обов'язків приватизованого підприємства після придбання об'єкта приватизації державного комунального підприємства громадського харчування «Юність» в тому рахунку на земельну ділянку 0,154 га. за адресою: вул. Червоноармійська (Незалежності),35, м. Козятин, 287020.
Суд зазначає, що у межах підходів Европейського суду з прав людини (ЄСПЛ) до тлумачення поняття майно, а саме в контексті статті 1 Протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як існуюче майно, так і активи громадянина, включаючи право вимоги з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно можливості ефективного здійснення свого права власності у майбутньому.
Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала підстави вважати що таке буде прийнятим та розраховувати на певний стан речей. Тобто в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність правомірних (законних) очікувань є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності правомірних очікувань у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Таким чином, правомірні законні очікування - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого.
Захист права власності шляхом його визнання в судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, це підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.
Отже, у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.
Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.
З огляду на приписи ст. ст. 182, 328, 377 ЦК України набувач нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.
У разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв'язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень». З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.
Частиною 1 статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів належить, зокрема: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження.
Відповідно до ст. ст. 79, 79-1 ЗК України земельна ділянка як об'єкт цивільних прав вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадку суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Суд зазначає що матеріали справи не містять доказів того, що Козятинською міською радою, орган який здійснює від імені та в інтересах територіальної громади правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктом права власності приймалось рішення про передачу спірної земельної ділянки правонаступнику.
Водночас спірна земельна ділянка як об'єкт цивільних прав ще не сформована, не має кадастрового номеру, державна реєстрації права власності чи права користування на нього не проведена та відсутня її державна реєстрація.
Крім того, у відповідності до рішення сесії Козятинської міської ради 5 скликання № 1334-V від 19.12.2008 р. «Про передачу в оренду земельної ділянки для комерційної діяльності КТКП «Юність», прийняте на основі рекомендації постійної комісії та заяви позивача.
Відповідно до вимог ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Позивачем не доведено обставини передачі прав на спірну земельну ділянку від державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність» до колективного торгово-комерційного підприємства «Юність» у визначеному законодавством порядку, у тому числі шляхом відповідного рішення уповноважених органів з цього питання.
Отже, позивачем не доведено наявності та обсягів правонаступництва за правами та обов'язками державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність», реорганізації (перетворенні) в Колективне торгово-комерційне підприємство "Юність" у контексті прав на спірну земельну ділянку.
Твердження позивача про те, що одночасно із набуттям майна колишнього державного комунального торгово-комерційного підприємства громадського харчування «Юність», він набув у власність і земельну ділянку, яка знаходяться під цими будівлями і спорудами та необхідні для їх утримання не узгоджується із обставинами підстав набуття цього нерухомого майна Колективним торгово-комерційним підприємством "Юність".
Таким чином, слід дійти висновку, що спірна земельні ділянка не була об'єктом, який перейшов у власність позивача одночасно із набуттям права власності на будівлі і споруди.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.
Оскільки спір виник з вини позивача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
3. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
4. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 09 вересня 2021 р.
Суддя Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (вул. Незалежності,35, м. Козятин, Вінницька обл., 22100)
3 - відповідачу (вул. Героїв Майдану, 24, м. Козятин, Вінницька обл., 22100)