вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" вересня 2021 р. Справа№ 910/16039/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Поляк О.І.
суддів: Руденко М.А.
Барсук М.А.
за участі секретаря - Стародуб М.Ф.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіонікс" на рішення Господарського суду міста Києва (суддя Сташків Р.Б.) від 19.04.2021 (повний текст складено 28.04.2021) у справі №910/16039/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіонікс"
до Фізичної особи-підприємця Мартинюка Сергія Євстафійовича
про стягнення 356751,02 грн,
за участі представників згідно протоколу судового засідання
ТОВ «Радіонікс» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до ФОП Мартинюка Сергія Євстафійовича про стягнення 346 250,00 грн основного боргу, а також 3462,50 грн інфляційних втрат, нарахованих за лютий - серпень 2020 року, та 7038,52 грн 3% річних, нарахованих за період з 03.02.2020 до 07.10.2020.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач усупереч умовам договору підряду №05/02-2018 від 05.02.2018 не виконав роботи по розробці конструкторської документації та виготовленню продукції, у зв'язку з чим позивач у односторонньому порядку розірвав договір та, посилаючись на приписи ст. 1212 ЦК України, вимагав повернення сплаченого ним авансу. Оскільки відповідач отриману суму авансу у встановлений строк не повернув, то позивачем на підставі ст. 625 ЦК України за період з 03.02.2020 до 07.10.2020 здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних на спірну суму.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 у справі №910/16039/20 у задоволені позову відмовлено повністю.
Мотивуючи ухвалене рішення, місцевий господарський суд зазначив про відсутність у відповідача обов'язку з повернення коштів у розмірі 346 250,00 грн, сплачених позивачем за договором, оскільки останнім не доведено, що спірна сума була перерахована у якості авансу, а не в якості оплати етапу робіт. Водночас судом зазначено, що ч. 4 ст. 849 ЦК України не передбачає повернення підрядником грошових коштів, отриманих за договором, у разі розірвання останнього замовником.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ «Радіонікс» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 у справі №910/16039/20 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Так, скаржник зазначає, що надані науково-технічний звіт по науково-технічній роботі «Розробка хвилевидно-щілинної антенної решітки» та конструкторська документація на антену не можуть вважатись належними та допустимими доказами виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, оскільки, виходячи з умов п. п. 6.1, 6.4 договору, передача виконавцем та приймання замовником конструкторської документації оформляється актом приймання-передачі останньої, який у матеріалах справи відсутній. Більше того, вказані науково-технічний звіт та конструкторська документація, за твердженням позивача, не мають жодної наукової, технічної та економічної цінності та абсолютно не відповідають вимогам договору, що підтверджується й Державним науково-дослідним інститутом авіації Міністерства оборони України у відповіді на адвокатський запит № 521/7/1222 від 25.05.2021, копія якої надана скаржником уже до суду апеляційної інстанції. Крім цього, апелянт звертає увагу, що відповідачем не було розроблено, а позивачем не погоджувалося технічне завдання на дослідно-конструкторські роботи, без якого виконання останніх є неможливим та недоцільним. До того ж, скаржник наполягає, що спірна сума грошових коштів була перерахована ним відповідачу не за фактом виконання робіт чи окремого їх етапу, а як аванс по проханню відповідача. Однак, суд першої інстанції, обмежившись лише посиланням на недоведеність позивачем того, що спірна сума грошових коштів була перерахована як аванс, а не як оплата етапу робіт, не надав жодного висновку стосовно того, які саме роботи є виконаними відповідачем та чи виникло у нього право на отримання їх оплати.
31.05.2021 апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд колегії суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Руденко М.А., Кропивна Л.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2021 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 у справі № 910/16039/20, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Радіонікс» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 у справі № 910/16039/20, розгляд справи №910/16039/20 призначено на 01.07.2021, витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/16039/20.
16.06.2021 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
25.06.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення. Заперечуючи проти задоволення скарги, відповідач наголошував, що жодних претензій від позивача щодо якості, об'єму, комплектності та строків виконання робіт, їх кінцевого результату - конструкторської документації на антену, відповідач не отримував. Додаток № 2 до договору підряду (специфікація) та додаток № 3 до договору підряду (календарний план виконання робіт) не містять технічного завдання від позивача, тобто вони не містяь ані наукових, ані технічних вимог до конструкторської документації. При цьому, позивачем не подавалась заява про зміну підстави позову ані до закінчення підготовчого засідання, ані наввіть після закінчення підготовчого засідання.
29.06.2021 до Північного апеляційного господарського суду позивачем було подане клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: копії листа Національного авіаційного університету № 06-03/1745 від 01.06.2021; копії поштового конверту Національного авіаційного університету; копії листа Інституту радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова № 65-2777/1 від 31.05.2021; копії поштового конверту Інституту радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова; копії листа Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України № 189/3/2326 від 11.06.2021; копії поштового конверту Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України.
29.06.2021 до Північного апеляційного господарського суду позивачем також було подане клопотання про виклик для допиту свідків: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Руденко М.А., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 29.06.2021 у справі №910/16039/20, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Руденко М.А., визначено колегію суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Кропивна Л.В., Пашкіна С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіонікс" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 у справі №910/16039/20 до провадження у новому складі суддів: Поляк О.І. (головуючий), Кропивна Л.В., Пашкіна С.А.ї
01.07.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 відкладено розгляд справи до 29.07.2021.
19.07.2021 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли заперечення на заявлені позивачем клопотання.
23.07.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
26.07.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання іншого представника відповідача про відкладення розгляду справи.
Розпорядженням в. о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2021, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Кропивної Л.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 28.07.2021 у справі №910/16039/20, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Кропивної Л.В., визначено колегію суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Пашкіна С.А., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіонікс" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 у справі №910/16039/20 до провадження у новому складі суддів: Поляк О.І. (головуючий), Пашкіна С.А., Шапран В.В. Наступне судове засідання щодо розгляду даної справи призначено на 08.09.2021.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021, у зв'язку з перебуванням у відпустці суддів Шапрана В.В. та Пашкіної С.А., які входять до складу колегії суддів і не є суддями-доповідачами, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 08.09.2021 у справі №910/16039/20, у зв'язку з перебуванням у відпустці суддів Шапрана В.В. та Пашкіної С.А., визначено колегію суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Барсук М.А., Руденко М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіонікс" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 у справі №910/16039/20 до провадження у новому складі суддів: Поляк О.І. (головуючий), Барсук М.А., Руденко М.А.
В судовому засіданні 08.09.2021 представник позивача підтримав заявлені раніше клопотання, а представники відподвіача заперечили.
Стосовно наданої скаржником уже до суду апеляційної інстанції копії відповіді Державного науково-дослідного інституту авіації Міністерства оборони України № 521/7/1222 від 25.05.2021 на адвокатський запит, колегія суддів зауважує, що відповідне клопотання про долучення її до матеріалів справи, як додаткового доказу, з обґрунтуванням об'єктивності причин, які унеможливи подання останньої до суду першої інстанції, позивачем не заявлене. Відсутність вказаного клопотання сторони сама по собі виключає можливість розгляду питання та прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України.
Розглянувши клопотання позивача про доручення до матеріалів справи додаткових доказів, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
За змістом ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже, з метою забезпечення своєчасного розгляду справ і правової визначеності, унеможливлення зловживання процесуальними правами та підвищення ефективності судочинства в цілому, чинним ГПК України встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, визначено стадії судового процесу, запроваджено розумні обмеження, у тому числі щодо подання доказів.
Як вбачається з заявленого позивачем клопотання про долучення судом апеляційної інстанції додаткових доказів, неможливість їх подання до суду першої інстанції позивач обґрунтовує посиланням на пізні строки їх отримання товариством.
Разом з тим, з долучених позивачем до матеріалів клопотання копії листа Національного авіаційного університету № 06-03/1745 від 01.06.2021; копії листа Інституту радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова № 65-2777/1 від 31.05.2021; копії листа Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України № 189/3/2326 від 11.06.2021, вбачається, що останні датовані вже після ухвалення судом першої інстанції 19.04.2021 рішення у даній справі.
Наведене свідчить, що докази, які товариство просить суд апеляційної інстанції долучити до матеріалів справи, взагалі не існували на момент розгляду даного спору по суті місцевим господарським судом.
На переконання колегії суддів, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість їх прийняття судом апеляційної інстанції як додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України.
Навпаки, допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме своїм наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 11.09.2019 у справі №922/393/18 та від 16.12.2020 у справі №908/1908/19.
Враховуючи викладене та виходячи з положень ст. ст. 80, 269 ГПК України, у колегії суддів відсутні підстави приймати до розгляду подані позивачем до суду апеляційної інстанції додаткові докази.
Щодо клопотання позивача виклик в судове засідання для допиту свідків: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , то в його задоволенні колегія суддів також відмовила, оскільки в матеріалах справи містяться нотаріально завірені заяви вказаних осіб, останні були обізнані про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань, а достовірність їх свідчень учасниками справи під сумнів не ставилась, у зв'язку з чим відсутня необхідність у їх додатковому заслухуванні в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, заслухавши представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як встановлено місцевим господарським судом, у 2018 році між ТОВ «Радіонікс» (замовник) та ФОП Мартинюк С.Є. (виконавець) було укладено договір підряду №05/02-2018, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язувався за завданням замовника провести розробку конструкторської документації на щельову хвильову антену для виробу 9Г «Стриж-MR», передбачену цим договором (далі - робота) та передати замовнику її результати, а також здійснити виготовлення продукції, передбаченої цим договором (далі - продукція) та передати її замовнику, а замовник - прийняти та оплатити результати таких робот.
Пунктом 1.2 договору передбачено, що робота із створення конструкторської документації за цим договором включає в себе розробку наступної документації: пп.1.2.1 комплект конструкторської документації, включаючи: габаритні креслення; схеми функціональні; схеми з'єднань; схеми електричні принципові; технічні умови головного конструктора; технічний опис та настанова з експлуатування; складальні креслення блоку, модулів, вузлів та плат; креслення деталей; відомість покупних та відомість специфікацій на щельову хвильову антену для виробу 9Г «Стриж-MR» (документація повинна бути виконана українською мовою).
Наукові, технічні, економічні та інші вимоги до конструкторської документації за цим договором встановлені у додатках до даного договору, які є його невід'ємною частиною (підпункт 1.2.2 п. 1.2 договору).
Відповідно до п. 2.1 договору замовник зобов'язується: надавати виконавцю інформацію, документацію та інші матеріали, необхідні для виконання цього договору(пп. 2.1.1); з огляду на те, що під час виконання робіт виконавець отримує доступ до конфіденційної інформації, з метою забезпечення умов нерозповсюдження такої інформації надавати виконавцю право використовувати офісне приміщення, офісну та комунікаційну техніку замовника, а також інформаційні джерела та інші засоби замовника, що необхідні для виконання робіт за цим договором (пп. 2.1.2); усі фінішні етапи виконання проекта виконавець повинен виконувати на технічних засобах з використанням програмного забезпечення (в тому числі і САПР) замовника (пп. 2.1.3).
Згідно з п. 4.1 договору у разі, якщо у процесі виконання робіт, передбачених ст. 1 договору, у виконавця виникають авторські права щодо створеної продукції, авторські майнові права на продукцію передаються замовнику, який матиме необмежене право використання продукції.
Замовник гарантує, що при використанні ним продукції, на яку до нього від виконавця перейшли майнові авторські права, особисті немайнові права визнаються як невідчужуване право виконавця, причому його ім'я як автора буде по можливості згадуватися, однак з урахуванням обмежень, які витікають з факту, що продукція, як правило, є складовою частиною кінцевого продукту. У зв'язку з цим виконавець погоджується, що його ім'я може не міститись на зображеннях, створюваних кінцевим продуктом, до складу якого входить продукція (п. 4.2 договору).
Виконавець заявляє про свою згоду на поширення продукції замовником, у тому числі на використання у комерційних цілях, незалежно від того, буде така продукція поширюватися окремо, чи буде складовою частиною інших продуктів (п. 4.3 договору).
Відповідно до п. 4.4 договору у випадку, коли для захисту прав виконавця на створені ним винаходи необхідне отримання патенту, власником такого патенту стає замовник. Якщо виконавець все ж отримає патент на своє ім'я щодо винаходів, створених в рамках договору, патент передається замовнику.
Будь-які ідеї, моделі, алгоритми, вихідні коди, винаходи, створені виконавцем при виконанні цього договору, вважаються конфіденційною інформацією та використовуються згідно з положеннями розділу 3 договору «Конфіденційність». Будь-які права, які виникають у виконавця на таку інформацію, автоматично переходять до замовника (п. 4.5 договору).
У п. 4.6 договору сторони погодили, що у виконавця не виникає права на отримання винагороди за передачу замовникові прав інтелектуальної власності згідно з цим розділом, оскільки така винагорода входить до складу загальної винагороди виконавцю, передбаченої ст. 5 договору.
Згідно з п. 5.1 договору замовник сплачує виконавцю винагороду за виконані роботи. Винагорода сплачується у гривнях шляхом банківського переказу на розрахунковий рахунок виконавця. Винагорода може сплачується авансом, а також при виконанні етапів робіт.
Пунктами 5.2, 5.3 договору передбачено, що компенсація будь-яких витрат виконавця включається в суму винагороди. Вартість роботи визначається за домовленістю. За виконану роботу замовник перераховує виконавцю відповідно до протоколу узгодження вартості.
Так, у додатку № 1 до договору, яким є протокол погодження договірної ціни, сторони досягли згоди, що величина вартості виконання робіт складає 692 500,00 грн.
У додатку № 2 до договору, якою є специфікація, сторони визначили перелік робіт, які входять у загальну вартість договору, що становить 692 500,00 грн.
Згідно з п. 6.1 договору передача виконавцем та приймання замовником конструкторської документації оформляється актом приймання-передачі конструкторської документації.
Датою виконання обов'язків виконавця вважається дата затвердження замовником актів приймання-передачі виконаних робіт (п. 6.4 договору).
У разі відмови від підписання актів приймання передачі виконаних робіт замовник складає протягом 10 днів з моменту отримання його проекту мотивований протокол розбіжностей (п. 6.5 договору).
Якщо в процесі приймання буде виявлена невідповідність розробленої конструкторської документації вимогам договору, виправлення документації проводиться (виконується) виконавцем за власний рахунок. Перелік доробок та виправлень вказуються акті, який складається сторонами. Оплата робіт здійснюється лише після усунення недоліків, при цьому строки виконання робіт, що встановлені у відомості виконання робіт, не змінюються (п. 6.6 договору).
Згідно з додатком № 3 до договору, яким є календарний план виконання робіт, визначено 3 етапи виконання робіт, а саме: 1) етап математичного модулювання характеристик хвилевидно-щілинної антени; 2) етап розробки конструкторської документації; 3) розробка технологічної документації, результати кожного з етапів повинні передаватися за актом приймання-передачі, а кінцевим строком виконання загального обсягу робіт визначено 15.12.2018.
Як вбачається матеріалів справи, відповідно до платіжного доручення № 11 від 19.12.2018 позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у розмірі 346 250,00 грн, вказавши у призначенні платежу «часткова оплата за розробку КД згідно дог. № 05/02-2018 від 05.02.2018 без ПДВ».
Як зазначає позивач, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору у грудні 2019 року ним було направлено на адресу ФОП Мартинюк С.Є. ( АДРЕСА_1 ) повідомлення № 730 від 27.12.2019 про розірвання договору з вимогою про повернення суми авансу в розмірі 346 250,00 грн.
Так, у вказаному повідомленні позивач зазначає про укладення з відповідачем договору підряду, на підставі якого останньому було перераховано суму авансу у розмірі 346 250,00 грн. Однак, ФОП Мартинюк С.Є. обумовлені договором роботи не виконав. Посилаючись на приписи ч. 3 ст. 651, ст. 849, ч. 2 ст. 570, ст. 1212 ЦК України, позивач повідомив про розірвання договору з 27.12.2019 та вимагав повернути спірну суму авансу.
03.02.2020 вказане повідомлення повернулося на адресу позивача із зазначенням причини невручення: «за закінченням вставленого строку зберігання».
Звертаючись до господарського суду, товариство зазначило, що скористалося передбаченим ст. 849 ЦК України правом замовника на односторонню відмову від договору підряду, унаслідок чого договір є розірваним, проте сплачена позивачем сума авансу у розмірі 346 250,00 грн безпідставно продовжує утримуватися відповідачем. Зважаючи на викладені обставини, посилаючись на приписи ст. 1212 ЦК України, товариство просило стягнути з ФОП Мартинюка С.Є. заборгованість у розмірі 346 250,00 грн, а також нараховані на неї за період з 03.02.2020 до 07.10.2020 інфляційні втрати у сумі 3462,50 грн та 3% річних у сумі 7038,52 грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказав, що він у період з жовтня 2018 року по січень 2019 року виконав обумовлені договором роботи, а позивач прийняв їх результат - розроблені науково-технічний звіт та конструкторську документацію на антену, у повному обсязі та без будь-яких зауважень, у зв'язку з чим підстави для повернення авансу відсутні. При цьому на підтвердження факту виконання визначених договором робіт відповідачем до матеріалів справи додано:
- копії розробленого ним науково-технічного звіту та конструкторської документації на антену;
- нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_3 , яка в зазначений вище період була співробітником позивача, займаючи посаду інженера-конструктора 1 категорії підрозділу «Конструкторський відділ», та безпосередньо приймала участь в зазначеному проекті зі сторони позивача, а також копію трудової книжки ОСОБА_3 ;
- нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_1 , який у спірний період займав посаду начальника сектору підрозділу «Сектор зенітно-ракетного комплексу» позивача;
- нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_2 , яка у спірний період перебувала у трудових відносинах з позивачем на посаді майстра дільниці механічної обробки;
- нотаріальну посвідчену заяву свідка ОСОБА_4 , який разом із відповідачем проводив роботи по розробці хвилевидно-щілинної антенної решітки для виробу 9Г «Стриж-MR»;
- копію опису до патенту НОМЕР_1 на корисну модель Радіолокаційний підривник «СТРИЖ», власник - ОСОБА_5 ;
- фотокопії електронного листування між Мартинюком С.Є. , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;
- фотокопії електронного листування між Мартинюком С.Є. , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Водночас, посилаючись на пп. 2.1.2, 2.1.3 договору, відповідач зазначив, що усі фінішні етапи робіт виконувалися ним на технічних засобах з використанням програмного забезпечення позивача, а відтак приймання-передача їх результату відбулося автоматично у момент закінчення робіт, у зв'язку з чим не потребувало складання актів приймання-передачі робіт. На переконання відповідача, сама по собі відсутність таких актів не свідчить про те, що відповідачем не було виконано обумовлених договором робіт, як на тому наполягає позивач.
Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача відсутній обов'язок з повернення спірної суми грошових коштів, у зв'язку з чим у позові відмовив повністю.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком місцевого господарського суду, оскільки вважає, що останній зроблений при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також при неправильному застосуванні норм матеріального права, виходячи з такого.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 193 ГК України, з якою кореспондується ст. 526 ЦК України, передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Проаналізувавши предмет укладеного між сторонами договору, яким є розробка конструкторської та технологічної документації для виготовлення нового зразка продукції - щельової хвильової антени для виробу 9Г «Стриж-MR», колегія суддів дійшла висновку, що останній є договором на виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт.
Так, у силу ст. 892 ЦК України за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її.
Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи.
За приписами ч. 1 ст. 894 ЦК України виконавець зобов'язаний передати, а замовник прийняти та оплатити повністю завершені науково-дослідні або дослідно-конструкторські та технологічні роботи. Договором можуть бути передбачені прийняття та оплата окремих етапів робіт або інший спосіб оплати.
При цьому колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про можливість застосування до відносин за договором на виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт положень пар. 1 «Загальні положення про підряд» глави 61 ЦК України.
Так, статтею 849 ЦК України визначені права замовника під час виконання роботи.
У силу частини 2 наведеної норми, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Водночас частина 4 вказаної норми передбачає, що замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Отже, наведеною нормою визначене право замовника в односторонньому порядку відмовитися від договору підряду як у разі порушення підрядником строків початку чи закінчення робіт (частина 2), так і з власної ініціативи, тобто невмотивовано (частина 4).
Порядок реалізації права на односторонню відмову від договору схожий в обох випадках. Так, одностороння відмова від договору здійснюється без звернення до суду. Замовнику достатньо повідомити про це підрядника, у силу чого договір підряду вважається розірваним, а зобов'язання сторін за ним - припиненими.
Утім, від підстави відмови від договору залежать її правові наслідки.
Так, одностороння відмова замовника від договору на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України має своїм наслідком виникнення у нього права вимагати відшкодування збитків підрядником, завданих порушенням взятого на себе зобов'язання, у той час як при відмові від договору на підставі ч. 4 ст. 849 ЦК України у замовника вказаного права не виникає.
Навпаки, відмовившись від договору у порядку ч. 4 ст. 849 ЦК України, замовник повинен виплатити підрядникові плату за частину роботи, виконану до моменту відмови від договору. Крім цього, у замовника виникає обов'язок відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору.
Враховуючи викладене, суду не лише необхідно дослідити, чи мала місце одностороння відмова замовника від договору, а й дати належну кваліфікацію підставам відмови замовника від договору підряду.
Відповідно до ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Так, додатком № 3 до договору, яким є календарний план виконання робіт, сторони погодили строк виконання усього обсягу робіт до 15.12.2018.
Однак, докази того, що обумовлені роботи виконані підрядником у повному обсязі та своєчасно, а їх результат разом з актом виконаних робіт наданий замовнику, у матеріалах справи відсутні.
Так само не містять матеріали справи і доказів виконання відповідачем обумовлених договором робіт та передання їх результату замовнику за актом приймання-передачі й поза межами строку, визначеного договором.
Як уже зазначалося, позивачем було направлено відповідачу повідомлення № 730 від 27.12.2019 про розірвання договору.
Так, у вказаному повідомленні позивач зазначає про укладення з відповідачем договору підряду, на підставі якого останньому було перераховано суму авансу у розмірі 346 250,00 грн. Однак, ФОП Мартинюк С.Є. обумовлені договором роботи не виконав, у зв'язку з цим, посилаючись на приписи ч. 3 ст. 651, ст. 849, ч. 2 ст. 570, ст. 1212 ЦК України, товариство повідомляє про розірвання договору підряду з 27.12.2019 та вимагає повернути спірну суму авансу.
Як вказувалося вище, одностороння відмова від договору здійснюється без звернення до суду, а шляхом направлення замовником підряднику відповідного повідомлення про відмову від договору. При цьому договір вважається розірваним, а зобов'язання сторін за ним - припиненими з моменту, коли підрядник отримав або міг отримати повідомлення замовника про таку відмову.
Враховуючи, що таке повідомлення було направлене позивачем на адресу місця проживання відповідача, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (м. Київ, вул. Лютеранська, б. 26/17, кв.13), а також беручи до уваги, що 03.02.2020 воно повернулося на адресу позивача із зазначенням причини невручення: «за закінченням вставленого строку зберігання», яка не спростовує можливості відповідача отримати таке повідомлення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав вважати відмову позивача від договору такою, що відбулася.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції припустився помилки, кваліфікувавши відмову замовника від договору у порядку ч. 4 ст. 849 ЦК України, тобто як немотивовану. Підтверджений матеріалами справи факт порушення підрядником строків виконання взятого на себе зобов'язання з розробки конструкторської і технологічної документації на антену та одночасне посилання замовника у тексті повідомлення № 730 від 27.12.2019 на вказану обставу свідчать, що відмова останнього від договору підряду мала місце саме у зв'язку з простроченням відповідача, тобто на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України.
При цьому колегія суддів вважає, що посилання у тексті вказаного повідомлення на право замовника відмовитися в односторонньому порядку від договору з використанням формулювання «у будь-який час до закінчення робіт», яке вживається законодавцем у ч. 4 ст. 849 ЦК України, саме по собі не свідчить, що відмова замовника від договору підряду була немотивованою, враховуючи при цьому, що вказівки саме на частину 4 наведеної норми, як на підставу відмови від договору, повідомлення № 730 від 27.12.2019 про розірвання договору не містить.
Так, з аналізу змісту вказаного повідомлення слідує, що таке формулювання зумовлене винятково тією обставиною, що відмова замовника від договору мала місце вже більш ніж через рік після спливу обумовленого ним строку виконання робіт, а відтак замовник виходив з необхідності наголосити, що його право відмовитися від договору не обмежується кінцевим строком виконання робіт, визначеним договором, а може бути реалізоване у будь-який час до моменту їх фактичного закінчення підрядником та передачі результату замовнику.
Виходячи з наведених вище обставин, вбачається за можливе дійти висновку, що позивач, як замовник, обґрунтовано скористався правом, передбаченим ч. 2 ст. 849 ЦК України, щодо відмови від договору в односторонньому порядку з підстав порушення відповідачем строку закінчення робіт, у зв'язку з чим даний договір вважається розірваним, а зобов'язання сторін, які з нього виникли, - припиненими.
Як уже зазначалося вище, наслідком односторонньої відмови замовника від договору відповідно до ч. 2 ст. 849 ЦК України є виникнення у нього права вимагати від підрядника відшкодування збитків.
Так, за приписами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ст. 224 ГК України).
Для застосування такого виду відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди (збитків) та її розміру; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини.
Разом з тим, зі змісту позовної заяви слідує, що товариство просило суд стягнути з відповідача спірну суму грошових коштів, перерахованих у якості авансу, визначивши останні як основний борг, посилаючись при цьому на приписи ст. 1212 ЦК України.
У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу, що зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися, вирішуючи спір по суті. Навпаки, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Отже, виходячи з того, що допущене підрядником порушення встановленого договором кінцевого строку виконання робіт і здачі їх результату замовнику є підставою відмови позивача від договору та перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з понесеними замовником реальними збитками - втратими, яких зазнало товариство, авансуючи невиконання ФОП Мартинюком С.Є. робіт з розроблення конструкторської і технологічної документації на антену у сумі 346 250,00 грн, враховуючи при цьому, що будь-яких доказів на підтвердження відсутності своєї вини відповідачем, як особою, яка порушила зобов'язання, не надано, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача 346 250,00 грн збитків.
Заперечуючи проти заявленої вимоги, ФОП Мартинюк С.Є. посилається на виконання ним обумовлених договором робіт з розроблення конструкторської документації у повному обсязі та передання їх результату замовнику, а відтак - наявність права на їх оплату та відсутність підстав для повернення суми авансового платежу.
На підтвердження наведеної обставини відповідачем до суду першої інстанції були надані:
- копії розробленого науково-технічного звіту та конструкторської документації на антену;
- нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_3 , яка в зазначений вище період була співробітником позивача, займаючи посаду інженера-конструктора 1 категорії підрозділу «Конструкторський відділ», та безпосередньо приймала участь в зазначеному проекті зі сторони позивача, а також копію трудової книжки ОСОБА_3 ;
- нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_1 , який у спірний період займав посаду начальника сектору підрозділу «Сектор зенітно-ракетного комплексу» позивача;
- нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_2 , яка у спірний період перебувала у трудових відносинах з позивачем на посаді майстра дільниці механічної обробки;
- нотаріальну посвідчену заяву свідка ОСОБА_4 , який разом із відповідачем проводив роботи по розробці хвилевидно-щілинної антенної решітки для виробу 9Г «Стриж-MR»;
- копію опису до патенту НОМЕР_1 на корисну модель Радіолокаційний підривник «СТРИЖ», власник - ОСОБА_5 ;
- фотокопії електронного листування між Мартинюком С.Є. , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;
- фотокопії електронного листування між Мартинюком С.Є. , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Оцінюючи додані відповідачем до матеріалів справи докази, колегія суддів виходить з такого.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Аналогічні положення закріплені також і нормами ГПК України, зокрема, ст. 13 названого Кодексу, за приписами якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У силу ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Принцип допустимості доказів, закріплений ст. 77 ГПК України, полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 названого Кодексу).
Згідно з ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
У силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, з аналізу наведених процесуальних норм слідує, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах принципу змагальності, який не лише наділяє сторін відповідними правами, але і покладає на них тягар доказування, тобто обов'язок довести ті обставини, на які сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Загальний порядок прийняття підрядних робіт передбачає складання двостороннього акта передачі-приймання виконаних робіт.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що здача-приймання дослідно-конструкторських та технологічних робіт повинні відбуватися відповідно до процедури, встанововленої в самому договорі.
Як уже зазначалося, згідно з п. 6.1 договору передача виконавцем та приймання замовником конструкторської документації оформляється актом приймання-передачі конструкторської документації.
Датою виконання обов'язків виконавця вважається дата затвердження замовником актів приймання-передачі виконаних робіт (п. 6.4 договору).
У разі відмови від підписання актів приймання передачі виконаних робіт замовник складає протягом 10 днів з моменту отримання його проекту мотивований протокол розбіжностей (п. 6.5 договору).
Якщо в процесі приймання буде виявлена невідповідність розробленої конструкторської документації вимогам договору, виправлення документації проводиться (виконується) виконавцем за власний рахунок. Перелік доробок та виправлень вказуються акті, який складається сторонами. Оплата робіт здійснюється лише після усунення недоліків, при цьому строки виконання робіт, що встановлені у відомості виконання робіт, не змінюються (п. 6.6 договору).
Згідно з додатком № 3 до договору, яким є календарний план виконання робіт, визначено 3 етапи виконання робіт, а саме: 1) етап математичного модулювання характеристик хвилевидно-щілинної антени; 2) етап розробки конструкторської документації; 3) розробка технологічної документації, результати кожного з етапів повинні передаватися за актом приймання-передачі.
Наведене дозволяє дійти висновку, що позивачем та відповідачем в умовах укладеного договору передбачена поетапна здача-приймання виконаних робіт шляхом підписання відповідних актів приймання-передачі.
Враховуючи, що обов'язок з передачі результатів виконаних робіт покладено на підрядника, то останній, закінчивши певний етап робіт, повинен повідомити про це замовника, скласти акт здачі-приймання з долученням необхідних документів, розроблених на цьому етапі виконання робіт, та передати його на затвердження замовнику.
Зважаючи на особливості предмету договору на виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт, результати виконаних робіт мають прийматися або спеціальною комісією, або спеціально уповноваженим компетентним представником замовника.
Факт підписання замовником акта приймання-передачі означає його погодження з тим, що результати виконаних робіт (їх етапу) відповідають вимогам договору, оформлені належним чином та прийняті замовником.
Якщо в процесі приймання робіт буде виявлена невідповідність розробленої конструкторської документації вимогам договору, то наявність такого недоліку, який потребує усунення виконавцем, обов'язково повинна відображатися в акті.
Відмова замовника від підписання отриманого акта приймання-передачі виконаних робіт повинна бути зроблена в письмовій формі з обов'язковим мотивуванням причин такої відмови.
У протилежному випадку, тобто за відсутності такого мотивування або у разі, якщо останнє буде визнане судом необгрунтованим, акт, підписаний однією стороною - підрядником, вважається належним доказом факту виконання ним обумовлених договором робіт та передання їх результату замовнику.
Отже, виходячи з умов договору, належним доказом виконання відповідачем обумовлених договором робіт з послідуючою передачею їх результату замовнику є акт приймання-передачі, підписаний сторонами.
Разом з тим, як уже зазначалося, такий акт у матеріалах справи відсутній.
Не містять матеріалаи справи й акта, складеного та підписаного самим виконавцем, який, за відсутності мотивованої відмови замовника від його підписання або її необґрунтованості, міг би вважатися належним доказом виконання робіт відповідачем та передання їх результату позивачу.
Натомість, посилання відповідача на те, що фінішні етапи робіт виконувалися ним на технічних засобах з використанням програмного забезпечення позивача, у зв'язку з чим приймання-передача їх результату відбулося автоматично, а тому не потребувало складання актів приймання-передачі робіт, колегією суддів відхиляється, оскільки суперечить погодженому сторонами у договорі порядку приймання-передадачі робіт, а відтак не звільняє виконавця від обов'язку складання відповідного акта та направлення його на погодження замовнику разом з розробленими документами.
Крім того, посилання відповідача на те, що організація прийняття робіт покладається саме на замовника, не звільняє підрядника від обов'язку повідомити останнього про готовність робіт до передання. Однак, докази такого повідомлення відповідачем позивача у матеріалах справи відсутні.
Щодо наданих відповідачем копій розробленого науково-технічного звіту та конструкторської документації на антену, колегія суддів зазначає, що з останніх не вбачається за можливе встановити факт їх прийняття замовником до моменту відмови від договору, як і факт відповідності останніх вимогам укладеного між сторонами договору, зважаючи на відсутність у суду спеціальних знань для встановлення вказаної обставини, а також обов'язку з власної ініціативи збирати докази, що стосуються предмета спору.
Отже, колегія суддів зазначає, що надані до суду копії розробленого науково-технічного звіту та конструкторської документації на антену не є належними доказами в обґрунтування доводів відповідача про наявність підстав для відмови у позові, враховуючи, що останніми не підтверджуються обставини стосовно їх відповідності вимогам укладеного договору, як і обставин щодо їх прийняття позивачем до моменту відмови від договору, котрі у розумінні ч. 2 ст. 849 ЦК України і обумовлюють виникнення у позивача обов'язку з компенсації вартості виконаних робіт відповідачу.
Стосовно наданих відповідачем роздруківок електронного листування між Мартинюком С.Є. , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , колегія суддів зазначає, що частина такого листування датована до укладення сторонами договору №05/02-2018, у той час як зміст решти електронного листування не дозволяє дійти беззаперечного висновку про те, що воно стосується саме договору №05/02-2018 та обставин щодо виконання відповідачем та прийняття позивачем визначених ним робіт, враховуючи при цьому, що сам відповідач стверджує про тривалу співпрацю між сторонами, яка не обмежується винятково рамками даного конкретного договору.
Крім цього, колегія суддів зауважує, що хоча обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов'язань за допомогою електронної переписки є усталеною практикою, утім, умовами договору №05/02-2018 процедура електронного документообігу не конкретизувалася, зокрема, сторонами не надавалися одне одному спеціальні електронні адреси, призначені для отримання кореспонденції, документів, повідомлень в рамках цього договору, не визначалися особи, уповноважені працювати з такою кореспонденцією в рамках даного договору від імені сторін.
Наведене також не дозволяє достеменно стверджувати про те, що листування ОСОБА_3 , що велося нею з приватної електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_1 , використання якої на підприємстві позивача є забороненим, зважаючи на діючий режим секретності, встановлений з метою забезпечення охорони державної таємниці, стосується саме виконання договору №05/02-2018.
Стосовно роздруківок електронного листування, що велося з позивачем від імені ОСОБА_4 , то останні колегією суддів оцінюються критично, оскільки належних доказів на підтвердження залучення його відповідачем, як субвиконавця, до виконання робіт, обумовлених договором №05/02-2018, матеріали справи не містять.
Щодо наданої відповідачем копії опису до патенту UA 137294 U на корисну модель, то з останньої вбачається, що об'єктом патентування є радіолокаційний підривник «Стриж», у той час як предметом договору була розробка конструкторської документації на щельову хвильову антену для виробу 9Г «Стриж-MR». Тобто виріб, про який йдеться у договорі, та запатентований виріб за назвою не співпадають, самостійно встановити, що радіолокаційний підривник «Стриж» та виріб 9Г «Стриж-MR» є одним і тим самим виробом суд не вбачає за можливе, у той час як сам відповідач вказаної обставини не доводить.
Отже, факт патентування радіолокаційного підривника «Стриж», на який посилається відповідач, не доводить факту виконання ним взятих на себе зобов'язань за спірним договором з розробки конструкторської та технологічної документації на щельову хвильову антену для іншого виробу - 9Г «Стриж-MR», і подальше її використання позивачем для виготовлення таких антен, як сладових частин кінцевого продукту.
Щодо наданих відповідачем нотаріально посвідчених заяв свідків, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.
На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків (частина 2 наведеної норми).
Показання свідків про тривалу співпрацю відповідача з позивачем над багатьма проектами, безпосередньо пов'язаними із виготовленням антен різноманітного призначення, про його високий професійний рівень та якісне і вчасне виконання поставлених завдань, а також про відомі їм обставини стосовно того, що відповідач працював над розробкою конструкторської документації, обумовленої спірним договором, не дозволяють беззаперечно стверджувати, що роботи були ним виконані у повному обсязі та відповідно до вимог договору, а їх результат - прийнятий замовником, у зв'язку з чим послідуюча відмова останнього від договору вважалася б неправомірною.
Обізнаність свідків про факт виготовлення позивачем хвилевидно-щілинної антени для виробу 9Г «Стриж-MR» не дозволяє дійти беззаперечного висновку про те, що таке виготовлення було здійснени ним з використанням конструкторської та технологічної документації, розробленої відповідачем.
На переконання колегії суддів, факт виконання підрядником певних робіт, їх обсяг, вартість, якість, а також відповідність вимогам договору сторін, як і факт прийняття їх результату замовником має відображись та підтверджуватися відповідними документами, складеними згідно з вимогами законодавства та звичаями ділового обороту, зважаючи на що нотаріально посвідчені заяви свідків колегія суддів оцінює критично, оскільки останні не дозволяють достеменно встановити обставини, які входять в предмет доказування відповідачем у даній справі.
Більше того, нотаріально посвідчена заява свідка ОСОБА_4 колегією суддів до уваги не приймається ще й з мотивів відсутності у матеріалах справи належних доказів на підтвердження залучення його відповідачем, як субвиконавця, до виконання робіт, обумовлених договором №05/02-2018.
Наявні у матеріалах справи рецензії на науково-технічний звіт по НТР «Розробка хвилевидно-щілинної антенної решітки» від 2018 року та створену у відповідності до нього конструкторську документацію, що були подані відповідачем до закриття судом першої інстанції підготовчого засідання у справі, колегія суддів оцінює критично, оскільки з останніх також не вбачається за можливе встановити факт відповідності вказаної документації вимогам договору та її прийняття, як результату виконаних робіт, позивачем.
Таким чином, надані відповідачем до матеріалів справи докази, незважаючи на їх кількість, не спроствують доводів позивача, оскільки не дають можливості достеменно встановити обставини, які підлягають доказуванню відповідачем, як виконавцем робіт, котрий заперечує проти наявності підстав для відшкодування замовнику витрат, понесених ним у зв'язку з авансуванням неналежного виконання робіт.
Отже, беручи до уваги факт невиконання відповідачем обумовлених договором робіт, односторонню відмову замовника від договору підряду у зв'язку з цим та, як наслідок, припинення зобов'язань сторін за ним, враховуючи, що підрядником не доведено обставин, з якими пов'язується виникнення у замовника обов'язку з компенсації вартості виконаних робіт, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірна сума грошових коштів у розмірі 346 250,00 грн є реальними збитками позивача, тобто втратами, які він поніс, оплачуючи невиконання відповідачем робіт, а відтак підлягає стягненню з останнього.
Посилання місцевого господарського суду, як на підставу відмови у позові, на той факт, що у платіжному дорученні № 11 від 19.12.2018 призначення платежу вказане як «часткова оплата за розробку КД згідно дог. № 05/02-2018 від 05.02.2018 без ПДВ», а не «авансовий платіж», колегія суддів вважає помилковим, оскільки за своїм правовим змістом аванс і є частковою (повною) оплатою товарів, робіт, послуг, виконаною наперед, а відтак, за відсутності належних доказів виконання обумовлених договором робіт чи їх частини, формулювання графи призначення платежу, використане позивачем, не може змінювати правової природи сплачених ним грошових коштів.
Враховуючи, що підставою відмови від договору стали обставини, пов'язані саме з порушенням відповідачем строку виконання робіт з розроблення конструкторської документації (ч. 2 ст. 849 ЦК України), колегія суддів зазначає, що правило ч. 4 ст. 849 ЦК України, яка встановлює обов'язок замовника виплатити підряднику плату за фактично виконану частину роботи у разі немотивованої відмови від договору, застосуванню не підлягає.
Водночас, якщо результат робіт, виконаних підрядником до моменту односторонньої відмови замовника від договору, має самостійне значення та споживчу цінність для останнього, замовник, відмовившись від договору на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України, вправі вимагати від підрядника передачі йому такого результату. У цьому разі у замовника виникає обов'язок компенсувати підряднику вартість переданого результату.
Разом з тим, доказів звернення позивача до відповідача з вимогою про передачу такого результату, так само як і доказів здійснення самої передачі шляхом підписання сторонами відповідного акта приймання-передачі відповідачем до матеріалів справи не надано.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
У розумінні наведеної норми нарахування інфляційних втрат та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц викладений правовий висновок, згідно з яким у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних за період, початковою датою якого визнаене 03.02.2020 - дата отримання товариством поштового повідомлення про повернення повідомлення № 730 від 27.12.2019 про розірвання договору з причини «закінчення вставленого строку зберігання», а кінчевою - 07.10.2020, колегія суддів дійшла висновку про його обґрунтованість, а відтак наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 7038,52 грн, визначеному позивачем.
Перевіривши виконаний позивач розрахунок інфляційних втрат за період з лютого 2020 по серпень 2020 (включно), колегія суддів вважає, що позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 3462,50 грн інфляційних нарахувань.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
Згідно з ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про відмову у позові прийняте при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також при неправильному застосуванні судом норм матеріального права до спірних правовідносин сторін, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову повністю.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подання позову та апеляційної скарги покладається судом на відповідача.
Керуючись ст.ст. 267-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіонікс» задовольнити.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 у справі №910/16039/20 скасувати.
3.Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
4.Стягнути з фізичної особи-підприємця Мартинюка Сергія Євстафійовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіонікс» (02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, 152, кв. 399, код ЄДРПОУ 33936538) 346 250,00 грн (триста сорок шість тисяч двісті п'ятдесят грн. 00 коп) збитків, 3 462,50 грн (три тисячі чотириста шістдесят дві грн. 50 коп) інфляційних втрат, 7 038,52 грн (сім тисяч тридцять вісім грн. 52 коп) 3% річних, 5 351,27 грн (п'ять тисяч триста п'ятдесят одну грн. 27 коп) судового збору за подання позовної заяви, 8 026,92 грн (вісім тисяч двадцять шість грн. 92 коп) судового збору за подання апеляційної скарги.
5.Справу повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 08.09.2021.
Головуючий суддя О.І. Поляк
Судді М.А. Руденко
М.А. Барсук