30.08.2021 року м.Дніпро Справа № 908/760/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Дарміна М.О., Березкіної О.В.,
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від позивача: Василенко О.В., ордер серія АЕ № 1068478 від 20.07.2021 р., адвокат;
представник відповідача в судове засідання не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.06.2021, ухвалене суддею Боєвою О.С. (м. Запоріжжя), повний текст якого підписаний 18.06.2021, у справі №908/760/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопарк-Канон", м. Дніпро
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Запорізька область, м. Енергодар
про стягнення суми 437266,43 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Технопарк-Канон" (далі - Позивач) звернулось до суду з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Відповідач) про стягнення 437 266,43 грн., яка складається з: 419 580,00 грн. - основного боргу, 13 552,44 грн. - інфляційних збитків, 4133,99 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору поставки № 210(1)20УК/53-1210-01-20-09389 від 26.05.2020 в частині оплати поставленого товару.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.06.2021 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопарк-Канон" суму 419 580 грн. 00 коп. основного боргу, 13 552 грн. 44 коп. інфляційних втрат, 4 133 грн. 99 коп. - 3 % річних та 6 559 грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду в частині стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, нез'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення господарського суду скасувати в частині стягнення 3% річних та витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вимог про стягнення відсотків річних та витрат на правничу допомогу.
При цьому в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що зі змісту умов Договору вбачається те, що сторони розмежували строки сплати ПДВ за договором та вартості продукції за договором, та встановили, що вартість продукції за договором сплачується протягом 120 календарних днів з дати поставки продукції, а ПДВ сплачується після отримання покупцем від постачальника податкової накладної.
Строк виконання зобов'язання щодо оплати частини вартості продукції в розмірі суми ПДВ в Договорі не встановлений.
Отже, виходячи зі змісту договору та приписів ст. 530 ЦК України, оплата частини вартості товару в розмірі суми ПДВ здійснюється ВП ЗАЕС за наступних умов:
- поставки повного обсягу товару відповідно до п. 1.1 договору;
- отримання ВП ЗАЕС від ТОВ "Технопарк-канон" податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановленому Податковим кодексом України порядку на суму ПДВ за Договором в розмірі 69 930,00 грн;
- вимоги позивача щодо сплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ.
Таким чином, лише тільки виписка та реєстрація ТОВ "Технопарк-канон" податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних не є підставою для виникнення у ВП ЗАЕС зобов'язання з оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ.
Оскільки умовами договору не передбачено здійснення поетапної оплати товару (за кожною окремою видатковою накладною), зобов'язання з оплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ виникає у ВП ЗАЕС з дня отримання податкової накладної на всю суму ПДВ за Договором - 69 930,00 грн.
Податкові накладні, розрахунки коригування за договором №210 (1)20УК від 15.05.2020 на електронну адресу ВП ЗАЕС pdvzaes@mgw.hpp.zp.ua не надходили.
Обґрунтована вимога щодо сплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ - 69 930,00 грн до ВП ЗАЕС не надходила.
Також, надсилання претензії на адресу відповідача є необхідною умовою дотримання вимог Господарського кодексу України та договору.
Крім того, листування позивача та відповідача за допомогою електронних засобів не передбачено умовами договору.
Враховуючи вищезазначене, строк оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ - 69 930,00 грн не настав.
Вимога ТОВ "Технопарк-канон" про стягнення з ВП ЗАЕС 13 522,44 грн інфляційних втрат та 4 133,99 грн 3% річних суперечить ст. 61 Конституції України, в зв'язку з чим не підлягає задоволенню.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Технопарк-Канон", у відзиві на апеляційну скаргу проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що суд першої інстанції у рішенні дійшов до вірного висновку про те, що зазначення у п. 3.2 Договору, що оплата Покупцем частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від Постачальника електронної податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних, не змінює строку оплати в частині суми ПДВ.
Отже, як випливає з п. 3.2. Договору, зобов'язання з оплати Товару настало у Відповідача через 120 календарних днів з моменту поставки Товару, а саме - 13 листопада 2020 року, в той час коли податкові накладні були вже зареєстровані Позивачем, тому Позивач вважає, що останнім правильно визначено строки оплати поставленого Товару, втім Відповідачем порушено зобов'язання зі сплати Товару у повному обсязі.
Доводи Відповідача про те, що він не отримував вимоги, а тому строк для оплати ним частини вартості товару не настав взагалі, є такими, що не відповідають дійсності.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.07.2021 (колегія суддів: головуючий, доповідач - Іванов О.Г., судді - Дармін М.О., Кошеєв І.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.06.2021 у справі №908/760/21; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 30.08.2021.
27.08.2021 розпорядженням в.о. керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/760/21 у зв'язку з відпусткою судді Кощеєва І.М.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2021, справу №908/760/21 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Березкіна О.В., якою справу прийнято до свого провадження.
В судове засідання 30.08.2021 представник Відповідача не з'явився, 28.08.2021 на адресу суду надійшло клопотання Відповідача про розгляд апеляційної скарги за його відсутності.
Відповідно до ч.12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання; надав клопотання про розгляд апеляційної скарги за його відсутності, наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість в порядку ч. 12 ст. 270 ГПК України розглянути справу у відсутність представника Відповідача.
В судовому засіданні 30.08.2021 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОПАРК-КАНОН" (Постачальник, позивач у справі) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (Покупець, відповідач у справі) був укладений Договору поставки № 210(1)20УК/53-1210-01-20-09389 від 26.05.2020 (далі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити, а Покупець прийняти і оплатити товар, згідно зі Специфікацією, наведеною у п. 1.1 Договору, всього - на загальну суму 419580,00 грн., в т.ч. ПДВ (20%) - 69930,00 грн.
Строк поставки товару: липень 2020 (п.1.3 договору).
Відповідно до п. 3.1 ціна Договору складає 349 650,00 грн., крім того ПДВ 20% - - 69 930,00 грн. Загальна сума договору складає 419 580,00 грн.
Поставка товару відбувається відповідно до Правил ІНКОТЕРМС 2010 на умовах: DDР - м. Енергодар, вул. Промислова, 133 (склад №4). Вантажоодержувач - ЗВ ВП "Складське господарство" ОД "НАЕК "Енергоатом" (п. 4.1).
За змістом п. 4.4 Договору визначено, що Постачальник зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).
Відповідно до п. 11.1 Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом року з дати укладення.
Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання своїх зобов'язань за Договором здійснив поставку відповідачу (ЗВ ВП "Складське господарство" ДП НАЕК "Енергоатом") обумовленого Договором товару на загальну суму 419 580,00 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується наступними видатковими накладними:
- № 17 від 16.07.2020 на суму 202 020,00 грн. з ПДВ, сума ПДВ - 33 670,00 грн.;
- № 18 від 16.07.2020 на суму 217 560,00 грн. з ПДВ, сума ПДВ - 36 260,00 грн.
Зазначені видаткові накладні містять підпис представника Покупця, який діяв на підставі відповідних довіреностей на отримання ТМЦ, що свідчить про прийняття товару відповідачем. Відмітка про отримання товару - 17.07.2020.
Позивачем було виставлено відповідні рахунки на оплату товару №№ 21 та № 22 від 16.07.2020.
На підставі вказаних поставок позивачем оформлені податкові накладні № 5 та №6, які зареєстровані 14.08.2020 в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанціями №1, копії яких містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 36-37).
Листом вих. № 17-8-1 від 17.08.2020, який був направлений відповідачу на електронну скриньку (т. 1 а.с. 81, 82), позивач повідомив про те, що згідно з п. 4.4. Договору ТОВ "ТЕХНОПАРК-КАНОН" 14.08.2020 зареєстровано електронну податкову накладну в Єдиному реєстру податкових накладних, та просив оплатити частину вартості товару у розмірі ПДВ, а саме: 69 930,00 грн.
Позивач звертався до відповідача з листам за вих. № 3-12-1 від 03.12.2020, вих.№11-11-1 від 11.01.2021 щодо погашення наявної заборгованості за отриманий товар, поставлений згідно з вищевказаними видатковими накладними, в сумі 419580,00 грн. включаючи ПДВ, строк оплати якого сплив 13 листопада 2020 року.
Також позивач направив на адресу відповідача претензію вих. №1.25.2021 від 25.01.2021 з вимогою оплатити заборгованість за поставлений товар в сумі 419580,00 грн. з ПДВ, з урахуванням 3% річних та штрафу, та попередив що у випадку незадоволення вимог буде звертатись за захистом своїх прав та законних інтересів до суду (т.1 а.с. 40-45).
У відповіді № 28-23/4250 від 23.02.2021 на претензію №. №1.25.2021 відповідач повідомив про відсутність можливості погашення заборгованості у встановлені договором строки та про погашення кредиторської заборгованості за фактом розподілу з боку ДП "НАЕК Енергоатом" коштів.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що товар по Договору не було оплачено Відповідачем позивачу в повному обсязі, в зв'язку з чим Відповідачем порушено умови Договору, а сума неоплаченого товару склала 419 580,00 грн.
Позивачем було належним чином складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, що відповідно до договору є підставою для сплати покупцем суми ПДВ включеної до вартості товару. Відповідач товар прийняв без заперечень та зауважень, а тому повинен був здійснити оплату за умовами договору, а саме шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 120 календарних днів з моменту поставки товару.
З огляду на встановлений судом факт прострочення виконання грошового зобов'язання, вимоги позивача в частині нарахування 3% річних та втрат від інфляції є правомірними.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин укладання договору поставки, строки оплати вартості поставленого товару, виникнення прострочки виконання зобов'язання.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Правовідносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Доказів розірвання Договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об'єктивних обставин.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору поставки товару, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору поставки № 210(1)20УК/53-1210-01-20-09389 від 26.05.2020 Позивач 17.07.2020 здійснив поставку товару на загальну суму 419 580,00 грн., в т.ч. ПДВ (20%) - 69 930,00 грн., що підтверджується видатковими накладними:
- № 17 від 16.07.2020 на суму 202020,00 грн. з ПДВ, сума ПДВ - 33670,00 грн.;
- № 18 від 16.07.2020 на суму 217560,00 грн. з ПДВ, сума ПДВ - 36260,00 грн.
Зазначені видаткові накладні містять підпис представника Покупця, який діяв на підставі відповідних довіреностей на отримання ТМЦ, що свідчить про прийняття товару відповідачем. Відмітка про отримання товару - 17.07.2020.
Отже, вказаний товар був прийнятий Відповідачем, що підтверджується підписом представника отримувача (відповідача) та відбитком печатки Відповідача на відповідних накладних без зауважень та заперечень.
При отриманні товару Відповідачем не подавалось жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності.
Факт поставки товару у повному обсязі та належної якості Відповідачем не оскаржується.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Оскільки укладений між позивачем та відповідачем договір поставки є оплатним, то обов'язку продавця передати у власність товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість отриманого товару.
Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В пункті 3.2 укладеного сторонами Договору визначено, що розрахунок за товар, поставлений відповідно до п. 1.1, здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 120 календарних днів з моменту поставки товару. Оплата Покупцем частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від Постачальника електронної податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.
Отже, відповідно до умов Договору кінцевий строк сплати за поставлену Продукцію, відповідно до п. 3.2. Договору настав:
- щодо товару фактично поставленого 17.07.2020 відповідно до видаткової накладної № 17 від 16.07.2020 на суму 202 020,00 грн. та видаткової накладної № 18 від 16.07.2020 на суму 217 560,00 грн. - 14.11.2020.
Колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про розмежування сторонами в договорі строків оплати наданих послуг і оплати ПДВ.
Сума заборгованості і строки її сплати відповідачем не заперечуються, проте Відповідач не погоджується з вимогою про настання строку для сплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Як вже було зазначено, поставку товару на загальну суму 419 580,00 грн. з ПДВ за видатковими накладними № 16, 17 від 16.07.2020 Позивач здійснив 17.07.2020, тому товар мав бути оплачений протягом 120 календарних днів, тобто по 14.11.2020.
Відповідно до п. 7.8 Договору, лише у випадку ненадання Постачальником Покупцю, в строк визначений ПК України, електронної податкової накладної, зареєстровану в ЄРПН, Покупець має право в односторонньому порядку зменшити ціну Договору, передбачену розділом 3 Договору на суму ПДВ.
Згідно з абзацом другим п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем за поставкою товару на загальну суму 419 580,00 грн. складено податкові накладні № 5 та №6, які зареєстровані 14.08.2020 в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанціями №1, копії яких містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 36-37).
Відповідно до абз. 3 п. 18 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою КМУ № 1246 від 29.12.2010 квитанція про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування, щодо яких прийнято рішення про їх реєстрацію, одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю) - платнику податку.
Отже, направлення податкових накладних здійснюється автоматично за допомогою програмного забезпечення.
Більш того, листом вих. № 17-8-1 від 17.08.2020, який був направлений відповідачу на електронну скриньку (т. 1 а.с. 81, 82), позивач повідомив про те, що згідно з п. 4.4. Договору ТОВ "ТЕХНОПАРК-КАНОН" 14.08.2020 зареєстровано електронну податкову накладну в Єдиному реєстру податкових накладних, та просив оплатити частину вартості товару у розмірі ПДВ, а саме: 69 930,00 грн., на підтвердження чого позивач надав роздруківки вихідної кореспонденції з електронної пошти.
Вищенаведеним спростовуються доводи заявника апеляційної скарги про не направлення зареєстрованих податкових накладних на електронні адреси Відповідача.
Доводи заявника апеляційної скарги про те, що листування позивача та відповідача за допомогою електронних засобів не передбачено умовами договору суперечить безпосередньо п. 3.2. Договору, відповідно до якого оплата Покупцем частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від Постачальника електронної податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).
Таким чином, Позивачем було належним чином складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, що відповідно до договору є підставою для сплати покупцем суми ПДВ, включеної до вартості товару. Відповідач товар прийняв без заперечень та зауважень, а тому повинен був здійснити оплату за умовами договору, а саме шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 120 календарних днів з моменту поставки товару.
Доводи заявника апеляційної скарги про те, що строки оплати частини товару на суму ПДВ не встановлені, колегія суддів визнає необґрунтованими оскільки строк оплати частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ погоджено сторонами в п. 3.2 договору шляхом вказівки на подію - після отримання замовником податкової накладної, що відповідає приписам ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Однак, матеріали справи не містять доказів повної оплати Відповідачем обладнання, згідно умов Договору; сума неоплаченого товару склала 419 580,00 грн.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, вимога Позивача про стягнення з Відповідача основного боргу за поставлений товар в розмірі 419 580,00 грн. є обґрунтованою та правомірно задоволена господарським судом.
Проте, заявник апеляційної скарги вважає, що недотримання досудового порядку врегулювання спору, передбаченого договором, свідчить про не настання строку для оплати замовником вартості товару.
Така позиція відповідача не прийнята судом першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Положеннями частини першої статті 19 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Дійсно, сторонами в пункті 9.2. договору встановлено, що досудовий порядок врегулювання спорів між сторонами є обов'язковим.
Проте, частиною другою статті 222 Господарського кодексу України передбачено, що у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.
В той же час, відповідно до частини першої вказаної статті, яка кореспондується із частиною другою статті 19 Господарського процесуального кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Конституційним Судом України у справі №1-2/2002 від 09.07.2002 надано офіційне тлумачення стосовно питання обов'язковості досудового врегулювання спорів. Суд вказав, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на зазначені приписи національного законодавства, останнє не встановлює обов'язкового досудового врегулювання спору як безумовної передумови для звернення особи, яка вважає, що її права були порушені, невизнані або оспорені іншою особою, із позовом до суду.
В той же час, навіть за наявною обов'язковою умовою того чи іншого господарського договору про досудове врегулювання спору (така умова відсутня у договорі, який був укладений між позивачем та відповідачем), не є підставою для обов'язкового проходження такої позасудової процедури до пред'явлення відповідного позову до суду.
За таких обставин, безпосереднє пред'явлення ТОВ "Технопарк-Канон" позовної заяви до господарського суду з метою захисту власних порушених майнових прав не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. В протилежному випадку, матиме місце порушення права на справедливий суд відповідно до положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суми 13 552,44 грн. інфляційних втрат нарахованих згідно з доданим до позовної заяви розрахунком за період грудень 2020 - лютий 2021 включно та суми 4 133,99 грн. - 3% річних за період з 16.11.2020 по 15.03.2021.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування на суму боргу інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Вищенаведеним спростовуються твердження заявника апеляційної скарг про те, що одночасне стягнення сум інфляційних втрат та відсотків річних суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки є подвійним притягненням до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.
З огляду на встановлений судом факт прострочення виконання грошового зобов'язання, вимоги позивача в частині нарахування 3% річних та втрат від інфляції є правомірними.
Розрахунки втрат від інфляції та 3% річних, які здійснено позивачем за вищевказані періоди на суму заборгованості по кожній видатковій накладній, визнано правильними, тому вимоги в цій частині підставно задоволено господарським судом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.06.2021 у справі №908/760/21 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 15.06.2021 у справі №908/760/21 - залишити без змін.
Судові витрати по справі Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 08.09.2021.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Березкіна