вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" вересня 2021 р. Справа№ 910/1432/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Поляк О.І.
суддів: Руденко М.А.
Барсук М.А.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва (суддя Курдельчук І.Д.) від 26.04.2021 у справі №910/1432/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Морган Кепітал»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 71 385,94 грн,
У липні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Морган Кепітал» (далі також - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі також - Залізниця) про стягнення 71 385,94 грн, що становить 3% річних та інфляційні втрати, що нараховані на суму заборгованості, яка встановлена рішенням суду у справі №905/2965/15 та до цього часу не сплачена.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2021 відкрито провадження у справі № 910/1432/21 та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. У поданому 17.03.2021 відзиві, АТ «Укрзалізниця» заявлено про застосування строків позовної давності до вимог ТОВ «Морган Кепітал».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 у справі №910/1432/21 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Морган Кепітал» 9 028,57 грн 3% річних; 18 693,04 грн інфляційних втрат та 881,52 грн судового збору. У решті позову - відмовлено.
Суд першої інстанції, застосувавши приписи ст. 75 ГПК України вказав про преюдиційність обставин набуття ТОВ «ФК «Морган кепітал» прав кредитора - ТОВ «Східконтракт» та заміну Державного підприємства «Донецька залізниця» його правонаступником Акціонерним товариством «Українська залізниця» на стадії виконання рішення Господарського суду Донецької області у справі 905/2965/15. Відповідні обставини встановлені ухвалою Господарського суду Донецької області від 12.06.2018 та ухвалою Господарського суду Донецької області від 17.11.2020 у справі №905/2965/15.
Суд також, застосувавши приписи ст. 625 ЦК України, з посиланням на правову позицію, викладену у постанові ВП ВС від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, дійшов висновку про те, що приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або законом, у тому числі на випадки невиконання грошового зобов'язання, підтвердженого в судовому порядку.
Розглядаючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності та відмовивши у її задоволенні, суд врахувавши правові позиції викладені у постановах ВС від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц, зауважив, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Не погодившись з прийнятим у справі рішенням, Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою з вимогами про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 у справі №910/1432/21 та прийняття нового про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з покладенням судових витрат на позивача.
В обгрунтування вимог за апеляційною скаргою, Залізниця посилається, що позовні вимоги у справі №905/2965/15 стосувались стягнення збитків у зв'язку з нестачею вантажу, перевезення якого здійснювалось Залізницею. Апелянт наголошує, що додаткові збитки, інфляційні втрати, 3% річних тощо не підлягають стягненню з залізниці у разі втрати, нестачі, псування або пошкодження вантажу з вини залізниці. Залізниця за договором перевезення несе обмежену матеріальну відповідальність і відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну - у розмірах дійсної вартості; за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.
Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції» від 20.12.2016 № 1787-VIII, внесено зміни до Розділу III «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», доповнено пунктом 5-1 такого змісту: «До проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству як правонаступнику прав і обов'язків зазначених підприємств встановлено мораторій на звернення стягнення на активи Товариства за зобов'язаннями таких підприємств». На переконання Залізниці внесення до згаданого закону таких змін є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
У зв'язку з викладеним, судове рішення суперечить ст. 129 Конституції України та ст. 2-3 ГПК України.
Одночасно в апеляційній скарзі апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення, оскільки подання апеляційної скарги потребує сплати судового збору, а також залучення суміжних служб, що також потребує певного часу. Крім того, на території України введено карантин, що дає йому право на автоматичне поновлення строку на апеляційне оскарження відповідно до пункту 4 Розділу Х «Прикінцевих положень» ГПК України.
16.06.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Кропивна Л.В., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 апеляційну скаргу залишено без руху та визнано неповажними причини пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки апелянт хибно зазначив про автоматичне поновлення строків на апеляційне оскарження. Крім того, посилання скаржника на ту обставину, що сплата судового збору потребує залучення суміжних служб, а відтак, і певного часу, визнана колегією суддів неповажною причиною пропуску строку апеляційного оскарження. Апелянту надано десятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, шляхом подання до суду заяви про поновлення строків на апеляційне оскарження з зазначенням інших підстав для поновлення цього строку.
05.07.2021 апелянтом подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2021. Відповідна заява надіслана на адресу суду засобом поштового зв'язку 02.07.2021.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2021, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Майданевича А.Г., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 06.07.2021 у справі №910/1432/21, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Пономаренка Є.Ю., визначено колегію суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Кропивна Л.В., Дідиченко М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 у справі №910/1432/21. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 у справі №910/1432/21. Розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Кропивної Л.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 08.09.2021 у справі №910/1432/21, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Кропивної Л.В. , визначено колегію суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Барсук М.А., Руденко М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021 прийнято апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 у справі №910/1432/21 до провадження у новому складі суддів: Поляк О.І. (головуючий), Барсук М.А., Руденко М.А.
Частиною першою статті 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Одночасно, згідно з частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв'язку з таким.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у листопаді 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Східконтракт» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства «Донецька залізниця» про стягнення збитків у сумі 102950 грн у зв'язку із втратою вантажу, перевезення якого здійснювалось Залізницею.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 09.12.2015 у справі №905/2965/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Східконтракт» до Державного підприємства «Донецька залізниця» про стягнення збитків у сумі 102950 грн - задоволено повністю, присуджено до стягнення з Державного підприємства «Донецька залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Східконтракт» збитки у сумі 102950 грн. та судовий збір у розмірі 1544,25грн.
29.12.2015 на виконання вищевказаного рішення видано відповідні накази.
06.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Східконтракт» (первісний кредитор, клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал» (новий кредитор, фактор) укладено договір факторингу №140-Ф.
Згідно п.1.1 договору клієнт зобов'язався передати у власність фактора, а фактор - прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах встановлених договором.
Відповідно до п.1.2 договору обсяг прав вимоги станом на дату укладання цього договору визначається рішенням господарського суду Донецької області від 09.12.2015р. по справі №905/2965/15.
На день підписання вказаного договору загальну сума збитків з боржника за рішенням суду, зазначеного у додатку 1 до договору становить:
Стягнення збитків - 102950,00 грн.;
Судовий збір - 514,75 грн. (п.1.3. договору)
Згідно п.1.4. розмір оплати послуг фактора за надання фінансування клієнта за цим договором становить 100, 00 грн., що сплачуються клієнтом протягом п'яти робочих днів з дати відступлення права вимоги на банківський рахунок фактора, зазначений в п.11 договору.
Права вимоги переходять від клієнта до фактора у дату відступлення, але не раніше моменту зарахування на рахунок клієнта суми фінансування, після чого фактор отримує право вимагати від боржника виконання всіх зобов'язань за рішенням суду (п.3.1 договору).
За умовою п.3.2 договору відступлення прав вимоги засвідчується складанням сторонами актом приймання-передачі прав за вимогою згідно з додатком 2 до цього договору.
На виконання умов вищевказаного договору між сторонами підписані акти приймання передачі прав вимоги від 06.04.2018 та акт приймання-передавання документації.
03.05.2018 до канцелярії Господарського суду Донецької області надійшла заява від 23.04.2018 Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган кепітал» про заміну сторони у виконавчому провадженні у справі №905/2965/15.
Ухвалою від 12.06.2018 по справі №905/2965/15 заяву від 23.04.2018р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган кепітал» про заміну сторони у виконавчому провадженні у справі №905/2965/15 задоволено, замінено стягувача по справі №905/2965/15, Товариство з обмеженою відповідальністю «Східконтракт», його правонаступником, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган кепітал».
03.11.2020р. до канцелярії господарського суду Донецької області надійшла заява від 26.10.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган кепітал» про заміну сторони у виконавчому провадженні по справі №905/2965/15, а саме боржника Державне підприємство «Донецька залізниця» на Акціонерне товариство «Українська залізниця».
Ухвалою суду від 17.11.2020 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган кепітал» про заміну сторони у виконавчому провадженні по справі №905/2965/15 задоволено: замінено боржника з Державного підприємства «Донецька залізниця» (83000, Донецька область, м.Донецьк, вул.Артема, буд.68, код ЄДРПОУ 01074957) на його правонаступника Акціонерне товариство «Українська залізниця» (03150, м.Київ, Печерський район, вул.Єжи Ґедройця, буд.5, код ЄДРПОУ 40075815) у виконавчому провадженні з примусового виконання наказів по справі №905/2965/15, виданих 29.12.2015.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, станом на дату звернення Товариства до суду із позовом про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, рішення Господарського суду Донецької області від 09.12.2015 у справі №905/2965/15 Залізницею не виконане.
За змістом загальних положень щодо виконання зобов'язань, встановлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи зі змісту частини 1 ст. 598, ст. ст. 599, 600, 604-609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 цього Кодексу.
Аналогічна правова позиція підтверджена й судовою практикою Верховного Суду, зокрема в постанові від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17.
Отже, за змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Відтак, при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.
За викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Перевіряючи правильність здійсненого позивачем розрахунку завлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів виходить із такого.
Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності.
За нормою ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Аналіз змісту ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У постанові Верховного Суду (у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц.
Відтак, підстави для застосування строків позовної давності до заявлених Товариством вимог відсутні, відповідно - подана відповідачем заява задоволенню не підлягає.
Що стосується розміру належних до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, то, як убачається із матеріалів справи, до суду із позовом Товариство звернулось 28.01.2021, що підтверджується відміткою поштового оператора АТ «Укрпошта» на поштовому конверті, яким на адресу суду надіслано позовну заяву. Трирічний термін, що передує зверненню визначається судом з 29.01.2018.
За встановленого, до стягнення підлягає сума 3% річних в розмірі 9028,57 грн. та інфляційні витрати в сумі 18693,04 грн. розраховані за період з 29.01.2018 по 31.12.2020 на суму основної заборгованості - 102950 грн.
Висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог є обгрунтованими.
Отже, за результатами здійсненого колегією суддів апеляційного розгляду справи, суд дійшов висновку, що місцевий господарський суд повно та всебічно дослідив матеріали справи та доводи сторін, застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права, якими врегульовано ці правовідносини, ухвалив законне та обґрунтоване рішення суду. Підстави для його скасування - відсутні.
Переглядаючи спір в апеляційному порядку колегія суддів відхиляє доводи Залізниці стосовно того, що додаткові збитки, інфляційні втрати, 3% річних тощо не підлягають стягненню з залізниці у разі втрати, нестачі, псування або пошкодження вантажу з вини залізниці.
Скаржником мотивовано наголошено, що Залізниця за договором перевезення несе обмежену матеріальну відповідальність і відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну - у розмірах дійсної вартості; за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.
Поряд з цим, пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України до загальних засад цивільних правовідносин віднесено справедливість, добросовісність та розумність.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Переглядаючи справу, колегія суддів уже вказувала на позицію Великої Палати Верховного Суду про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (Висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Матеріалами справи підтверджується, що предметом позову є не стягнення збитків понесених Товариством у зв'язку із втратою вантажу, перевезення якого здійснювалось Залізницею та нараховані 3% річних та інфляційні втрати - відповідне рішення про стягнення збитків уже ухвалено Господарським судом Донецької області ще у 2015 році. Натомість, станом на 2021 згадане рішення не виконане. Тобто, Товариство несе відповідні матеріальні втрати, пов'язанні із знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та як кредитор позбавлене права вільно користуватись коштами, які підлягали стягненню у якості збитків та за своєю правовою природою становили реальну вартість втраченого залізницею вантажу. До того ж, Товариство змушене вживати зусиль, срямованих на примусове виконання рішення суду, ухваленого на його користь.
Тобто з моменту ухвалення рішення суду та до моменту фактичного виконання рішення суду, Товариство несе нові матеріальні втрати.
Відтак, правовий висновок, викладений у постанові Верховного суду України від 16.11.2016 у справі №3-1106гс16, щодо обмеження можливості відшкодування витрат і збитків (у тому числі інфляційних втрат та 3 % річних) з огляду на те, що такі відшкодування не передбачені договором перевезення і Статутом залізниць України, не підлягає врахуванню судом під час розгляду цієї справи по суті.
Безпідставними є доводи Залізниці стосовно того, що внесення до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції» від 20.12.2016 № 1787-VIII змін, якими встановлено мораторій на звернення стягнення на активи Залізниці розташовані у зоні АТО є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Так, 20.12.2016 прийнято Закон N 1787-VIII (набрав чинності 17.02.2017), яким розділ III «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» доповнено пунктами 5 -1 і 5 -2 такого змісту:
« 5-1. До проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству як правонаступнику прав і обов'язків зазначених підприємств встановити мораторій на звернення стягнення на активи Товариства за зобов'язаннями таких підприємств.
5-2. Мораторій на звернення стягнення на активи Товариства, встановлений згідно з пунктом 5-1 цього розділу, втрачає чинність після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству, але не пізніше ніж через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції».
Цим же Законом були внесені зміни до Закону України «Про виконавче провадження», зокрема:
частину першу статті 34 доповнено пунктом 11 і визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі «встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов'язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження»;
розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 10-1 такого змісту: «на період дії мораторію, встановленого згідно з пунктом 5 1 розділу III «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, за зобов'язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження».
18.10.2018 прийнято Закон України № 2604-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене в районі відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення антитерористичної операції» (надалі - Закон від 18.10.2018 N 2604-VIII), яким внесено зміни до цих Законів, зокрема, після слів «що розміщене на території проведення антитерористичної операції» доповнено словами «здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях», а також уточнено, що мораторій втрачає чинність не пізніше ніж через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
Отже, наслідками встановлення мораторію є: зупинення виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» за зобов'язанням таких підприємств (Закон від 02.06.2016 N 1404-VIII), а також зупинення вчинення виконавчих дій (пункт 11 частини 1 статті 34 цього ж Закону).
Відповідно до Рішення Конституційного Суду у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (справа про мораторій на примусову реалізацію майна) справа N 1-11/2003 від 10.06.2003 №11-рп/2003: (1) За Конституцією України (стаття 17) забезпечення економічної безпеки України є однією з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу, так само, як і забезпечення соціальної спрямованості економіки (стаття 13); (2) Конституційний Суд України виходить із того, що Закон ( 2864-14) не порушує конституційної вимоги обов'язковості судових рішень. Рішення судів про примусове відчуження майна підприємств, ухвалені до і після прийняття Закону (2864-14), ним не скасовуються, вони залишаються в силі, а їх виконання призупиняється до вдосконалення механізму примусової реалізації майна. Тобто Законом встановлюється подовжений на цей період строк їх виконання.
Відтак, встановлення мораторію на звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» за зобов'язаннями ДП «Донецька залізниця» як і подальше зупинення виконавчого провадження щодо виконання судових рішень, що набрали законної сили, останні (судові рішення) не скасовуються, вони залишаються в силі, а їх виконання призупиняється до настання визначених у законодавстві певних подій. При цьому, встановлений законом мораторій не обмежує право на нарахування індексу інфляції та 3% річних на невиконані грошові зобов'язання як і звернення контрагентів Залізниці до суду, так і постановлення нових рішень та набуття ними законної сили. Обмеження стосуються лише примусового виконання таких рішень.
Отже, судження Залізниці стосовно того, що внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене в районі відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення антитерористичної операції є самостійною підставою для відмови у позові грунтуються на помилковому розумінні норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини сторін.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що доводи заявника апеляційної скарги про неправильне застосування судом статей ст. 129 Конституції України та ст. 2-3 ГПК України, як і судження стосовно не дослідження у повній мірі обставин, що мають значення для розгляду справи, не підтвердились під час апеляційного перегляду справи.
Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, судові витрати покладаються судом на скаржника.
Керуючись статтями 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 у справі №910/1432/21 - без змін.
2. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 у справі №910/1432/21.
3. Справу №910/1432/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.І. Поляк
Судді М.А. Руденко
М.А. Барсук