вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" вересня 2021 р. Справа№ 910/2931/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Поляк О.І.
суддів: Майданевича А.Г.
Руденко М.А.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 у справі №910/2931/21 (суддя - Сівакова В.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
до Житлово-будівельного кооперативу "Десна"
про стягнення 117 465,17 грн
ПрАТ «АК «Київводоканал» звернулося до господарського суду з позовом до ЖБК «Десна» про стягнення 117 465,17 грн.
В обґрунтування заявленої вимоги товариство зазначило, що між сторонами у справі 05.09.2006 було укладено договір № 06877/4-09 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі. Актами про зняття показань з водолічильників підтверджується факт надання послуг з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі за період з 01.09.2018 по 31.10.2020 на загальну суму 411 790,44 грн, утім, останні були оплачені відповідачем лише частково у розмірі 370 000,00 грн, унаслідок чого у нього утворилася заборгованість у сумі 28 253,49 грн (з урахуванням перерахунків на суму 13 536,95 грн). Також між сторонами було укладено договір № 1232/8/16-18 від 31.08.2018 реструктуризації боргу, що утворився в результаті неналежного виконання умов договору № 06877/4-09 від 05.09.2006 станом 01.09.2018 на суму 69 364,49 грн, який відповідачем виконано не було. Враховуючи викладене, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 97 617,68 грн основного боргу, 4 931,25 грн пені, 4 880,90 грн штрафу, 4 739,90 грн інфляційних втрат та 5 295,14 грн 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва 12.05.2021 у справі №910/2931/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Мотивуючи ухвалене рішення, суд першої інстанції посилався на те, що 10.04.2014 був прийнятий, а з 26.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» № 1198-VII , котрим були внесені зміни, у тому числі, до ст.ст. 19, 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1874-IV від 24.06.2004 (із наступними змінами), у силу яких для суб'єктів господарювання, що не здійснюють господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення та не є ліцензіатами у цій сфері, встановлена законодавча заборона виступати виконавцями цих послуг та укладати договори на надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) з власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем багатоквартирного будинку. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що з 26.04.2014 відповідач втратив право виступати стороною у договорі, що у розумінні ст. 607 ЦК України є підставою припинення зобов'язання через неможливість його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Водночас судом першої інстанції зазначено й про недоведеність позивачем, що житлово-будівельний кооператив є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду у спірному будинку, теплового пункту, до якого здійснюється подача води, чи власником квартир у спірному будинку, що обґрунтовувало б наявність у нього права виступати стороною у договорі № 06877/4-09 від 05.09.2006.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 у справі №910/2931/21 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та покласти судові витрати на відповідача.
Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права. Так, скаржник зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» № 1198-VII від 10.04.2014 , який набрав чинності 26.04.2014, статтю 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1874-IV від 24.06.2004 (із наступними змінами) доповнено частиною 3, відповідно до якої договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг. Таким чином, позивачу надано право укладати договори на надання вищевказаних житлово-комунальних послуг безпосередньо з фізичними особами - мешканцями багатоквартирних будинків. Разом з тим, прийняття та набрання чинності Законом № 1198-VII не має своїм правовим наслідком втрату чинності уже існуючими договорами на послуги з водопостачання та водовідведення, а відтак - не виключається й можливість споживачів, яким є відповідач у справі, отримувати відповідні послуги на підставі раніше укладених договорів, у даному випадку - за договором № 06877/4-09 від 05.09.2006. Більше того, 09.11.2017 було прийнято Закон України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII, котрий набрав чинності 10.12.2017 та введений в дію з 01.05.2019, яким визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про житлово-комунальні послуги" № 1874-IV від 24.06.2004 (із наступними змінами). У силу п. 3 Прикінцевих та перехідних положень названого Закону договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Частиною 1 ст. 14 Закону України № 2189-VIII визначені можливі моделі організації договірних відносин співвласників багатоквартирного будинку з виконавцем відповідної комунальної послуги, право вибору однієї з них належить співвласникам багатоквартирного будинку (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку). Виходячи з наведеного, відповідач переконаний, що до моменту реалізації співвласниками багатоквартирного будинку вказаного права раніше укладений договір № 06877/4-09 від 05.09.2006 продовжує свою дію та є обов'язковим до виконання його сторонами.
Крім цього, апелянт звертає увагу, що згідно з Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за № 927/11207, житлово-будівельним кооперативом є юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі об'єднання їх майнових пайових внесків для участі в будівництві або реконструкції житлового будинку (будинків) і
наступної його (їх) експлуатації. Таким чином, усі власники квартир у спірному багатоквартирному будинку з обраною формою управління та обслуговування, як житлово-будівельний кооператив, є його членами. ЖБК «Десна» є єдиною юридичною особою, яка відповідає за експлуатацію, обслуговування, утримання будинку № 17 по вул. Василя Липківського у м. Києві. Доказів того, що відповідач втратив статус організації, що здійснює експлуатацію, обслуговування та утримання будинку останнім до матеріалів справи не надано. Зважаючи на викладене, скаржник вважає безпідставним та необґрунтованим посилання суду першої інстанції на недоведеність ним тієї обставини, що відповідач є балансоутримувачем спірного багатоквартирного будинку.
До того ж, апелянт не погоджується і з висновком місцевого господарського суду про необхідність наявності у відповідача ліцензії для надання мешканцям будинку послуг водопостачання та водовідведення, посилаючись при цьому на Правила організації та ведення обліку за ліцензованими видами діяльності суб'єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та водовідведення, затверджені постановою НКРЕКП від 27.12.2017 № 1474, згідно з п. 1.5 яких до ліцензованих видів діяльності у сфері централізованого водопостачання та водовідведення належать: 1) централізоване водопостачання (виробництво, транспортування і постачання питної води споживачам); 2) централізоване водовідведення (відведення та/або очищення комунальних та інших стічних вод). Натомість, надання послуг з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) підпунктом 2 п. 1.6 вказаних Правил віднесено до не ліцензованих видів діяльності. Більше того, на переконання скаржника, сам факт відсутності у відповідача ліцензії не може нівелювати його обов'язок виконувати взяті на себе зобов'язання за договором № 06877/4-09 від 05.09.2006.
16.06.2021 матеріали справи разом з апеляційною скаргою надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Кропивна Л.В., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 у справі №910/2931/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 у справі №910/2931/21, розгляд апеляційної скарги визначено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
09.07.2021 від відповідача надійшло повідомлення за вих. № 49/21 від 08.07.2021 про те, що на момент звернення товариства з позовом борг кооперативу складав не 97 617,68 грн, а 74 000,00 грн, який згідно з банківською випискою за період з 01.01.2021 по 06.07.2021 є повністю погашеним останнім. У задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу кооператив просив відмовити, оскільки вказані суми ляжуть непомірним тягарем на мешканців багатоквартирного будинку.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Кропивної Л.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 08.09.2021 у справі №910/2931/21, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Кропивної Л.В., визначено колегію суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Майданевич А.Г., Руденко М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021 прийнято апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 у справі №910/2931/21 до провадження у новому складі суддів: Поляк О.І. (головуючий), Майданевич А.Г., Руденко М.А.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як встановлено судом першої інстанції, 05.09.2006 між ВАТ «АК «Київводоканал» (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом «Десна» (абонент) було укладено договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 06877/4-09.
Відповідно до п. 1.1 договору він укладається відповідно до Закону України «Про питну воду та питне водопостачання». За цим договором постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва, приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994, зареєстрованими в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за № 165/374, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002, зареєстрованими в Міністерстві юстиції 26.04.2002 за № 403/6691, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.
Згідно з п. 2.1.1 договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показами лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показів всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.
Зняття показань з лічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об'ємом водоспоживання (до 30 м. куб. із незначним коливанням) зняття показів з засобів обліку може здійснюватись постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи з його середньодобового споживання води. Показання лічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг (п. 2.1.2 Договору).
Пунктом 2.1.4 договору встановлено, що кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод, або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання.
Відповідно до п. 2.1.6 договору облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов'язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця, та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг (за встановленою постачальником формою) та проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами акту звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених абонентом розрахунків вважаються безумовно погодженими абонентом.
Згідно з п. 2.2.1 договору постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів.
Відповідно до п. 2.2.2 договору у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за надані послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.
Пунктом 2.2.3 договору передбачено, що в разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.
У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов'язаний у десятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же строк направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною (п. 2.2.4 договору).
Згідно з п. 7.1 договору останній укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підсипання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.
Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив, що згідно з актами про зняття показань з водолічильників відповідачу за період з 01.09.2018 по 31.10.2020 були надані послуги з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі на загальну суму 411 790,44 грн, які були оплачені кооперативом лише частково у сумі 370 000,00 грн, унаслідок чого у нього утворилася заборгованість у сумі 28 253,49 грн (з урахуванням перерахунків на суму 13 536,95 грн). Крім цього, між сторонами було укладено договір № 1232/8/16-18 від 31.08.2018 реструктуризації боргу, що утворився в результаті неналежного виконання умов договору № 06877/4-09 від 05.09.2006 станом 01.09.2018 на суму 69 364,49 грн, який відповідачем виконано не було. Враховуючи викладене, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 97 617,68 грн основного боргу, 4 931,25 грн пені, 4 880,90 грн штрафу, 4 739,90 грн інфляційних втрат та 5 295,14 грн 3% річних.
Встановивши вказані обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у позові.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з такого.
За приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як правильно визначено місцевим господарським судом, за своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №06877/4-09 від 05.09.2006 є договором про надання послуг.
У силу ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст. 903 ЦК України закріплено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається з п. 1.1 договору, предметом останнього є надання позивачем відповідачу послуг з постачання питної води та приймання каналізаційних стоків.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" питне водопостачання - діяльність, пов'язана з виробництвом, транспортуванням та/або постачанням питної води споживачам питної води, охороною джерел та/або систем питного водопостачання; водовідведення - діяльність із збирання, транспортування та очищення стічних вод за допомогою систем централізованого водовідведення або інших споруд відведення та/або очищення стічних вод; централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води; централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення стічних вод за допомогою системи централізованого водовідведення;
Суб'єктами відносин у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення є: органи державної влади, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання та водовідведення; органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання та водовідведення; підприємства питного водопостачання та централізованого водовідведення; споживачі питної води та/або послуг з водовідведення (ст. 4 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення").
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № 279 від 10.08.2012 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення", яка діяла по 18.05.2017, та постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № 307 від 22.03.2017, чинною з 19.05.2017, вид господарської діяльності у сфері централізованого водопостачання та/або водовідведення визначено такою, що підлягає ліцензуванню.
Як встановлено судом попередньої інстанції, постачання питної води та водовідведення за укладеним між сторонами у справі договором здійснювалося до багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Урицького, 17.
Правовідносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, у тому числі й послуг з водопостачання та водовідведення, регулюються спеціальним Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Статтею 13 названого Закону закріплено розподіл житлово-комунальних послуг залежно від функціонального призначення. Так, у силу п. 1 ч. 1 вказаної норми централізоване постачання холодної, централізоване постачання гарячої води та водовідведення належать до комунальних послуг.
У ст. 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоуправління, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.
Статтею 19 Закону Україну «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції Закону № 5400-VI від 02.10.2012 ) визначалося, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина 1 наведеної норми).
Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем (частини 2, 3 вказаної норми).
Утім, 26.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» №1198-VII від 10.04.2014, яким, зокрема, було внесено зміни до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» шляхом її доповнення новими частинами 4 та 5.
Так, частинами 4, 5 наведеної норми встановлено, що виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.
Також Законом № 1198-VII від 10.04.2014 були внесені зміни і до ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» шляхом її доповнення частиною 3, відповідно до якої договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Отже, з 26.04.2014 у силу набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» № 1198-VII від 10.04.2014 встановлена законодавча заборона для суб'єктів господарювання, які не провадять господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення та не є ліцензіатами у цій сфері, виступати виконавцями цих послуг за відсутності відповідної ліцензії та заборона на укладення з власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем багатоквартирного будинку договорів на надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем).
Виходячи з наведеного, враховуючи при цьому, що ЖБК "Десна" не здійснює господарської діяльності з централізованого водопостачання та/або водовідведення, не є підприємством питного водопостачання у розумінні Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" та ліцензіатом у сфері централізованого водопостачання та/або водовідведення, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач не може виступати виконавцем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення по відношенню до власників квартир, орендарів чи квартиронаймачів багатоквартирного будинку, до якого ці послуги надаються, та на законодавчому рівні не має права здійснювати нарахування за ці комунальні послуги.
Водночас ч. 6 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Разом з тим, позивачем до матеріалів справи не надано належних доказів на підтвердження того, що відповідач є балансоутримувачем житлового та не житлового фонду будинку № 17 по вул. Урицького у м. Києві, до якого здійснювалося постачання питної води та водовідведення за укладеним між сторонами у справі договором.
Відповідно до ст. ст. 6, 19 та 19-1 Закону України "Про кооперацію" кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.
Для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних; інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.
Член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.
У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
Однак, позивачем так само не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження того, що квартири у будинку, розташованому за адресою: м. Київ, вул. Урицького, 17, перебувають у власності відповідача - ЖБК «Десна», а не його мешканців, а відтак - і наявності у кооперативу, як власника квартир (будинку), статусу споживача наданих позивачем за укладеним між ними договором комунальних послуг по водопостачанню та водовідведенню та, відповідно, можливості виступати стороною цього договору.
За приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають, зокрема, з договорів.
Зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ст. 607 ЦК України).
Обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними (заборона певної діяльності), так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об'єктом виконання). Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна із сторін зобов'язання.
Виходячи з вищевикладеного, неможливість виконання зобов'язань за укладеним між сторонами договором з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договори на надання послуг з централізованого водопостачання та/або водовідведення за відсутності відповідних ліцензій.
Таким чином, у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає - набранням чинності 26.04.2014 Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії», яким внесено зміни, зокрема, до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідач втратив право виступати стороною договору, тоді як саме на позивача з 26.04.2014 законодавцем було покладено обов'язок укладення договорів на водопостачання та водовідведення зі споживачами вказаних послуг.
Аналогічні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/973/16, від 16.04.2018 у справі № 910/1541/16, від 10.01.2020 у справі № 910/17776/17 та у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 11.10.2019 у справі № 910/3319/18.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення з ЖБК «Десна» на користь позивача реструктуризованого боргу, що утворився за договором № 06877/4-09 від 05.09.2006 станом на 01.09.2018 у сумі 69 364,49 грн та основної заборгованості за вказаним договором у розмірі 28 253,49 грн за період з 01.09.2018 по 31.10.2020.
Посилання скаржника на те, що Закон України "Про житлово-комунальні послуги" № 1874-IV від 24.06.2004 (із наступними змінами) з 01.05.2019 визнано таким, що втратив чинність, а відтак зобов'язання відповідача, яке виникло на підставі договору № 06877/4-09 від 05.09.2006, є обов'язковим до виконання, не спростовують вказаного висновку суду першої інстанції, виходячи з такого.
У силу ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, наведеною нормою Конституції України закріплено конституційний принцип незворотності дії закону у часі, який є гарантією стабільності суспільних відносин, як про те зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.
Єдиний виняток з даного правила складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Натомість, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII, на який посилається апелянт, було введено в дію лише з 01.05.2019, що виключає можливість застосування його норм до спірних правовідносин сторін, які виникли та існували у минулому, тобто до 01.05.2019.
Сам факт прийняття Закону № 2189- VIII ще 09.11.2017, про що зазначає скаржник, також не обґрунтовує можливості застосування його приписів до правовідносин сторін, котрі існували до 01.05.2019, оскільки у новоприйнятому законі визначався особливий порядок і дата набрання ним чинності, серед іншого, визначалися й перехідні періоди, під час яких залишалися чинними норми попереднього закону.
Щодо іншої частини заявленого до стягнення періоду, а саме: з 01.05.2019 по 31.10.2020, колегія суддів зазначає, що обумовлюючи збереження чинності договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом (п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2189- VIII, на який посилається скаржник), новоприйнятий закон не передбачає можливості поновлення зобов'язань, котрі з визначених законом підстав припинилися раніше, ще до набрання ним чинності, у тому числі й унаслідок неможливості їх виконання у зв'язку з набранням чинності 26.04.2014 Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» та внесенням змін до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Стосовно доводів апелянта про те, що ЖБК «Десна» є єдиною юридичною особою, яка відповідає за експлуатацію, обслуговування, утримання спірного будинку, адже доказів зворотного, тобто втрати відповідачем статусу організації, що здійснює експлуатацію, обслуговування та утримання будинку останнім до матеріалів справи не надано, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
В силу ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Аналогічні положення закріплені також і нормами ГПК України, зокрема, ст. 13 названого Кодексу, за приписами якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 ст. 14 ГПК України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає, зокрема, свої вимоги щодо предмета спору та обставини, якими ці вимоги обґрунтовані з одночасним зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Частиною 2 ст. 164 ГПК України закріплений обов'язок позивача додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
У силу ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Принцип допустимості доказів, закріплений ст. 77 ГПК України, полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 названого Кодексу).
Згідно з ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За приписами ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
У разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо (ч. 3 ст. 164 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
У силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, з аналізу наведених процесуальних норм слідує, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах принципу змагальності, який не лише наділяє сторін відповідними правами, але і покладає на них тягар доказування, тобто обов'язок довести ті обставини, на які сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Водночас суд безпосередньо не повинен брати участь у зборі доказового матеріалу, а лише, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав та обов'язків, передбачених наведеними нормами ГПК України.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що саме на позивача покладається обов'язок доведення обставини стосовно перебування спірного багатоквартирного будинку, до якого здійснювалося водопостачання та водовідведення, на балансі ЖБК «Десна».
При цьому у разі наявності труднощів самостійно надати той чи інший доказ у справі позивач відповідно до ст. ст. 81, 164 ГПК України міг скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Однак, ПрАТ «АК «Київводоканал» цього зроблено не було.
Натомість, протилежне твердження апелянта про те, що саме відповідач мав надати докази втрати ним статусу організації, що здійснює експлуатацію, обслуговування та утримання будинку, за відсутності яких кооператив обґрунтовано вважається балансоутримувачем останнього, колегією суддів до уваги не приймається з огялу на його помилковість та суперечливість з вищенаведеними нормами процесуального права.
Посилання апелянта на Правила організації та ведення обліку за ліцензованими видами діяльності суб'єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та водовідведення, затверджені постановою НКРЕКП від 27.12.2017 № 1474, у контексті спростування висновку місцевого господарського суду про необхідність наявності у відповідача ліценції для здійснення господарської діяльності у сфері централізованого водопостачання та/або водовідведення, колегією суддів відхиляється, оскільки згідно з п. 1.1 вказаних Правил дія останніх поширюється на суб'єктів природних монополій, які провадять (мають намір провадити) господарську діяльність з централізованого водопостачання та/або водовідведення та є ліцензіатами НКРЕКП, яким відповідач не є.
Оскільки позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені, штрафу, інфляційних втрат та 3 % річних є похідними від вимоги про стягнення основного боргу, то відмова суду першої інстанції в позові в цій частині також є правомірною.
Виходячи з вищевикладеного, доводи апеллянта, викладені у поданій скарзі, свого підтвердження не знайшли, а тому не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається судом на апелянта.
Керуючись ст. ст. 267-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 12.05.2021 у справі №910/2931/21 - без змін.
2. Справу повернути до господапрського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.І. Поляк
Судді А.Г. Майданевич
М.А. Руденко